УВАГА! НИЖЧЕ НАВЕДЕНО РЯД ЗОБРАЖЕНЬ З ТРУПАМИ РИБ. ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ І ПРОШУ ПОСТАВИТИСЯ ДО ЦЬОГО З РОЗУМІННЯМ.

Розмова з заступником начальника управління Закарпаттярибоохорона Олегом Ополонським

Відвідуючи офіційний сайт управління Закарпатської рибної охорони (zakrib.com.ua) можна годинами читати детективні новинки про затримання браконьєрів. Фото і відео тут не бракує. Одразу видно, що люди працюють і свою роботу виконують якісно. Блог вирішив поспілкуватися з представником закарпатських інспекторів рибоохорони – заступником начальника управління Олегом Ополонським.

Наш співрозмовник народився 1968 року у Чернігівській області. Закінчив Московське прикордонне училище та Ужгородський національний університет, за фахом юрист. Колишній прикордонник; у званні майора звільнився в запас по стану здоров’я. Зараз живе в Берегово. Як він сам розповідає, поки не прийшов в органи рибоохорони, востаннє рибалив у 13 років. Згодом, вже в новому званні, почав і сам приєднуватися до товаришів. Ловить фідером карася, любить і зимові пригоди. Олег – не фанатичний рибалка, зате фанатичний працівник. До рибалок ставиться з повагою, але без поблажок. До своєї роботи ставиться так, щоб не було соромно і за себе, і за інспекторів. Тому отримати задоволення порибалити вдається не часто – фактично весь час забирає адміністративна робота, профілактика порушень і протидія браконьєрству. Саме про браконьєрство, а також про специфіку роботи інспекторів рибоохорони і велася наша майже тригодинна розмова.

«Без споживання харіуса можна спокійно прожити. Я живу»

