Блог двох мухарів

Архив категории ‘Статті’

У 1872 році юнак на імя Вільям Харді відкрив магазин зброї у м. Alnwick, Northumberland. На цьому історія і закінчилася б, якби великий інженерний магнат Лорд Армстронг не переконав його вступити у спілку з його братом Джоном Джеймсом (John James). Брати Hardy рекламували себе як «зброярі, «бляхарі та продавці ножів», хоча пістолети, які вони продавали були зроблені у Бірмінгемі.

Усе так і могло бути надалі, але у 1874 році з’явилася реклама у газеті Alnwick Mercury про те, що фірма продає «найкращі снасті для рибалки на морі та річках». Розширення обсягів бізнесу робило чудеса і вже у 1882 році брати були достатньо заможними, щоб Вільям одружився на Барбарі Мері Лейтон (Barbara Mary Leighton), дочці головного лісника області. Роберт, батько Барбари, був дуже досвідченим рибаком і у його спадщині була низка мушок, які з’являлися у каталогах Харді багато років по тому. Оскільки бізнес зростав, Вільям та Джон Джеймс, вирішили розділити обсяг робіт згідно з їхніми талантами. Отже, Уільям став займатися паперами, а Джон Джеймс займався роботою з людьми у ролі головного менеджера, що стало одним з найкращих партнерств у рибальстві. Поки Уільям зберігав раціональну фінансову основу, креативний розум Джеймса Джонса не переставав вигадувати нові ідеї та, навіть, після виходу на пенсію він продовжував присвячувати свій час продуктам на кшалт рибальської люльки, якою він надокучував сестрі Емі, котра повинна була змиритися з тим, що він курив з усіх версій люльок, таким чином випробовуючи їх.Уільям та Джеймс вели бізнес дуже ретельно і, хоча, інші брати також працювали на компанію – вони ніколи не робили їх партнерами чи керівниками.

1891: Перша версія котушки Hardy Perfect

Для початку брати купували білльшість спорядження для подальшого продажу, як наприклад котушки з Malloch. Проте з розширенням компанії, Hardy зрозуміли, що повинні підтримувати репутацію риболовних товарів найвищої якості і усвідомили що їм буде складно продовжувати бути залежними від продукції, яку виготовляють конкуренти. Отже у 1891 році після трьох років терплячої розробки, вони запустили у виробництво котушку, яка стала найбільш відомим продуктом – Perfect. Вона малла миттєвий успіх, який фірма підтримує майже безперервно до сьогодні, а з таким подвигом не зможе позмагатися жодний конкурент.

Інноваційні снасті, Королівські гарантії, Путівнік для рибака від Hardy

Іншими котушками від Харді є Fortuna (1921-1966) з якої жартували, що вона була для тунця (якщо розділити слово Фортуна, виходить For tuna, що дослівно перекладається «для тунця»); Cascapedia – її оригінал продававвся з 1932 до 1939; Alma – мультиплікатор з 1925 до 1937; Zane Grey – мультиплікатор, який продавався з 1928 до 1957 (цю катушку найбільше люблять колекціонери); та вражаючий мультиплікатор Jock Scott який був на поличках  магазинів з 1938 до 1952; але було також багато інших, таких як the St. George та Uniqua.

Харді мали талант до інновацій та запатентовали дуже багато товарів (серед них ручка укладача жилки). Скоро продукти Харді набули всесвітьньої слави та отримала на той час як мінімум десять Королівських гарантій.

Трапилялися й веселі випадки, включаючи лист, який був адресований до Hardys, c/o the King, England (до «братів Харді, на адресу Короля, Англія») та телеграма на день нароження від Короля Джорджа V, який, коли йому нагадали про народження Томаса Харді, без роздумів надіслав повідомлення своєму улюбленому виробнику замість улюбленого письменника.

Брати Харді зробили енциклопедичну низку спорядження, яке швидко заповнило їхні найбільш очікувані каталоги від вудилищ та мушок до приманок та поплавків. Не слід забувати, що фірма вела достатньо великий рибальський бізнес аж до самої Другої світової війни. Наслідком було те, що в руках читачів опинилися досить об’ємні передвоєнні виданя “Anglers’ Guides” («Гіди рибаків») та видання 1929 року вважалося незначним порівняно з каталогом Харді в цей час, не зважаючи на те що за обсягом у 374 сторінки вони перевищували довжину середнього роману.

