Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Це просто неймовірно. В мене голова просто розвалюється на дрібні кавалочки. Напевно я просто надихався киснем на рік вперед. Вибачайте, але зараз не в стані про щось писати. Для затравочки дам кілька фоток, решта: звіт і фоторепортаж буде завтра.

Оскільки ніхто на мою пропозицію не відгукнувся, до діджея Вовкінга я поїхав сам. І наразі про це аніскілечки не шкодую. Володя – дуже приємна людина, не заражена зірковою хворобою (хто не знає, він дуже популярний і відомий виконавець). Ми трішки погуляли на річці, після чого пішли вечеряти і роздивлятися його нахлистове майно. Ну, це просто магазин – стільки матеріалів, знаєте. Ну, і мухи в нього дуже класні виходять. Основний звіт буде завтра, а поки коротенький фотозвіт з вечора. До речі, невдовзі буде покрокова інструкція улюбленої мухи діджея. Гарного вечора усім!

У п”ятницю доля закинула мене в сонячне Закарпаття, на футбол між Говерлою та Карпатами. В обід у нас було трохи часу, тож я намовив своїх співробітників поїхати на річку Уж, там де дозволені ділянки. А щоб моїм товаришам не було дуже сумно, я сказав, що на горі є руїни старого замку 14-го століття і туди можна навідатися. Отож ми з Ужгорода взяли курс на Перечин (ті місця я знаю досить непогано, бо частенько гостював там літом) і зупинилися в ресторані “Під Замком”, де нас почастували дуже смачним бограчем (умммм) та іншою добрятиною, як то кажуть в Закарпатті.

Ну а після відвідин замку я на півгодини занурився в річку у намаганні спіймати якогось голавлика чи ше когось. Але я не мав жодного виходу – мовчали і жуки, і мокрі, і всі інші мушки. З іншого боку ані часу, ані знання місцевості у мене не було. Попри це мій співробітник Тарас Кузьменко, який працює у нас фотографом видав кілька класних знімків.

А користуючись нагодою хочу привітати з Великодніми святами колектив компанії Strike!, а також усіх наших нахлистовиків. Всього вам найкращого! Христос воскрес!

Сумно… Поїхав зранку в гори. Взагалі, то Сколівський в усьому винен. Це він без жодних підстав розкритикував одну з моїх публікацій. Мовляв, не на одному місці треба ловити, а шукати нові горизонти і все таке. Ото і познаходив їх собі я на голову… Три години добирався я до пункту призначення – місця на улюбленій річці, де жодного разу не був, хоча частенько проїжджав. Певно і правильно робив, що проїжджав. Вода була низькою і чистою. Хоча весною вода не буває чистою. За моїми особистими спостереженнями, саме такою “чистою” вона є лише в кінці квітня – на початку травня. Здається, що вода солодка – такий у неї неповторний колір. В принципі, я мав намір половити форель, тому і поїхав в таку далечінь. Спеціально для пстружка я нав”язав цілу смужку прінців – нової для себе мухи, фото яких не виставляю з етичних міркувань – раз вони нічого не зловили, отже й показувати їх не личить.Почав я з двох бистрянок і сходу харіуса, який взяв на маленьку підвісну шоколадку. Потім було два гольяни, один удвічі більший за німфу – симпатична картина, ге?По великому рахунку – це все. Ще одну більш-менш крупну верховодку я спіймав під обід, плюс ще один схід невеликого харіуса, або більшенької бистрянки.   Причини? Будемо рахувати і заперечувати. Цілком логічно, що в харіуса зараз нерест. Очевидно, він в самому розпалі. Почався він ще тоді, коли Макс ловив. З іншого боку, нижче по течії, у вівторок ввечері було зловлено 6 харіусів, а Сколівський у середу ввечері зловив 15.
Про що це говорить? Про те, що риба, вочевидь, спустилася вниз, де їй комфортніше, а також те, що під вечір у неї прокидається апетит. Або це говорить про те, що в мене криві руки і погані мухи. Все може бути.  Щодо умов, які переслідували мене в середу зранку – то це неймовірно сильний вітер, який не давав по-людськи закинути французького повідка чи суху мушку. Ловити було дуже і дуже важко. І не дуже приємно. Але відсутність результат – це по-своєму корисна інформація. ПС. Вужів я бачив більше ніж риби. Їх там просто гать гати. А жаби взагалі організовують шведську сім”ю – по троє. На фото видно їхню ікру – як автомагістралі в розвинутих країнах (вид зверху).

«Ну, прощавайте! Піду я до великої сіро-зеленої каламутної ріки Лімпопо, де ростуть хінні дерева, та дізнаюся, що Крокодил їсть на обід. І всі родичі знов його добре відлупцювали «на щастя», хоч Слоненя дуже чемно просило не турбуватись про нього. Так воно і пішло. І хоч Слоненя трохи сердилось на родичів, але ніскілечки не дивувалось; воно їло собі дині, гублячи лушпайки по дорозі, бо тоді ще не могло їх підбирати».

