Оскільки зараз я переходжу безпосередньо до самих змагань, то оперуватиму не лише фактами, але й припущеннями з теоріями. Тому прошу не сердитися, якщо мої думки не співпадатимуть з вашими.

Торік Кубок сухої мушки зібрав доволі велику кількість учасників, цього року їх стало значно менше. Далеко не всі бажаючі змогли приїхати в такий час у Закарпаття, тож змагалися представники лише двох областей. Щодо міжгірських хлопців, то серед учасників ми не дорахувалися Вадима Третьякова та Василя Гримута, а Міша Шунинець, через справи, мав ловити лише в суботу ввечері та в неділю зранку. Натомість, до групи учасників приєдналися Юра Іванина та Дмитро Маслей – свіже покоління тутешніх нахлистовиків. Дуже шкода, що від участі в змаганнях відмовилися Богдан Цебрик з Ужгорода, Тарас Мороз з Криму та Сергій Тищенко з Чернігівщини. Було б куди цікавіше та азартніше.

Жеребкування відрядило мене ловити у п’ятницю ввечері, а в судді вибрало Дмитра Маслея. Витягнув я собі шостий пул, але вбивши хвилин з 20 ми з суддею його так і не знайшли. Не було жодних стрічок на кущах і жодних табличок на деревах. Знайшли ми лише позначку із восьмим пулом, тож довелося прораховувати і вертатися на приблизно те місце, де мав би бути мій пул. Виявилося, що я промахнувся і ловив на сьомому, а шостий був вище. Як би там не було, ріка перед носом, мухи в кишені. Коли Діма дав свисток я присів і потихеньку підповз до води. Вже на другій проводці я побачив харіуса, який вийшов на досить крупного парашута з біотним тілом. Промах і тиша. На цьому ж місці я спробував виманити його ще з п’ятьма мухами, але рибина засіла в своїй стихії і показуватися більше не бажала.

Пішов далі, униз по течії, але Ріка ніби була порожньою. Жодної активності на поверхні, жодних натяків на присутність риби. Я спробував змінити тактику і замість проводок використовував метод «бороздіння». Коли великий сірий «зайчик» затримався біля каменя, на нього вилетів пристойного розміру голавль, який невдовзі опинився в підсаку. Зважаючи на те, що пройшло 25 хвилин із трьох запланованих годин, це дало мені оптимізму. Однак далі знову була тиша.

Мотаючись взад-вперед, змінюючи мушки і техніки, я так нічого і не добився. І тоді я нарешті побачив рибу. На досить глибокій воді харіус виплив до поверхні і одразу ж зник. Як книжка пише, треба закинути мушку десь на метр-два вище цього місця і можна чекати щастя. Так воно й трапилося. Харіус, який узяв на дрібне біле «йобо» опинився в підсаку…

Подальші закиди знову нічого не приносили, тож я вирішив змінити не муху, а повідок. Замість 0,10 поставив 0,08, хоч розумів, що це може коштувати мені нервів. Так і сталося – спускаючи муху униз за течією, я втратив її з поля зору, а коли захотів її просушити за допомогою різкого зигзагоподібного руху кінчиком вудки, то обірвав повідка – харіус якраз приготувався до трапези…

Однак це наштовхнуло мене на думку, що такий тонкий повідок працюватиме краще, тож обновив снасть і продовжив ловити. Врешті, побачив активний вихід харіуса на протилежному березі. Усе б нічого, але закидати довелося через бурхливу течію, яка миттю зносила шнур. Треба було пригадати усі тонкощі мендінгу, які мені не дуже знайомі. Але тим і прекрасні змагання, що змушують викручуватися у критичних ситуаціях. На звичайній риболовлі, я б махнув рукою на ту рибу і пішов би собі далі. А тут – або риба, або останнє місце.

З горем навпіл таки вдалося покласти коричневого «хрущика» на плесико, де стрибала риба і таки отримати вихід красивого пиря. Щастя тривало не довго – якісь дві секунди він був на гачку, а потім зійшов – нереально було витягнути його, коли шнур крутився як змія в час спарювання. Зрештою, час вийшов і довелося повертатися на базу лише з трьома балами. Я розумів, що це надзвичайно слабкий результат, але що вже мав робити?

Інші учасники показали набагато кращі результати. Так, Стьопа Чех виловив 13 харіусів і одну струмкову форель, Юра Щербатий підняв 11 пирів, до десятка набрали Олег Степаненко та Іван Повхан. Виходило, що я боротимусь за почесне останнє місце із Мішою Швецем, який виманив лише одну рибу…

Використано фото автора, Володі Сави та Дмитра Голенкова

Цікавий нахлист