– Нещодавно наша влада «порадувала» любителів харіуса. За пошкодження однієї риби треба заплатити 14 тисяч гривень. Скажіть, чим продиктовані такі дикі для України суми?– Треба врахувати, що ми говоримо про Постанову кабінету міністрів України № 1030 від 07.11.12 року, в якій враховано зміни відповідно до Закону про Червону Книгу України. Зміни до неї приймаються не просто так. Є спеціальні комісії, які керуються пропозиціями від науковців. Так само і визначаються такси. Попередні суми відшкодування збитків (не штраф, бо це різні речі) по видах за Червоною книгою України були визначені ще 1993 року (з редакцією у 1999 році) і були досить «смішними» на фоні реалій життя. До прикладу той самий харіус «коштував» 34 гривні, в той час, як види не занесені свого часу до Червоної книги України, за іншою Постановою КМУ (промислові та інші види до 21.11.11 року) коштували у рази більше (щука – 51 грн., сом – 75 грн., марена – 200 грн. і т.д.). Тому встановлення нових такс за знищення видів занесених до Червоної Книги є нагальним і досить вчасним. Щодо самого питання про 14 тисяч гривень, тут, звичайно, не все зрозуміло. За яким принципом харіуса так високо оцінили сказати важко. На жаль, в цьому процесі органи рибоохорони участі не брали (говорю про Закарпаттярибоохорона). Це вирішувалось скоріше за все по лінії Міністерства екології, а органи рибоохорони як територіальні органи в складі Держрибагентства, входять до Міністерства агрополітики. Безперечно, що попередня сума збитку в 34 гривні за харіуса і смішна, і мізерна, але погодьтеся, що 14 тисяч гривень – це також необґрунтовано. Я вважаю, що ця сума не відповідає нашим реаліям. Тим більше, що за останні два роки, зважаючи на різні фактори, в тому числі і проведену роботу органами рибної охорони Закарпаття (наголошую: саме органами рибоохорони, а не екології) – популяція харіуса в нашому регіоні зросла. Можливо вона погіршилася в інших регіонах. Не знаю, можливо екологи і науковці мають інші дані.
– Чому харіуса прирівняли до дунайського лосося?
– Не можу пояснити. Харіус – риба з родини лососевих, але хіба це причина, щоб їх зрівнювали в такий спосіб? Мені це не ясно. Можливо, хтось думає, що збільшивши такси по збитках, вдасться збільшити популяцію харіуса у водоймах. Досить примітивний шлях і це тільки один із малоефективних механізмів. Тут необхідно розглядати забезпечення реальної охорони умов існування харіуса та врегулювання рибальства на ділянках водойм, де він існує у поєднанні із штучним відтворенням. Це справжній механізм і він є дієвим. І це частково доведено в Закарпатті спеціалістами рибоохорони та рибальськими громадськими організація. До того ж, десь у підсвідомості, я думаю (хочеться думати), що в окремі цифри закралася помилка з нулем і це не тільки стосується харіуса.
– Чи вже цей механізм запущений? Чи є результати? Чи вже хтось заплатив штраф?– Це не штраф, а відшкодування збитків. Якщо під час затримання порушника в його улові (садку, сумці) є харіус, то відповідно, ця риба вилучається інспекторами рибоохорони як доказ і спеціалісти іхтіології за встановленою формою розраховують завдану шкоду (такса за вид + середня вартість живої риби у регіоні). Разом із протоколом адміністративного правопорушення до судді направляються матеріали про відшкодування завданих збитків. Безпосередньо вже суддя вирішує, що до чого. Штраф за вилов червонокнижної риби передбачає адміністративне покарання у вигляді штрафу на суму 340-680 гривень + 14 000 гривень за кожного харіуса + загальна вартість риби. Але навіть якщо порушник відшкодує ці збитки, то вони підуть не в фонд охорони природи і не будуть витрачені на зариблення, а надійдуть в бюджет відповідної селищної ради. Взагалі нові суми відшкодування збитків у більшості випадків не реальні до виплати в гірських регіонах (навіть у формі примусового стягнення). Якщо в улові є кілька харіусів, то це вже по суті кримінальна справа. Адже ми маємо підстави говорити про збитки в особливо великих розмірах. Хоча біда і в тому, що люди котрі раз в рік виходять на рибалку і знати не знають про ці суми (не дивлячись на проведену роботу через ЗМІ та селищні ради). Тому не виключаю, що інспектори рибоохорони часом шкодуватимуть місцевих рибалок. Інше питання про «професіональних рибалок-любителів», які спеціально приїжджають порибалити на харіуса, лосося, форель – тут все вірно. Сперечатися нема з чим. Буде серйозна відповідальність. Але я думаю, що таке рішення мав би приймати не інспектор рибоохорони, фактично стаючи заручником у таких ситуаціях. З моменту виходу Постанову кабінету міністрів України № 1030 від 07.11.12 року, випадків нарахування збитків за харіуса не було. Просто грудень – не сезон.
– Як бути в цій ситуації людям, які виросли на річках Карпат і їли харіуса з дитинства?– Не погоджуюся. Харіус не є основним продуктом споживання мешканців Карпат. Взагалі у ріці є інші види окрім харіуса. Харіус, лосось не є основним продуктом харчування. Ми ж не ескімоси, або інші аборигени, яким дозволяють певний відсоток тварин убивати, враховуючи звичаєве право і традиційне життя цих народів, правда? І ми не говоримо про виживання. Якщо порушник наловив сумку харіусів по 10-12 сантиметрів – то що, він ним наїсться? Наші харіуси не такі як в Сибірі, до «півноги». До того ж, часто ми маємо справу з порушниками, які ловлять рибу або для задоволення, або для котів. У практиці мали випадки коли сачком визбирували по 130 штук харіуса, до 100 штук дрібної марени, андруги тощо. А вони також в Червоній Книзі. Якщо в нього кіт такий «дорогий» і він готовий за нього, при примусовому стягненні збитків, віддати півгосподарства – то прошу дуже. Для людей, які полюбляють рибу, є види котрі спеціально вирощуються для споживання в рибних господарствах Закарпаття – короп, товстолоб, амур, райдужна форель тощо. І їх ціна набагато менша за кілограм, ніж за червонокнижний вид по штуці. Треба говорити про культуру людей. Харіус і лосось, так і інші Червонокнижні види не вівця, не корова, які штучно вирощуються нами для своїх харчових потреб. Харіус і лосось це риби, які самостійно відтворюються в природніх умовах, які є частиною гордості річок краю, без харчування якими можна прожити. Я, наприклад, спокійно живу без них!

