Блог двох мухарів

Архив за год: 2013

УВАГА! НИЖЧЕ НАВЕДЕНО РЯД ЗОБРАЖЕНЬ З ТРУПАМИ РИБ. ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ І ПРОШУ ПОСТАВИТИСЯ ДО ЦЬОГО З РОЗУМІННЯМ.

Розмова з заступником начальника управління Закарпаттярибоохорона Олегом Ополонським

Відвідуючи офіційний сайт управління Закарпатської рибної охорони (zakrib.com.ua) можна годинами читати детективні новинки про затримання браконьєрів. Фото і відео тут не бракує. Одразу видно, що люди працюють і свою роботу виконують якісно. Блог вирішив поспілкуватися з представником закарпатських інспекторів рибоохорони – заступником начальника управління Олегом Ополонським.

Наш співрозмовник народився 1968 року у Чернігівській області. Закінчив Московське прикордонне училище та Ужгородський національний університет, за фахом юрист. Колишній прикордонник; у званні майора звільнився в запас по стану здоров’я. Зараз живе в Берегово. Як він сам розповідає, поки не прийшов в органи рибоохорони, востаннє рибалив у 13 років. Згодом, вже в новому званні, почав і сам приєднуватися до товаришів. Ловить фідером карася, любить і зимові пригоди. Олег – не фанатичний рибалка, зате фанатичний працівник. До рибалок ставиться з повагою, але без поблажок. До своєї роботи ставиться так, щоб не було соромно і за себе, і за інспекторів. Тому отримати задоволення порибалити вдається не часто – фактично весь час забирає адміністративна робота, профілактика порушень і протидія браконьєрству. Саме про браконьєрство, а також про специфіку роботи інспекторів рибоохорони і велася наша майже тригодинна розмова.

«Без споживання харіуса можна спокійно прожити. Я живу»

– Нещодавно наша влада «порадувала» любителів харіуса. За пошкодження однієї риби треба заплатити 14 тисяч гривень. Скажіть, чим продиктовані такі дикі для України суми?– Треба врахувати, що ми говоримо про Постанову кабінету міністрів України № 1030 від 07.11.12 року, в якій враховано зміни відповідно до Закону про Червону Книгу України. Зміни до неї приймаються не просто так. Є спеціальні комісії, які керуються пропозиціями від науковців. Так само і визначаються такси. Попередні суми відшкодування збитків (не штраф, бо це різні речі) по видах за Червоною книгою України були визначені ще 1993 року (з редакцією у 1999 році) і були досить «смішними» на фоні реалій життя. До прикладу той самий харіус «коштував» 34 гривні, в той час, як види не занесені свого часу до Червоної книги України, за іншою Постановою КМУ (промислові та інші види до 21.11.11 року) коштували у рази більше (щука – 51 грн., сом – 75 грн., марена – 200 грн. і т.д.). Тому встановлення нових такс за знищення видів занесених до Червоної Книги є нагальним і досить вчасним. Щодо самого питання про 14 тисяч гривень, тут, звичайно, не все зрозуміло. За яким принципом харіуса так високо оцінили сказати важко. На жаль, в цьому процесі органи рибоохорони участі не брали (говорю про Закарпаттярибоохорона). Це вирішувалось скоріше за все по лінії Міністерства екології, а органи рибоохорони як територіальні органи в складі Держрибагентства, входять до Міністерства агрополітики. Безперечно, що попередня сума збитку в 34 гривні за харіуса і смішна, і мізерна, але погодьтеся, що 14 тисяч гривень – це також необґрунтовано. Я вважаю, що ця сума не відповідає нашим реаліям. Тим більше, що за останні два роки, зважаючи на різні фактори, в тому числі і проведену роботу органами рибної охорони Закарпаття (наголошую: саме органами рибоохорони, а не екології) – популяція харіуса в нашому регіоні зросла. Можливо вона погіршилася в інших регіонах. Не знаю, можливо екологи і науковці мають інші дані.
– Чому харіуса прирівняли до дунайського лосося?
– Не можу пояснити. Харіус – риба з родини лососевих, але хіба це причина, щоб їх зрівнювали в такий спосіб? Мені це не ясно. Можливо, хтось думає, що збільшивши такси по збитках, вдасться збільшити популяцію харіуса у водоймах. Досить примітивний шлях і це тільки один із малоефективних механізмів. Тут необхідно розглядати забезпечення реальної охорони умов існування харіуса та врегулювання рибальства на ділянках водойм, де він існує у поєднанні із штучним відтворенням. Це справжній механізм і він є дієвим. І це частково доведено в Закарпатті спеціалістами рибоохорони та рибальськими громадськими організація. До того ж, десь у підсвідомості, я думаю (хочеться думати), що в окремі цифри закралася помилка з нулем і це не тільки стосується харіуса.
– Чи вже цей механізм запущений? Чи є результати? Чи вже хтось заплатив штраф?– Це не штраф, а відшкодування збитків. Якщо під час затримання порушника в його улові (садку, сумці) є харіус, то відповідно, ця риба вилучається інспекторами рибоохорони як доказ і спеціалісти іхтіології за встановленою формою розраховують завдану шкоду (такса за вид + середня вартість живої риби у регіоні). Разом із протоколом адміністративного правопорушення до судді направляються матеріали про відшкодування завданих збитків. Безпосередньо вже суддя вирішує, що до чого. Штраф за вилов червонокнижної риби передбачає адміністративне покарання у вигляді штрафу на суму 340-680 гривень + 14 000 гривень за кожного харіуса + загальна вартість риби. Але навіть якщо порушник відшкодує ці збитки, то вони підуть не в фонд охорони природи і не будуть витрачені на зариблення, а надійдуть в бюджет відповідної селищної ради. Взагалі нові суми відшкодування збитків у більшості випадків не реальні до виплати в гірських регіонах (навіть у формі примусового стягнення). Якщо в улові є кілька харіусів, то це вже по суті кримінальна справа. Адже ми маємо підстави говорити про збитки в особливо великих розмірах. Хоча біда і в тому, що люди котрі раз в рік виходять на рибалку і знати не знають про ці суми (не дивлячись на проведену роботу через ЗМІ та селищні ради). Тому не виключаю, що інспектори рибоохорони часом шкодуватимуть місцевих рибалок. Інше питання про «професіональних рибалок-любителів», які спеціально приїжджають порибалити на харіуса, лосося, форель – тут все вірно. Сперечатися нема з чим. Буде серйозна відповідальність. Але я думаю, що таке рішення мав би приймати не інспектор рибоохорони, фактично стаючи заручником у таких ситуаціях. З моменту виходу Постанову кабінету міністрів України № 1030 від 07.11.12 року, випадків нарахування збитків за харіуса не було. Просто грудень – не сезон.
– Як бути в цій ситуації людям, які виросли на річках Карпат і їли харіуса з дитинства?– Не погоджуюся. Харіус не є основним продуктом споживання мешканців Карпат. Взагалі у ріці є інші види окрім харіуса. Харіус, лосось не є основним продуктом харчування. Ми ж не ескімоси, або інші аборигени, яким дозволяють певний відсоток тварин убивати, враховуючи звичаєве право і традиційне життя цих народів, правда? І ми не говоримо про виживання. Якщо порушник наловив сумку харіусів по 10-12 сантиметрів – то що, він ним наїсться? Наші харіуси не такі як в Сибірі, до «півноги». До того ж, часто ми маємо справу з порушниками, які ловлять рибу або для задоволення, або для котів. У практиці мали випадки коли сачком визбирували по 130 штук харіуса, до 100 штук дрібної марени, андруги тощо. А вони також в Червоній Книзі. Якщо в нього кіт такий «дорогий» і він готовий за нього, при примусовому стягненні збитків, віддати півгосподарства – то прошу дуже. Для людей, які полюбляють рибу, є види котрі спеціально вирощуються для споживання в рибних господарствах Закарпаття – короп, товстолоб, амур, райдужна форель тощо. І їх ціна набагато менша за кілограм, ніж за червонокнижний вид по штуці. Треба говорити про культуру людей. Харіус і лосось, так і інші Червонокнижні види не вівця, не корова, які штучно вирощуються нами для своїх харчових потреб. Харіус і лосось це риби, які самостійно відтворюються в природніх умовах, які є частиною гордості річок краю, без харчування якими можна прожити. Я, наприклад, спокійно живу без них!