Розширення та експорт

Перші декілька десятиліть існування фірми бізнес Харді не виходив за межі м. Алнвік, після цього вони розширилися до зручного нове приміщення в м. Бондгейт у 1887 році, але через десять років вони відкрили магазин за адресою 61 Pall Mall у Лондоні, доля якого була стати приблизно таким самим відомим, як адреса їхньої фабрики у Northumberland. Форстер Харді переїхав на південь більше ніж на 20 років щоб керувати магазином, а на початку 1920 пішов у відставку; до цього часу Харді стала всесвітнім бізнесом та великою (якщо не найбільшою) силою у індустрії спорядження. До цього часу компанія зазнала багато змін, включаючи об’єднання оригінального партнерства у 1907, яке привело Томаса Алдера Торпа до посади голови правління, хоча у більшості аспектів підприємство працювало як сімейний бізнес. Про великий ріст бізнесу можна судити по тому, в 1900, Харді мали ще склади у Едінбургу, Манчестері та Лондоні, та із зростанням  замовленнь на експорт, фірмі стало необхідно призначити агентів закордоном. Отже наприкінці 20-х років вони створили мережу, яка починалася від Бельгії до Китая, а також мали представництво в Австралії.

В кожному наступному поколінні вибирали нових керівників, хоча родина йшла на поступки спільним призначенням. Коли Вільям пішов на пенсію у 1913, Роберт Лоуренс розділив позицію з його братом Вільямом (відомим як мр. Віллі), і так тривало до 1928 року. Останнім членом родини який увійшов до фірми був Джеймс Лейтон Харді, який пройшов звичайний шлях від учня інженера, менеджера виробництва у 1954, директора виробництва у 1959, а згодом став  директором з маркетингу. Джим був важливим для стрибка Харді у сучасну еру, коли він створив Fibatube, завод, що виготовляв фірмові вудилища з  скловолокна та карбону. Коли Джим пішов на пенсію, фірма залишилася без жодного члена родини Харді за останні 120 років та заглядаючи в майбутнє, це змінило стан речей більше, ніж будь-хто міг на це очікувати.

Кастінг заради успіху

Окрім того, що фірма складала враження родини, а не бізнес, однією із діяльностей, яка тримала Харді в центрі уваги була видатна участь членів родини на змаганнях по кастінгу. Це почалося з поїздки ДД та Л.Р. Харді на змагання в Чікаго (Chicago Fly and Bait Casting Tournament), де вони зайняли перше та  друге місце в одному з класів, після чого фірма було серйозно представлена на головних змаганнях ще довго після Другої Світової Війни. Джим був останній з родини, хто підтримуав бренд фірми та з радістю займався цим, після випробування «вогнем» під орлиним оком Томі Едвардса, директора Школи по кастінгу у Лондоні. Харді виготовляли різні котушки на замовлення для цих змагань та вони були одні із небагатьох фірм, які продавали на загал котушки спеціально розроблені для дистанційного закиду, наприклад, котушка для змагань по кастінгу, яку була у продажі з 1931 до 1934 року. Вони також виготовляли «індивідуальні» котушки, які були фантастичні для колекціонування та, звичайно, за фантастичною ціною. Це була виграшна тактика, а постійна асоціація з перемогами Харді на змаганнях та чудовий дизайн закарбував це ім’я у пам’яті багатьох рибаків, тому вони автоматично купували набір Харді поки вони не мали поважної причинии вибрати будь-що інше.

Важкі часи, зміна імені та кінець сімейної власності    

Парадоксально, але саме відданість братів Харді підвела їх наприкінці. Дивно, але на фірмі усі лососеві мушкі в’язали вручну на фабриці Бондгейт у 1960-х рр, в той час коли ніхто більше не робив такого та більшість інших фірм мали мушки, зроблені у Індії чи Африці. На той час небезпека була очевидною для будівлі Бондгейт, яка була найновітніша 80 років тому, а тепер стала забитою та захаращеною, не кажучи вже про серйозний ризик. Було заплановано збудувати нову фабрику, але фірма потрапила у серйозні фінансові проблеми через розширення торгівлі спорядження з далекого сходу.

У 1967 році, Харді викупили Harris and Sheldon group, лише для того щоб швидко вступити на жорстокі ринкові умови семидесятих та катастрофічну рецесію на початку восьмидесятих. У 1985 році фірма була переіменована на House of Hardy Limited, назва була змінена на Hardy and Greys Ltd у 2004р.

Hardy сьогодні: пошана до історії та внесок до технічної інновації.

