Минулого року, наприкінці листопада, я їхав на Сян з простою думкою – просто половити рибу, відволіктися від буденності і рутини. Натомість, я потрапив на справжній жор риби, і відловився так, як ніколи раніше. То була спонтанна мандрівка, що обмежилася двома днями планування. Цього разу ми планували усе кілька місяців, з нетерпінням дивилися на календар, розробляли схеми маршрутів, бюджет тощо.
Ми були на 100 % переконані, що потрапимо просто в нахлистовий рай. Усе було за нас – безхмарне небо над головою, жовтогарячі барви осіннього Сяну, низька і чиста вода. Навіть ліцензії, яких, якби не втручання Юри Гудзя, ми б не бачили, як своїх носів. Усе обіцяло нам шедевральну картину маслом з трофеями у підсаках. Але, як це частенько трапляється, доля намалювала нам іншу відому картину, авторства Ільї Рєпіна. 

Як вже писав Арсен, після кількох хвилин порожніх проводок, я справді сказав: «Рибалка буде дуже важкою». Попри ідеальні умови, риба годувалася дуже неохоче, як на цю річку і такий час. Тому треба було присвятити трохи часу своїм коробкам і вибрати адекватну муху. Причому мова тут йде не про тип приманки, а про її вагу. Це було складно, адже Сян був доволі мілким, отже крупні мухи можна було одразу сховати подалі. Відповідно, залишалися німфи середнього та дрібного розмірів, яким необхідні були доволі тонкі повідки. Ловити на Сяні повідками 0,10 напрочуд ризиковано, тож довелося ставити 0,12. Зважаючи на велику кількість трави на дні, німфи з вольфрамовими голівками понад 2,5 міліметрів, могли принести участь лише на виключно кам’янистих ділянках. На інші території треба було ставити щось менше, аби уникати контактів з водоростями. У свою чергу, зовсім дрібні німфи серйозно ускладнювали процес. По-перше, закинути їх французьким підліском не так вже й просто, адже вони практично не мають ваги. Будь-який вітерець одразу ж відносив їх подалі від обраного місця. А закидати треба було далеко, адже в такій мілкій та чистій воді, під ногами рибу не зловиш. Французький спосіб практично не відрізнявся від ловлі на суху мушку – так само треба було виконувати петлю, при чому, не рідко в горизонтальній площині, аби пробити вітер.

Щодо типу, то я одразу ж промахнувся із cassed caddis – його риба ігнорувала. Зате спрацював доволі оригінальний підвісний фезентейл на шрімпівському гачку №16 із сріблястою латунною 2-міліметровою голівкою. Його особливість полягала в неестетично-намазюканій палітрі кольорів. Перо фазана було сіро-коричневим, обмотка червоним дротом, а торракс був із яскраво-зеленого спектрадаббінгу. Однак саме на цю німфу мені вдалося розловитися на вільному від трави перекаті. За кілька хвилин я упіймав там чотирьох харіусів та двох форелей, при чому ловилася риба виключно там, інші території мені відмовляли. Я не знаю, як це пояснити, бо раніше з такими «приколами» не стикався. Раніше у мене риба ловилася всюди і практично на все.

Коли пішов мутняк від вантажівок, я подумав, що це шанс на крупну рибу. Але знову помилився. Під час забруднення води і в час, коли вона не очищалася, риба не ловилася взагалі, протягом цілого дня, хіба, за кількома винятками. А мутняк нас переслідував регулярно і чесно кажучи втомлював своїм виглядом. Як на мене, то проведення ремонтних робіт на ріці в час нересту форелі і в час, коли на Сян приїздить найбільше нахлистовиків, є, щонайменше, некоректним. Десь це можна назвати і неповагою до спортсменів. Якби ми знали про ці роботи, то всерйоз обдумали можливий перенос мандрівки. Все ж ми готувалися до чистої води.

Коли ми переїхали до колонії для неповнолітніх, що видалася мені колишнім концтабором, стражник ловіска Павел при нас затримав порушника – спінінгіста із коробкою воблерів та блешень. Молодий хлопчина, очевидно, сподівався, що в кущах його ніхто не побачить, але не прорахував приїзду групи українських нахлистовиків, яких треба було відвести кудись, не їздять вантажівки. Тепер на нього чекає суд і штраф у вигляді 5 тисяч злотих (понад 20 тисяч гривень). Його щастя, що рибу він ще не встиг упіймати. Якби поруч лежала форель – штраф був би куди вищим. А спінінг та коробка з приманками передадуть в дитячий будинок – може, хтось із сиріт захоче рибалити, тож буде на що.

