Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Дощ тарабанив об стелю намету цілу ніч. Зважаючи на міцний сон, мені він не заважав, а от декому довелося помокнути. Коли настав ранок, Олег зібрав усіх учасників на галявині. Усі вже встигли збігати до мосту і побачити, на яку потвору перетворилася красуня-Свіча за одну ніч. Власне, так думала значна більшість учасників, але мені особисто «потвора» видавалася значно цікавішою, аніж у чистому вигляді. Можливо, погляди мої збочені, але я люблю складні умови. Мені здається, що вони дозволяють спортсменам рости і розвиватися. Адже зловити рибу у такій воді – реальна ознака класу та майстерності. Вже під час етапу ми з Дімою Петруняком дійти до висновку: той хто зловить форель в такій шаленій воді, отримає від процесу істинне задоволення, адже вкладе в нього весь свій досвід і віддасть всі сили.

Але до цієї розмови було ще довго. Зібравши усіх, Олег повідомив, що старт етапу відкладається на дві години, мовляв, дощ вже не ллє, а річка починає зменшуватися. Були пропозиції і про відміну етапу, але тут вже я виступив категорично – ловити однозначно треба.
Олег більше переймався за безпеку учасників і правильно робив, адже велика вода могла наробити великих проблем. На невеликій нараді ми знайшли вихід. Здається, Толік Новіков запропонував розбити найближчі пули на кілька частин, адже до них найлегше дістатися. Цю ідею підтримали, тож уся делегація вирушила за Олегом, який самовіддано лазив по кущах і деревах, розбиваючи пули навпіл.

Нам з Володею дістався шматок коричневої ріки і трохи мокрої суші. Добре, що суша була: знайшлося місце для вудок та розмов із суддями. Ми швидко визначили, що на міні-пулі є два місця, де може триматися риба. З іншого боку, я розумів, що риба в носі мала будь-який корм. Сидить десь під каменем і жодного наміру не має звідти вилізати. В принципі, все логічно: енергії, потраченої на якусь комашку, не вистачить для компенсації втрати сил. Саме тому, під час високої і брудної води риба воліє триматися на місці і не харчується.

Володя теж оцінив місцину вірно – він обловив один камінь, потім інший. Попрацював в навколишній території, пронизав німфами усі потенційно-привабливі місця. Але у підсумку не дочекався жодного клювання.
Ми з Петруняком спостерігали за учасником, який ловив значно нижче. Зважаючи на те, що учасник стояв по груди у воді, ми не сумнівалися – то Іван Повхан. Тільки такий відчайдух зважиться зайти настільки глибоко. Іван активно махав вудкою, а згодом його рука потягнулася і за підсаком! Ваня зловив рибу! Макс Кусакін підтримав свого підсудного і зайшов у воду, щоб поміряти рибу, адже вибратися з таких бурунів було дуже не просто. Ми бачили, що вимір форелі проводився на витягнутих руках.

Успіх Івана мене окрилив. Рибу зловити МОЖНА. Для цього потрібні чотири фактори: муха, проводка, місце та удача. Інакше табуретка завалиться. Ще у Львові я добре вивчив прогноз погоди і тому готувався саме до такого рівня води. Склав дві вудки. Одну звичайну – німфову, іншу – зі шнуром, на хробаків. Німфи ставив не стандартні. Спеціально для брудної води я закупив революційний каплеподібний вольфрам, звісно ж, срібного кольору. Завдяки своїй формі він піднімає гачок перпендикулярно до дна і значно мінімізує зачепи за перешкоди. Зважаючи на те, що дна не видно, це дуже корисна новинка.

Щодо типу мух, то тут усе банально – чорне тіло плюс мінімальні вкраплення білого та червоного. А про запас тримав кілька експериментальних моделей із граненим шартрезним вольфрамом і тілом із кислотно-салатного даббінгу та хеклу з куріпки. У більш природних кольорах та на золотому вольфрамі така муха гарно працювала в червні. Фактично, це був тюнінгований чеський марч-браун із книги «Нахлист та в’язання мушок». Загалом, у моїй бойовій коробці, кілька рядів мух були виключно під брудну воду.

