Блог двох мухарів

Семинар – казалось бы, краткое, сухое название, а хотелось атмосферы непринужденности, истинного рыболовного братства, не по увлечению, а по духу, чтобы все на одной волне. И это было. Рядом и новички, и “матерые гуру”, молодежь и «седины», но ведь разницы нет там, где течет река…Не привык делиться или писать для общего обсуждения, наверное, отношусь к нахлыстовикам одиночкам. Думаю, все таки есть некое деление подобного рода, но позитив пережитых эмоций принуждает:). Лично я не сомневался, что буду на семинаре и даже уговорил коллегу весьма далёкого от рыбалки вкусить все прелести Карпат и общества увлеченных.Ехали из Киева с остановкой во Львове, что добавило приятных впечатлений в общую копилку. Благополучно опоздав на открытие и немного дичась :), увидел знакомые лица Руслана, Эдуарда и сразу как то полегчало. Хочу сразу поблагодарить всех организаторов и инструкторов за внимание и заботу и всю ту ценную информацию, может быть не новую теоретически, но впервые увиденную так близко и так живо, и увлеченно преподнесённую. Рад был познакомиться со всеми, за чьими статьями, постами следил на форумах, выбирая крупицы знаний и опыта. Оказалось, что восток Украины, к которому мы себя условно причисляли, не так уж малочисленен на «Западно-Украинских» фестивалях – Привет Егору и Михаилу как представителям «Луганской» диаспоры :).Отдельно заслуживают внимания вечерние посиделки – это нечто. Костер, гитара, песни – это магия особенно с колоритом украинских песен и их исполнителей – Ореста и Влада Сударенко, которого мы теперь за глаза называем «Доктор» из-за мастерски проведённой операции по извлечению мухи из шеи – яркий пример и призыв по технике безопасности и использованию безбородых крючков. О репертуаре – некоторые вещи преследуют до сих пор, к примеру, грубые, прошу прощения, яйца :).И о рыбалке – несмотря на погоду и состояние реки, которая пела нам колыбельные – сбылась еще одна моя мечта – поймать форель да еще на сухарика, да еще на пятачке относительно спокойной воды в бурном пороге, да не одну, а, как будто решив ребус, несколько. Это что-то схожее с первыми эмоциями от рыбалки в детстве… Получилось так, что форель клевала практически в «бурле», проводка сухой – это максимум 2-3 секунды дрифта. На перекате не таком бурном, с мелкой рябью и достаточно ровным течением был только замечен хариус с быстрянкой, а на спокойной воде возле камней – гольян. По мухам – сработали, я думаю вполне логично, заметные, не потопляемые (эдакий buggy looking стиль) Ausable Bomber и Usable от американского нахлыстовика Франа Беттерса, как раз предназначенных для бурных вод.До нимф и мокрых так и не дошли руки, хотя хотелось закрепить сведения от Степана и Ростислава, которые дали отличный теоретический курс по «native» для Карпат способу ловли – французскому нимфингу. В любом случае, считаю, что поездка оказалась результативной во всех отношениях и теоретически и практически. Итог – неутолённый голод нахлыста, чего и всем желаю.

Автор: Єгор Потапов (Київ), спеціально для Блогу двох мухарів

PS. Кожен учасник семінару може так само поділитися своїми думками і враженнями на цьому блозі. Приєднуйтесь! 

