Цього вікенду нарешті випала нагода відвідати такі милі серцю Карпати. Так як через певні особисті причини довелось пропустити два цьогорічні меганахлистові заходи: Кубок України та семінар Strike-2013, а поїздка на Чемпіонат лишається під питанням, ми з подачі Віктора вирішуємо скористатись нагодою і приділити найближчі вихідні для вилазки в гори.Спершу планували вирушити в п’ятницю, але потрібно було завершити нагальні робочі справи, тому виїзд перенісся на суботу. Тож рано-вранці наш екіпаж рушив в напрямку Франківська. Була спроба заманити з собою спочатку Ростика, потім  Діму Петруняка, проте Ростик подумки був вже десь біля Сяну, а Дімі домашні клопоти ніяк не дозволяли скласти нам компанію. Тим паче, що наш виїзд «на рибів» носив досить неочікуваний характер і заздалегідь ми ні з ким не домовлялись. Ми не засмучувались, дізнались номер Макса та спробували звабити на поїздку його, проте і в нього не виходило долучитись до нас.Скорегувавши місце дислокації  по телефону з Дімою та Максом, вирушаємо на в гори. І зручно, і фактично весь наш досвід лову на гірських річках тісно пов’язаний саме з цими місцями. По дорозі нас наздоганяє радісна новина. Компанія все ж таки буде! Макс здзвонився з Орестом і дізнався, що він з сином Арсеном уже декілька днів мандрують гірськими просторами.  Зідзвонились, домовились зустрітись біля відомого урочища.Ми дістались місця трішки раніше і побачили не дуже втішну картину. Вода  в ріці була сильно замутнена. Приймаємо спільне рішення суттєво піднятись вверх по течії, пошукати місце для нічлігу та можливо дістатись ділянки з чистішою водою. Вже двома автівками підіймаємось вище кілометрів на 8. Вода все така ж мутна, зупиняємось і розбиваємо табір на підвищенні прямо над рікою, компанію нам склали Стрийські пластуни.Перетягуємо речі через річку, бо під’їхати на наших авто безпосередньо до місця нашої стоянки, як ми гадали було проблематично.  Але трішки пізніше наші здогадки були спростовані місцевими жителями, які форсували річку всіма видами транспорту, починаючи від мотоциклу закінчуючи лісовозами. Отже вирішили попоїсти та зачекати ранку аби річка трішки очистилась.Вечір пройшов у дружній та веселій атмосфері: смажене м’ясо, пиво, в’язання мушок. Прокинувшись вранці розділюємось на дві групи, Віктор з Орестом їдуть у розвідку у верхів’я,  довідатись причину замутнення води, а я лишаюсь біля табору. Швиденько встрибнув у вейдерси взяв вудку і пішов вверх по течії. Буквально на першому пулі , уже на розвороті німфи, в самій ямі муху хтось зупинив…
Підсічка і грубенький пирик почав пручатись на повідку. За декілька десят секунд він уже позував для камери. Я швиденько сфоткав його і відпустив додому. Спрацювала маленька шоколадка на №16 гачку з срібною 2.5 мм голівкою. Відходжу від того місця на 7-8 м вище і на першій же проводці в затишку, збоку від бурляки характерна форелева покльовка, кілька секунд боротьби і… схід. Знову спрацювала маленька шоколадка. За 20 хв проходжу ще трохи річки і бачу хлопців, вони повернулись з розвідки. Вони відразу пропонують їхати вище, там вода швидше очищається. Я ж показую фото, розповідаю ситуацію. Рибка є і вона голодна – значить лишаємось. До слова, річка мутна через розробку нової рани Карпат. Лісівники рубають нову ділянку. Розробляти її будуть аж до осені, а отже і вода буде потерпати від цього ще не мало. Каміння в ріці покрите шаром мулу від того мутняку, який спускається по ріці… Але не будемо про наболіле.Ми з Віктором рушаємо вверх по річці, а Орест з Арсеном вниз. Вітя майже відразу ловить форельку вище того місця де рибалив я. Згодом має схід, покльовка за каменем вверх по течії, миттєво переміщається вниз метрів на 4-5 і ховається в глибині бурла під каменем. Він заходить в ту бурляку куди майнула рибка, але там уже нікого немає. Майже одночасно добираємось до цікавого місця. Досить довга та глибока яма з прогонами та «квартирами» вздовж струменю. Вона відразу проявила себе. Форель у Віктора і ще один пирик до 30 см у мене. Обидвоє взяли на зеленого бокоплава, у мене знову на розвороті німфи. Стаю вище і ловлю манюньку форельну, проте на шоколадку на 12 номері і теж з срібною голівкою. Загалом я мав ще 2 покльовки і один хороший схід, а Вітя – одненький схід і одну форельку в плюсі.На обіді вже навіть і їсти не хотілось. Швиденько поповнюю запаси мух і нашвидкуруч перехопивши знову у воду. Під час обіду Орест зв’язав декілька мух, на які йому вдень вдалось з одного місця припаркувати близько 10 харіусів розміром 20-25 см. Відповідно і у наших флайбоксах з’явилось кілька схожих. Та муха і дала мені одну єдину результативну клюваку за вечір. Як виявилось непогано працювала муха з срібною головкою та шартрезним тораксом, бо всі мої а-ля Орест покінчались, то ще одне спрацювання було на німфу з такими ж характеристиками. В ямі за бурлякою зупинка німфи, підсічка, біля 5 серйозних жимів і прикрий схід….Вечір. М’ясо. І пов’язухи, пов’язухи, пов’язухи… Пішов дощ, сховались в палатку, взяли ліхтарик і далі в’язали. В останній день я вирішив спуститись вниз по ріці, але пройшовши метрів 300 повернувся назад, тому що більшість місць придатних  для якісної проводки розташовувались  так, що постійно давали тінь на воду. Віктор з Орестом пішли по дорозі набагато вище і почали спускатись до табору.За той ранок вдалось здобути тільки один схід і найважливішу для мене покльовку за всю поїздку. Знову нижче бурлячої води в затінку десь з 10-ої проводки сіла ВОНА. Боролась дуже достойно, декілька хвилин і метрів 10 вниз по течії…

Автор: Антон Лисиця (Рівне), спеціально для Блогу двох мухарів
Фото автора

Цікавий нахлист