«Наші люди примудряються ловити рибу за допомогою молота»

– Як відомо, Україна навіть без статистичних даних, входить до числа найбільш браконьєрських країн Європи. Чи лякають теперішні штрафи сучасних браконьєрів?
– А хто такий браконьєр? З точки зору юриста і рибалки це не один і той же порушник. Для юриста це особа, яка здійснює незаконний вилов риби у заборонений період, на заборонених ділянках чи забороненими способами, забороненими знаряддями лову. Навіть, якщо він стоїть з одною вудкою і одним гачком. Для пересічного рибалки – браконьєр це особа , яка ловить рибу на заборонені засоби лову у вигляді сітки-плутанки, невода, електровудки тощо.Але таких порушників якраз дуже мало. У нас ходять з «драчами», які імітують зимові балансири. Звісно, що на одну зловлену рибу він десяток поранить. Ми не раз ловили таких порушників, вони від нас навіть рибу ховали під сніг  (по рибі відразу видно, яким чином вона виловлена). Є такі, що зловлять пару сазанів та судаків і йдуть геть, але є і «ненажери». Коли відбувається хід жереха на ріці Боржава, то на нього готують гачки із спиці з велосипеда. Їх згинають у необхідну форму, потім прив’язують до тяжкого спінінга і закидають на протилежний берег. Тягнуть по камінні через ріку. В такий же спосіб на ямах так чіпають щуку, подуста, марену. На перший погляд здається, ніби він просто спінінгує. Але ж це заборонено і по-варварськи, бо риба не сама ловить цю «приманку», а ловиться за боки.
Взагалі, закарпатські браконьєри дуже винахідливі. У нас примудрялися ловити за допомогою молота. Виходять на мілководдя і з усієї сили б’ють молотом по камінню. Це так званий «гідроудар», після якого в радіусі 2-3 метрів усе живе перевертається. З острогами ходять, коли мілка вода, у жовтні-листопаді або в нерест. Беруть і вилки загострюють, навіть домашні. Часто не влучають у рибу, але зате її калічать, хвости відрубують. Ще виловлюють рибу за допомогою струму з розетки. У нас бували випадки, коли порушники тягнули шнури від дому, хоч до річки було метрів 400. Коли відбувається хід риби, то струм – це бич Закарпаття. З 2007 року загинуло 5 людей, які по суті вбили самі себе. Ще є таке поняття як «електропастух». Коли йде риба, то її, за допомогою струму, скеровують у малий потічок, в який ставлять сітки. Чого тільки наші люди не вигадають. І вибухівку кидають у воду. Були випадки, що самі браконьєри травмувались від вибухівки (відривало кисті рук). Звичайно, я ще не сказав про електровудку. Цей «прилад» для масового знищення риби може коштувати від 5 тисяч у.о. (промислові, виготовлені на замовлення). Наприклад, класичний армійський телефону «ТА-57» з електричним підсилювачем. За період з 2012 року інспекторами рибоохорони Закарпаття вилучено 190 заборонених засоби лову (переважна більшість сітки-плутанки) і викрито 98 грубих порушень правил любительського рибальства (браконьєрство), 12 випадків незаконного добування червонокнижних видів (харіус, лосось, марена).