Після смачного обіду прийшов час роботи. Роботи серйозної і відповідальної, адже інструктори мали бути повністю готовими до несподіваних запитань від початківців. Як я вже згадував, моя доповідь стосувалася історії та сучасності нахлисту в Україні та світі. Зокрема, я розповів, що чи не перші документальні згадки про штучні мушки були опубліковані у книзі Вадима Владикова – мабуть, першого українського іхтіолога, який згодом здобув світову славу у Франції і Канаді. Мова йде про 1928 рік. Тоді, в Закарпатті на штучні мушки ловили переважно чиновники, а самі приманки купували на базарах. Очевидно, що на мушки ловили в наших ріках і набагато раніше, от тільки документальних фактів наразі знайти не довелося.Окрім цього я зачепив і деякі етичні моменти нахлисту. Згадав, наприклад, що порядний мухар не стане ловити форель в воді, температура якої переважає 20 градусів тепла. Однак я та мої колеги все ж забули уточнити один важливий момент. Вже під вечір новачки вийшли на річку з надією когось там упіймати. Декому це вдалося і далі почалися певні неприємності. Ми не нагадали їм, що форель і харіус потребують бережливого ставлення, що брати їх сухими руками дуже небажано, як і залишати на березі, поки рибалка порпається у пошуках фотоапарата. Що ж, доведеться взяти на озброєння ці моменти під час наступних семінарів.Слідом за мною виступав Руслан Пугач, який пояснив і розповів учасникам семінару основні моменти екіпірування – про термобілизну, її можливості, переваги та види, термошкарпетки, вейдерси, черевики, куртки, жилети, окуляри та кепки-капелюхи. Видно, що Руслан в цьому плані – профі, бо запитань до нього практично не було.У наступну годину учасники отримали чимало інформації про нахлистових риб: форель, харіуса, щуку, окуня, голавля та коропа. Про останнього розповідав Єгор Бабич, який у цьому році цілеспрямовано спіймав кілька достойних «товстунів». Його розповідь просто заворожувала – настільки точно і зрозуміло він розповідав про комах, якими харчується риба і про мушки, на які йому вдалося їх упіймати. Вельми цікавими були також розповіді інших інструкторів, адже кожен з них ділився своїм досвідом, здобутим за багато років практики. Теорія – це добре, але й без практики в нахлисті далеко не заїдеш. Тож уся банда спустилася до річки, де почалися показові виступи інструкторів. Єгор продемонстрував учасникам основи ведення шнура під час лову на суху мушку та довгу німфу. Степан Чех розповів нюанси французької та чеської німфи. Про стрімери та способи їх подачі учасники дізналися від Жені Федоренка. Нарешті, Ед Ковалевський простудіював новачків мокрою мушкою, розказавши, де на ріці може знаходитися найбільша риба. В якості бонусу учасники семінару отримали надзвичайно цікаву розповідь про японську тенкару від Андрія Соколова. Виступ кожного з інструкторів невдовзі можна буде переглянути на блозі у розділі «Відео».Уже під вечір, перекусивши місцевими смаколиками, учасники отримали вільний час. Хтось вже пробував в’язати мушки, а хтось спробував виманити з каламутної води когось з лососевих. Коли сонце почало ховатися за гори, я теж вирішив трішки побродити з сухою мушкою. Витягнув свою тефеошку першого класу і вирушив туди, де закінчуються намети. Правда, за винятком кількох одноденок, які ліниво літали над річкою, більше нічого побачити не вдалося. Тому зробив висновок, що активної риболовлі не буде. Я намагався знайти харіуса і форель в різних ділянках річки, пропонуючи їм різні мушки – від великих імітацій волохокрильців до дрібних харіусових парашутиків та емерджерів. Однак «сухарики» тихо пропливали по воді – рибу вони не цікавили. Допомагала бистрянка – там де вона вистрибувала на мушку одразу, там харіуса не було. Тому я зупинявся на тих місцях, де могла бути більша риба, але вже не заважала дрібнота. На одному з таких місць – великий притоплений камінь посеред ріки , якого трішки видно крізь окуляри, – я нарешті знайшов харіуса. Там стояло з півдесятка риб, які дуже стрімко атакували чорного парашута. Видурити вдалося лише одного, інші майстерно уникали моїх підсічок. Коли стало зовсім темно, повертаюся до табору. Поруч розвели вогонь і десь вже лабала гітара. Ми з Юрком поставили вудки на дерево біля нашого намету і приєдналися до гурту. Раз по раз гітари переходили від одного «виконавця» до іншого, хтось підспівував, хтось гойдався в ритм. Усім було весело та затишно. Так тривало години до третьої, коли нарешті прийшов час повертатися в спальники і ще довго лежати з заплющеними очима, слухаючи містичний шум каламутної Мізунки. Попереду на учасників семінару чекав новий день, де вони мали вчитися правильному закиду і основам мухов’язання…