Біда була ще й у тому, що вода залила всі ключові точки, залишивши учасникам хіба прибережну територію, де ще вчора пеклися на сонці кущі та каменюки. Добратися до більш-менш пристойної ділянки було практично нереально, принаймні у нашому з Володею пулі. Але виходу не було – треба ловити. Пропущу годину та десять хвилин – протягом цього часу я не мав жодного натяку на рибу. Звісно, міняв мухи, типи проводок, спускався вниз, піднімався вверх, пробував занурити хробаки, але усе марно.
Врешті знову взявся за німфи і дав шанс шартрезному варіанту, при чому поставив її в якості підвісної мухи. Переді мною просто вода: одноманітна, бурхлива і брудна. Трохи нижче щось схоже на злив. Навряд чи в такому понурому місці може щось жити, але як писав Леонід Філатов «если шансы на нуле, злато ищут и в золе». І саме там я її і зловив. Радості був повен підсак, хоч риба мала всього лише 19 сантиметрів. А мої крики чули усі навколишні сусіди.

Невдовзі прийшов Олег. Він сказав, що окрім Івана, свою рибу упіймав і Андрій Скворчинський, що мене реально потішило. У них, правда, розмір був на два сантиметри менший. Але, як виявилося згодом, рибу спіймало одразу восьмеро учасників! Окрім вже згаданих спортсменів, відзначилися також Андрій Коваль (24 см), Володя Судук (23 см), Діма Петровський та Саша Попко (19 см) і Толік Новіков (18 см).
Таким чином, я розділив третє місце із двома іншими учасниками, які спіймали ідентичну рибу, і за сумою двох днів опинився в трійці. Таким чином, були усі шанси поборотися за хороше місце. Залишалося всього нічого – упіймати щось ввечері і зранку.

Дощ, до слова, не припинявся, але ріка вже не піднімалася і навіть трішки почала очищатися. Але чи були ці зміни позитивними? Відповідь мав дати вечірній етап, на який я відправився із Сашком Попком, лідером перших двох днів. Нам випав пул десь посередині ріки. Пощастило і з тим, що до води був зручний спуск, правда, лише до половини пулу.
Далі лежало повалене дерево, а вище – нереально потужний потік води, безперечно, не дав би жодного шансу на нормальну проводку. Тож ми вирішили зупинитися там, де можна було безперешкодно ловити. Цікаво, що потім, коли я отримав фото з першого дня, виявилося: Рома Яковченко та Юра Щербатий ловили на протилежному березі, оскільки тільки там можна було знайти цікаві місця.
А там де ловили ми з Сашком, толком і води не було. І все ж Саша почав перший. Подекуди траплялися приямки, сповільнена течія тощо. Саме там мій підсудний зачепив невелику форель, до якої я вже біг з мірилом.
Але якимось дивним чином риба примудрилася дременути вверх по течії і зникнути з поля зору. Після цього Сашко мав кілька ударів, але завершив етап з нулем. Зрештою, як і я. У мене, правда, навіть ударів не було…

Третій етап став найважчим для усіх спортсменів. Взагалі, рибу зловило лише четверо учасників, а залікову рибу лише двоє: Віктор Гаврилко запаркував 23-сантиметрову, а Рома Яковченко 20-сантиметрову форель. Діма Петровський і Толік Новіков спіймали зовсім дрібних екземплярів, але навіть такий результат зробив їх фаворитами змагань. Зважаючи на нулі в інших учасників, вони розділили між собою третє місце. Таким чином, кожен з них міг розраховувати на медалі і Кубок – залишалося лише упіймати бодай щось зранку в неділю. Але то вже історія наступного дня.

Попри всі негаразди, вечір вдався на славу. Із Вучкового до табору приїхав Іван Фіцколинець, який зварив свій фірмовий бограч. На прохання оргкомітету, усі учасники змагань зібралися за одним столом, де й розділили спільну трапезу, ламаючи руками хліб і просячи добавки смачнезної карпатської страви.
Приїхав також Міша Шунинець з Міжгір’я та Нестор Мицак з Болехова. Компанія зібралася на славу, їй не завадив навіть дощ, який знову про себе нагадав.