Дріт “від хати до річки”

Усі ці справи пішли до суду. У 8 випадках (14 осіб) викритих порушень справи було направлено в органи прокуратури по 249 статті кримінального кодексу (використання електровудок та надто великі збитки). Чотирьох людей у цьому році судами засуджено по статті 249 ККУ від 1 до 3 років позбавлення волі, правда умовно. І, звичайно було відшкодовано збитки на суму 12 000 гривень та стягнуто штрафу за постановами інспекторів рибоохорони на суму 110 000 гривень. Тому безперечно, що сумарно штраф та збитки стримують окремих осіб від зайняття браконьєрством. Але на мою думку, саме накладання сум фінансових стягнень на порушників без їх логічного завершення – практичного стягнення та висвітлення таких фактів через ЗМІ матиме не достатній ефект. Тому саме над цим питанням на сьогодні і працює Закарпаттярибоохорона.
– Можете описати, як виглядає середньостатистичний браконьєр?
– Це зробити неможливо. В минулому році нашим наймолодшим порушником став 14-річний хлопець, якого до відповідальності притягнути не можемо (за нього відповідають батьки). А найстаршому був 71 рік. Все ж більшість порушників це чоловіки від 25 до 45 років. Порушують вони переважно тоді, коли їдуть на природу до водойми відпочити (пити горілку), а заодно і сітку ставлять. У районах біля міст переважно порушують молоді люди, у гірських районах – старші. Для когось це «звичка», для когось бажання нагодувати кота рибою. Ми знаємо коли і на кого «полювати». Коли вода піднімається – шукаємо «павуків». З «екранами» ходять тоді, коли вода і не темна, і не світла. «Сітки-плутанки» ставлять цілий рік і особливо активно коли риба мігрує на нерестилища під час весняного водопілля (на розливах, заливних старицях). На водосховищах «промишляють» постійно. Навіть зараз, під лід ставлять «плутанки» по 100-150 метрів.
– Чи правда, що серед браконьєрів є немало представників самої влади?
– У нас таких випадків не було. Розумієте, представники влади, прокуратури чи судді мають можливість придбати солідні снасті і рибалити на платних водоймах, або займатися солідною рибалкою, а не шастати по «калабанях» з сітками і іншими забороненими засобами лову. Вони ловлять або коропа, або ультралайтом, або нахлистом. Такого, як було раніше в 1999-2005 роках, зараз нема. Інспектори рибоохорони Закарпаття відрізняються від міліції, екології, лісників. Нам байдуже ким є порушник. Тому ми затримували і солідних відставних офіцерів прикордонних військ, працівників міліції і водіїв СБУ, і представників екологів, і мисливців, і лісників і єгерів УТМР. Всі вони пройшли відповідну процедуру. Доречно буде заявити, що у більшості випадків стосунки з цими людьми в подальшому складаються якнайкраще. Багато порушників просто з розумінням ставляться до принциповості, особливо коли підхід рівний до всіх. Просто у нас такий колектив зібрався, що вдається виконувати роботу якісно.
– Як ви ставитеся до фраз типу: «Перші браконьєри – це самі рибінспектори»?
– В сім’ї не без «виродка». Але в Закарпатті трохи інша ситуація, ніж в інших областях. У нас практично нема можливості вести промисловий вилов риби, а це, як правило, основний чинник, що спонукає інспекторів рибоохорони до покривання браконьєрства, або навіть прийняття участі в самому процесі. Розумієте, я так думаю, якби в інших областях всі рибалки (не тільки промисловики, виробники рибної продукції) знали рибінспекторів, їхні телефони, коли все виглядало б відкрито і прозоро, не було б таємниць, то всі питання відпали б самі собою.

Все, риби не буде. “Електрика” скінчилася

Інспектора рибоохорони, відповідального за ділянку водойми, повинні знати всі рибалки без винятку, і не тільки. Його повинні знати і оцінювати його роботу місцеві органи самоврядування, представники громадських організацій. Нам нема чого ховатися, на нашому сайті є всі прізвища і всі телефони. Можна в будь-який час передзвонити та уточнити. Інспектор рибоохорони повинен обов’язково бути у формі (справжній формі), що утримуватиме його від неналежної поведінки, оскільки він постійно на видноті. І ще один цікавий нюанс для Закарпатської рибоохорони. У нашій структурі працюють або фанатичні рибалки, або люди взагалі далекі від риболовлі.

«Затримували і СБУшників і батюшок»

– На вашу думку, який відсоток браконьєрів вимушено виловлює рибу, зважаючи на відсутність інших можливостей прогодувати себе і свою родину?
– За весь час наших рейдів таких бідаків було небагато – два чи три випадки. Наприклад, перед Паскою хтось вийшов наловити риби. Якось ми затримали на водосховищі бідолашну сім’ю, у якої було два мішка риби. Під час відвідування помешкання (їздили за документами) встановили, що люди просто не мають що їсти. Все, що можна було зробити, це віддати рибу їм на зберігання до рішення суду, розуміючи, що вони її з’їдять і не будуть берегти як «доказ», та трохи зменшили вагу. В них дійсно була тяжка ситуація. Але до суду вони все одно пішли і штраф заплатили. Як правило, у нас всі затримані порушники скаржаться, що їсти нічого – тримаючи в руках при цьому мобільні телефони, цигарки, маючи в сумочці пляшечку і закуску до неї. А по закінченню «рибалки» сідають в машину і їдуть додому за 20-30 кілометрів. Тобто, є родини, котрим риба необхідна як спосіб прохарчуватися особисто (без продажу). Вони, як правило, ловлять на вудку, завдячуючи ліберальним правилам до 3 кілограмів щоденно.
– Чи доводилося вам мати справу з мажорами, яких «відмазували» зверху?
– Раз у нас була проблема з батюшками. «Отці» напилися і трохи порушили правила рибальства, ми навіть писали листа їхньому керівництву. З водієм СБУ, також була халепа. А ще була «війна» з єгерями обласного УТМР. Вони усі намагалися кудись подзвонити, але дзвонити до керівництва рибоохорони нема сенсу.

