Якось в мене по життю так склалося, що кожному вдалому виїзду на рибалку обов’язково передує ціла низка неприємностей. Так сталося і цього разу. Всі свята пройшли під егідою лопати, тож мої сили були на межі вичерпання. А ось душа нестримно рвалася на воду. Є в Франківській області невеличкий райський куточок під назвою Х, де протікає мальовнича річка Z. Так, швидше не річка, а річечка, але для мене вона завжди буде Рікою.Тож запрошення мого друга, лікаря, і просто доброї серцем людини Олега, провести в цих чарівних місцях захід сонця і світанок, не могло бути відхиленим. Дві години відсутності будь-якої дороги в напрямку Калуша, пробите колесо і вражаюче поле ріпака. Нарешті мене зустрічає Ріка.Швидкий перекус, 20 грам Кахеті за приїзд, пакування в вейдерси, одна обірвана лямка на черевикахL і я вже стою по коліна в прозорій мов сльоза річці. Неспішно збирається прут, адже повітря таке п’янке, що важко встояти на ногах, ще й незрівнянна краса ріки, що то тут, то там вибухає сплесками головнів, ніяк не дає зібратися з думками, і руки ніяк не можуть позбавитися тремтіння.Ось нарешті на світ появляється поки що невелика коробочка з мушками і рука інстиктивно тягнеться до зв’язаного напередодні крупного хруща з апетитним червоним задком. Закид на диво вдається, жук смачно плюхкається під протилежний берег і… одразу вихід головня!
Ні, такого мої розхитані роботою і дорогою нерви точно не витримають! Незграбний розворот шнура і жук падає ближче до основної течії, утворюється зрадлива дуга, ще момент.. і жук тихо щезає з поверхні. Розмашиста підсічка щоб компенсувати дугу, здивовані очі Олега: «ЩО, БУВ?» і моя награно спокійна відповідь «ТА НІ, Є». А в душі все перевертається: ЦЕ МІЙ ПЕРШИЙ ГОЛОВЕНЬ НАХЛИСТОМ і ще й на МОГО ЖУКА! Декілька хвилин боротьби, розмочений підсак, і красень вже позує для фото.Всю тижневу втому зняло немов рукою, все решта не має значення, лише одне – тепер я точно знаю, що НАХЛИСТ НЕ ПРОМІНЯЮ НІ НА ЩО! Хвилювання вгамовано, прокрадається інстинкт хижака, очі починають шукати перспективні місця, а руки автоматом закид за закидом прочісують ріку. Практично кожен закид закінчується виходом головня, лише важливо щоб жук гучно плюхнув по воді. Адреналін від такої ловлі просто зашкалює, навіть не відчутно укусів цілих полчищ комарів, тільки сонце, що невблаганно сідає за горизонт нагадує, що пора на вечерю.Всю ніч мене тривожать величезні головні, що у сні норовлять з’їсти мого жука… Ранок. Сонячний, холодний і неймовірно красивий. Закид за закидом безрезультатно намагаюсь зловити хоч щось. Таке враження ніби за ніч річка вимерла – сухі, мокрі, німфи, жуки – все марно. Та тільки годинник показує 9.00 вода як в казці оживає. Декілька покльовок на перевіреного жука, і я вирішую розловити симпатичних жучків, люб’язно наданих товаришем, і, о чудо, закид – невеличкий голавлик вже позує перед камерою.Час збігає непомітно, пора повертатися назад в реальність до розбитих доріг, роботи і дачі… Загалом за вечір і ранок було спіймано 43 головні, 42 з яких неушкодженими повернулися підростати, а один, надзвичайно жадний, що не мав жодних шансів вижити, потішив нас у вигляді смачної юшки. Тож любі друзі-нахлистовики, Вас тепер на одного більше!

Автор тексту і фото: Арсен Грабчук

Цікавий нахлист