Зараз квітень, час нересту харіуса, тому в Карпати краще не їздити, щоб не спокушатися. Нехай червонокнижник собі проведе в спокої ще два тижні, а потім, вже з початку-середини травня, можна буде ловити на двох дозволених ділянках. Але й без діла теж не сидиться, тому в суботу зранку ми з Арсеном беремо курс у протилежний від Карпат бік. Їдемо на озеро з надією упіймати щуку чи краснопірку. Подібного досвіду у нас дуже мало – три роки тому я востаннє рибалив на озері, тоді упіймав кілька краснопірок. Арсен з нахлистом ловив лише на гірських річках. Що на нас чекає?

У коробках свіжі стрімери – чорні вулі-багери без свинця, латуні і вольфраму. У кожному з них чимало яскравих елементів, принаймні такі поради давали ті, хто вже ловив на цьому озері. Окрім браку досвіду на таких водоймах, не на руку нам грає погода. Скидається на дощ, досить холодно, але добре, що вітру нема. Нарешті приїжджаємо на місце, роздивляємося. Тут не рибалкам, а орнітологам рай – давно вже не бачив стільки різноманітних птахів: дикі качки, чайки, лебеді і ще багато різної щебетоти. Де не де чути хлюпи – стрибає неопізнана риба.

Перевдягаємося і розкладаємо снасті. У кожного з нас п’ятірки: в Арсена суперповільна Кола, у мене супершвидкий Strike One. Можу зрозуміти посмішки власників Sage One, але тут не варто щось порівнювати. Страйківська палка зроблена з надією на серійне замовлення, але з продовженням не склалося – наразі це єдиний екземпляр у світі. Відразу скажу, що наразі від покупки не шаленію; палка доволі «тверда», втомлює руку. З іншого боку, мабуть, не обійшлося і без моїх помилок під час закидів – я вже й сам не пам’ятаю, коли використовував подвійну тягу. А тут довелося серйозно попрацювати руками і спиною. Можливо, до вудки просто треба звикнути. Якби я постійно не ловив чеським чи французьким методом, то міг би почуватися легше, а так…

Щодо самої водойми, то ми переважно пускали стрімери на глибину, що не перевищує півметра. Взагалі, по воді намагалися не лазити, шукали трав’яні виступи, щоб не зачіпати ймовірну ікру. Правда, я почав з мокрих ред-,пінк-,оранж-тагів із надією на краснопірку. Як потім з’ясувалося, я все робив неправильно. Нарахував три помилки: ловив із тонучим підліском, шукав найглибші місця, занадто швидко виконував стріпи. Аби таки зловити краснопірку мені довелося все зробити навпаки.

Арсен одразу почав зі стрімера і пройшло чимало часу поки він таки досяг результату. Спершу у нього був сильний удар, потім щука обкусила стрімера, і нарешті мій товариш свого таки досягнув.
Зверніть увагу на повідець – це флюрокарбон 0,5 мм. За словами Арсена щука його не перекусить. І справді, навіть кусачками доводиться його три рази гризти, а зуби взагалі відпочивають. Щодо епізоду з обкусом, то на той час в Арсена стояв повідець із слабшим флюрокарбоном – 0,3 мм.

Після цього ми ще довго шукали щуку, але більше її не знайшли. Напевно, свою роль таки зіграла погода – риба була неактивною. На кінець ми вирішили половити краснопірку – я на мокрі, Арсен на німфи. Цього разу я шукав рибу біля самого берега і таки зловив одну рибку на кольорову мокру мушку, до речі, досить крупну, на 10-у номері.

Що ж, перший озерний досвід ми отримали. Правда, заплатили за нього дорого – неймовірно боліли спина і руки. Як каже Арсен: «Ріка додає сил, а озеро забирає». І з цим важко не погодитися.

Цікавий нахлист