Віддай сітку. Ми її неболяче заріжемо…

Ми складаємо протоколи і віддаємо їх до суду. Далі вже суддя вирішує – карати чи ні. Якщо вирішать не карати – тут ми вже безсилі. Але свою роботу виконуємо і нікого не відпускаємо.
– Чи правдиві історії про те, що рибінспекторам доводилося ночувати по кілька діб на місцях нересту дунайського лосося?
– Правдиві, я і сам ночував. Найактуальніші проблеми на річках в Тячівському районі. Працівники рибоохорони (Великопольський Ігор, Мотря Микола, Регуш Іван, Куцин Микола) і громадські інспектори ходили по кілька ночей підряд, щоб дати змогу спокійно головатиці віднереститися. Бо місцеві чекають, поки лосось підійде до гнізда, щоб його «хлопнути». У час нересту лосось стає трохи «чумний», я думаю, що рибалки розуміють, про що кажу. Риба рухається вверх по 6-8 осіб, їх видно. Місцеві їх вибивають або вилками, тризубцями, «нептунами» або гаками. Не завжди вбивають, часто просто калічать. Така сама ситуація і з нерестом подуста. Коли він іде на нерест, то його ловлять з ліхтариком вночі. Світиш і його просто в струмку можна рукою брати. І на таких місцях ми також ночували. Порушники були «різношерсті»; і босі, і на джипах, вартістю в 20-30 тисяч доларів, а рибу та «тризубці» від нас ховали тікаючи по корчах. Всяке бувало…
– Не рідко рибінспектори скаржаться на важкі умови роботи. Чи вистачає у вас бензини, транспорту, зброї тощо?
– Це дуже тонке і слизьке питання. Не думаю, що питання законодавчого характеру та невідповідності у ньому будуть цікавити рибалок. Разом з тим вважаю за обов’язок проінформувати про те, що державні інспектори рибоохорони це посадові особи органів рибоохорони центрального органу виконавчої влади у галузі рибного господарства і віднесені до працівників правоохоронних органів з витікаючими від цього правами та наслідками. На сьогодні органи рибоохорони проходять чергову реорганізацію, котра можливо у поєднання з новоприйнятими законодавчим актами віддасть належне роботі інспекторів рибоохорони. Рибінспектор сьогодні – це державний службовець. У нього має бути вища освіта. В той-же час його посадовий оклад: 1300 – 1500 гривень. Чи багато людей, які 5 років провчилися в університеті, захочуть так працювати? На все Закарпаття у нас було 14 інспекторів, тобто на кожен район по одному. Зараз пішов процес оптимізації – стало 9 інспекторів. Яким чином можна охопити такий регіон? Про яку оперативність може йти мова при трьох автомашинах? Є питання також по табельній вогнепальній зброї та уніформі. В когось виникнуть сумніви, мовляв, а чи вона потрібна ця рибоохорона? Я думаю, що потрібна. Щодо бензину – то так, в минулому році, нас забезпечували бензином із розрахунку на наші три машини…

«Нахлистовик теж порушник, якщо він ловить в забороненому місці в заборонений період»

