Невелика гірська річка, слабенький вітерець і сонце, яке вже почало припікати. Можна було позбутися зимових курток та шапок, насолоджуватися блакитним небом, свіжою зеленою травичкою, першими квітами. Вода ідеально чиста, рівень нормальний, в повітрі вже літають різноманітні комахи, правда, під камінням порожньо.Автівка зупинилася неподалік води. Виходимо і розминаємо плечі, швидко монтуємо снасті і вибігаємо на воду. Ми з Ганною рухаємося вверх по течії, у нас німфи. Юра прив’язує стрімери і спускається вниз. Ганна розташовується на перспективному місці – злив, який плавно переходить в яму. Обходжу її і зупиняюся в бурхливому перекаті, чомусь здалося мені, що варто спробувати пошукати рибу саме тут.
Перша ж проводка закінчується різким ривком і я підтягую до себе срібного харіуса. Узяв на червоно-чорну німфу, ту, яку я описував в пості з попереднього виїзду. Проходжу ще кілька метрів – біля поваленого дерева бачу перспективну ямку. Присідаю – вода дуже чиста, треба ховатися від риби. Проводка закінчується сильним ривком і за кілька секунд з ями випливає красивий, досить крупний харіус. Краса! Повертаюся до Ганни – вона все ще стоїть на попередньому місці. Махаю, пропоную рухатися вгору разом. У відповідь вона показує мені долоню з пальцями – ніби все в порядку.На чергового харіуса довелося чекати значно довше. Чи то місця нерибні траплялися, чи то були якісь інші причини, але третю рибу вдалося виловити з чергового буруна. Досить дивно, що харіус тримався в літніх місцях. Нарешті, підходжу до великої ями з ледь помітною течією. Проводки слабі – мухи відверто не встигають опуститися на дно. Можна було не паритися і піти далі, але щось змусило мене залишитися і змінити муху. Замість німфи із 3-міліметровою голівкою, ставлю ідентичну, але з важкою 4,5-міліметровою золотою «вольфрамкою». Спробую влучити на межу течії і за якусь секунду індикатор завмирає. Легкий рух кінчиком вудки і тіло пронизують стріли ейфорії. У темній ямі на сонці починає блистіти шмат золота. Це точно форель, скидається на райдужку. Реактивні ривки з боку в бік, реально сильна риба, яка не хоче покидати свого притулку. У цій ямі вона, мабуть, народилася, виросла і уникала зустрічей із місцевими рибалками.
Але спокусилася на велику чорну німфу із червоною точкою атаки. Під час останнього виїзду, коли я боровся з фореллю такого ж розміру, у мене тряслися ноги та руки. Цього разу я почувався на диво спокійним та впевненим. Тож після кількох хвилин боротьби форель почала здавати свої позиції і підпливати до берега. У підсак риба потрапила вже з відчуттям капітуляції…Струмкова форель вразила яскравими та насиченими червоними крапками. Два фото і акуратно кладу її у воду. Рибі навіть не знадобилося часу на акліматизацію, крутнула хвостом і поминай як звали. Повернулася у рідну стихію, де й надалі уникатиме зустрічі із рибалками.Певний час просто стою. Вудка лежить на камінні, стріпаний підсак повернувся на спину. Відчуваю якесь приємне блаженство і внутрішній спокій. Дзвоню до Ганни, яка каже, що упіймала трьох харіусів та крупну форель. Тішуся за неї – у нас нічия.Вирішую повертатися, на півдорозі зустрічаю Ганну, обмінюємося радісними знимками з фотоапаратів. На іншій ямі наша нахлистовичка не дотягує ще одну красиву форель, яка сходить біля самих ніг. Але за мить чіпляє нового харіуса. Біля автівки у нас рахунок знову зрівнявся, але поки я балакав з Юрою, Ганна мене випередила.
Ми то обрали легкий шлях – німфи, а от Юра так і не отримав від річки подяки за свої стрімери. Тож вирішуємо переїхати на іншу річку, щоб ще трохи порибалити і посмажити м’яса.Сонце почало сідати за гори, але харіус продовжував харчуватися. Одразу ж я упіймав двох середнього розміру пириків. Один узяв на чорну німфу з мідною головою, інший на принца. Підійшла Ганна – черговий схід, а за ним ще кілька. У мене ж на німфу більше не ловилося, тому я спробував мокру – один удар і тиша. Коли риба почала стрибати за мікроскопічними комашками, прийшов час спробувати суху. Знову усе марно. Зрештою, не час.Повертаємося до автівки. Якраз прийшов і Юра. Стрімери знову не дали результату попри перспективні місця. Але за саму спробу зловити рибу на щось інше за німфи – великий респект.
Я впевнений, що найближчим часом Юра «розкусить» стрімери і всі ми будемо кусати лікті за те, що не прогресували в плані різновидів нахлисту. Мабуть, над цим варто задуматися.А поки заходило сонце, м’ясо, вже ароматно пахло і крутило наші голодні шлунки.
Вечеря на свіжому повітрі і неквапливе повернення додому. Невдовзі на рибу чекає нерест, а на нас обмеження в просторі…
Фото автора, Юри та Ганни

Цікавий нахлист