Як же давно я не спав в наметі. Надувний матрац, спальник, подушка і антимоскітний спрей – це ті дрібонькі життєві втіхи, яких мені так бракувало стільки осінніх, зимових та весняних місяців. Спати в наметі не так вже й просто, особливо, коли твої сусіди нетерпимо ставляться до всякого роду фізіологічних випадків. Юра, наприклад, завбачливо закупився вушними заглушками, а от Ярема ні. Тому кілька разів я отримав хук в район хребта. Але то таке…

Прокинувся дуже рано. Висунув носа з намету – крижане ранкове повітря миттю прочистило та освіжило голову. У багажнику віднайшов термокружку, запаси турецького фруктового чаю та цукор. Не спав і Богдан Цебрик – він теж тинявся табором у пошуках компанії. Невдовзі до нас приєднався Женя Федоренко та Толік Новіков: хлопці приїхали з Києва вночі.

Дуже швидко запалахкотіло вогнище, стало тепло. Зігріли і гарячі напої. Богдан оперативно організував сніданок: чорний хліб, білий сир, рум’яна ковбаса і гостра червона «пішта». До ароматного столу почали сходитися заспані учасники та гості.

У тих же амфібіях, що й увечері, я героїчно відправився на воду. Андрій Сколівський довго з мене сміявся, мовляв, валянок, вийшов на ріку у шортах і шапці. Ранкова Свіча була неймовірно холодною. Простояти там довше двох хвилин я не наважувався – просто ламало ноги. Тому без натяку на рибу повернувся до табору і почав грітися – вже вдруге за ранок.

Невдовзі учасники роз’їхалися у пошуках привабливих для тренувань місць. Мені ж треба було зайнятися різноманітними організаційними справами, зокрема, розвісити банери на новій бесідці. Активну роль у цьому процесі взяли також Ігор Соколов (Harry Farmer) та вже згаданий Женя, який активно допомагав різати шнурки. Невдовзі тут вже височіли два вертикальні та один горизонтальний банер від «Ібіс», плакат Vision, прапор «Нахлист на Шулявці», а згодом і два банери від Дмитра Петруняка та його компанії Strike!

Взагалі, варто сказати, що призовий фонд змагань був доволі пристойним. «Ібіс» надав чотири сертифікати: два по тисячі гривень та два по п’ятсот; «Нахлист на Шулявці» три сертифікати на загальну суму 6 тисяч гривень; компанія Strike! забезпечила призами учасників від десятого до четвертого місця.

Нарешті, Сергій Доценко із Сум передав на змагання якісні підліски ручної роботи, але попросив, щоб вони дісталися не переможцям. Таким чином, призів було більше ніж достатньо. Уперше, нагорода чекала на учасника, який упіймає найбільшу рибу.

По трохи табір наповнився – приїхали практично усі учасники. Останнім, за хвилину до відкриття, добрався Саша Попко, який ще зранку вирішував свої робочі питання у Львові. На жаль, не усі зареєстровані змогли приїхати: Стьопу Чеха та Сашу Боржемського не відпустила робота, Ганні Вербицькій було не до нахлисту.

Зате приїхав Ігор Анісімов з Ужгорода, який і замінив Чеха. Виявилося, що два інші учасники мали бути очними супротивниками, відповідно до жеребкування Олега Сови. Пари він зачитав відразу після відкриття турніру.

Мені випав перший пул і Володя Крижанюк. Обидва фактори мене повністю влаштували. По-перше, місце абсолютно рибне – кілька тижнів тому на ямах я прекрасно половив, добре знав точки та розташування риби. По-друге, мій суддя і підсудний виявився дуже приємним та спокійним чоловіком.

Нахлистові змагання стали для нього першими, але раніше він змагався у спінінгових турнірах, тож певний досвід мав. Аби не спізнитися і як слід підготуватися до етапу, ми швиденько вирушили на пул. Саша Попко підвіз нас до галявини, звідки ми вже самі спустилися до ріки і дуже швидко знайшли позначки із пулами.

