«Останні теплі деньки» – ця фразу моя кохана дружина вже чула від мене тисячу разів. Правда, останнім часом вона вже не чинить мені опір у спробах вирватися в Карпати, за що я їй дуже вдячний. Біда лише в тому, що провести в горах повноцінний день у мене ніяк не вдавалося, до дому треба було приїхати не пізніше шостої вечора. А тут ще й перебої з транспортом: Арсен не зміг поїхати, Тіроль в Кіровограді, моя машина в жінки… Їхати на маршрутці зовсім не хотілося. Досить спонтанно виник варіант з Юрою і Ганною, які з самого ранку забрали мене і повезли в улюблені гори.10-а ранку, сонце, чисте небо і досить навіть чиста річка. Все супер за винятком лише вітру. Вітер сильний, поривистий. Ловити на суху? Погана ідея, не зможу нормально закинути і провести мушку. Француз? Аналогічна ситуація – німфи по-людськи не проведеш.
Добре, що зранку закинув до рюкзака котушку з німфовим шнуром. Це панацея – SA Nymph вітру не боїться. До кінця шнура кріплю одноразовий індикатор від Wapsi оранжевого кольору. На повідках дві «сирітки» – верхня з латунною голівкою, нижня з вольфрамовою – це експеримент.
Раніше ловив лише на латунні «сирітки», причому ці мухи доводять свою ефективність вже кілька років.Усе почалося в 2010-у, коли мій арсенал матеріалів був доволі скромний. У мене було кілька латунних мідних голівок, які вже потьмяніли, кілька пакетів з натуральним білчаним даббінгом, зокрема, сірим та цегляно-помаранчевим. З сірого я зробив тіло, з помаранчевого торакс. На той час, така проста муха здавалася мені доволі складною, бо треба було сконструювати конусне тіло тощо. Але результат така муха принесла.
Вже потім я зрозумів, що мимоволі виготовив імітацію волохокрильця. Згодом на інші імітації пізньою осінню теж ловилася риба, але «сирітка» – оце нещастя, на яке страшно глянути, залишилася моєю улюбленою осінньою мушкою.Правда, на початку вони не працювали. Не виключено, що я просто не там ловив. Ганна примудрилася упіймати харіуса на суху, тож і я спробував повторити її рухи.
Нічого не вдавалося – вітер усе зносив, а те, що все ж вдалося закинути, було проігноровано. Я пішов до низу, до чарівного перекату, де завжди тримається харіус. Перша ж проводка німфи – є!Кидаю у теж місце – знову удар і риба. Харіус не трофейний, але досить приємний, сантиметрів на 25, може трішки більший. Головне, що риба активно ловиться і «сирітки» працюють. Експериментальна вольфрамова німфа приносить більшу рибу, підвісна – меншу.Тим часом прийшов Юра, який ловить на стрімер з тонучим шнуром. З ями витягнув худого харіуса в районі 30-и сантиметрів, біля мене хапнув меншого. Працює невеликий мадлер, стріпи систематичні, досить швидкі. Ми рухаємося далі, риба продовжує ловитися, а її кількість доходить до двох десятків.Біля відомої під скельної ями переходжу річку на інший бік – спершу зривається хороший харіус, а потім з того ж місця виловлюю трохи меншого. Згодом ще двох – все на вольфрамову німфу.Батарея зарядилася, відчуваю спокій і задоволення. Але ще залишається трохи часу, тож ми вирішуємо половити на іншій ріці. Вона зустрічає нас прозорою водичкою і таким вітром, порівняно з яким ранішній був легеньким бризом.
На що ловити? В якості експерименту вирішую спробувати на француза, з додатковим індикатором. Зверху ще й суху муху ставлю – цікаво, чи в таку погоду риба буде стрибати? Словом, французька оснастка такого ще не бачила…Для того, щоб ловити в таку погоду, на мою думку, треба мати довгу і швидку вудку, щоб хоч якось пробити вітер. Моя Кола CN цілком відповідає таким вимогам, але крім довжини і ладу довелося вигадувати, як закинути мухи і як їх проводити. Закидати я пробував максимально швидко і різко, виходило, правда, не завжди.

Тобто, апстріму, ясна річ, не було, але вдавалося провести мухи кілька метрів, це головне. До того ж, треба було класти обидва індикатори на воду, а разом з ними ще й метр-півтора підліска. Інакше, вітер просто підносив усе догори.Навіть попри такі експерименти риба ловилася дуже активно. Працювали обидві мухи, крім того харіус регулярно стрибав на сухарика, але жодного разу його не зловив. Пориви вітру просто кидали ним у різні сторони. Тим часом Ганна теж озброїлася французом, але ловила «на знос». Без додаткового індикатора мені теж довелося б так ловити.
Цікаво, що Ганна також упіймала з десяток харіусів і всі вони були зловлені на «сирітку». Натомість нижня німфа у неї не працювала. Власне, ми ловили на одному перекаті, йти ще кудись сенсу не було. Тож за годину ми вже пакували манатки і верталися додому.
Подалі від вітру…

Цікавий нахлист