Після смачного обіду прийшов час роботи. Роботи серйозної і відповідальної, адже інструктори мали бути повністю готовими до несподіваних запитань від початківців. Як я вже згадував, моя доповідь стосувалася історії та сучасності нахлисту в Україні та світі. Зокрема, я розповів, що чи не перші документальні згадки про штучні мушки були опубліковані у книзі Вадима Владикова – мабуть, першого українського іхтіолога, який згодом здобув світову славу у Франції і Канаді. Мова йде про 1928 рік. Тоді, в Закарпатті на штучні мушки ловили переважно чиновники, а самі приманки купували на базарах. Очевидно, що на мушки ловили в наших ріках і набагато раніше, от тільки документальних фактів наразі знайти не довелося.Окрім цього я зачепив і деякі етичні моменти нахлисту. Згадав, наприклад, що порядний мухар не стане ловити форель в воді, температура якої переважає 20 градусів тепла. Однак я та мої колеги все ж забули уточнити один важливий момент. Вже під вечір новачки вийшли на річку з надією когось там упіймати. Декому це вдалося і далі почалися певні неприємності. Ми не нагадали їм, що форель і харіус потребують бережливого ставлення, що брати їх сухими руками дуже небажано, як і залишати на березі, поки рибалка порпається у пошуках фотоапарата. Що ж, доведеться взяти на озброєння ці моменти під час наступних семінарів.Слідом за мною виступав Руслан Пугач, який пояснив і розповів учасникам семінару основні моменти екіпірування – про термобілизну, її можливості, переваги та види, термошкарпетки, вейдерси, черевики, куртки, жилети, окуляри та кепки-капелюхи. Видно, що Руслан в цьому плані – профі, бо запитань до нього практично не було.У наступну годину учасники отримали чимало інформації про нахлистових риб: форель, харіуса, щуку, окуня, голавля та коропа. Про останнього розповідав Єгор Бабич, який у цьому році цілеспрямовано спіймав кілька достойних «товстунів». Його розповідь просто заворожувала – настільки точно і зрозуміло він розповідав про комах, якими харчується риба і про мушки, на які йому вдалося їх упіймати. Вельми цікавими були також розповіді інших інструкторів, адже кожен з них ділився своїм досвідом, здобутим за багато років практики. Теорія – це добре, але й без практики в нахлисті далеко не заїдеш. Тож уся банда спустилася до річки, де почалися показові виступи інструкторів. Єгор продемонстрував учасникам основи ведення шнура під час лову на суху мушку та довгу німфу. Степан Чех розповів нюанси французької та чеської німфи. Про стрімери та способи їх подачі учасники дізналися від Жені Федоренка. Нарешті, Ед Ковалевський простудіював новачків мокрою мушкою, розказавши, де на ріці може знаходитися найбільша риба. В якості бонусу учасники семінару отримали надзвичайно цікаву розповідь про японську тенкару від Андрія Соколова. Виступ кожного з інструкторів невдовзі можна буде переглянути на блозі у розділі «Відео».Уже під вечір, перекусивши місцевими смаколиками, учасники отримали вільний час. Хтось вже пробував в’язати мушки, а хтось спробував виманити з каламутної води когось з лососевих. Коли сонце почало ховатися за гори, я теж вирішив трішки побродити з сухою мушкою. Витягнув свою тефеошку першого класу і вирушив туди, де закінчуються намети. Правда, за винятком кількох одноденок, які ліниво літали над річкою, більше нічого побачити не вдалося. Тому зробив висновок, що активної риболовлі не буде. Я намагався знайти харіуса і форель в різних ділянках річки, пропонуючи їм різні мушки – від великих імітацій волохокрильців до дрібних харіусових парашутиків та емерджерів. Однак «сухарики» тихо пропливали по воді – рибу вони не цікавили. Допомагала бистрянка – там де вона вистрибувала на мушку одразу, там харіуса не було. Тому я зупинявся на тих місцях, де могла бути більша риба, але вже не заважала дрібнота. На одному з таких місць – великий притоплений камінь посеред ріки , якого трішки видно крізь окуляри, – я нарешті знайшов харіуса. Там стояло з півдесятка риб, які дуже стрімко атакували чорного парашута. Видурити вдалося лише одного, інші майстерно уникали моїх підсічок. Коли стало зовсім темно, повертаюся до табору. Поруч розвели вогонь і десь вже лабала гітара. Ми з Юрком поставили вудки на дерево біля нашого намету і приєдналися до гурту. Раз по раз гітари переходили від одного «виконавця» до іншого, хтось підспівував, хтось гойдався в ритм. Усім було весело та затишно. Так тривало години до третьої, коли нарешті прийшов час повертатися в спальники і ще довго лежати з заплющеними очима, слухаючи містичний шум каламутної Мізунки. Попереду на учасників семінару чекав новий день, де вони мали вчитися правильному закиду і основам мухов’язання…

Цікавий нахлист