Яма тут, яма там – міляки і зливи мене особисто не цікавили. Без поспіху спакував три снасті – дві німфові та одну стрімерно-мокру. Мушки перевірені, усі фіпсівські стандарти збережені. Правда, вже почала змінюватися погода. Стало прохолодно, насунули хмари, запахло дощем. Але час ще був.

Володя дав команду «на старт». Я присів і акуратно підібрався до першої ями. Закид, проводка, удар і вибух адреналіну! Все працює, все, як я і очікував! 22-сантиметрова форель стрибнула в підсак, а звідти і в мірило. Чудесно – про такий початок можна було лише мріяти. Риба взяла на правильну муху, з правильної глибини, у правильному місці. Але…

Що сталося далі я так і не зрозумів. На мене чекали лише порожні проводки, які доводили до сказу! Чому зникла активність? Де поділася риба? Вона ж точно тут має бути, при чому не 22-сантиметрова, а значно більша! Півгодини ввели мене у ступор і в розпач. Це була не паніка, але відчуття приреченості і безпорадності. До наступної ями метрів 70. Треба пройти по «озеру» та «острову», а потім по каскаду бурхливих перекатів. Володя йде за мною і зупиняється аж за трубою. Що ж, на цю точку я розраховую не менше, аніж на попередню. Тут у мене ловилася не лише форель, але й палія та харіус.

Спершу пробую виманити палію. Кидаю німфи на мілину, дозволяю течії стягнути приманки на межу швидкої та повільної води. Пусто… Пробиваю основну яму – без шансів. Кидаю вище, у буруни – знову без реакції. У мене реально шок. Біжу вниз, шукаю будь-які точки, де могла б сидіти риба. Часу вже залишається мало та й місця там такі, що мене не приваблюють. Вертаюся до труби, змінюю мухи. Ризикую і ставлю крупну шоколадку, яка одразу ж приносить мені ще одну 22-сантиметрову форель. Але наступні проводки результату не дають. Нічого не дало і повернення до першої ями. Риба мовчала, а я лише розгублено знизав плечима, коли Володя зупинив секундомір.

Коли почав ловити Володя з неба акурат полився дощик. Спершу невеликий, потім сильніший (добре, що я взяв дощовик). Невдовзі, на зливі з ями, Володя підсік форельку – вона мала 19 сантиметрів. Спуск до труби показав, що риба сидить на мілині і активно підбирає комах, що падали на воду разом із краплями дощу. Якби був мій час ловити, я б миттю узяв до рук вудку з мокряками, але Володя продовжував ловити німфами і мав кілька атак.

Ми повернулися до першої ями – там теж раз по раз якась дрібнота нагадувала про своє існування. І врешті Володя переконав ще одну 19-сантиметрову форель пригоститися помаранчевою німфою. Таким чином, кожен з нас упіймав по дві рибки, однакового розміру.

Ще коли Володя рибалив під трубою, до нас завітав головний суддя, який змусив мене почервоніти і викликав бажання провалитися під каміння. «У Попка шість, у Петровського п’ять, у Скворчинського чотири, у Петруняка і Яковченка по три…». У мене вже опустилися руки – ці результати просто рвали мою свідомість.

Повертатися довелося під дощем, добре, що Ігор Анісімов, який ловив у парі з Дімою Петруняком, пригостили нас вином, цигаркою та підкинули до табору.

Прийшов час рахувати результати. Виявилося, що наші з Володею результати, далеко не найгірші. Наприклад, Діма Голенков, Юра Щербатий, Сергій Тищенко, Юра Грищеня, Макс Кусакін, та Іван Повхан залишилися з нулями. Інші учасники щось та й упіймали. Лідером етапу став Саша Попко, якому риба на пулі влаштувала концерт у вигляді жору, але невдовзі до кінця часу просто припинила реагувати на мухи. Його суддя Женя Федоренко розповідав, що небачене дійство відбувалося приблизно так: «Саша кидає німфи, при чому не важливо куди саме, просто кидає. І тут на мухи реально починають налітати. Риба ледь не б’ється, щоб їх ухопити. Але таке щастя тривало не довго – за півгодини до кінця, річка наче вимерла». Сам Женя Федоренко вже на старті свого етапу на суху (під дощем!) упіймав 27-сантиметрового харіуса, але не більше.

