Усе пройшло дуже швидко, я навіть толком не встиг злякатися. Так сталося, що в моєму житті були різні дипломи з університету, похвальні грамоти і таке інше. Але виграти перше місце вдалося лише вдруге – у далекому 2001 році моя команда зі Що? Де? Коли? перемогла в чемпіонаті Львівської області і вийшла на чемпіонат України. Але ні Кубку, ні медалі тоді не давали. Тепер же я стояв поруч з друзями, тримаючи в руках диплом, Кубок і пакет з призами, а на шиї медаль. Це, звичайно, було дуже приємно. Одразу після закінчення офіційної частини я підійшов до перила над прірвою, щоб подивитися на Ріку. Може це трохи пафосно, але я тихенько сказав їй «дякую».
Поділюся певними думками щодо річки – не йдеться конкретно про Ріку. У мене є певні правила і принципи, від яких я не відступаюся. Воду треба поважати. Тому я ніколи не «бігаю» по ріці, а пересуваюся дуже повільно, крок за кроком шукаючи тверду основу. Так було коли я ходив в забродах, так і є зараз, коли на моїх черевиках стоять шипи від Simms. Воді байдуже, якої вони фірми. От чомусь мені здається, що коли ти бігаєш по ріці – то чимось її ображаєш. Ріка непередбачувана і навіть трохи містична. Як ти до неї, так і вона до тебе. Ось такі мої думки…І, звичайно, я ще раз хочу усім вам подякувати за допомогу. Так вийшло, що ледь не кожен, хто зображений на цій знимці, так чи інакше доклав свою лепту у мою перемогу. Наприклад, Ганка показала мені як ловити форель; Юра Гудзь возив мене у своїй машині, за пивом розповідав про тактичні моменти, коли я ще зеленого поняття не мав; Сколівський і Макс допомагали мені вникнути в нахлист, показували як в’язати робочі мухи; Стьопа Чех поділився секретами французького підліска; Діма Петруняк дав поштовх до блогової писанини і можливість розширити асортимент своїх мух, а також вудку, яка й зловила два харіуси; Міша Шерлок і Нестор завжди знаходили час зустрітися зі мною, коли я приїжджав в їхні краї, возили на секретні та улюблені місця; Діма Поплавок розповідав масу історій про форель та харіуса, як, коли і на що їх ловити; Артур Шіц зробив такий Кубок, за який варто було гризти землю; Юра Жиденко морально налаштовував мене; Іван з Міжгір’я дав корисні поради щодо мух та місць; Василь з Міжгір’я готував надзвичайно смачно, що давало сили махати шнурами; Леся Чех постійно підтримувала і говорила, що зробила на мене ставку, а їй говорив, що це вона даремно задіяла)); мій Юра, який провтикав нагородження – це взагалі окрема історія: ми з ним півсвіту об’їздили; Богдану Цебрику, діяльність якого мене надихає, нарешті, Женя Федоренко у 2005 році написав статтю про нахлистовий виїзд в Карпати, яка мене страшенно захопила і яку перечитав вже сотню разів… Цей перелік можна продовжувати. Дякую вам усім і щиро – за добрі і теплі слова, за жарти, за усмішки, за підтримку, за шашлики і Гамбрінус, за дзяму і сало. Я неймовірно радий, що маю можливість бути разом з вами, сидіти за одним столом, говорити про близькі душі речі, ловити на одній ріці, запускати і відпускати рибу.
Знаєте, спершу я шкодував, що Кубок – перехідний. Але потім подумав, що це правильно. Одна людина не може володіти такою красою – цей Кубок належить усім нам. І наступного року він прикрашатиме помешкання когось іншого…

Цікавий нахлист