Оскільки в одну річку можна увійти двічі, то й нахлистовий сезон закрити повторно не гріх, чи не так? Скільки там того щастя в нашому житті? Ось і співпав мій вихідний від задимленого Маріуполя день на середу. Балакаючи з Орестом, дізнався, що саме в середу поїхати в гори мають намір Роман та Ігор – його товариші. Втрьох все ж веселіше, тим паче, що Орест дуже розхвалював реалістичні мухи Ігоря – дуже хотілося на них глянути. Тож о 5-ій ранку я помив посуд, зварив компот (ну, щоб не нарікали, мовляв, крім рибалки мене нічого не цікавить), закинувся чим було і вийшов на двір. За хвильку під’їхала машина-чобіток і ми взяли курс на гори…Зважаючи на закони про зимувальні ями, ми вирішили ловити на дозволених ділянках, тобто там, де відбулася наша зустріч з киянами. Але на нас чекало певне розчарування. Річка була до біса каламутна. Не капучіно, звісно, але колір мені дуже не подобався. Ще й небо замарилося, а голі дерева справляли якесь гнітюче враження. Це вже далеко не та золота осінь, яка була в жовтні.Роман і Ігорем нікуди не поспішали. Вони назбирали дров і розпалили вогнище, щоб спекти трохи м’яса. Я ж приїхав ловити рибу… Зважаючи на стан річки вирішив нічого не вигадувати і оформив француза стандартним набором для каламутної води – фезентейл з помаранчевою головкою і таким же тораксом, а також незмінний зелений бокоплави так само з яскравим помаранчем. Харіус взяв на першій же проводці. Невеликий, як і майже всі в цьому році. Взагалі, риба була досить активною і скоро фезентейла довелося знімати – з нього мало що залишилося. Бокоплав також потерпав від укусів, але йому все ж більше пощастило.Я вирішив трохи проекспериментувати і замість фезентейла поставив волохокрильця, який обзавівся халабудкою. Принаймні, райдужка зі Свічі, якій я провів розтин кілька тижнів тому, мала забиті шлунки саме цими казявками. На диво, муха почала приносити результати, не гірші від свого попередника. А ще мені вдалося зловити харіуса руками. Я виходив з води, тримаючи в правій руці вудку, а в лівій індикатор, щоб його не розвіював вітер. Мухи були в воді, десь за метр від мене. Раптом я відчув удар і інстинктивно підсік… рукою. Поляки назвали б цей метод «побієння дупи без патика».Коли допеклося м’ясо в мене вже було 13 хвостів. Гаяти час на сніданок я охоти не мав, але що зробиш – корпоративний дух! Але спасибі хлопцям, звісно. Мариновані козарики і шашличок були дуже смачними. Ігор витягнув усі свої коробки і я в них трішки попорпався. Гарні мушки, мені дуже сподобалися і нагадали творіння Андрія Красоти. Поки мої колеги збиралися, вилетіли живі мушки, зокрема й комарі, номері так на 22-му. Я з приємністю згадав про сі-ді-сішний рядок в моєму сухому флай-боксі на малесеньких гачках. Власне, справа тут не так в гачках, як в нитці. З подачі Макса я замовив собі нитку UNI Trico 17/0. Що тут говорити? Вона просто супер. Схоже, це найтонша нитка, яка тільки може бути. Завдяки ній можна робити і тонкі тіла на «шоколадках», і спокійно в’язати найменших сухариків. На Iobo CDC коричневого кольору (реальна імітація комара-кровосісі) я встиг зловити ще 7 рибів. Правда, після кожної другої муху довелося змінювати – їй вже ніякі флотанти з просушками не допомагали. Якраз тоді і хлопці на ріку вийшли…Роман вирішив ловити на стрімери. Ризиковано, ясна річ, але, як то кажуть, хазяїн – барін. На жаль, виманити бодай когось з каламутної акваторії не вдалося, тому він перейшов на німфу і трохи покращив свої результати. Ігор також упіймав кількох пириків на суху, але йти вище не було змісту – вода була вельми кепська. Тому я повернувся туди, звідки починав і почав присідати. Як виявилося, таким чином з’являються кращі шанси на те, щоб упіймати більшого харя. Один з них таки спокусився на мушку – не такий, як в Геника на Свічі, але більший, ніж інші в 2012 році. Окрім нього «навприсядки» вдалося витягнути ще шістьох огірків, але стало трохи нудно. Не було спортивного азарту. Тому я почав агітувати усіх пакувати манатки і їхати на іншу річку, а ще так її розписав… Мовляв, тут вам і перекати, і ямки, і чиста вода, і ще купа всіляких принад. Переконав.  Поїхали. «А що, як я помиляюся? – думав дорогою. – Все ж Андрій Сколівський попереджав, що на тій ріці ще треба знайти стоянку риби, а часу у нас не так і багато». Коли ми приїхали, то виявилося, що я не помилився лише в одному – вода була справді чистою. Але тої річки, що була тут літом, ми не побачили. Якесь все одноманітне, сіре і похмуре. Ну, і де ж ці ваші стоянки? Мене почали гризти сумніви, що тут взагалі вдасться щось зловити. Я буквально бігав по ріці від одної точки до іншої, аж поки не побачив непогане місце. Це був злив з більшого каменя, з повільною течією посередині і швидшою по боках. Ясно, що ловити на бистрині зараз нема ніякого сенсу – риба там не сидить. А от течія без хвиль – те, що треба. Так і є – два закиди, два харіуса, і повний штиль після цього. У час, що залишився до темряви я зміг видурити лише одного пиря – чи то через сильний вітер, який шмигав узад-вперед, чи то через зміну раціону риби. Не знаю, часу аналізувати не було вже. Повернулися Роман з Ігорем. Результати в них також не вражали – два виходи на суху мушку.Все, це вже мабуть, було справжнє закриття сезону. На дорогу хімічна зупа в залізному горнятку, канапка, сигарета. Ріки вже не було видно – повна темрява. Добре, що в машині було про що побазікати…

Цікавий нахлист