У сучасному українському нахлисті назріває розкол. Зрештою, подібні розколи існують стільки ж, скільки й здоровомисляче населення, бо звивини в мізках у кожного з нас крутяться індивідуально. Розколювалися релігії, держави, погляди… то чому б не розколотися нахлисту? Як і в наведених вище прикладах, хтось бере гору, хтось залишається в опозиції. Такою є людська сутність – з чимось непогоджуватися, доводити свою правоту і пишатися тим, що твій опонент залишився без аргументів та доказів аби парирувати черговий випад. У нашому випадку розкол стосується власне дрібниці – чи може вважатися вудіння на німфу нахлистом? Будемо розбиратися…

Почну з кінця. Навіть якщо після викладених мною аргументів та фактів у прибічників теорії «німфа – не нахлист» думка не зміниться, то як бути? Вони переходитимуть на іншу сторону вулиці, щоб не потиснути руку, яка віроломно крутить німфи? Вони зверхньо дивитимуться на тих, хто не кине шнура на 30 метрів? Вони радітимуть, коли французькі колабораціоністи зламають свої 10-футові вудки і переплавлять вольфрамові головки на нитки для лампочок? Чи може вони хочуть, щоб ті, хто ловить на німфу, не мали права називати себе нахлистовиками? Напевно, що ні. То, власне, в чому тоді смисл цих розмов та суперечок?

Чомусь, коли мова заходить за німфу, їй на противагу виставляють суху муху. Мовляв, суха муха – це нахлист, а німфа – це дрочево. Що ж, візьмемо цю тезу за основу і будемо її розбивати. Нижче я подам ті тези, що найчастіше виникають у подібних суперечках.

1. Суха муха – це красиво!

Напевно, найбільш пошерений стереотип серед нахлистовиків. Ледь не кожен скаже, що найбільше любить ловити на суху муху, бо це неймовірне видовище, процес, що захоплює подих, візуальне спостереження рибної атаки на вашу приманку. А вам подобається творіння Леонардо да Вінчі «Монна Ліза»? Що, невже усім подобається? А ви не задумувалися, чому вона вам так подобаєься? Може тому, що це найвідоміша у світі картина? А якби ви не знали про цей факт, чи подобалась би вона вам?

Кілька місяців тому я вирішив провести маленький експеримент. Роздрукував шість портретів, авторства різних художників того часу, зокрема й «Монну Лізу». На кожному портреті була жінка, яка сиділа і дивилася своїми великими, дивними, загадковими очима. Усі ці портрети я розклав перед своєю шестирічною донькою і спитав її: «Яка картина тобі найбільше подобається?». Думаєте, вона вибрала «Монну Лізу»? Ні. Їй сподобалася картина якогось іншого художника, прізвище я вже й не згадаю. То чи не варто задуматися про те, що суха муха подобається вам лише тому, що вона подобається всім?

Якщо ж ні, і ваше сприйняття краси сухої мухи насправді індивідуальне та особливе, то варто замислитися над тим, що стандарти краси для кожного з нас різні. Нехай ви вважаєте, що суха муха – найкрасивіший вид нахлисту. А я, для прикладу, вважатиму, що найкрасивіший вид нахлисту – це німфа. Чому правда має бути на вашій стороні? Бо так думає більшість?

2. Німфовий метод не передбачає нахлистового закиду

Ви засвоїли оверхед, рол-каст, снейк-рол і ще кілька крутих закидів. Ви можете випустити з котушки 28 метрів шнура і ще трохи бекінгу. Це гідно поваги, але чи використовуєте ви ці навички на практиці? Якою є робоча довжина на ріці? Правильно, залежно від ріки. Коли полюєте за голавлем на умовному Дністрі, випускаємо метрів 15-20. Але якщо взяти середньо-статистичну карпатську річку зі швидкою течією, тоді робоча довжина значно зменшується і на перший план виходить вже не дальність, а точність.

А що німфа? Хіба закид тут грає меншу роль? Давайте аналізувати. У вас перед носом приблизно метровий приямок з середньою швидкістю води, помірної чистоти. Узявши до уваги ще пору року, висоту сонця, погодні умови, кількість комах під камінням та ще деякі інші банальні речі, ми вибираємо німфу з коробки і робимо закид.

Це звісно не оверхед на 30 метрів, але все ж ми контролюємо силу закиду, залежно від ваги німфи, місце, куди їй треба упасти, щоб пробити приямок, швидкість, з якою приманці треба прострибати по дну. Фактично, це підводний мендінг, тільки трішки складніший, оскільки навколишніх факторів значно більше. Але по суті це такий самий закид, оскільки в середньому він виконується вверх по течії, контролюється візуально і тактильно, закінчується зупинкою, бороздінням чи перекиданням. Окрім того, варто зважити ще не одну деталь. Не рідко бувають моменти, коли робоча довжиина німфи переважає робочу довжину сухої мухи.