– Чи допомагають вам свідомі рибалки, які повідомляють про випадки браконьєрства?
– Звичайно, такі випадки є, нам допомагають. Інша справа, що не завжди вдається адекватно реагувати. Інколи до місць, з яких надійшла інформація, треба добиратися понад дві-три години. Наприклад, на гірській ріці порушники працюють швидко, на водосховищах трохи довше.Але ми досягли певного рівня і порозуміння разом зі свідомими рибалками з Хуста, Міжгір’я, Великого Березного, Доброні. Вони і самі слідкують за порядком. Нам непросто виїжджати на кожен їхній виклик. Тим паче, що в нічний час повинні бути групові виїзди. Додатково має бути свідок, який зможе пояснити і підтвердити, або спростувати ту чи іншу інформацію. Інколи ми звертаємося по допомогу правоохоронних органів (міліція, прикордонники), хоч це і не часто відбувається. Це вже кардинальні заходи. Буває і таке, що хтось знав про випадки браконьєрства, але сказав про них лише через п’ять днів. Чому? Мовчить. Інколи нам відео, фото присилають. Наприклад, коли машини в річках миють чи вивозять піщано-гравійну суміш. Коли видно номери машини, ми навідуємося до порушника в гості, складаємо протокол.
– Чи вдається вам зариблювати річки рідкісними видами?– Вдається це робити за рахунок наших ентузіастів-інспекторів та іхтіолога управління Ігоря Великопольського, а також колег-рибалок. Працюємо по програмі відтворення дунайського лосося. Не дивлячись на незначні кількості вселення дунайського лосося (всього випущено в річку Латориця в 2011 році – 440 штук, а в 2012 році – 330 штук) це є великим і важливим заходом в природоохоронному відношенні багатств Закарпаття. Ми працюємо в напрямку, щоб перевидання Червоної книги було зумовлено необхідністю виключення занесених до неї видів, а не для збільшення в ній сторінок. Правда, «мєсні» відразу прийшли їх ловити. Думали, що ми запускаємо метрових риб. Також працюємо над зарибленням струмків тільки струмковою фореллю. А ще ми хочемо, щоб кошти, стягнені з браконьєрів, йшли на програми відтворення рідкісних видів риб. Але голови селищних рад, як ви розумієте, не дуже втішаться, коли про це дізнаються. Ще хочу додати, що одним із найважливіших моментів підготовки і вибору зариблення є те, що річка Латориця не входить у реалізацію планів розвитку малої гідроенергетики. Саме з врахуванням того, що дунайський лосось робить великі міграції (сезонні, кормові, нерестові), які пов’язані з його біологічними особливостями, недопустимим є перекриття цих міграційних шляхів. Перекривши річку підпірною стінкою МГЕС, перерізається подальша доля дунайського лосося.
– Чи є в рибінспекторів особливе ставлення до тих, хто відпускає рибу, наприклад, до нахлистовиків?
– Якогось відвертого пієтету нема в мене ні до кого, хто ловить рибу. Справа в тому, що я захищаю інтереси не рибалок, а риби і маю зробити все, щоб її не впіймали (сміється). Якщо серйозно, то нахлистовик теж порушник, якщо він ловить в забороненому місці в заборонений період. Яка різниця, що в нього нема риби? Закон однаковий для всіх. Але, звичайно, ми співпрацюємо. Знаю, що ви плануєте провести Кубок України на Ріці. Головне, щоб змагання не припали на нерестовий період. Напишете до нас листа, отримаєте позитивну відповідь. Від нас будуть представники, хоча ми і так знаємо, що ловите ви на безбороді гачки і рибу одразу відпускаєте. Це не вилов – тому все має бути добре. Додатково думаю також можна буде обговорити питання співпраці між громадськими риболовними організаціями та органами рибоохорони Закарпаття.
– Увесь світ ловить рибу з ліцензіями. Ми ні. Чому і чи може щось змінитися найближчим часом?
– Ліцензування трохи інше питання, але я вважаю, що в нас має бути так само, як у мисливців. Кожен рибалка повинен мати квиток єдиного державного зразка. Нехай він коштує один чи два прожиткові мінімуми – не важливо. Але має бути облік справжніх рибалок-любителів. І є пропозиції щодо внесення серйозних змін в існуючий Порядок та Правила рибальства, але це вже тема зовсім іншої розмови.

PS. Переглянути відео затримання браконьєрів можна в ютубі: http://www.youtube.com/user/ribinspektor?feature=watch

РозмовлявРостислав Ящишин
Фото Олега Ополонського, Богдана Цебрика, Андрія Скворчинського

Блог розпочинає вести нову рубрику «А що у них?». У ній ми будемо робити огляд цікавих подій, що відбуваються в усьому світі і описані в нахлистових блогах. Рубрика буде з’являтися на нашому ресурсі щовівторка.

ПЛОТАМИ ПО «БЛАГОРОДНОМУ ОЛЕНЮ»За словами нашого читача з Едмонтона Ніка Слівканича на річках зараз стоїть лід, тому можна припустити, що ця мандрівка відбулася раніше, але описана зараз.
Дейв і Амелія Єнсен полюбляють сплавлятися на плотах по красивих річках і ловити форель. Інколи до них приєднуються інші приятелі. З погодою їм пощастило, а ще недавно, вони потрапили під сильний дощ і отримали порцію не надто приємних вражень. Цей сплав відбувався на річці Ред-Дір (в перекладі «Благородний олень»).

ВСІМ КАТКАМ КАТКА
Автор цього блогу познайомився в мережі з милою дівчиною з Чехії. Як і годиться, їхня розмова зав’язалася не на тему «А скільки тобі років?» і «А в тебе є пірсінг?» і так далі, а на тему нахлисту. Власне, судячи зі всього Катку Сваґрову не цікавлять ні пірсінги, ні квіточки, ні інші дівочі атрибути. Вона ловить щуку, судака та форель в околицях Праги. Правда, іноді змушена дописувати дисертацію. Автор блогу каже, що як слід виговоритися вони не змогли через мовний бар’єр, але все одно один одного зрозуміли і домовилися про зустріч… Як романтично.

НА -14 КРАЩЕ БЕЗ БОРОДИМетт Сміт вирішив знайти трішки пригод на свою канадську дупу і пішов на річку в 14-градусний мороз. «Не так вже часто вдається погуляти в таку погоду і зробити пару пейзажних фото» – каже він. «Дні, які починаються з 14-градусного морозу рідко коли закінчуються плюсом. Тому доводиться, як правило, зменшувати свої потреби. На диво, це був доволі продуктивний день на воді. Він був наповнений духом товариства, обмерзлих берегів ріки, форелі і мошок на 24-му розмірі, які дрейфували в повітрі. Рибу ми не ловили. Нема сенсу її ловити, коли температура -14. Так само не варто було виходити на річку з бородою».

Далі буде…

Кілька фото з мандрівки в гори. На одній ріці наші друзі безуспішно спробували половити забурульковілими повідками, на іншій побачили активного подуста. Температура -5.

Фото: Hudz (c)

Розповідь Ростика про «польські німфи» – дуже цікава і пізнавальна. Особисто я відчуваю, як мурашки бігають по шкірі, коли читаю про історичні факти і бачу старовинні фото та артефакти.

Мені хочеться згадати, як я дійшов до використання польських німф. Як і усі «новонароджені» нахлистовики намагався ще у свої перші місяці перев’язати усі стилі та категорії мушок. І не дивно, адже під рукою була нахлистова Біблія. До польської німфи дійшли мої рученьки аж десь через рік. Подивився в мережі інформацію, прочитав як усе робиться та і почав, як кажуть поляки, «кренчіц» (крутити) мухи.