Р. Кіплінг, «Слоненя»

І чому я не можу заснути перед виїздом в гори? Скільки вже таких мандрівок було, а щоразу перевертаюся в ліжку, ходжу по квартирі, як сновида, але не сплю. І знаю ж, що як приїду до дому, то буду з ніг валитися, а все-одно не сплю і квит. Десь о шостій ранку забеленькав будильник і я швиденько почав накидати у шлунок всячину. «Я вже є» – це смс від Арсена, який вперше їде на правильну рибалку. Разом з ним Тарас – він спінінгіст і скоро всім докаже, у чому сила.На спідометрі 140, сонце вигулькнуло з-за горизонту і пригріло романтичну нахлистову душу. Їдемо в Карпати і байдуже, що розповідають про тамтешні ріки. Вода піднялася, колір жахливий, риби не знайти. Такого не буває. Риба хоче їсти завжди, головне здогадатися, де вона стоїть і «вино какой страны предпочитает в это время дня» (с). Ми завернули на скелі. Там було море.Одноманітна течія та все ж можна було подекуди розібрати дрібні перекатики, заглибини, ямки і щось схоже на те. Колір води – ну точно як в Лімпопо. Сіро-зелена і каламутна. Хоч по берегах досить чиста. Загалом, цілком терпима і ловибильна. Хоча це на любителя. Може комусь така колить в фейс. Мені ні.  Арсен отримав перші навички. Суха, мокра, стрімер, довга німфа. Останній спосіб виглядав найбільш адекватним у таких умовах, тож новачок почав обловлювати навколишню територію. І невдовзі заробив перші два бали – зловив харіуса, правда, дрібного. Але це була ніби підказка, що риба харчується.Їдемо далі, до впадіння. В останній день березня тут я впіймав трьох пирів. Розраховую хоча б на такий же показник і сьогодні. І буквально на перших же закидах витягаю першого харіуса, а за ним іще одного. Кличу Арсена і ставлю його на правильне місце, але бачу, що він відпускає занадто багато шнура. Вирішую допомогти практичною порадою: беру вудку, скручую шнур, закидаю зі словами: «попробуй отак» і витягаю харіуса. Сміємося. А я згадую листопад 2008 року і свої марні спроби виманити форель з гірського потічка. Поможіть, будь ласка, хто-небудь, просив я тоді. І Ганна взяла мою вудку, закинула мої німфи і витягнула не мою форель. Так буває…   Поки ми з Арсеном розбиралися що до чого, Тарас, який стояв трохи далі від нас, витяг на берег красивого харіуса, який спокусився на маленького зеленого воблера. Стрімеристи, ау! Харіус, звісно, повернувся додому, а ми на свої місця. Арсен примудрився зловити ще одного пиря на мізинець – якийсь фантастичний збіг обставин. Мені ж щастило трохи більше – до першої дня, мав вже 9 хвостів з плавниками.Арсен з Тарасом вирушили додому, на них чекали гості, а на мене ще півдня рибалки. Якраз з потічка прийшли двоє спінінгістів, з якими ми розговорилися на березі ріки. У них поки було глухо, лише один схід форелі. Вони стали на моєму місці і почали просікати воду металевими штучками. Даремно. Я в цей час пив пиво і балакав з одним. Він знає Сашу Бороду, Ганну та інших наших друзів.
Коли вони скінчили я зайняв їхнє місце і одразу ж виловив двох риб. Хлопці попросили зловити ще одного, щоб вони відправили ммс своїм товаришам на якісь змагання, бо вони, мовляв, в цей час, евфемізтично кажучи «несолоно хлебають». Але на замовлення риба чомусь не ловиться. Хлопці вже й вердерси висушили, і пакунки склали, а харіус не брав. І от тільки-но вони сіли в машину, завели двигун і рушили з місця, як я витягнув рибу, але було вже пізно.Самотність на рибалці це насамперед роздуми. Повз тебе пропливають відважні екстремісти і пролітають тисячі думок про життя. А ще про мухи, яких треба було періодично змінювати, оскільки вони, блін, відривалися. Загалом я втратив близько 15 німф, а це дуже важко пережити: усі мухи були робочими.
Особливо я шкодував за рожевою джиговою, яка упіймала 4 риби. Модель була експериментальною. Я ніби відчував, що її втрачу, тому і зробив фото, щоб відновити.  Все ж з закоряженого місця я не сходив, лише чекав, поки на «точку» не прийде нова партія харіуса. Поки перев’язував снасті мав нагоду переконатися у тому, що навіть у неділю наша рибоохорона працює. Їздить, ловить порушників, проводить лікнеп у плані рибальських законів, і, звичайно, штрафує. Так і треба з тими робити, хто свідомо порушує закон! До речі, мешканці навколишніх сіл вже досить добре знають про те, що смерть одного харіуса від їхньої руки може обійтися в 14 000 гривень. Цікаво, якими будуть результати цих знань.Тим часом почався сильний вітер. Ловити французьким підліском було некомфортно, тому я перейшов до довгу німфу з помаранчевим індикатором. Звісно, в такому варіанті треба ставити виключно німфи з латунними головками. Прекрасні результати показали мушки з подвійного бодіквілсу і помаранчевого тораксу.Час від часу попадалися досить непогані харіуси, якими торік і не пахло. Відчувається, що риба вже активна і відійшла від зимової сплячки. Загалом у мене було вже 16 пирів, аж насамкінець трьома кульбітами-свічками мене потішила невеличка форелька, у якої хтось намагався в дитинстві відкусити хвоста.
Натомість в іншої групи наших мухарів, що базувалися вище за течією, форелей було штук 10, причому значно більших. Але секрет в тому, що вони використовували зовсім інші мухи. У мене ж працювали: дрібні шоколадки з помаранчевим тораксом (№18, підвісна, латунь), карпатський фезентейл з мідними та помаранчевими головками (№12, кінцева, вольфрам), джиг-німфа з світлою головкою, кремовим тілом і рожевим спектра-дабінгом (№12, кінцева, вольфрам), фантазійна варіація з жовтого та коричневого бодіквілсу і золотою головкою (№14, кінцева, латунь). Не працювали імітації хробаків, дрібні зелені німфочки та імітації бокоплавів.
Успіхів!