«Наші люди примудряються ловити рибу за допомогою молота»

– Як відомо, Україна навіть без статистичних даних, входить до числа найбільш браконьєрських країн Європи. Чи лякають теперішні штрафи сучасних браконьєрів?
– А хто такий браконьєр? З точки зору юриста і рибалки це не один і той же порушник. Для юриста це особа, яка здійснює незаконний вилов риби у заборонений період, на заборонених ділянках чи забороненими способами, забороненими знаряддями лову. Навіть, якщо він стоїть з одною вудкою і одним гачком. Для пересічного рибалки – браконьєр це особа , яка ловить рибу на заборонені засоби лову у вигляді сітки-плутанки, невода, електровудки тощо.Але таких порушників якраз дуже мало. У нас ходять з «драчами», які імітують зимові балансири. Звісно, що на одну зловлену рибу він десяток поранить. Ми не раз ловили таких порушників, вони від нас навіть рибу ховали під сніг  (по рибі відразу видно, яким чином вона виловлена). Є такі, що зловлять пару сазанів та судаків і йдуть геть, але є і «ненажери». Коли відбувається хід жереха на ріці Боржава, то на нього готують гачки із спиці з велосипеда. Їх згинають у необхідну форму, потім прив’язують до тяжкого спінінга і закидають на протилежний берег. Тягнуть по камінні через ріку. В такий же спосіб на ямах так чіпають щуку, подуста, марену. На перший погляд здається, ніби він просто спінінгує. Але ж це заборонено і по-варварськи, бо риба не сама ловить цю «приманку», а ловиться за боки.
Взагалі, закарпатські браконьєри дуже винахідливі. У нас примудрялися ловити за допомогою молота. Виходять на мілководдя і з усієї сили б’ють молотом по камінню. Це так званий «гідроудар», після якого в радіусі 2-3 метрів усе живе перевертається. З острогами ходять, коли мілка вода, у жовтні-листопаді або в нерест. Беруть і вилки загострюють, навіть домашні. Часто не влучають у рибу, але зате її калічать, хвости відрубують. Ще виловлюють рибу за допомогою струму з розетки. У нас бували випадки, коли порушники тягнули шнури від дому, хоч до річки було метрів 400. Коли відбувається хід риби, то струм – це бич Закарпаття. З 2007 року загинуло 5 людей, які по суті вбили самі себе. Ще є таке поняття як «електропастух». Коли йде риба, то її, за допомогою струму, скеровують у малий потічок, в який ставлять сітки. Чого тільки наші люди не вигадають. І вибухівку кидають у воду. Були випадки, що самі браконьєри травмувались від вибухівки (відривало кисті рук). Звичайно, я ще не сказав про електровудку. Цей «прилад» для масового знищення риби може коштувати від 5 тисяч у.о. (промислові, виготовлені на замовлення). Наприклад, класичний армійський телефону «ТА-57» з електричним підсилювачем. За період з 2012 року інспекторами рибоохорони Закарпаття вилучено 190 заборонених засоби лову (переважна більшість сітки-плутанки) і викрито 98 грубих порушень правил любительського рибальства (браконьєрство), 12 випадків незаконного добування червонокнижних видів (харіус, лосось, марена).

Дріт “від хати до річки”