Не зважаючи на те, що Hardy вже не сімейний бізнес, компанія продовжує вшановувати старі традиції, перебуваючи у постійному пошуку щодо покращення спорядження. За минуле десятиліття Hardy вшанували історію фірми, розробивши декілька видів котушок для колекціонерів – їх розпродали дуже швидко та багато рибаків отримали другий шанс бути власниками котушок, ціна яких у іншому випадку була б поза межами їх можливостей. Проте колекціонування не є основним напрямком, яким займається Харді, і під час написання цієї історії, фірма залишається однією з провідних стосовна розробки снастей з новою модельною лінією вудилищ Sintrix, яким важко найти подібні серед фірм конкурентів. Харді залишаються конкурентноспроможними, і, так, ви досі можете купити котушку моделі Perfect. Ніщо не приносить успіху так, як правильний початок.

Над матеріалом трудився Максим Кусакін 

Після приїзду у метушливе, переповнене суєтою місто, яке душить смородом від випарів каналізаційних стоків та задушливого смороду вихлопних газів машин, задаєш собі запитання, НЕВЖЕ це сон?! Як швидко промайнуло чотири незвичайних дні у рідних Карпатах?

Частина перша. Збір та виїзд на місце проведення Чемпіонату України.

Не одноразово до проведення змагань з лову риби нахлистом у телефонному режимі з Максимом Кусакіним (Макс) з’ясовували хто, коли і як буде добиратися до місця проведення Чемпіонату. Вирішено виїхати автомобілем зі Львова у четвер біля 15:00 год. В силу невідомих мені обставин в 11.00 год. дзвонить Макс і каже Ми готові. Готові то готові, але робота є робота і до 13.00 години ногою за поріг кантори ніяк неможна, про що повідомляю Макса. У голові вже далекі від роботи думки, тільки фізична присутність. 13:00 всім на роботі: «ДО ПОБАЧЕННЯ, буду у понеділок» і починається долання дистанції з роботи додому швидкою ходою, яка переростає у плавний біг після дзвінка і повідомлення «Ми тебе чекаємо». Витираючи сьомий піт з чола бачу біля заїзду у двір задоволений вираз обличчя Макса, який вже рветься покинути весь цей гам і шум. Пару хвилин і ми наближаємось до авто де я знайомлюсь з дуже приємною і неординарною людиною – паном Мироном. За розмовами, пивом і приємною музикою час у дорозі минає швидко, ось і місто Болехів, де нас гостинно зустрічає наш спільний з Максом друг і нахлистовик Нестор. Філіжанка доброї кави підбадьорює з дороги, а слова Нестора «Вам ще 30-40 «кеме» і Ви на місці» вселяли надію ще сьогодні привітатись з річкою і видурити її мешканців. Не доїжджаючи до місця розташування табору кілометрів 15 бачу хмари, які висять над горою чорним рукавом і не дають такої надії на рибалку як Нестор, а телефонний дзвінок Ореста, який вже є на місці до Макса з проханням привести якомога більше «клійонки» від дощу ламає всі надії на рибалку. Нарешті довгоочікуваний місток через річку, не втримавшись вибігаю з машини і навипередки Максу біжу дивитись на стан води. Не вірю своїм очам: основна ріка на якій має проводиться чемпіонат – чиста, а її притока бурхливим потоком кольору «капучіно» зносить все на своєму шляху.

Заходимо у базовий табір, де нас з усмішкою на обличчі зустрічають: організатор заходу Дмитро Пертуняк, Орест Дайнека, хлопці з Києва та Рівного. Знайомство, дружні обійми. За зустріч, за кубок, за знайомство… Почало сутеніти. Не втримавшись комплектую заряд німф і на річку. До настання темноти вище «потічка» обловив половину перекату, який запам’ятав з минулої поїздки. Мої намагання щось піймати у цей вечір були марними. Повернення у табір до дружньої компанії, яка розростається за столом, мов гриби на поляні після дощу. Приємне спілкування, спів під гітару файних пісень, так посиденьки потягнулись до півночі.

