«Ну, прощавайте! Піду я до великої сіро-зеленої каламутної ріки Лімпопо, де ростуть хінні дерева, та дізнаюся, що Крокодил їсть на обід. І всі родичі знов його добре відлупцювали «на щастя», хоч Слоненя дуже чемно просило не турбуватись про нього. Так воно і пішло. І хоч Слоненя трохи сердилось на родичів, але ніскілечки не дивувалось; воно їло собі дині, гублячи лушпайки по дорозі, бо тоді ще не могло їх підбирати».

Р. Кіплінг, «Слоненя»

І чому я не можу заснути перед виїздом в гори? Скільки вже таких мандрівок було, а щоразу перевертаюся в ліжку, ходжу по квартирі, як сновида, але не сплю. І знаю ж, що як приїду до дому, то буду з ніг валитися, а все-одно не сплю і квит. Десь о шостій ранку забеленькав будильник і я швиденько почав накидати у шлунок всячину. «Я вже є» – це смс від Арсена, який вперше їде на правильну рибалку. Разом з ним Тарас – він спінінгіст і скоро всім докаже, у чому сила.На спідометрі 140, сонце вигулькнуло з-за горизонту і пригріло романтичну нахлистову душу. Їдемо в Карпати і байдуже, що розповідають про тамтешні ріки. Вода піднялася, колір жахливий, риби не знайти. Такого не буває. Риба хоче їсти завжди, головне здогадатися, де вона стоїть і «вино какой страны предпочитает в это время дня» (с). Ми завернули на скелі. Там було море.Одноманітна течія та все ж можна було подекуди розібрати дрібні перекатики, заглибини, ямки і щось схоже на те. Колір води – ну точно як в Лімпопо. Сіро-зелена і каламутна. Хоч по берегах досить чиста. Загалом, цілком терпима і ловибильна. Хоча це на любителя. Може комусь така колить в фейс. Мені ні.  Арсен отримав перші навички. Суха, мокра, стрімер, довга німфа. Останній спосіб виглядав найбільш адекватним у таких умовах, тож новачок почав обловлювати навколишню територію. І невдовзі заробив перші два бали – зловив харіуса, правда, дрібного. Але це була ніби підказка, що риба харчується.Їдемо далі, до впадіння. В останній день березня тут я впіймав трьох пирів. Розраховую хоча б на такий же показник і сьогодні. І буквально на перших же закидах витягаю першого харіуса, а за ним іще одного. Кличу Арсена і ставлю його на правильне місце, але бачу, що він відпускає занадто багато шнура. Вирішую допомогти практичною порадою: беру вудку, скручую шнур, закидаю зі словами: «попробуй отак» і витягаю харіуса. Сміємося. А я згадую листопад 2008 року і свої марні спроби виманити форель з гірського потічка. Поможіть, будь ласка, хто-небудь, просив я тоді. І Ганна взяла мою вудку, закинула мої німфи і витягнула не мою форель. Так буває…   Поки ми з Арсеном розбиралися що до чого, Тарас, який стояв трохи далі від нас, витяг на берег красивого харіуса, який спокусився на маленького зеленого воблера. Стрімеристи, ау! Харіус, звісно, повернувся додому, а ми на свої місця. Арсен примудрився зловити ще одного пиря на мізинець – якийсь фантастичний збіг обставин. Мені ж щастило трохи більше – до першої дня, мав вже 9 хвостів з плавниками.Арсен з Тарасом вирушили додому, на них чекали гості, а на мене ще півдня рибалки. Якраз з потічка прийшли двоє спінінгістів, з якими ми розговорилися на березі ріки. У них поки було глухо, лише один схід форелі. Вони стали на моєму місці і почали просікати воду металевими штучками. Даремно. Я в цей час пив пиво і балакав з одним. Він знає Сашу Бороду, Ганну та інших наших друзів.
Коли вони скінчили я зайняв їхнє місце і одразу ж виловив двох риб. Хлопці попросили зловити ще одного, щоб вони відправили ммс своїм товаришам на якісь змагання, бо вони, мовляв, в цей час, евфемізтично кажучи «несолоно хлебають». Але на замовлення риба чомусь не ловиться. Хлопці вже й вердерси висушили, і пакунки склали, а харіус не брав. І от тільки-но вони сіли в машину, завели двигун і рушили з місця, як я витягнув рибу, але було вже пізно.Самотність на рибалці це насамперед роздуми. Повз тебе пропливають відважні екстремісти і пролітають тисячі думок про життя. А ще про мухи, яких треба було періодично змінювати, оскільки вони, блін, відривалися. Загалом я втратив близько 15 німф, а це дуже важко пережити: усі мухи були робочими.
Особливо я шкодував за рожевою джиговою, яка упіймала 4 риби. Модель була експериментальною. Я ніби відчував, що її втрачу, тому і зробив фото, щоб відновити.  Все ж з закоряженого місця я не сходив, лише чекав, поки на «точку» не прийде нова партія харіуса. Поки перев’язував снасті мав нагоду переконатися у тому, що навіть у неділю наша рибоохорона працює. Їздить, ловить порушників, проводить лікнеп у плані рибальських законів, і, звичайно, штрафує. Так і треба з тими робити, хто свідомо порушує закон! До речі, мешканці навколишніх сіл вже досить добре знають про те, що смерть одного харіуса від їхньої руки може обійтися в 14 000 гривень. Цікаво, якими будуть результати цих знань.Тим часом почався сильний вітер. Ловити французьким підліском було некомфортно, тому я перейшов до довгу німфу з помаранчевим індикатором. Звісно, в такому варіанті треба ставити виключно німфи з латунними головками. Прекрасні результати показали мушки з подвійного бодіквілсу і помаранчевого тораксу.Час від часу попадалися досить непогані харіуси, якими торік і не пахло. Відчувається, що риба вже активна і відійшла від зимової сплячки. Загалом у мене було вже 16 пирів, аж насамкінець трьома кульбітами-свічками мене потішила невеличка форелька, у якої хтось намагався в дитинстві відкусити хвоста.
Натомість в іншої групи наших мухарів, що базувалися вище за течією, форелей було штук 10, причому значно більших. Але секрет в тому, що вони використовували зовсім інші мухи. У мене ж працювали: дрібні шоколадки з помаранчевим тораксом (№18, підвісна, латунь), карпатський фезентейл з мідними та помаранчевими головками (№12, кінцева, вольфрам), джиг-німфа з світлою головкою, кремовим тілом і рожевим спектра-дабінгом (№12, кінцева, вольфрам), фантазійна варіація з жовтого та коричневого бодіквілсу і золотою головкою (№14, кінцева, латунь). Не працювали імітації хробаків, дрібні зелені німфочки та імітації бокоплавів.
Успіхів!

 

Цікавий нахлист