Усі ці справи пішли до суду. У 8 випадках (14 осіб) викритих порушень справи було направлено в органи прокуратури по 249 статті кримінального кодексу (використання електровудок та надто великі збитки). Чотирьох людей у цьому році судами засуджено по статті 249 ККУ від 1 до 3 років позбавлення волі, правда умовно. І, звичайно було відшкодовано збитки на суму 12 000 гривень та стягнуто штрафу за постановами інспекторів рибоохорони на суму 110 000 гривень. Тому безперечно, що сумарно штраф та збитки стримують окремих осіб від зайняття браконьєрством. Але на мою думку, саме накладання сум фінансових стягнень на порушників без їх логічного завершення – практичного стягнення та висвітлення таких фактів через ЗМІ матиме не достатній ефект. Тому саме над цим питанням на сьогодні і працює Закарпаттярибоохорона.
– Можете описати, як виглядає середньостатистичний браконьєр?
– Це зробити неможливо. В минулому році нашим наймолодшим порушником став 14-річний хлопець, якого до відповідальності притягнути не можемо (за нього відповідають батьки). А найстаршому був 71 рік. Все ж більшість порушників це чоловіки від 25 до 45 років. Порушують вони переважно тоді, коли їдуть на природу до водойми відпочити (пити горілку), а заодно і сітку ставлять. У районах біля міст переважно порушують молоді люди, у гірських районах – старші. Для когось це «звичка», для когось бажання нагодувати кота рибою. Ми знаємо коли і на кого «полювати». Коли вода піднімається – шукаємо «павуків». З «екранами» ходять тоді, коли вода і не темна, і не світла. «Сітки-плутанки» ставлять цілий рік і особливо активно коли риба мігрує на нерестилища під час весняного водопілля (на розливах, заливних старицях). На водосховищах «промишляють» постійно. Навіть зараз, під лід ставлять «плутанки» по 100-150 метрів.
– Чи правда, що серед браконьєрів є немало представників самої влади?
– У нас таких випадків не було. Розумієте, представники влади, прокуратури чи судді мають можливість придбати солідні снасті і рибалити на платних водоймах, або займатися солідною рибалкою, а не шастати по «калабанях» з сітками і іншими забороненими засобами лову. Вони ловлять або коропа, або ультралайтом, або нахлистом. Такого, як було раніше в 1999-2005 роках, зараз нема. Інспектори рибоохорони Закарпаття відрізняються від міліції, екології, лісників. Нам байдуже ким є порушник. Тому ми затримували і солідних відставних офіцерів прикордонних військ, працівників міліції і водіїв СБУ, і представників екологів, і мисливців, і лісників і єгерів УТМР. Всі вони пройшли відповідну процедуру. Доречно буде заявити, що у більшості випадків стосунки з цими людьми в подальшому складаються якнайкраще. Багато порушників просто з розумінням ставляться до принциповості, особливо коли підхід рівний до всіх. Просто у нас такий колектив зібрався, що вдається виконувати роботу якісно.
– Як ви ставитеся до фраз типу: «Перші браконьєри – це самі рибінспектори»?
– В сім’ї не без «виродка». Але в Закарпатті трохи інша ситуація, ніж в інших областях. У нас практично нема можливості вести промисловий вилов риби, а це, як правило, основний чинник, що спонукає інспекторів рибоохорони до покривання браконьєрства, або навіть прийняття участі в самому процесі. Розумієте, я так думаю, якби в інших областях всі рибалки (не тільки промисловики, виробники рибної продукції) знали рибінспекторів, їхні телефони, коли все виглядало б відкрито і прозоро, не було б таємниць, то всі питання відпали б самі собою.

Все, риби не буде. “Електрика” скінчилася

Інспектора рибоохорони, відповідального за ділянку водойми, повинні знати всі рибалки без винятку, і не тільки. Його повинні знати і оцінювати його роботу місцеві органи самоврядування, представники громадських організацій. Нам нема чого ховатися, на нашому сайті є всі прізвища і всі телефони. Можна в будь-який час передзвонити та уточнити. Інспектор рибоохорони повинен обов’язково бути у формі (справжній формі), що утримуватиме його від неналежної поведінки, оскільки він постійно на видноті. І ще один цікавий нюанс для Закарпатської рибоохорони. У нашій структурі працюють або фанатичні рибалки, або люди взагалі далекі від риболовлі.

«Затримували і СБУшників і батюшок»

– На вашу думку, який відсоток браконьєрів вимушено виловлює рибу, зважаючи на відсутність інших можливостей прогодувати себе і свою родину?
– За весь час наших рейдів таких бідаків було небагато – два чи три випадки. Наприклад, перед Паскою хтось вийшов наловити риби. Якось ми затримали на водосховищі бідолашну сім’ю, у якої було два мішка риби. Під час відвідування помешкання (їздили за документами) встановили, що люди просто не мають що їсти. Все, що можна було зробити, це віддати рибу їм на зберігання до рішення суду, розуміючи, що вони її з’їдять і не будуть берегти як «доказ», та трохи зменшили вагу. В них дійсно була тяжка ситуація. Але до суду вони все одно пішли і штраф заплатили. Як правило, у нас всі затримані порушники скаржаться, що їсти нічого – тримаючи в руках при цьому мобільні телефони, цигарки, маючи в сумочці пляшечку і закуску до неї. А по закінченню «рибалки» сідають в машину і їдуть додому за 20-30 кілометрів. Тобто, є родини, котрим риба необхідна як спосіб прохарчуватися особисто (без продажу). Вони, як правило, ловлять на вудку, завдячуючи ліберальним правилам до 3 кілограмів щоденно.
– Чи доводилося вам мати справу з мажорами, яких «відмазували» зверху?
– Раз у нас була проблема з батюшками. «Отці» напилися і трохи порушили правила рибальства, ми навіть писали листа їхньому керівництву. З водієм СБУ, також була халепа. А ще була «війна» з єгерями обласного УТМР. Вони усі намагалися кудись подзвонити, але дзвонити до керівництва рибоохорони нема сенсу.