Таким чином, після першого етапу місця розділилися так: Попко, Петровський, Скворчинський, Яковченко, Петруняк, Ящишин, Крижанюк, Федоренко, Новіков та Анісумов. За десяткою опинилися Коваль та Судук, які зловили однакові риби, а також Гаврилко та Чейлитко – їхні риби також були ідентичними. Навіть один сантиметр відігравав свою роль. Міряння риби дало свій спортивний ефект.

І тут ледь не вибухнув скандал. Виявилося, що Діма Петровський та Андрій Коваль не розібралися в ситуації і ловили у буферній зоні. Точніше, ловив там лише киянин, до того моменту, поки Олег Сова не запитав: «Що ви робите в буфері?». Яким чином Діма примудрився зловити в буфері п’ять риб, при чому не маленьких, зрозуміти важко. Безперечно, його майстерність заслуговує на серйозну повагу, але що робити із самим фактом того, що учасник ловив поза межами свого пулу. Значна більшість учасників у приватних бесідах ділилася міркуваннями про те, що зловлену в буфері рибу зараховувати не можна. Причин та прикладів наводилося не мало, але головний суддя рішення прийняв і воно було однозначним: «Зважаючи на те, що Діма зробив собі гірше і ловив на ділянці ріки, де за логікою риби в принципі не мало б бути, я йому результат зараховую». Звичайно, політичне рішення Олега викликало немало обурень, адже правила з одного боку порушені, зокрема, пункт про те, що учасник не має права залишати межі свого пулу, а з іншого боку, у правилах не прописаний факт лову риби у буферній зоні. Я особисто з Олегом не погоджувався, але з рішенням його змирився. Вважаю, що кожен учасник повинен поважати рішення головного судді, яким би воно не було. Чисто по-спортивному Олег вчинив вірно. Чи рішення його є таким, що відповідає нашим нахлистовим законам – це вже інше питання. Але у будь-якому випадку, останнє слово залишається за головним суддею. І з ним сперечатися нема смислу.

Тож перший день виявився дуже насиченим та багатим на події – цікаво, що приготувала для учасників субота? А дощ все посилювався…

Далі буде…

Тиждень перед змаганнями був критичним. На папері – ще з десяток днів відпустки, на ділі – безперервна біганина, дзвінки, зустрічі. Словом, купа роботи, нерви, стрес. Поки була нагода, то передав медалі та інший організаційний реманент головному судді, бо розумів, що можу і не приїхати взагалі… Щодня телефонував Олегу, який розташувався на Мізунці та Юрі, який випробовував робочі мухи на Свічі. Риби вистачало – вона ловилася постійно, розміри теж тішили. Словом, все було добре, за винятком погоди. Відповідно до прогнозу, акурат на самі змагання мали йти дощі. Але правила є правила – ніхто вже нічого переносити не буде. Олег навіть слухати не хотів, мовляв, або зараз або ніколи.

Нарешті настав четвер. Для того аби заповнити багажник і салон усім необхідним, знадобилося кілька добрячих ходок. Схоже, не забув нічого – одяг, снасті, їжа, набір матеріалів для в’язання, засоби для відлякування комарів. Забираю новачка змагань Юру Грищення і вирушаємо на південь, до гір. Юра ще ніколи не ловив нахлистом в гірській ріці, з оснащенням у нього клопоти, але є бажання повчитися і подивитися. Дорогою бесідуємо про правила, ділимося емоціями та враженнями від надвечірніх гір, що зливаються із помаранчевими барвами заходу сонця. Усі річки чисті та з нормальним рівнем води, що не може не тішити. Дорога порожня – можна спокійно притиснути педаль або ж сповільнити хід, відкрити вікно і вслухатися в такі мелодійні та манливі звуки ріки. Вона шумить в каньйоні і кличе до себе. Ще трішки…

Гостинно запрошують до себе і розчинені ворота Ільменського лісництва. Спокійно минаю міст, акуратно скеровую автівку різко до низу і нарешті зупиняюся на галявині. Тут є зміни – збудована велика басідка з накриттям, столами та лавами. Дуже завбачливо, зважаючи на прогноз.

