Цьогорічний нахлистовий сезон розпочався, як завжди, за столом із лампою та лещатами. Орієнтовно у січні на мене находить натхнення – нові гачки, новий вольфрам, нові матеріали…

Словом, новинок вистачає і про кожну з них я обов’язково розповім. Але зараз не про це. Ще  березні, коли усі гори тихо сопіли під сніговою ковдрою, я намагався впіймати харіуса, але впіймав хіба облизня та одну струмкову красуню – це все, чим я розжився за день полоскання німфами в найбільш козирних точках своєї улюбленої ріки. Тепер же прийшов час брати реванш.

Зважаючи на те, що вирушити в гори на вихідні можливості не буде, ми з Юрою організувалися на п’ятницю 13-го. До того ж, погода обіцяла потішити сонцем та теплом, на відміну від уже згаданих вихідних (дощі і холод). Тому спакувавши усі свої німфи (нарахував їх більше тисячі), а також інші пожитки, з самого ранку ми взяли курс на дозволені у час нересту ділянки.

Відразу скажу, що рибоохорона Львівської області із розумінням поставилася до мого листа із проханням розширити дозволену зону. Однак, якщо на папері ситуація одна, то на ріці зовсім інша. Адже рибінспекторами там і не пахне, хоч поле для діяльності – реально неоране…

На жаль, ріка, куди ми приїхали, нас засмутила. Вода зелена та висока – усе зносить, зробити адекватну проводку практично нереально, ставити дуже важкі німфи теж не варіант: є вірогідність зачепів. Ми і так робили акцент на крупні форелеві німфи. Вода ще дуже холодна, до нересту харіуса чекати ще зо два тижні, але все одно, турбувати його не хотілося.

Тож після кількох годин пустопорожніх закидів ми вирішуємо змінити дислокацію і поїхати на меншу річку (не на струмки, звісно ж!), де є шанс упіймати когось, хто дуже успішно втікає з тутешнього розплідника. А якщо конкретніше – то райдужну форель, американську палію або ж і струмкову форель, вона теж там є, точніше, була. І це тема окремої розмови. Ще раніше чув думку, що на ямі, куди запливла райдужка, не житиме ані пструг, ані харіус. І зараз ми з Юрою в цьому переконалися.

Сама річка теж була не ахти – теж з високим рівнем і без кришталевої чистоти, але ми розраховували на ями, де мала б сидіти крупна райдужка: зазвичай, найбільшу форель в Карпатах вдається ловити саме навесні, у березні чи квітні. І ми почали. Я пішов вверх по течії, Юра вниз – на кожного з нас чекали по кілька хороших ям, глибиною понад півтора метри.

Спершу я зробив акцент на крупні німфи, переважно чорні із яскраво-червоною точкою атаки, на дуже важких вольфрамових голівках – 5.5 мм. Причини очевидні: відсікти харіуса, пробити дно, спонукати крупну рибу до атаки. Але результату не було. Я переходив від одного місця до іншого, пробував крупних прінців, ред-таги, шоколадки з найрізноманітнішими торраксами, навіть експериментальні, свіжо-виготовлені пердігони, але все в молоко – риба не брала.

Нарешті я дійшов до великої та довгої ями, де рибалив місцевий. Все як годиться: старий спінінг, білий корковий поплавець, хробак на гачку, сумка на плечі. І ті самі фрази: «То все електровудки», «Та я малу рибу відпускаю», «Та бо в Європі порядок»… Дядько ловив на хробака, каже, що тут регулярно трапляється крупна райдужка, а харіуса чи струмкову він на цій ріці давно вже не бачив. Безперечно, це трохи перебільшення, хоча, доля правди в цьому є.

Я вирішив змінити тактику. Якщо «американку» ловлять на хробака, то прийшов час знову повірити в те, на що ловить вся Європа. Мені б не хотілося називати цей тип мух «паркінсонами», все так, це трохи не коректно. Та й не «ґляйха» це – бо польські латексні варіанти, предтечі «паркінсонів», мають зовсім іншу форму. Назвемо їх «сквірміками» – від матеріалу squirmy worms. Доволі не прості у виготовленні, вони все ж виглядають максимально реалістично та апетитно. Словом, я вибрав із коробки дві імітації хробаків з найважчими вольфрамами. Це вимушена міра. «Сквірміки» абсолютно не дружать з аеродинамікою, вони крутяться і повільно тонуть. Але все ж…

На першій ямі я не зловив нічого і дуже довго добирався через сірі кущі до іншої. І вона мене не розчарувала. Кілька проводок у найцікавіших місцях успіху не принесли, після чого я дозволив мухам відірватися від дна і піднятися до поверхні. У цей момент я відчув сильний удар і вже за кілька секунд у підсак потрапила 25-сантиметрова райдужка. Ну, з почином!

