Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Мабуть, я заовсім крейзанутий. Але вдома трохи нудився, тому вирішив в четвер гайнути в гори, хоча б прогулятися. Наші синоптики, схоже, кидають монетку перед тим як дати свій прогноз. Одні писали, що буде хмарно і без опадів, інші пророкували дощ, ще хтось гарантував сніг.
Яким же було моє здивування, коли гори зустріли мене синім небом і яскравим сонцем. Але це була мала втіха. Коли я побачив річки, то трохи засмутився – вони піднялися і порозливалися.
Ясно, що розраховувати на прозорість не доводилося.

На жаль, у мене не було змоги проїхати далі, на меншу річку, яка, можливо, перебувала у кращому стані, тому вийшов на впадінні потічка, який мав би трішки почистити воду.
Виявилося, що “очищувач” з потічка ніякий – ріка все одно була брудна, а там де мала місце чистота, не спостерігалося течії.
Аби не заморочувати вас довгими і занудними байками про те, скільки я змінив мух і методик (багато), скажу, що мав один схід невеликого харіуса на “сирітку” і одного таки дотягнув.
Спрацювала нова розробка – симбіоз німф від Романа Мозера і Михайла Шунинця. Це голд-хед пупа, яку я нещодавно фотографував і виставяв на блозі.

Словом, зловивши одного харіуса, спакувався і поїхав додому – сонця вже не було, натомість готувався збутися один із багатьох прогнозів: не то сніг, не то дощ, не то одне з іншим…
А тепер ще й морози обіцяють. От і вір їм…

Коли приходять перші холоди, дуже часто серед нашого брата можна почути фразу: «Сезон закритий». Для мене така фраза є дивною, адже нахлистом можна ловити і взимку, головне, щоб умови відповідали кільком критеріям – плюсова температура, чиста вода, а також відсутність опадів та вітру. Якщо поруч буде добра компанія, правильна річка, ну і ретельно відібрані мушки, то можна не сумніватися, що форель чи харіус неодмінно потішать вас своїми піруетами.

Прогноз погоди обіцяв помірну хмарність і +6 – цього вистачить для кількагодинної вилазки в гори. Закінчується дуже важкий рік, на плечах накопичилися кілограми втоми, розтрясти які можна лише з улюбленою вудкою в руці на засніженій ріці. На календарі середина грудня, а в душі весна – востаннє рибалити доводилося майже місяць тому, тож сам факт виїзду вже гріє краще за термобілизну . За той час, що не бачив гір, встиг набити оскому. В Арсена аналогічна ситуація: він запакував в авто відеоапаратуру, мангал, шампурі, замариноване м’ясо… Добре, що вудку не забув. Більш ніж сотня кілометрів промайнула непомітно – Юра з Ганною не давали сумувати, тема для теревенів знаходилася без проблем.

Ганна збиралася перевірити грибне місце (серйозно), а ми з неї кпинили. Поки наша нахлистовичка лазила по горі, ми з Арсеном пройшлися мальовничим засніженим потічком. Якщо там є форель, то навіть зараз їй не мало б бракувати корму – під першим ліпшим каменем я знайшов ось таку смачну хептагенію. Зрештою, Ганна повернулася без грибів і ми вирушили на ріку: ловити рибу і смажити шашлик.

Спеціально для цієї пори і для цього виїзду, напередодні, я трішки посидів над станком і виготовив близько півсотні німф – сирітки, зелені марч-брауни, дрібні шоколадки зі срібними голівками, чорні німфи з рожевими та червоними елементами, а також спеціальні чорні зимові німфи із тьмяними мідними голівками. Досліджуючи наші форуми я зауважив, що інформації про зимові мушки практично нема, а фотографій із їхнім зображенням ще менше. Тому, сподіваюся, що інформація з цього звіту стане в пригоді усім нахлистовикам.

Отже, ми розділилися – Гудзі пішли вниз по течії, Арсен залишився на місці, з якого він міг рибалити не заходячи у воду, я ж вирушив вверх. Знизу стояла чорно-рожева німфочка, зимова модифікація сирітки бовталася трохи вище.
Уже на першій локації, з третьої проводки, саме на підвісну німфу узяв невеликий харіус, який дуже мене потішив. А далі почалося таке, про що я і не думав.