Мікро і макро
На той час знайшов дві шерстяні нитки: білого і червоного кольору. Лише зараз збагнув, що це кольори польського прапору, тому мушки і не працювали. Звісно, це все жарти. Насправді найбільша проблема була у тому, що  я робив дуже конячі мухи і старші по досвіду люди, такі, як Юра Гудзь, відверто дивувалися: чому на них клює риба і як взагалі таке можливо. Новачкам щастить, але біло-червона плетенка не принесла жодного результату. Причини невдачі очевидні – розмір, колір та відсутність навиків рибалки. Я продовжував надалі практикуватися, і вивчати інші стилі в’язання, а «польська німфа» була десь у «бекграунді», доки я не познайомився з Ігорем Тяпкіним, який для цього виду мух запропонував використати «мікросінель» (анг. Micro Chenille). Він дуже наглядно продемонстрував техніку плетіння по веб-камері і нібито все стало зрозуміло, а от чому саме «мікросінель» – досі не збагну. Можливо для риболовлі на монстрів це і слушний вибір, але не для наших малих річок. Для закріплення матеріалу я спробував сплести ще пару мух із простої сінелі ядучих кольорів, навіть намагався на них ловити, але без жодного успіху, тож мухи пішли під ніж. Це було десь у 2009 році. Не можу не згадати нашого усім відомого Андрія «Миколайовича» та його педагогічний підхід по плетеній німфі. Тільки завдяки методу Миколайовича я запам’ятав як плести німф та у якій послідовності. Отже метод: у ролі цівка гачка – кабель, а у ролі шовкових ниток – два різнокольорові дроти. Хіба це не ідеально і просто? Взяв такий «девайс» із собою на роботу та набиваєш руку, а ввечері практикуєш вже на справжніх матеріалах

Сила автентичності або «Продюсер, Валентін – ето успех!!!» (С)
Сидячи на дупі, і гортаючи  новини  у соц. мережах, можна стільки нового і корисного побачити… Десь так це буває зі мною на Фейсбуку. Хтось із друзів перепостив плетені мушки одного комерційного мухов’яза із Кракова – на ймення Пьотрек і мені сподобався його стиль. Чим? Та просто тим, що мушки виглядали досить делікатно і у робочих кольорах, а також із точками прицілюваня. Вирішив познайомитися,та при нашій першій розмові виявилося, що він плете мушки з шовку. Мене це трохи збило з пантелику, бо в маю декілька кольорів найкращого (і найдорожчого шовку у світі (бобінка 10 баксів ) із Японії, а це, погодьтеся не дуже дешевий матеріал для «польських німф». Аж потім згадую: «ой, у мене ще є жахливої якості нитки від фірми Byron, які чомусь називають шовком». Ну-ну, 12 бобін за 8 баксів можна вимотати і не шкодувати. У ході розмови Пьотрек мене навів на псевдошовк (це Unifloss – як потім виявилося цей шовк пасує дуже добре для лососевих класичних мух). На мою думку це дуже крутий і універсальний шовк, а головне – недорогий у порівнянні із японським від А.Джексона.
Після нашої короткої бесіди я скрутив 3-х перших більш-менш робочих (на жаль, не можу сказати, що гарних) мух. Пьотрек подивився на них та сказав, що після декількох тисяч буду плести як і він. Вже була ніч, він мав купу замовлень по мухам, а в мене за декілька годин був виїзд на риби.. Це було 30 червня,2012 р. та звичайний яскравий сонячний карпатський ранок. О 6 ранку я вже був у Андрія Сколівського на ганку і ми пили каву з його батьком та говорили про риби, поки Андрій бігав в термобілизні по подвір’ю, як звєзда балету і волав “де вейдерси та черевики”. Риболовля нам вдавалася незла, тому хотілося експерементувати. Після 10-го харіуса я наважився примонтувати свої «польські німфи». Звичайно, що Андрій (абориген місцевих вод) на це скептично подивився і сказав «Пробуй» (ті, хто знають Андрія, знають також і те, що слово «пробуй», або фраза «треба пробувати» рівноцінна словам викинь ту муху нафіг).
Майже кожна проводка приносила рибу або удар. Друга німфа (не дивуйтесь, але нею була «шоколадка») просто виконувала роль підгрузки, а плетена німфа вичісувала кожний перекат. Це був успіх, вдалий експеримент та рибалка, яка приносить радість!
На наступних вилазках я вже не ігнорував польські плетенки і вони приносили і приноситимуть успіх і надалі!

Легенда «плетених» або можливі складові: Нитка – мені дуже добре формувати тіло ниткою Danville Size 6/0 Pre-Waxed. Кращої у світі просто немає. Повірте на слово, або почитайте відгуки в неті.
– Гачок:  будь-якого розміру та форми;
– Підвантажування німфи: головка на ваш смак чи свинцевий дріт;
– Тіло: нитки шерстяні з краківського базару чи з фірмових нахлистових сайтів, псевдошовк на ваш смак
– Торакс (або по-нашому шийка) – натуральний/спектра дабінг, перо тощо;
– Складові на ваш вибір: хвостик (будь-яке перо чи хутро, можна і без хвостика), дупка чи точка прицілювання (нитка/шовк/бодіквілз зручного для вас кольору).

Автор: Макс Кусакін

P.S. Дякую Андрію Зарту та Ростику за редагування!!