Першою кого я помітив, була Оленка – дружина мого доброго друга Андрія Скворчинського. Не доводилося бачити її такою безтурботною, радісною та щасливою – невже свіже повітря карпатських гір так може впливати на людей? А ось і Женя – кмітливий і верткий хлопчик. В руках у нього щелепа якоїсь істоти: він показує, які там зуби. Обіцяю зробити йому спеціальний амулет, але трішки згодом, бо спершу треба привітатися з усіма присутніми.

Тим часом бесідка окупувалася закарпатським легіоном. На столі міцне домашнє вино, не хитра закуска, а ще атмосфера доброго настрою. У цьому місці всі стають друзями, навіть якщо бачаться вперше. У мене дилема: половити рибу чи провести час за столом. Вирішую, що можна поєднати приємне з корисним, тому швидко взуваю амфібії, хапаю вудку, жилет, коробку з мухами і гайда на домашній пул.

Разом зі мною Юра Щербатий та Юра Грищеня – перший вже не хоче ловити, бо мав цілий тиждень, другий хоче спершу на власні очі побачити, як він виглядає, отой євронімфінг. Одна лише проблема – тут вже пройшовся добрий десяток учасників та гостей, тому розраховувати на щось серйозне, мабуть, марно. І все ж, після кількох спроб, витягаю 20 сантиметрову форельку, яка спокусилася на підвісну мушку – хоч і реалістичну, але доволі банальну імітацію волохокрильця. Саме ці комахи складають левову частку в раціоні невеликої форелі та крупного харіуса. Я розраховую на неї, сподіваюся, що не підведе.

Холодна вода лагідно масажувала втомлені від дороги ноги, а душа раділа можливості вирватися із міста і залишити там всі клопоти. Ми поверталися на базу, треба було щось перекусити, зустріти старих знайомих і нових гостей. Невдовзі приїхав Іван, Богдан, Макс, Андрії, Сергій, Олег, Діми – табір зашумів різноманітними діалектами, заблимкав кружальцями ліхтариків, замиготів вогниками цигарок.

Хтось наливав, хтось ділився враженнями, хтось зручно розмістився в кріслі. Весело потріскували поліна в багатті, надокучливо дзижчали комарі, десь заіржав кінь, десь зарохкав кнур. Сутінки опускалися на наші намети, гори нашіптували тиху колискову…

Далі буде…

Уже менше ніж за місяць відбудуть перші цьогорічні змагання, переможець яких повезе додому красень-кубок ручної роботи від майстра з Мукачевого Артура Шіца. 22 учасника уже на повну силу готуються до турніру – хтось в’яже мухи, хтось закуповує необхідний реманент, хтось вивчає попередні матеріали. Ще раніше вдалося домовитися із єгерями, які дуже скрупульозно охороняють річку, де пройдуть змагання, про тренування. Єдина умова – не приїжджати раніше кінця травня, щоб риба спокійно віднерестилася.