Павел поїхав, а поки я наново складав усі свої вудки, Арсен встиг на суху зловити кілька гарних харіусів. У мене на суху не ловилося нічого хвилин із 20. Врешті-решт я таки виманив гарну форель, після чого вирішив, що час спробувати половити на мокру. І тут, нарешті, не помилився. Фантазійна імітація суміші оранжевих курячих та скромно-сірих куріпчиних пір’їн почала регулярно приносити такі бажані удари. Брала переважно форель, при чому не рідко в момент, коли муха просто падала на воду і ще не встигала втопитися.
Мав нагоду поборотися із крупними екземплярами. Один з них просто втупився в дно і не дав мені можливості зробити бодай один оберт шпулі. Довелося підходити до риби самому, але десь я певно дав слабину і залишився з носом. Практично одразу ж узяла ще одна така ж рибина, але тут усе закінчилося доволі швидко і безболісно – вона просто обірвала муху.

Щойно я поставив ідентичну модель, як ми знову опинилися по коліна в болоті. Риба перестала харчуватися і ми вже навіть не могли бачити її на дні, як це було раніше. Після обіду я знову узявся за німфи і пішов протилежним берегом, там вода була куди чистішою. Оскільки переді мною була швидка вода без трави на дні, я вирішив половити на «сирітки» з 3,5-міліметровою вольфрамовою голівкою. Практично одразу ж узяв хорошу форель, потім ще кілька. Але знову ж таки, як і зранку, риба скупчилася на одній території, натомість на іншій її не було, або вона з певних причин відмовлялася від німфи. Непогано тримався і Іван Повхан, який знайшов дуже хороше місце з швидкою і глибокою водою. Він зміг показати значно кращі результати, аніж зранку, коли риба була дуже вередливою.

Відклавши німфову вудку, я узяв до рук суху, але вирішив трішки її підшаманити. Приладнав додатковий повідець і прив’язав дві сухі мушки – одного «хрущика» на 14-у номері, а поруч зовсім крихітну «соплю» – кілька борідок CDC dun прив’язані до гачка трьома витками нитки. Звісно, що меншу мушку я не бачив, але це було не так вже й обов’язково, адже я міг слідкувати за нею за допомогою більшої сідісішки. Такий метод був доволі успішний, але знову ж таки, чомусь на одній території. Цікаво, що форель і харіус атакували саме «соплю», натомість більшу муху не чіпали.

Зрештою, я запропонував переїхати вверх по течії, заодно можна буде побачити інші місця та довідатися про нові маршрути. З допомогою місцевого населення виїхали на дорогу, що вела до Сяну в районі Ельдорадо, але з іншого берега. На той час у мене в активі було в районі 25 риб (кожен з нас вів нехитрий підрахунок), а для OS це дуже слабий показник. До того ж їхній розмір справді не перевищував 40 сантиметрів.

Я дуже сподівався, що вечір, який впевнено хилив сонце до заходу, подарує нам бодай щось вартісне. Подарував, але лише кількісно. На новому місці, нижче Ельдорадо, я упіймав 17 риб, усі на маленьку німфу, з червоним тораксом із нитки. Зрештою, мені її обірвала риба, яка узяла на бистрині між двох каменів. Але запам’яталося мені не це, а те, як форель кинулася на мою німфу під час проводки на мілині. Просто незабутнє видовище…

Трофеї залишилися в водах Сяну. Ми почали збиратися і рахувати, хто що наловив. Ми з Іваном отримали приблизно однакові результати, десь по 40 риб на брата. Трохи менше було в Арсена, але він переконував, що причина тому – денний сон в машині. Віримо на слово. Ганна цього разу не стала королевою Сяну – буває і таке, нічого не поробиш. А час Міші ще прийде, нікуди він не дінеться. Нехай зараз він обмежився п’ятьма форелями, але отримав хороший досвід і зможе провести повноцінну роботу над помилками.

Я не можу сказати, що Сян мене розчарував. Взагалі, звинувачувати річку – це дешева відмазка. Себе розчарував я сам, тим, що не підібрав правильних мух на крупну рибу і не розкусив, де вона сидить, що їсть. Це мої проблеми і більше нічиї. Сонячні плями, магнітні бурі, підземні поштовхи і навіть регулярна каламутність води – це не причини. Шкодую хіба за тим, що, мабуть, не потраплю на Сян наприкінці листопада, як торік.
Але зроблю висновки зі своїх помилок і спробую наступного року, коли знову потраплю на Сян, не розчаруватися у собі.

Цікавий нахлист