Частина друга. Жеребкування, ловля, підсумки першого дня

День почався зі слів, які прокотились над табором: «ЖЕРЕБЙОВКА зачинається за 10 хвилин біля бесідки». Всі гуртом збираємось на жеребкування у визначений час та місце. Перед тим глянувши на стан річки і прозорість води, яка вже була майже чистою, 16 учасників, наполовину сонних (я), з кефіром в руках (Макс), з пивом і кавою, втягнули з колоди карти на яких кожен побачив етап у якому буде його час показати своє вміння ловлі риби. Ще раз і 8 учасників витягнули свої пули. Настав час суддів. Моїм суддею був Євген Федоренко. Підготовка до рибалки тривала не більше 10 хвилин. До пулу недалеко, можна випити ранкову каву.

І ось ми на пулі. До старту залишається 15 хвили, коли на сусідній пул виходить Степан Чех і його суддя Анна Савицька. Дружня розмова, викурена папіроска та обговорення пулів у буферній зоні і ось судді дають «відмашку». Я обрав звичну для себе тактику лову з кінця пулу за течією, на три мушки, які не міняв протягом всіх змагань, що викликало у Жені невеличкий подив. На перших п’яти хвилинах відчув першу і таку знайому «покльовку» харіуса, який показав себе у всій красі пропливаючи повз мій підсак. НЕВЖЕ зійшов! Ото я… Виходжу на берег закурюю сигарету, на що Степан Чех каже: «злови, а потім кури». За пару секунд повертаюся в річку. Продовжую обловлювати перспективні місця і ось довгоочікувана зупинка індикатора «покльовки», підсічка, виважування і є! Євген з фотокамерою у руках фіксує струмкову форель, яка подарувала перші три бали. Він підбадьорює, каже, що часу ще вдосталь. «З нуля вийшов, з чим і вітаю!»

Спускаючись за течією доходжу до ями, у якій є і досить середня течія, добрий вихід з рельєфом дна, який підходить як для харіуса так і для форелі. З третьої проводки видурюю струмкову форельку: фотосесія і назад у рідну стихію. Не встигає суддя внести результат у протокол, як у підсаку поблискує харіус. Женя повідомляє, що до закінчення залишилось близько 40 хвили, а за плечима тільки половина пулу. Продовжую ловлю у процесі якої вдається піймати ще одного річкового красеня. Женя повідомляє, що до закінчення першого етапу залишається 1 хвилина. Непоганий результат: 10 балів, який, як виявилось був третім, за підсумками першого етапу так і першого дня проведення змагань загалом. Поступився я тільки Чеху Степану (19 балів) і Пугачу Руслану (13 балів).

У другому етапі довелось бути суддею у єдиної нахлистовички Анки Савицької, якій вдалось піймати одну струмкову форель. Надихавшись чистого карпатського повітря, смачно повечерявши я забрів до намету з якого через декілька хвилин лунав храп.

Частина третя. День другий 

Швидкий сон, який мене скосив у 22:00 дався у знаки. 05:30 ранку, музика лісу, дзюркіт потічка та шепіт річки, яка крізь туман ледь помітна. Швидкі збори і німфи прочісують дно річки біля табору. Так до «жеребйовки» мені вдалось піймати пару «райдужних» стругів, що принесло гарний настрій на весь день. Волею долі мені довелось бути суддею у Євгена Федоренка, який в цей же час тільки днем раніше судив мене. Йдемо на пул, який був перший за течією після табору. Перші закиди дають Євгену два бали, що помітно піднімає спортивний азарт. Не встигаю занести результат у протокол як у підсаку красується «радужка». Переміщуємось, як назвав Євген на «ступєнькі», на яких підібравши правильну проводку йому вдалось виловити, на мій погляд, всю райдужку, яка була в цей час на цьому місці. Відповідно, це принесло спортсмену перемогу у третьому етапі. Якщо б Євгену вдалось підібрати у підсак ще 3 спущені поспіль «райдужки», то він міг стати беззаперечним лідером Чемпіонату.

У таборі за приємними розмовами, купанням у потічку, майстер класу по в’язанні мух час підійшов до четвертого заключного етапу. Жеребкування і вихід на пул, який особливих надій не дарував, враховуючи нульовий результат попередника. Однак пул видався мені досить гарним. «Прочісування» ямок дає нульовий результат. Роблю ставку на єдиний перекатик та маленький тягун за ним. Саме там мені вдалось реалізувати три з трьох покльовок харіуса. Після закінчення часу, по дорозі назад, закидаю німфи у останню ямку, яку на старті обловив. Перша проводка і бачу супровід харіуса за мухою, у голові зразу виникає багато запитань. Тактика ловлі та проводка мух зацікавила Антона, який був суддею. По дорозі у табір домовляємось про рибалку на вечір, яка не відбулась по причині підрахунку балів учасників Чемпіонату та оголошенню неофіційного результату, а також готової гарячої, смачної вечері, яка затягнулась до пізньої ночі.

