Вчора у мене з’явилася хвилька, тож пішов досліджувати ту саму річку, яка впадає в Середземне море просто біля нашого готелю. Вже на самій дорозі мене неприємно вразив знак, який забороняв ловити тут рибу. Правда, згодом, мені підказали, що рибу не можна ловити лише з моста.
А з інших місць – ловіть на здоров’ячко. Ми з Юрою пішли у бік моря, бо я ще не бачив, як ріки впадають у солону далечінь. Власне, ніяк не впадають. Просто обмежений водний простір перетворюється в необмежений. Закінчуються кам’яні вали і починається море.
Я не фанат моря. Мене харять тисячі туристів, які бовваніють під сонцем, терпіти не можу спеки. Я фанат гір. Але так сталося, що турецькі мільярдери будуть свої п’ятизіркові готелі біля моря, а не біля гір, хоч їх і видно з балконів. Я вже колися писав про те, що фраза «Стамбул – горад кантрастав» була сказана не просто так. Але про Стамбул і особливості його рибалки не сьогодні. Можна сказати, що будь-яке турецьке місто чи місце  є контрасним. Тут шикарний готель, а через дорогу такі хібари, що от-от розваляться.
На кам’яному березі річки, назву якої я не запам’ятав, сидів чолов’яга в шкіряній куртці і в теплій шапці. Вітряно – так, але не настільки холодно, щоб вдягати шапку. Взагалі, зараз на півдні Туреччини щось середнє між ранньою весною і пізньою осінню. У руках дядька жилка з трьома гачками. У відрі кругла штука, на якій ця жилка намотана. Вудки нема. Він розкрутив жилку з грузиком і закинув її метрів на 5-7, не більше. Потрохи підтягує до себе. Судячи зі всього, риби він ще не зловив.
Ми дійшли аж до самого впадіння. Я розклав свою одиничку (ну, так сталося, що взяти міг лише її), прив’язав нового ред-тага і закинув у Середземне море. Шнур легко пробив вітер і мушка з 3,5-міліметровою вольфрамовою головкою опустилася на дно. Стріп, стріп, стріп… Ну, і де ваші сардіни-бички-ставріди? Я ж на Середземному морі ловлю, а не на Мертвому! «Та не знає та риба про ред-таг, постав шось інше» – каже Юра.
Тим часом до нас підійшла група з трьох німецьких пенсіонерів. Їх тут гать гати. Усі такі милі, привітні, усміхаються. Двоє фрау хотіли вже йти, а герр хотів ще подивитися на таку чудасію. Я б на його місці також подивився на двох клоунів, які хочуть щось зловити в морі вудкою найлегшого класу…
Після ред-тага я запропонував рибі мадлера – результат той самий. Сам стрімерок після водних процедур злипся. Не передбачений він для соленої води… Але як я зрозумів, в той день успіху не було ні в кого – чувак з човна ловив на донку і в нього також не клювало.
Тому ми вирішили все ж почекати слушної миті і поїхати на обіцяну форель, в гори. Вони ж так близько. Пишу ці рядки, повертаю голову вліво і бачу якогось засніженого арарата. Турок, з яким я говорив про рибу, каже, що дика форель у них невелика. Але не з червоними крапками вона, а з чорними. Отака чудасія…

ввів

Цікавий нахлист