«Нахлист – це те, що об’єднує країну» – ця фраза, сказана одеситом Русланом Івасюнько чомусь запам’яталася мені найбільше. І з цим важко посперечатися. Після постійних політичних скандалів і суперечок ми нарешті змогли відчути себе громадянами одної країни, однодумцями, без поділу на схід і захід. Я впевнений, що на цьому семінарі, який, безперечно, був найбільшим нахлистовим заходом на території Західної України (важко говорити про загальнодержавні, оскільки в мене нема точної інформації про кількість інструкторів та учасників), кожен відчував себе комфортно та вільно.
Надзвичайно показовим моментом у цьому мухарському святі стала «Пісня мандрівників» у неповторному виконанні Ореста. На щастя її вдалося зняти на відео, тож невдовзі усі зможуть переглянути ці захоплюючі хвилини, коли усі підспівували і «лялякали». Фраза «Нам палаци кришталеві зроду не замінять гордої свободи» знову ж таки впаялася в мою пам’ять. Зважаючи на те, що через дорогу був готель, усі вирішили жити в наметах. Не через гроші, звісно. Просто оце невпинне нахлистове спілкування зближувало і робило нас вільними від усього, що тримає в містах та містечках. Голова звільнилася від усіляких тривожних думок, а загальна дружна та невимушена атмосфера лише наштовхувала на навчання. Адже більшість учасників приїхали на семінар саме вчитися…Ми з Юрою виїхали зі Львова десь перед восьмою ранку. Особливо нікуди не поспішали, але й часу не гаяли. У мене була думка заскочити на Свічу, бодай на годинку, але все ж вирішили, що годинкою справа не обмежиться. Тож по вигодських, долинських та болехівських ямах (найбільша перед народним домом) ми добиралися до Нового Мізуня. На поляні помітили перші намети, тож звернули праворуч, через вузькоколійку карпатського трамваю.Одразу ж бачу знайомих і незнайомих людей. З першими вітаюся та обіймаюся, з другими вітаюся і знайомлюся. Знаходимо місце для намету – Стьопа Чех якраз забронював нам місце під липою, поруч зі своїм бунгало. З іншого боку від нас Ігор з Старого Самбору та Петро зі Стрия. Навпроти Богдан (Ідус) та Сашко з Ужгорода. Словом, весела компанія.Трохи далі розташувалися інші учасники. Радий бачити Женю Федоренка. Попри те, що він розставляв свій намет з допомогою Ніколь – доньки Еда Ковалевського, біжу в машину, звідки виймаю номер рибальського журналу за 2005 рік. Знаходжу маркер і повертаюся до Жені. Якраз перед виїздом я навмисно узяв це старе видання, щоб Женя поставив автограф на своїй статті. Справа в тому, що саме прочитавши її я захопився нахлистом, після чого перечитав її сотню разів. Отримавши бажаний автограф (чесно кажучи, я не колекціоную їх, хоч досить часто маю нагоду спілкуватися з відомими людьми), я з обличчям задоволеної дитини топаю назад до автівки, щоб часом в журналу не виросли ноги.Невдовзі знайомлюся з Едом Ковалевським та Андрієм Соколовим – відомими нахлистовиками, про яких я багато чув, але аж ніяк не сподівався їх побачити на семінарі. Про Андрія Соколова дуже приємно відгукувався мій добрий друг Андрій Скворчинський і буквально за кілька хвилин я переконався у тому, що він мав рацію. Пан Соколов дуже приємна, культурна і інтелігентна людина, яка багато знає про історію нахлисту та тенкари. У свою чергу Ед Ковалевський просто горить енергією, у нього видно величезний життєвий потенціал, а очі світяться вогнями планів на майбутнє. Цікаво було познайомитися і з Владом Сударенком – нахлистовиком та яхтсменом в одному обличчі. Це поважна людина, яка вміє твердо стояти на своєму, а ще неймовірно красиво співає українські народні пісні під гітару.Радий я бачити Руслана Пугача та Володю Пугача. Хто не знає, то вони не родичі, а однофамільці. З Русланом я познайомився рік тому, на Кубку України. Попри те, що бачив його лише раз, радісно тисну руку і обіймаюся. А Володі одразу ж показую, що зараз живе в подарованій ним нахлистовій коробці ручної роботи з випаленою фореллю. Хлопці приїхали разом з Максом, який виявляється без намету, тож ми з Юрою одразу запрошуємо його до себе. У нас місця вистачить.То тут, то там видніється жовта сорочка – то головний масовік-затєйнік, він же винуватець цього славного свята. Діма Петруняк мусить зі всіма поговорити, кожному приділити час. Разом з ним приїхала команда – хлопці і дівчата, з якими багато хто з нас неодноразово говорили по телефону, але на очі не бачили. Вони роздають інструкторам футболки з логотипом Strike. Одна з них дісталася і мені. Якщо чесно, до статусу «інструктор» я б себе не заносив. Мені й самому треба ще вчитися і вчитися, але попри це я показав і розказав учасникам усе, що знав. Сподіваюся, що мій, хоч і невеликий досвід, стане їм у пригоді.Інша справа – досвід, скажімо так, більш відомих інструкторів – Жені Федоренка, Руслана Пугача, Єгора Бабича, який приїхав акурат перед відкриттям семінару, тих же Андрія Соколова, Еда Ковалевського, Степана Чеха чи Макса Кусакіна. Усі вони приїхали ділитися своїми знаннями, тому не скористатися таким шансом було б щонайменше нерозумно.Поки до головного початку семінару залишалося ще трохи часу вирішив трішки половити на каламутній Мізунці. Обладнав стару «п’ятірку» кількома німфами, взувся в чоботи (потреби в вейдерсах не бачив жодної) і став на камінь, що виступав з води. Якраз підійшов Єгор, з яким ми балакали про життя-буття. Тим часом на підвісну мушку від Мілана Курноцика спокусився невеличкий харіус. Стара дубова «п’ятірка» навіть не відчула його – усе скидалося на поплавчану ловлю, звичну нам з дитинства. Поглянути на карпатське чудо одразу ж прибігли нахлистовики з Луганська – я їх цілком розумію. Сам колись біг дивитися, як виглядає ця риба.Коли ми з Єгором повернулися на галявину, вже усі були готові до навчання. Відповідно до розподілу тем, мені довелося вводити новачків-початківців у курс справи, розповідати про малюнки Джуліани Бернес і теперішній стан справ нахлисту в Україні. Детальніше про це, а також про виступи інших інструкторів – у наступній частині…