Той, хто був в Польщі, має знайомих поляків чи просто бачив польську телевізійну рекламу, добре знає про те, що наші сусіди страшенно люблять усе на світі називати польським. Не оминув цей оригінальний патріотизм і нахлистову тему. Я не здивуюся, якщо польські мухарі знайдуть свої коріння в перших середньовічних трактатах, де описуються мушки та методи, за допомогою яких можна спіймати рибу. Наразі про це не будемо говорити. Звернемо увагу на так звану польську німфу, про яку чули усі нахлистовики. По суті, термін «польська німфа» нічим не відрізняється від «короткої німфи». Чи мають поляки право називати таку німфу польською? Чи саме поляки її вигадали та винайшли? Відповіді на ці запитання я шукав протягом тижня у самій Польщі.  Дослідники цього методу пишуть, що коріння польської німфи сягає 50-60-их років ХХ століття. При цьому вони наголошують, що саме «польська німфа» є правильним терміном. Натомість «short nymph» – це всього лиш англійський переклад і не інакше. У щоденниках одного з нахлистовиків Анджея Пукацкєго йдеться про обвантажнені німфи, що їх використовували мешканці Помор’я (регіон на узбережжі Балтійського моря), які рибалили на річках Гдва та Добрица. Лише так можна було дістати з глибокої ями прикованих до дна харіусів, які не реагували на будь-які сухі мушки. Паралельно з ними цей метод почали використовувати нахлистовики на Підхаллю (південно-східні регіони Польщі біля словацького кордону), переважно з Закопаного та Нового Таргу.

Нахлистовий шнур був дефіцитним. Лише наприкінці 80-их років він став більш доступним для поляків

Можна припустити, що так народився метод, який сьогодні називають «żyłkową» (по-польськи слово «метод» жіночого роду). Справа в тому, що в той час дістати нахлистовий шнур було практично нереально. Для цього треба було щонайменше мати родичів на Заході, а також повні кишені, оскільки шнури були дуже дорогі. У зв’язку з відсутністю шнурів, польські мухарі намотували на котушку грубу жилку. Переважно в той час використовували мокрі мушки, але згодом почали ловити і на підвантажені приманки. «Це був примітивний (з сучасної точки зору) метод короткої німфи» – йдеться у тодішніх джерелах.Мені ж видається, що це радше нагадувало сучасну «францію», в якій також шнур практично не використовується. Читаючи про «żyłkową» мені згадався епізод на річці Сян, у серпні минулого року. Коли приїхав Павел – «стражник ловіска», в якого ми мали купити ліцензії, то розговорилися і він спитав – як ми ловимо? Я відповів, що ловлю на «францію». Павел попросив повторити, замість цього я показав йому свою вудку з 9-метровим підліском. Стало ясно, що термін «французька німфа» він раніше не чув. Хоча я можу і помилятися.

Сказати точно де зародився метод короткої німфи: у польському Підхаллю (зелені гори) чи в словацьких Татрах (засніжені вершини) ніхто не зможе

Зараз важко сказати напевно – вигадали цей метод поляки, перейняли його з сусідньої Словаччини, чи може підгледіли десь в Англії (категорично ні! – тут поляки одностайні). Коли їхні співрозмовники з інших країн наводять свої аргументи, тоді наші сусіди погоджуються, що коротка німфа з’явилася приблизно в один і той самий час у різних місцях. Але при подальшій розмові продовжують уникати термін «short nymph». Непатріотично.Окрім того поляки з Підхалля, використовуючи свій «національний» метод, почали показувати кращі результати, аніж їхні словесні опоненти. На жаль, жодної статистики, яка це підтверджує мені знайти не вдалося (сумніваюся, що така взагалі існує в природі), але у тодішніх джерелах інформації і справді згадується про переваги німфи над польським традиційним нахлистом – симбіозом мокрої та сухої мушки. Власне, суха мушка в Польщі з’явилася якраз недавно – до цього про неї знали мало і практично не використовували (до речі, в Карпатах ще досі місцеві рибалки використовують таку конструкцію. Мабуть, не мені одному вдавалося побачити у дії такий метод. А минулого літа я і сам спробував так ловити. Досить вдало: з першого закиду вдалося впіймати форель на суху і харіуса на мокру. Але одразу ж мені довелося відмовитися від такого способу – риба геть усе заплутала).Цікаво, що на початку 70-их, коли метод польсько-короткої німфи почав набирати обертів, певна частина рибалок виступила проти того, щоб обмотувати гачок свинцем. Вони пропонували взагалі це заборонити, хоча в іноземних каталогах того часу (Hardy, Milward), такі мухи вже були і активно використовувалися. На змаганнях на річці Дунаєць у 1978 році, нахлистовики з Помор’я та з Познаня здобули головні нагороди, використовуючи саме метод короткої німфи. Очевидці згадують: «Тоді був холодний весняний день, вода була висока, але досить чиста. Вони знали, що переможуть, коли будуть використовували такий метод». Наступними чемпіонами стали спортсмени з Закопаного, який через рік виграли чемпіонат Польщі. Після цього вже ніхто не нарікав на нові німфи і вони здобули національну популярність. Одним з мухарів, який вельми успішно ловив на важкі німфи був Едмунд Антропік. Найочевидніше, він привозив ці мушки зі Штатів, де жив протягом певного часу. Швидше за все, він завіз до Польщі і лососеві мухи, на які місцеві почали успішно ловити форель. У ті часи зародилося чимало веселих легенд та байок. Одну з них розповідає польський нахлистовик Адам Сікора. Вона нібито пояснює, як з’явився метод «głupiego Jasia» (Іванка-дурника), або як його ще називають «Stupid John». «У 1984 році на Сяні, в районі Хочевкі (там де зараз є спеціальна нахлистова ділянка) ловили Кшиштоф Сасула, Адам Сікора та ще один їхній товариш. Кшиштоф використовував власний метод короткої німфи і витягував одну рибу за іншою. Адам стояв збоку і також ловив по-своєму, однак результату не було. Тому він почав копіювати свого товариша. А от третій нахлистовик ніяк не міг зрозуміти суті цього методу і коли його шляк трафив і він разів триста сказав «курде», підійшов до Кшиштофа і спитав: «Як тобі це вдається»? Відповідь була така: «Дивися. Закидаємо німфи у воду вище по течії – кажи «раз». Коли мушки пропливають повз тебе – кажи «два». Нарешті, коли вони спускаються вниз і починають відриватися від дна – кажи «три» і підсікай. Риба на гачку. Такі от іванки-дурники». Головний тренер збірної Польщі з нахлисту Войцех Венгларскі згадує і про те, що невдовзі поняття «Stupid John» або «polishn short nymph» рознеслося по усіх усюдах. Найчастіше їх можна було почути в гірських районах Італії та Франції. Особливо після чемпіонату світу 1989 року в фінському Куусамо. «Більшість західноєвропейських мухарів вміли добре ловити райдужну форель, яку годували ледь не з рук, але от з дикими пстругами, а тим паче з харіусами, які сиділи в ямах Куусінки та Кітка, вони собі ради не давали. Тут і прийшли на допомогу наші важкі німфи» – розповідає пан Войцех.
Разом з розумінням методики нахлисту розвивалися і самі німфи. Взагалі, їх можна розбити на чотири основні етапи:
– 50-70-і роки, коли німфи були дуже важкими. Їхніми «батьками» вважаються поморські та підхальські нахлистовики;
– 70-80-і роки, коли найбільшої популярності здобули так звані «green catgut nymph», а також мушки, для виготовлення яких використовувалися міхури з свиней та хворів;
– 80-90-і роки, коли польські візерунки на плетених німфах були привезені з-за кордону, переважно з США та Норвегії;
– 90-і роки, коли в Польщі зароджується власне уявлення про в’язання мух, зокрема і німф.
Почнемо з 50-их років. Як вже йшлося вище, німфи народилися на Дунайці та в районі Балтійського моря. Звісно, чехи та словаки мають свій погляд на цю історію :). У ті часи ніхто не заморочувався над тим, якими мають бути німфи. Просто обмотували гачок свинцем, а зверху в’язали шерстяну нитку зі старого светра (з нового шкода було). Іноді, до нитки намотували хутро зайця. І все. Так тривало до 70-их років, коли в хід пішли інші матеріали.