Таким чином, перша вилазка на ріку відбулася якраз 20 травня, при чому складалася із двох груп. Перша вирушила з самого ранку, друга прибула на місце о другій дня. Під час зустрічі хлопці поділилися новинами – риба є, вона підросла і доволі активно харчується. Тішила й сама річка, адже вона була доволі повноводною і чистою. Ми залишили першу групу на місці, а самі вирушили уверх за течією. Після короткого обіду та збору вийшли до води. Ясна річ, снасті облаштували за правилами FIPS: обрізані підліски, відстань між мухами 50 см тощо.
Швидка течія змусила трохи корегувати розмір мух. Дуже вже кортіло поставити щось значно більше за 4 мм, але щоб уникнути спокуси, коробка з великим вольфрамом залишилася в машині. Ставлю на низ найбільшу з дозволених головок, що прикрашає основну, як на мене, робочу муху на цей період. Зверху – імітація волохокрильця, мабуть, улюблений корм тутешньої риби. Перші проводки дають зрозуміти, що цього замало, аби пробити яму, тому доводиться імпровізувати. Кілька маніпуляцій із новим підліском, індикатор занурюється, кінчик вудки опускається ледь до самої води і нарешті відчувається такий приємний удар. Форель у яскравих, темно-лимонних барвах, після нетривалої боротьби випливає, опиняється в підсаку і дуже швидко зникає в глибині. Робоча муха дала результат практично одразу. За нею слідує менша форелька.
Схожа ситуація і в Володі-старшого, який розташувався на виході з ями. Він теж ловить два пструга і кайфує. Володя-молодший спустився до іншої ями, нижче за течією, тож ми слідуємо за ним.
Яма шикарна – глибока, зі змінною течією, великим каменем, зливом, словом, пісня, а не яма. Акуратно кладу німфу у спокусливу місцину, одразу ж відчувається удар. Пробую ще раз – ще один удар, але цього разу результативний.
Це американська палія, яка конкретно підросла, порівняно з минулим роком. Фотографувалася вона не надто охоче – тріпнула хвостом і поминай як звали.
Після мене на цьому ж місці Володя-старший упіймав форель, я ж рухався до низу. Ям вже не було, а перекати не надто охоче ділилися рибою. У підсумку, півгодини спроб і намагань принесли лише одну невелику форель. Вирішуємо повернутися до ям – стає очевидно, що крупна риба стоїть лише на глибоких місцях. Так і вийшло. З місця, де був упійманий брук, за дві проводки дістаю спершу харіуса, а за ним і форель.
Уся риба дуже активна, бадьоро опирається і швидко відходить, якщо, звісно, не мацати її. Повертаємося до першої ями. Одразу ж ловлю одну форель – знову на робочу муху, а після чергової спроби пробити дно, тіло пробивають дрожаки. Таку нереально-приємну важкість я відчував хіба за кордоном. Вудка скрутилася в дугу, риба впевненими ривками намагається врятуватися і не виходить на поверхню. Дрижчить фрикціон, дзвенить підлісок. Володя-старший, який розташувався нижче, відклав вудку і зайняв бойову позицію з підсаком. Перші спроби були невдалими, але зрештою, фантастичної краси пструг опинився у рятівних тенетах.
Німфа була не у роті, а внизу, під  зябрами. Чи то вона промахнулася, чи то я її трохи підбагрив – сказати важко.
Але все ж ця форель невимовно потішила і після короткої фотосесії та реанімації повернулася до рідної стихії.
Вирішуємо переїхати вниз і спробувати порибалити на тих точках, де вже була перша група зранку. У першій же ямі на муху сідає райдужка, з нею пстружок. Трохи нижче, у самому бурлі, відчуваю потужний удар і різкий ривок вниз по течії. Усе відбулося настільки швидко, що ліва рука не встигла дістатися до котушки.
Риба трималася секунди зо дві, після чого зійшла. Помандрувавши околицями, я відірвав останню робочу муху, а її альтернативи особливо нічого не принесли, за винятком ще одної райдужки, правда, трохи більшої. У підсумку, за кілька обідніх годин вдалося упіймати з десяток пстругів, дві райдужки, одного харіуса та одну палію.
Дуже хороший результат, який залишив приємні спогади та відчуття вдалих змагань.

Останні вихідні видалися дуже теплими, хоч і вітряними. Сам-один я вирушив в гори і спробував упіймати бодай щось на великій ріці, що в такий час зробити дуже складно. Однак, три години старань та спроб не пройшли намарно.

Після чотирьох холостих брань, що вже є дивиною, вдалося упіймати одного 25-сантиметрового харіуса, який узяв на доволі крупну чорно-червону німфу. Дуже швидко він поплив відпочивати, а я поїхав додому…
Поки в харіуса нерест, дамо рікам спокій. Ще прийде час)