Частина четверта. Офіційне оголошення результатів, нагородження

Прокинувся в 6:00. Підгоджу до палатки Антона, якому обіцяно спільну рибалку: «Антон, на рибалку йдеш?». Сонний голос з палатки: «Ага». Допоки Антон та Віктор надягали свої вейдерси я встиг обловити одну ямку, де впіймав на собі на подив харіуса. На його місці за тим самим каменем вчора була райдужна форель. Ось і Антон з Віктором підійшли. Віктор зразу вирушив у низ по течії. Ми з Антоном рухаємось помалу, обловлюючи перспективні стоянки риби. Добираємось до пулу на якому ловив Женя Федоренко. На «ступєньках» не вдалось піймати жодної форелі, зате на ямі я, та Антон, після декількох порад, піймали харіусів. Так потрохи ми добрались і до пулу на якому у першому етапі довелось ловити мені, де нас знову порадував своєю красою харіус. На жаль, форель ми не піймали. Це був день харіуса.

Повертаємось у табір, де під запах борщу проходять підготування до урочистого закриття Чемпіонату України з лову риби нахлистом 2012р. Ось і настав приємний для кожного учасника, а особливо для переможців цього спортивного змагання момент нагородження та вітання. Пообідавши смачним борщем, ідемо гуртом до річки, щоб охолодитися у прохолодній карпатській воді перед від’їздом. Невимушені збори, дружні обійми, обмін контактними даними і словами: «До зустрічі». Вирушаємо до Лємбергу. Дорогою задрімав. Проснувся від гулу та смороду вихлопних газів машин, які стоять у дорожній «пробці». НЕВЖЕ це був сон?!

PS. Принагідно хочу подякувати організатору заходу – Дмитру Петруняку, Дімі (поплавку) та Алєксу за смачну їжу, яку вони готували для нас, Оресту Дейнеці та Руслану Пугачу за виконання пісень та гру на гітарі, Степану Чеху за майстер-клас по в’язанню мух та їх дарування.

Всім учасникам та гостям: до зустрічі на Карпатських річках!

PPS. Як повідомили деякі жителі нашого табору, на другий рік до кобили і коня, які нам не давали спати? ходячи між палатками, приєднаються ще три кентаври. 

Автор: Андрій Коваль

Особливості поведінки карпатського харіуса у жовтні 

Коли ви будете в Карпатах і почуєте фразу «Пструг пішов на терло» знайте, що форель зараз нереститься. Звісно, в такий інтимний період ми не маємо права їй заважати. Прикро визнавати, але є в Карпатах люди, які полюбляють «тримати форелі свічку». Вони знають потічки, куди піднімається форель і вночі, за допомогою ліхтарика, винищують цю чарівну рибу острогами або сітками. Цивілізовані місцеві рибалки кажуть, що браконьєрство потрохи зменшується, але все одно, ця проблема в гірських районах стоїть дуже гостро. Ми ж не братимемо приклад з тих, хто нищить майбутнє своїх дітей. Ми поїдемо в Карпати ловити (і, ясна річ, відпускати) харіуса – не менш прекрасну і загадкову гірську рибу.

У Карпатах харіуса називають пирик або перик. Етимологія цієї назви має кілька варіантів. Один з них, найбільш розповсюджений, полягає у тому, що в харіуса великий і красивий спинний плавник, наче крило птаха. Відповідно, від слова «пір’я» утворилася назва «пир». Долаючи річкові пороги, мені до голови прийшов інший варіант. Харіус найбільше полюбляє стояти на перекатах – тому, можливо, і утворилося слово «перик». Для дослідження поведінки осіннього харіуса було вибрано два дні і дві річки – сонячну суботу я провів на більшій ріці, а через тиждень, у похмуру і туманну неділю, пройшовся по іншій ріці – одній з головних приток першої.