Віддай сітку. Ми її неболяче заріжемо…

Ми складаємо протоколи і віддаємо їх до суду. Далі вже суддя вирішує – карати чи ні. Якщо вирішать не карати – тут ми вже безсилі. Але свою роботу виконуємо і нікого не відпускаємо.
– Чи правдиві історії про те, що рибінспекторам доводилося ночувати по кілька діб на місцях нересту дунайського лосося?
– Правдиві, я і сам ночував. Найактуальніші проблеми на річках в Тячівському районі. Працівники рибоохорони (Великопольський Ігор, Мотря Микола, Регуш Іван, Куцин Микола) і громадські інспектори ходили по кілька ночей підряд, щоб дати змогу спокійно головатиці віднереститися. Бо місцеві чекають, поки лосось підійде до гнізда, щоб його «хлопнути». У час нересту лосось стає трохи «чумний», я думаю, що рибалки розуміють, про що кажу. Риба рухається вверх по 6-8 осіб, їх видно. Місцеві їх вибивають або вилками, тризубцями, «нептунами» або гаками. Не завжди вбивають, часто просто калічать. Така сама ситуація і з нерестом подуста. Коли він іде на нерест, то його ловлять з ліхтариком вночі. Світиш і його просто в струмку можна рукою брати. І на таких місцях ми також ночували. Порушники були «різношерсті»; і босі, і на джипах, вартістю в 20-30 тисяч доларів, а рибу та «тризубці» від нас ховали тікаючи по корчах. Всяке бувало…
– Не рідко рибінспектори скаржаться на важкі умови роботи. Чи вистачає у вас бензини, транспорту, зброї тощо?
– Це дуже тонке і слизьке питання. Не думаю, що питання законодавчого характеру та невідповідності у ньому будуть цікавити рибалок. Разом з тим вважаю за обов’язок проінформувати про те, що державні інспектори рибоохорони це посадові особи органів рибоохорони центрального органу виконавчої влади у галузі рибного господарства і віднесені до працівників правоохоронних органів з витікаючими від цього правами та наслідками. На сьогодні органи рибоохорони проходять чергову реорганізацію, котра можливо у поєднання з новоприйнятими законодавчим актами віддасть належне роботі інспекторів рибоохорони. Рибінспектор сьогодні – це державний службовець. У нього має бути вища освіта. В той-же час його посадовий оклад: 1300 – 1500 гривень. Чи багато людей, які 5 років провчилися в університеті, захочуть так працювати? На все Закарпаття у нас було 14 інспекторів, тобто на кожен район по одному. Зараз пішов процес оптимізації – стало 9 інспекторів. Яким чином можна охопити такий регіон? Про яку оперативність може йти мова при трьох автомашинах? Є питання також по табельній вогнепальній зброї та уніформі. В когось виникнуть сумніви, мовляв, а чи вона потрібна ця рибоохорона? Я думаю, що потрібна. Щодо бензину – то так, в минулому році, нас забезпечували бензином із розрахунку на наші три машини…

«Нахлистовик теж порушник, якщо він ловить в забороненому місці в заборонений період»