Наприклад, у цьому році в мене було вже два таких випадки. На Дунайці крупна риба сиділа доволі далеко від берега, на дні. Пішки до неї не дістатися, тож доводилося закидати доволі важкі німфи на пристойну довжину, максимально витягуючи руку. За приблизною оцінкою, робоча довжина в той час складала 15 метрів. Тільки тоді приходив результат. Другий випадок був в Карпатах, в умовах дуже чистої та низької води. Тепер риба стояла на мілині і просто усе бачила. Упіймати її можна було лише дальнім закидом з максимальним контролем снасті. При цьому метод не змінювався – я ловив короткою німфою, просто дальнім закидом.

А ще мені згадується те, як деякі прихильники сухої мухи ловлять на суху муху. Сам процес відбувається під ногами, шнур на воду не лягає, підлісок короткий. Мушка просто падає на воду (який тут в біса закид?) і починає боротися із течією, залишаючись на місці. Вона як човен в синім морі – то виринає, то потопає. Кажете, німфа – це дрочево?

3. Суха муха – це класика

О так, стара-добра консервативна Англія. Драй флай онлі і все таке. Недавно я передивлявся відео з чемпіонату світу 2015 року, що відбувався в Чехії. Збірна Англії посіла там третє місце. Ви б бачили, як вони класно ловили. Німфами, звичайно. Не знаю, чи прокляли їх на Островах, але суть зводиться до того, що у наших нахлистових предків просто не було вольфраму чи хоча б свинцевого дроту. Якби був, вони б ловили на німфи. Бо головне завдання лордів, серів і перів не змінювалося віками – зловили рибу і засмажити її на вогні (естетику та аристократизм під шумок придумали маркетологи).

Як відомо нам, і, напевно, було відомо їм, 80% раціону риби складають комахи, що живуть ПІД водою, а не падають НА воду. Тоді просто не було інтернет-магазинів, тож мушки виготовлялися із общипаної курки, застреленого фазана, шерстяної нитки та інших «матеріалів», які валялися під ногами. Такий вже характер в Англії, такі вже принципи і порядки. А от інші англосакси (канадці, американці, новозеландці, папуановогвінеці, південноафриканськіреспубліканці) забили на цю «класику» і спокійно ловлять на німфу, без жодних докорів сумління. І взагалі, хто сказав, що нахлист це тільки суха та мокра муха?

4. Німфа – не муха

Це справді доволі поширена думка. Пригадую, що у 2008 році я з Максом та Сашою Бородою поїхав на свої перші змагання, що відбувалися на Тисі, біля села Фанчикове, на Закарпатті. Я тоді не мав зеленого поняття що до чого, просто було цікаво подивитися на людей. Прикол був в тому, що організатори розповіли про правило: «Ловити можна на одну муху». Ну, всі чемно так і зробили, за винятком одного закарпатського нахлистовика (він же був одним із організаторів цих змагань), який спокійно продовжував ловити на дві німфи. Коли його запитали про це, він відповів: «Німфа – це не муха». Я тоді так і не зрозумів – який смисл забороняти ловити на дві сухих, якщо всі і так ловили на одну?

Але ця думка розповзлася в народ. Давайте розберемося – хто є муха, а хто ні. Коли на світ народжується немовля, воно не вміє ані говорити, ані ходити. І все ж це людина, хоч і маленька. Вона всього навчиться, коли виросте. Коли на світ народжується німфа, вона не вміє літати і відкладати яйця. Але невдовзі вона пройде всі стадії розвитку (якщо не потрапить рибі до шлунка) і змахне своїми крильцями над водою. Виходить, німфа – це таки муха, просто маленька.

PS

До чого усе це написано? Я вважаю, що нахлист не можна вводити у рамки і чимось обмежувати. Нахлист – це вид мистецтва, де кожен малює свою картину так, як її бачить. Погодьтеся, було б абсурдно почути від любителів акварелі, що малюнки створені олівцем – це фігня. Нахлистовик повинен вміти малювати олівцем, гуашшю, аквареллю, маслом тощо. Усе впирається лише в умови. Звичайно, жоден здоромислячий нахлистовик не відмовиться від сухої мушки, коли риба полює на поверхні і яскраво це демонструє. Але такі періоди бувають не часто. Відповідно, в інший час логічніше рибалити німфою. Тільки логічніше і не більше. Я за рівність і за свободу вибору. Я проти категоризму. Любіть нахлист в собі, а не себе в нахлисті.

Цікавий нахлист