Я вважаю, що такій рибі не місце в карпатівських річках, але в цей день моя рука не піднялася, щоб забрати життя в цього хижака. Відпустив…

Мій статус «самотній» дуже швидко змінився. З кущів виперся інший дядько, з тими самими рибальськими причандалами, ясна річ, і безцеремонно став на два метри вище від мене. Знизавши плечима я відійшов трохи назад. І наступна проводка принесла мені неймовірно агресивний удар та круту важкість на тому кінці снасті. До поверхні піднялася дуже велика рибина – я відверто здивувався.

На око вона мала трохи більше 40 сантиметрів, була доволі вгодованою і сліпила мої очі блисками на сонці. Боротьба тривала близько хвилини. Кілька разів я ледь не стукнув її по голові підсаком, але райдужка вправно опиралася. Зрештою, вона смикнулася і все скінчилося. Мухи не було. Повідець 0,12 обкушений…

Дядько почав нервувати. «Де ти таких хробаків накопав? На мої нічого не ловиться…» – намагався він випитати мої секрети. Натомість я поступився йому своїм місцем, отримавши нагоду, натомість, обловити дуже глибокий та бурхливий злив. І за хвилину-другу підсік ще одну рибу – цього разу проблем із підсаком не виникло. Правда, і розмір не вражав – ті ж 25 сантиметрів.

Дзвоню до Юри, кажу, щоб їхав до мене – тим паче, його ями виявилися порожніми. Сам же залишаю козирну яму і йду далі вверх, до ще одної точки. Вона також зайнята, ще один місцевий рибалка сидить напроти, закидаючи білий поплавець на найповільнішу течію.

Пробую і я – буквально третя спроба завершується агресивним ударом. Риба не трофейна, сантиметрів на 30, але я не можу підвести її до поверхні. Райдужка рятується у хвилях, які допомагають їй у боротьбі зі мною. Ну і нехай.

Тим часом Юра зручно розмістився на останній великій ямі. Коли я підходив, він витягав невелику райдужку, яка теж взяла на «сквірміка».

Перед цим він упіймав іншого «чужого» – американську палію. Цей голець – риба неймовірної краси, але жахливо агресивна та нетерпима до своїх родичів.

І їй, як і райдужці, в цій ріці, як і в інших річках Карпат, не місце. Інакше, ми матимемо справу із екологічною катастрофою – голець та райдужка вчинять рибний геноцид щодо струмкової та харіуса.

Ми перекусили і слідкували за ще одним рибалкою – спінінгістом, який, правда, рибу фотографував та відпускав. Єдине, ми порадили йому не класти форель на каміння, не брати її сухою рукою і не підвішувати за зябра. Спінінгіст обіцяв так не робити. І все ж незначні успіхи спінінгіста надихнули Юру – він взяв іншу вудку, зі стрімером.

Ми пішли вниз, до козирної ями. Юра розташувався трохи нижче, перед ним було кілька цікавих для хижака місць – старі колоди, приямки, міляки та бистрини. Я ж розташувався на ямі і продовжив пропонувати рибі обгризеного «сквірміка». Райдужка від такого делікатесу не відмовлялася. Упіймати вдалося ще двох, після чого Юра закричав.

Я бачив, що на його стрімер райдужка таки спокусилася. Однак, відпустити її не вийшло – гачок перечепився через сітку підсака, ми не могли його витягти удвох, навіть із корнцангом. Довелося забрати туриста із собою.

Ясна річ, коли таке трапляється (за останні три роки – це другий раз), треба якомога швидше дослідити вміст шлунку риби. Колись я знайшов там трьох здоровенних личинок бабки (драгонфлай), але те, що там було зараз – просто ввело мене в стан шоку.

На фото все, що добре збереглося. Справа наліво: половинка якоїсь личинки, волохокрилець в будиночку, крупна веснянка і ще дещо. Пропоную і вам взяти участь в невеликому конкурсі. Перший, хто вірно скаже – ЩО ОЦЕ ТАКЕ (а заодно, як воно опинилося в шлунку райдужки) отримає приз – будь-яку мушку з моїх коробок або ж пиво (в місті чи на природі). Ваші відповіді залишайте в коментарях, або ж в коментарях у групі Facebook.

…Ми вчасно вийшли з води. Погода почала псуватися. Гахнув грім, щось блиснуло між горами. Не забарився і дощик. Нормальна карпатська погода. Добре, що ми встигли порибалити завчасно…

Цікавий нахлист