Коли переглядаєш фото усміхнених і невідомих людей, які тримають щойно зловлених крупних форелей і харіусів, то мимоволі уявляєш себе на їхньому місці. Мрієш про боротьбу з сильним суперником, про адреналін і емоції. Що ж, на Дунайці у мене була можливість потягатися з пстругом за півметра і таки його перемогти.Битва тривала хвилин 15, а після фотосесії я відчув моральне спустошення і втому. Дико боліла права рука і спина. Задоволення? Ну так, трофей. Я не міряв і не важив, а за словами Войтека, риба мала мінімум 52 сантиметра. Буде згадка на все життя. Але були й інші моменти, так би мовити, зворотній бік медалі. Можна собі лише уявити розчарування, якби форель зійшла біля підсака. Окрім цього, я зрозумів, що вудка третього класу не пристосована для боротьби з такою рибою. А ще в котушці має бути якісний фрикціон. Бо я мав необережність зняти французький підлісок із своєї найкращої котушки, яку виділив сухій мушці, і переставити його на дешеву котушку Danica, у якій фрикціон взагалі не передбачений. Для Карпат це не суттєво, а от для Дунайця просто необхідно. Якби в котушці був фрикціон, я б витягнув цю форель куди швидше – було б краще і їй, і мені, і Арсену, який бігав по ріці з підсаком. Взагалі, відсутність фрикціону підводила мене доволі регулярно. Головна принада Дунайця в тому, що ти не знаєш, хто ухопить твою німфу чи стрімер. Необхідна постійна і максимальна концентрація, а також якісні снасті. Під час першої проводки неподалік ями, риба узяла німфу одразу ж та опустилася у воду. Моментальний ривок з шаленою швидкістю, я не встигаю зреагувати і «відросток» котушки боляче лупить мені по пальцях. Ясна річ, риба зійшла – жодного шансу не залишила…OS (спеціальна ділянка, передбачена виключно для нахлисту із правилом NOKILLта гачками без борідок) на Дунайці існує вже п’ятий рік. За словами місцевих нахлистовиків, до створення 12-кілометрової зони ріка потерпала від браконьєрів. Зараз же вони гордяться своєю роботою – на Дунайці найвища концентрація струмкової форелі у Польщі. За нахлистовиками ведеться нагляд. За два дні проведені на ріці наші ліцензії двічі перевіряли інспектори. Вони приїхали на позашляховику, акуратно вдягнуті в уніформу. Привіталися, розпитали чи все в порядку, записали наші прізвища та номери ліцензій до блокноту і побажали всього доброго. Якби у нас не було ліцензій, то заплатили б 500 злотих штрафу, а якби була риба – попали б всерйоз і надовго. За словами інспекторів, у них ще не було випадків затримання іноземців без ліцензії. Усі вони знають куди і для чого їде. Натомість, клієнтами інспекторів є переважно «зальотні» туристи, які без жодних ліцензій ловлять «на бляхи» і забирають рибу – тобто, порушують одразу ж три ключові правила OS.Риби в ріці багато – переважно форель, менше харіуса, зрідка трапляється райдужка, озерна форель, марена, підуства, голавль, а також дунайський лосось, але його треба знати коли, як, де і на що ловити. Найчастіше трапляється форель, від 30 сантиметрів і вище. Але якщо ви думаєте, що ловиться там завжди і на все, то дуже помиляєтеся. Дунаєць постійно змушує думати, аналізувати, експериментувати і лише після того, як ви наб’єте собі ґулі, то, можливо, ріка поділиться своїми скарбами. Підходити до води безвідповідально, із самовпевненістю чи думкою про всезнайство категорично не рекомендується. Дунаєць обламає всерйоз і надовго. Щоб там рибалити, треба поважати цю ріку і дотримуватися правил. Якщо на якомусь гачку випадково залишилася борідка, слід виділити кілька секунд, щоб її загнути. Також необхідно прив’язувати мухи правильними і надійними вузлами, а не як прийдеться. У нахлисті дрібниці грають ключову роль.Як я вже писав, не вірю у поняття «не мій день» і «не щастить», а вірю у криві руки, неправильно обрану тактику і відсутність аналізу. У перший же день ми виїхали на ріку о п’ятій ранку, але за перші три години не зловили жодної риби. Войтек підказав змінювати мухи – щоб вони мали яскраві елементи. В принципі, вода буда не кришталева, але й не надто брудна. У Карпатах доводилося ловити в значно гіршій, а торік на Дунайці взагалі у фатальній. І нічого, ловилося. А тут повний штиль. Не допомагали ані помаранчеві торакси, ані помаранчевий вольфрам. Наступна допомога від Войтека була практичною: він презентував нам з Арсеном ґляйхи – імітації хробаків. Але до мухи треба було додати ще й секрет проводки. Довелося думати самому, бо на проводці форель не брала. А от коли проводка закінчувалася і хробак зависав на місці, можна було очікувати на рибу. Врешті-решт, ґляйха принесла першу рибу – форель в районі 40-а сантиметрів. Якраз вийшло сонце з-за гір і почалося. За годину у мене вже було з десяток гарних пстругів і схід одної, але насправді вагомої риби. Натомість Арсен ніяк не міг розловитися, аж поки не витягнув із ями гарного харіуса. Настрою в нього особливо не було, тож ми спробували разом проаналізувати і знайти причину. Експериментували із довжиною повідків, висотою проводки, місцями тощо. І лише після обіду та ввечері Арсен таки відловився. Для цього слід було змінити кілька локацій та методів лову. Цікаво, що наступного дня ми з Арсеном обмінялися місцями – тепер вже він ловив, а я ні. І знову довелося шукати причину. Чи нам вдалося її знайти, читайте в наступній частині звіту…

 

Цікавий нахлист