Блог двох мухарів

Архив за год: 2013

Ну що ж, любі друзі, поки ви ховаєте свої руки в варєшкі і замотуєтеся в шалики, у нас тут, в Белеку, сонце, море, пальми і все таке. А ще є річка. Вона просто фантастична. Витікає з мальовничих гір, припорошеним невинним снігом. Береги чисті і доглянуті. Водичка кришталево-чиста, видно кожен камінчик на дні. Стоїш і милуєшся. Які там Карпати, який там Сян-Дунаєць? От вона – мрія нахлистовика! Цілий день стояв би на одному місці і закидав шнурка в прозору далечінь. А риби тут… видимо й невидимо. І форель, і харіус, і все інше, що тут водиться. Ловиться геть на усе – тільки кидай, не лінуйся. Коли рука втомлюється кидати, можна тішити око мальовничими навколишніми краєвидами. Дика природа, знаєте. Усюди пасуться невідомі мені тварини. Ховаються за пальмами, кипарисами і баобабами. Жують фініки і цукрову тростину. До самих гір рукою подати – кілька хвилин ходу. Там ще краще. Але хіба ж можна покинути такі неймовірні перекати? Там, без сумніву, заховалися ветерани ріки. Не здивуюся, якщо у них вже вуса і борода повиростали. А може і ноги з руками – то від розуму. Роки все  ж беруть своє. А міст! Що за міст! Шедевр архітектурного мистецтва. Історики ще досі сперечаються. Одні кажуть, що до його виготовлення руку приклав сам Леонардо. Інші заперечують. Кажуть, що Леонардо керував будівництвом, тримаючи в задній кишені креслення Архімеда. Це вам не якась там площа Ринок… Отак і живемо. А ви там і далі у свої шуби замотуйтеся. А коли набридне, то катайте сюди, у нахлистовий рай. Місця на всіх вистачить, не переживайте. В готелі поселимо, годують тут добре. Обідав морським лящем на грилі, перепелом і ягнятиною. Смакота, словом. Ви ще у Львові? Про Карпати думаєте? Тю…

img class=”aligncenter size-full wp-image-2393″ title=”IMG_5038″ src=”http://www.fly-fishing.com.ua/blog/wp-content/uploads/2013/02/IMG_5038.jpg” alt=”” width=”650″ height=”298″ /

Вчора у мене з’явилася хвилька, тож пішов досліджувати ту саму річку, яка впадає в Середземне море просто біля нашого готелю. Вже на самій дорозі мене неприємно вразив знак, який забороняв ловити тут рибу. Правда, згодом, мені підказали, що рибу не можна ловити лише з моста.
А з інших місць – ловіть на здоров’ячко. Ми з Юрою пішли у бік моря, бо я ще не бачив, як ріки впадають у солону далечінь. Власне, ніяк не впадають. Просто обмежений водний простір перетворюється в необмежений. Закінчуються кам’яні вали і починається море.
Я не фанат моря. Мене харять тисячі туристів, які бовваніють під сонцем, терпіти не можу спеки. Я фанат гір. Але так сталося, що турецькі мільярдери будуть свої п’ятизіркові готелі біля моря, а не біля гір, хоч їх і видно з балконів. Я вже колися писав про те, що фраза «Стамбул – горад кантрастав» була сказана не просто так. Але про Стамбул і особливості його рибалки не сьогодні. Можна сказати, що будь-яке турецьке місто чи місце  є контрасним. Тут шикарний готель, а через дорогу такі хібари, що от-от розваляться.
На кам’яному березі річки, назву якої я не запам’ятав, сидів чолов’яга в шкіряній куртці і в теплій шапці. Вітряно – так, але не настільки холодно, щоб вдягати шапку. Взагалі, зараз на півдні Туреччини щось середнє між ранньою весною і пізньою осінню. У руках дядька жилка з трьома гачками. У відрі кругла штука, на якій ця жилка намотана. Вудки нема. Він розкрутив жилку з грузиком і закинув її метрів на 5-7, не більше. Потрохи підтягує до себе. Судячи зі всього, риби він ще не зловив.
Ми дійшли аж до самого впадіння. Я розклав свою одиничку (ну, так сталося, що взяти міг лише її), прив’язав нового ред-тага і закинув у Середземне море. Шнур легко пробив вітер і мушка з 3,5-міліметровою вольфрамовою головкою опустилася на дно. Стріп, стріп, стріп… Ну, і де ваші сардіни-бички-ставріди? Я ж на Середземному морі ловлю, а не на Мертвому! «Та не знає та риба про ред-таг, постав шось інше» – каже Юра.
Тим часом до нас підійшла група з трьох німецьких пенсіонерів. Їх тут гать гати. Усі такі милі, привітні, усміхаються. Двоє фрау хотіли вже йти, а герр хотів ще подивитися на таку чудасію. Я б на його місці також подивився на двох клоунів, які хочуть щось зловити в морі вудкою найлегшого класу…
Після ред-тага я запропонував рибі мадлера – результат той самий. Сам стрімерок після водних процедур злипся. Не передбачений він для соленої води… Але як я зрозумів, в той день успіху не було ні в кого – чувак з човна ловив на донку і в нього також не клювало.
Тому ми вирішили все ж почекати слушної миті і поїхати на обіцяну форель, в гори. Вони ж так близько. Пишу ці рядки, повертаю голову вліво і бачу якогось засніженого арарата. Турок, з яким я говорив про рибу, каже, що дика форель у них невелика. Але не з червоними крапками вона, а з чорними. Отака чудасія…

ввів

Вже другий день як я дивлюся з балкону на ці прекрасні гори. До них всього нічого – якихось 10 чи 15 кілометрів. Там багато річок з фореллю. Переважно з райдужкою, але й струмкова також є. Буквально за кілометр від готелю є річка, яка тече з цих гір і впадає в Середземне море просто тут. Я її ще не бачив, лише на гуглкарті. Гори дуже гарні. Вони скелясті, а вершинки покриті снігом. Красиво, трохи схожі на Альпи, але ті зеленіші. Цікаво, чи вдасться мені знайти трошки часу, щоб прогулятися до річки?

Щонайменше у трьох наших друзів є татуювання. Однак усі вони до нахлисту стосунку не мають. Натомість різні там американці та англійці, як виявилося, просто фанатіють від татуювань з форельками та одноденками. Я трішки позбирав з павутини найцікавіші татуювання. А може комусь із нас таку чудасію захочеться наколоти?

Перед вами лещата для в’язання нахлистових мушок KOLA STAR. Випускалися на Механічному заводі в м. Кандалакша. Достовірно невідомо чому стали їх випусткати. За розповідями місцевих жителів, якась мурманська фірма в кінці 80-х років, розмістила замовлення на заводі, після чого партію товару відправляли за кордон. Лещата у відмінному стані, дозволяють робити як лососеві мушки на двійниках так і на трубках різного діаметру з голкою Guideline. Справжній вінтаж.