Час на «сухаря»

… Тихий сонячний ранок. Іній покрив усю навколишню зелень. Разом з Дімою – одним з основоположників нахлисту у Львові оглядаємо ріку. Вода чиста і прозора. У Діми вже є багаторічний досвід, він каже, що зараз, у жовтні, харіус тримається на мілині – саме на цих ділянках вода швидше прогрівається вдень. Він вирішує ловити на суху мушку, я ж ставлю дві традиційні німфи – для різноманіття. Ми розійшлися у різні боки. Майже півгодини проводок результату не дали. Мені наразі не віриться, що харіус тримається мілини – шукаю його на глибших ділянках. Після того як Діма витягнув першого харіуса на «сухаря», змінюю оснастку і я. У хід пішла «крилата» мушка з жовтого CDC. Результату все ще нема. «Вода наразі не прогрілася – на регулярні виходи риби треба ще трохи почекати» – каже Діма. Ми йдемо від перекату до перекату. Нарешті, у Діми новий вихід – переконуюся, що він говорив правду. Харіус взяв на 10-и сантиметровій глибині! Попереду дуже перспективні місця, але і вони не принесли бажаних результатів. Тим часом сонце вийшло із-за гір – пора би вже і пирикам показати свої хвости.

Пирова перемога  

Діма зручно розташувався на новому перекаті і вже встиг витягнути одного середнього, а майже відразу і одного більш пристойного екземпляра. У мене проблема – мої мухи або губляться в хвилях – тому я не бачу виходів риби, або риба їх просто ігнорує. Витягаю флай-бокс і шукаю щось з яскравим верхом – байдуже вже чи припаде мій витвір харіусу до смаку – головне, щоб я його бачив! Ідеальним було б поєднання першого і другого. Так і сталося – тричі поспіль пирики виходили на парашута з отруйно-зеленим вершечком антрону. Але поспішність і нервозність не дозволили мені їх упіймати. Йдемо далі…

Попереду відкрилася заманлива картина. Перекат знаходився біля протилежного берега. Туди я пішов один, а Діма відправився підкорювати мілини трохи далі. Майже 10 хвилин я безрезультатно посилав мушку по течії. Врешті-решт дійшов до думки, що тут харіуса нема. Закинув вудку на плече я вже повернувся щоб іти далі. Але зненацька відчув удар і побачив, що рибина вхопила мушку, яка тягнулася проти течії. Отже, харіус тут є. Неймовірно. Та сама мушка, те саме місце, але тепер харіус ніби прокинувся – ледь не кожна проводка закінчується стрибком риби, яка по-дельфінячому кидається на муху зверху. Просто фантастика! За наступні півгодини мені вдалося упіймати шістьох пружних красенів, і приблизно стільки ж бистрянок. І знову тиша…

Чудесне «озеро»

На кілька годин ріка стихла. Ніхто вже не вистрибував за кормом. Здавалося, що уся риба в один момент просто зникла. Почало вечоріти. День був на диво теплим. Як тільки сонце покотилося за гори, вилетіла ціла зграя мух різних розмірів, кольорів та форм. На цей час я зустрівся з іншими нахлистовиками, які рибалили на тій же ріці, тільки нижче. Ми вже збиралися їхати додому – вудки були запаковані в тубуси, а вейдерси складені. І тут наші очі побачили таке, чого раніше ніколи бачити не доводилося. Річка в тому місці була набагато ширшою та повноводнішою, аніж там, де починали день ми з Дімою. Перед перекатом утворилося доволі велике «озеро». Кількаметрова глибина і чисте плесо, яке відображало темні гори. Ми підійшли ближче. Практично щосекунди в різних участках «озеро» щось потужно вискакувало з води і хапало мух, які безперестанку падали на воду. Ми не знали що робити – ще кілька хвилин і стане зовсім темно, до того ж наш берег був незручним для дальнього закиду, а кинути шнур треба було мінімум метрів на 20. По суті ми опинилися в пастці, але робити нічого, довелося прощатися з чудесним «озером» і їхати додому…

Їсти подано!

Наступна неділя видалася похмурою – густий туман накрив вершечки багряних гір. Хоч така погода не сприяє успішному полюванню, але може дати відповіді на ряд запитань про поведінку харіуса. Розібратися що до чого мені допоміг Андрій – місцевий нахлистовик, який на тижні кілька разів виходив на річку. За його словами, під обід на поверхню води, у пошуках свіжої мушки, випливає крупний харіус. Найкраще, коли в цей час світить сонце – тоді і апетит в риби більший, і мушку краще видно. Але зараз сонцем не пахне…