Три дні пролетіли як одна мить. Одразу ж скажу, що семінар, організований компанією Strike! і сайтом fly-fishing.com.ua щонайменше перевершив усі мої сподівання.

По-перше, приїхало дуже багато людей з усієї України, від Чернігова до Одеси, від Луганська до Чернівців, від Нікополя до Ужгорода, від Києва до Кременчуга. Це не могло не тішити. Нахлистовики-початківці були голодні до нового, і я думаю, що усі вони поверталися додому ситими. Тепер в їхніх головах є кілька сотень гігабайт інформації, яку слід правильно розкласти по папках. По-друге, мене втішила організація. Столи з накриттям, місця під намети, триразове смачне і ситне харчування, а також вечірні пісні і танці під гітару. По-третє, порадувала погода, а особливо річка Мізунка, де й відбувався семінар. Знаєте, все ж добре, що вона була мутнякова і я поясню чому. Якби річка була чистою і добре ловилась би риба, то чимало учасників, грубо кажучи, забила б на навчання, і пішла ловити рибу. А так, усі мали змогу і поближче познайомитися з нахлистом, потренуватися у плані закидів та в”язання мушок. По-четверте, мені особисто було дуже приємно бачити відомих українських нахлистовиків, які не погордували і приїхали на семінар, щоб допомогти початківцям. Це Андрій Соколов, Едуард Ковалевський, Женя Федоренко, Єгор Бабич, Руслан Пугач та багато інших. Усім їм, як і організаторам в обличчі Дмитра Петруняка та його команді треба щиро подякувати. Ви молодці!

Детальніше про події на семінарі я напишу окремо. А поки у кожного з вас є можливість насолодитися дивним виконанням пісні “Жовті стрічки” від Ореста Дейнеки. Я анонсую, що це лише початок. Юра Щербатий назнімав дуже багато відео, яке ми обробимо і виставимо на блог у відповідні розділи. Кожен учасник семіннару зможе ще раз переглянути закиди чи уточнити моменти щодо мух.

Якщо у когось з учасників семінару є бажання написати свої враження або поділитися фото – ось мій мейл ro_ro_ro@ukr.net

До вашої уваги повна підбірка фото- та відеоматеріалів в хорошій якості від Юри Щербатого. Фото можна завантажити тут: http://www.ex.ua/view_storage/840174186856

А нижче – десятихвилинна відеорнарізка про атмосферу та змагання на Кубку.