– Чи допомагають вам свідомі рибалки, які повідомляють про випадки браконьєрства?
– Звичайно, такі випадки є, нам допомагають. Інша справа, що не завжди вдається адекватно реагувати. Інколи до місць, з яких надійшла інформація, треба добиратися понад дві-три години. Наприклад, на гірській ріці порушники працюють швидко, на водосховищах трохи довше.Але ми досягли певного рівня і порозуміння разом зі свідомими рибалками з Хуста, Міжгір’я, Великого Березного, Доброні. Вони і самі слідкують за порядком. Нам непросто виїжджати на кожен їхній виклик. Тим паче, що в нічний час повинні бути групові виїзди. Додатково має бути свідок, який зможе пояснити і підтвердити, або спростувати ту чи іншу інформацію. Інколи ми звертаємося по допомогу правоохоронних органів (міліція, прикордонники), хоч це і не часто відбувається. Це вже кардинальні заходи. Буває і таке, що хтось знав про випадки браконьєрства, але сказав про них лише через п’ять днів. Чому? Мовчить. Інколи нам відео, фото присилають. Наприклад, коли машини в річках миють чи вивозять піщано-гравійну суміш. Коли видно номери машини, ми навідуємося до порушника в гості, складаємо протокол.
– Чи вдається вам зариблювати річки рідкісними видами?– Вдається це робити за рахунок наших ентузіастів-інспекторів та іхтіолога управління Ігоря Великопольського, а також колег-рибалок. Працюємо по програмі відтворення дунайського лосося. Не дивлячись на незначні кількості вселення дунайського лосося (всього випущено в річку Латориця в 2011 році – 440 штук, а в 2012 році – 330 штук) це є великим і важливим заходом в природоохоронному відношенні багатств Закарпаття. Ми працюємо в напрямку, щоб перевидання Червоної книги було зумовлено необхідністю виключення занесених до неї видів, а не для збільшення в ній сторінок. Правда, «мєсні» відразу прийшли їх ловити. Думали, що ми запускаємо метрових риб. Також працюємо над зарибленням струмків тільки струмковою фореллю. А ще ми хочемо, щоб кошти, стягнені з браконьєрів, йшли на програми відтворення рідкісних видів риб. Але голови селищних рад, як ви розумієте, не дуже втішаться, коли про це дізнаються. Ще хочу додати, що одним із найважливіших моментів підготовки і вибору зариблення є те, що річка Латориця не входить у реалізацію планів розвитку малої гідроенергетики. Саме з врахуванням того, що дунайський лосось робить великі міграції (сезонні, кормові, нерестові), які пов’язані з його біологічними особливостями, недопустимим є перекриття цих міграційних шляхів. Перекривши річку підпірною стінкою МГЕС, перерізається подальша доля дунайського лосося.
– Чи є в рибінспекторів особливе ставлення до тих, хто відпускає рибу, наприклад, до нахлистовиків?
– Якогось відвертого пієтету нема в мене ні до кого, хто ловить рибу. Справа в тому, що я захищаю інтереси не рибалок, а риби і маю зробити все, щоб її не впіймали (сміється). Якщо серйозно, то нахлистовик теж порушник, якщо він ловить в забороненому місці в заборонений період. Яка різниця, що в нього нема риби? Закон однаковий для всіх. Але, звичайно, ми співпрацюємо. Знаю, що ви плануєте провести Кубок України на Ріці. Головне, щоб змагання не припали на нерестовий період. Напишете до нас листа, отримаєте позитивну відповідь. Від нас будуть представники, хоча ми і так знаємо, що ловите ви на безбороді гачки і рибу одразу відпускаєте. Це не вилов – тому все має бути добре. Додатково думаю також можна буде обговорити питання співпраці між громадськими риболовними організаціями та органами рибоохорони Закарпаття.
– Увесь світ ловить рибу з ліцензіями. Ми ні. Чому і чи може щось змінитися найближчим часом?
– Ліцензування трохи інше питання, але я вважаю, що в нас має бути так само, як у мисливців. Кожен рибалка повинен мати квиток єдиного державного зразка. Нехай він коштує один чи два прожиткові мінімуми – не важливо. Але має бути облік справжніх рибалок-любителів. І є пропозиції щодо внесення серйозних змін в існуючий Порядок та Правила рибальства, але це вже тема зовсім іншої розмови.

PS. Переглянути відео затримання браконьєрів можна в ютубі: http://www.youtube.com/user/ribinspektor?feature=watch

РозмовлявРостислав Ящишин
Фото Олега Ополонського, Богдана Цебрика, Андрія Скворчинського

Цікавий нахлист