Ми переходимо річку і йдемо до першого перекату. Місце вже зайняте – тутешній рибалка закидає на течію хробака. «Я вже годину ловлю – жодної риби. А в середу тут таки зловили пструга на 600 грам. Правда, на сітку» – ділиться рибак місцевими новинами. В принципі, його нарікання на відсутність активності риби нас не здивували. Очікувати жор харіуса в 10-ій ранку не варто. Тим не менше, ми розклалися і почали. За кілька хвилин перший клієнт таки спокусився на Андрієву муху. А ще трохи згодом, більший харіус взяв на сусідньому перекаті. Рано ще – риба не відійшла від заморозків. Я міняю оснастку і ставлю дві німфи. Проводки все-одно результату не дають. Ми йдемо вниз по течії, зупиняємося на перспективних місцях. На одному з таких перекатів Андрій щось кричав з протилежного берега, але шум вітру не дозволив його зрозуміти. Я розвернувся до нього, а німфи тим часом скотилися з поля зору і зависли в течії. Поки ми перегукувалися минуло кілька секунд. У цю ж мить відчув, що хтось вириває з рук мою вудку. Механічно підняв її вгору – на невагому муху спокусився пристойний екземпляр, але розгледіти його не вдалося. Від несподіванки я не встиг вхопити шнур, який дав слабину – риба махнула на прощання хвостом і щезла у воді…

В Андрія теж збільшилася кількість виходів харіуса. Але говорити про їхню систематичність, знову ж таки, було ще зарано. Я поставив свою «видиму» муху з жовтого CDC – хоч і рідко, але мешканці гірських рік на неї стрибали. Це був початок жору.

Фантазія нахлистовика

Під високою горою стоїть старезна покинута хатина. Від неї до річки рукою подати. Можна лише уявити яких величезних харіусів та форелей колись ловили на цьому місці місцеві господарі. Майже 15-и метровий перекат: просто ідеальна позиція для розгортання шнура – до найближчих кущів далеко, тож мушці нічого не загрожує. Але яку мушку ставити? Відкриваю усі флай-бокси і не знаю, що вибрати… «Оцю візьми» – каже Андрій, показуючи на волохате плетіння. Моя вечірня робота – досить жирна, з необов’язковими «примочками», вона була «з голови до ніг» покрита обмоткою з рівностороннього пера коричневого когута. Чи оцінить харіус мою фантазію? Оцінив! Перші ж пропозиції були позитивно сприйняті карпатськими лососевими. На жаль, я промахуюся, але риба не здається. Нарешті є! Дотягую до берега красеня з величезним плавником. Звільнивши від мухи, відпускаю його додому. За ним слідують нові харіуси, які вже відігрілися і встигли зголодніти. Щоб не розлякати місцеву іхтіофауну спускаюся до іншого перекату, який знаходиться зовсім поруч. Змушений поставити іншу муху – від постійних «поцілунків» вона стала зовсім мокрою і їй вже навіть флотанти не допомагали. Зупиняю свій вибір на маленькій мушці, зробленої з сірого суперфайну, сірого СDC та сірого антрону.

Ваш вибір

… Мабуть, прийшов час детальніше зупинитися на темі штучних мушок. На мою думку, поняття «неробоча муха» не існує. Кожен витвір нахлистовика, зв’язаний чи то з матеріалів взятих з красивих і яскравих імпортних пакетів, чи то матеріалів, які висять в шафі і валяються під ногами – робочий. Але не думайте, що тільки-но ви прийдете на ріку і закинете на воду свою найкращу (на вашу думку) мушку, як риба стане за нею в чергу. Вгадати де, коли, і за яких обставин харіус та форель розпочнуть бомбардувати вашу муху практично нереально. Можна простояти на одному місці півгодини і без жодного результату шмагати шнуром воду, як вже за мить риба битиметься за право скуштувати ваше крилате створіння. От сьогодні ріка відмовляється від цієї мухи, а вже завтра її приймає. А бувають періоди, коли харіусу абсолютно байдуже, що ви нав’язали – він братиме на усе, що впало на поверхню води. Або не братиме взагалі нічого – таке теж буває. Одним словом, в нахлисті без експериментів не обійтися. Зрештою, так навіть цікавіше…

Нахлисту має бути мало

Отже, сіра мушка тихо упала на воду. Дві-три секунди і перший харіус вискочив з ями. Це означає, що риба не лише гріється на мілині, але й може триматися більш глибоких і холодних місць. Яма виявилася багатою. Усі харіуси одного розміру, близько 25-и сантиметрів. Чергова пропозиція мухи мене шокувала. На неї вийшла риба набагато більших розмірів. По-дельфінячому величезна коричнева спина забрала мою приманку і зникла. Від несподіванки я повторив стару помилку – різко смикнув вудкою догори… Результат відомий. І трофея не упіймав, і, безперечно, сполохав усю рибу в радіусі кількох метрів. Швидко повертаюся на перший перекат. Харіуси продовжують брати, але мені з очей не сходить та сама коричнева спина. Хвилин за 10 тихо підходжу до ями – виходів стало значно менше, риба налякана і сховалася під камінням. Часу у мене залишається небагато – йду далі. Пробую ловити на більш спокійній течії – харіус сидить і тут. Бувало, що на чудесному перекаті вдавалося зловити лише одну рибу з першої проводки.