Мушка з кетгуту

Зрозумівши, що нитки зі светрів не можуть вічно задовольняти потреби мухарів, поляки перейшли до інших не надто дефіцитних матеріалів. Головне те, що більшість з них завжди були під руками. Насамперед, це шкірка скумбрії. У хід пішли також лікарські шухляди, з яких діставався кетгут – хірургічна нитка, з кишок баранів чи козлів, яка має ефект напівпрозорості (чимось нагадує сучасний бодіквілс, хіба кількість кольорів тоді був обмежений). Ще одним популярним матеріалом був «шнур харцерський» (різнокольоровий шнурок, який вішали на себе польські пластуни – харцери). У 80-их роках росте популярність саме в’язаних німф, натомість «намотані» німфи переходять в умовні музеї. Перша плетена німфа потрапила до вже згаданого Войцеха Венгларськего у 60-их роках минулого століття з США. Є підозри, що він нікому її не показував, тому й зміг досягти певних індивідуальних успіхів. 20 років по тому Владек Тшебуня побував в Норвегії, де познайомився з однією панянкою, яка ткала (не в’язала) німфи за допомогою гачка (не рибацького). Кажуть, що вони провели не один приємний вечір за лещатами… Отут і виникає логічне запитання – з якої радості поляки називають в’язану німфу польською (polish woven nymph)? Один з адекватних польських нахлистовиків розповідає: «Так звана «польська плетена німфа» просто передавалася з вуст в вуста між колегами-мухарями, які десь щось коли чули, щось колись бачили, десь колись були, але нічого ніколи не перевіряли. Важко когось переконувати у тому, що винахід, який приписують полякам, нам не належить» – каже він. Хоча, безперечно, знайдуться й такі, хто категорично з ним не погодяться. Владек Тшебуня привіз з Норвегії до Польщі кілька зразків плетених німф і показав їх Вацлаву Самодеру. Хитрий поляк зрозумів, що на цьому можна непогано заробити. Норвезького візерунку він не копіював. Чи то через страх отримати по гриві за плагіат, чи то просто не зміг розібрати що до чого. Попри це він почав активно працювати над створенням власного візерунку плетених німф, після чого під назвою «Wladi Woven Polish Nymph» відправив їх в США. І здобув світову славу.

Ріка Дунаєць добре пам”ятає еволюцію плетених німф

А в самій Польщі відбувся справжній плетений бум. Виникали все нові кольори, візерунки, матеріали, методи та варіанти виконання. Техніка виконання плетених німф швидко вирвалася вперед і навіть зараз на місці не стоїть. Сучасні в’язані німфи є водночас ефектними та ефективними. Їхнє виготовлення є досить марудною справою, однак риба, зокрема й наша, українська, такі мухи любить. Наприклад, Макс досить вдало ловив на них – детальніше думаю, він розкаже у коментарях до статті.
А один з варіантів в’язання мушок можна побачити тут: http://www.flyguysoutfitting.com/tutorials/nymphs/woven-polish-nymph

Я ж дякую вам за те, що прочитали непопулярну інформацію до кінця. Буду також вдячний за критику в коментарях – можливо, щось написано неправильно чи перекручено. А можливо вас цікавлять інші теми з історії нахлисту – буду радий відкопати щось добре забуте старе… 

Автор: Ростислав Ящишин