Коли рука втомлюється, можна випрямитися і на повні легені вдихнути свіжого карпатського повітря. Неймовірної краси природа, чудова прозора річка, кольорові гори. Вже давно дійшов до висновку, що нахлисту має бути мало. Ним не можна насичуватися, щоб не втратився інтерес. Його постійно треба хотіти. Поки думаю про це, навіть не помічаю, як рука автоматично закинула шнур і як опирається свіжа риба з запахом розрізаного огірка. Річка звернула і тепер тече поруч з трасою. Коли тягнув нового пирика, помітив, що поруч зупинилася маршрутка, з якої на мене дивилися десятки здивованих очей. Це ж ким треба бути, щоб в таку погоду стояти посеред ріки і махати якимось дивним шнурком? Відповідь проста. Треба бути самим собою.

Автор: Ростислав Ящишин

Джерело: журнал “Риболов Профи” 2011 рік

Нема для українців більш екзотичної країни в Європі за Ісландію. Древній острів, який знаходиться на самісінькій півночі, одбувають холодні вітри Атлантичного океану, а влітку ніколи не буває темно, навіть коли годинники показують третю  ночі.

Ісландці – особливий народ. Вони живуть в своє задоволення (для цього на острові створені усі умови), мають свою колоритну культуру та історію, а ще люблять ловити рибу. Місцеві рибалки дуже непогано заробляють, це одна з найпрестижніших професій. Риби повно – електровудок чи інших браконьєрських методів тут в очі не бачили. Та й не побачать ніколи. Не той менталітет. Тут ніхто і ніколи не привезе додому цілий багажник риби, яку потім викине. Хоча, правило «Зловив – відпустив» в Ісландії теж не принципове.

У Швеції мені довелося бачити, як місцеві рибалки відпускали зловлених окунів та щук, бо у їхніх корзинах вже було дві-три рибини. «На вечерю моїй сім’ї вистачить» – казали шведи. Щось схоже я зустрів і в Ісландії.       Читать полностью »

Нахлистовика постійно тягне туди, де він раніше не був. А коли починається відпустка, то всі думки спрямовуються кудись подалі, бажано за кордон, щоб сповна насолодитися боротьбою зі стихією. Відповідно до української приказки: у сусіда робота краща, дружина красивіша, діти слухняніші… Треба визнати, що це правда, але замість роботи, дружини і дітей можна підставити дороги, чистоту та рибу. На превеликий жаль, в Україні, як би не хотілося, всього цього нема…

Ще з початку року я планував вирушити в Словаччину, до міста Попрад на одноіменну річку з її багаточисельними притоками. Така поїздка мала відбутися у квітні. Справа в тому, що в цей час словаки організовували великий семінар для різних європейських збірних, це мало бути щось схоже на тренування перед етапом чемпіонату світу. Потрапити на такий форум було б дуже корисно – жодне відео чи книжка не розкаже більше, аніж живе спілкування з визнаними нахлистовими майстрами. Проте в останню мить все зірвалося – словаки перенесли семінар «на потім», а жодному з моїх колег, з ким я планував їхати, не вдалося зробити візу. Тож я залишився один. Ясно, що їхати в Словаччину самому було накладно, тож я почав шукати інші варіанти. Якось згадав про те, що один з наших друзів Андрій Скворчинський виставляв на форумі фотографії та звіт про риболовлю в польському містечку Кросцєнко над Дунайцем, що розташовано практично на самому кордоні зі Словаччиною. Там, мовляв, є спеціальна ділянка, довжиною 12 кілометрів. Ловити на ній можна виключно нахлистом, суворо дотримуючись ряду умов. Цю місцину систематично зариблюють струмковою фореллю та дунайським лососем. Судячи з його фотографій, природа у цих краях була першокласною, а риба ще кращою. Вирішено – їду в польські Бескиди! Читать полностью »