Доволі простора яма-озеро із незначною течію змусила мене тихо підкрастися до прибережних каменюк, зняти з плеча фотоапарат, а зі спини підсак. До плеса я буквально підповзав – усе тому, що помітив нехарактерний для зими рух на поверхні води. Думку про те, що харіус харчується поверху я прогнав як неліквід. Середина грудня ж надворі! Тим не менше, закинув німфи і спробував їх провести – непросто, течії майже нема. З горем навпіл усе ж якось змусив приманки плисти, а за кілька секунд виключно інстинктивно отримав відчуття того, що потрібно робити підсічку.
Не знаю, звідки це відчуття взялося, але з глибити на мене виходив харіус, який бадьоро опирався. Знову в роботі сирітка. Роблю ще одну проводку – аналогічна ситуація. Індикатор не подає жодних ознак клювання, але після підсічки борсається ще одна риба. У книзі «Нахлист і в’язання мушок» Яромір Карафіат і Мірослав Махачек розповідають про один з прийомів, в момент коли риба бере мушку настільки акуратно, що ідентифікувати це як «удар» надзвичайно складно. Саме тому вони радять визначити інтервал підсічок і робити їх навіть попри відсутність візуальних ознак клювання. Раніше я з таким «сліпим» нахлистом не стикався, але оскільки люблю все нове і експерименти, то спробував. Виходило не завжди, але виходило!
Таким чином я упіймав ще зо п’ять пирів, після чого вирішив трішки змінити тактику. На цій же ямі, але трохи вище, була ще глибша ділянка з більш-менш пристойною течією. Я змінив неробочу нижню мушку на атрактивну чорно-червону форелеву німфу із 4-міліметровою голівкою. За рахунок більшої ваги та кращої натяжки, спробував половити класичним французьким способом. Нарешті я почав відчувати харіусові удари і без проблем їх реалізовувати. Знову ж таки, працювала виключно сирітка, тоді як нижня німфа виконувала роль тягарця і не більше.

Яма продовжувала тішити шаленою популяцією харіуса – вище була ще одна необловлена ділянка. Замість крупної німфи поставив таку ж, лише із 2-міліметрвоою голівкою, а на індикатор дочепив ще один, пінопластовий. Тепер я міг закидати французький підлісок аж під протилежний берег і ловити на довгу німфу. При цьому обидва індикатори спокійно лежали на воді – я сподівався, що німфам не завадять каміння на дні. Зрештою, вийшло усе так, як і було задумано. Довга німфа почала працювати не менш ефективно: після будь-якого неприродного руху індикатора я робив підсічку і тягнув до себе нового харіуса.

Коли в активі у мене вже було два десятка хвостів, я вирішив понишпорити по іншим ямам. Цікаво було, чи риба концентрується в усіх глибоких місцях, чи лише тут. Виявилося, що інші ями не такі багаті на харіуса – загалом вдалося зловити лише двох. При цьому варто було ще зауважити, що риба таки цілком цілеспрямовано та регулярно виходила за мікроскопічними сухими мушками ледь не на кожному плесі. Ясна річ, коробка з сухими залишилася вдома – я навіть подумати не міг, що таке можливе. Арсен же подумав інакше і таки упіймав двох харіусів на сухаря…

Прийшов час повертатися – Арсен встигав не лише ловити рибу, але й розвести жар в мангалі і насадити на шампурі м’ясо. На засніженому березі на нас чекав просто таки королівський обід з шашликом, печеною картоплею, гострим перцем, кількома ковтками віскі і сигарою на десерт. З набитим ротом обговорюємо перипетії – у Ганни форель і чотири харіуси, Арсен до двох «сухих» пирів додав ще двох «німфових» та десяток бистрянки, Юра, як завжди, гуляв і філософствував.

Але я не збирався складати вудку – просто під носом було плесо на якому ловив Арсен. Усмак пообідавши, я вирішив простукати цю місцину. На самому «озері» без течії одразу ж узяв невеликий пирик, а трохи далі виявилося взагалі козирне місце із досить непоганими харіусами (у той день у мене найбільший мав десь до 25 сантиметрів). Неймовірно потішив і дуплет – один узяв на сирітку, інший на шоколадку. Загалом я закінчив рибалити із немислимим показником для середини грудня – 28 харіусів.

Дуже сподіваюся, що потепління триватиме ще бодай тиждень – наступної суботи чи неділі маю намір випробувати інші типи зимових приманок: «прінци» та «драґонфлаї». Якщо ж вони не потішать мене своєю працездатністю, що ж, під рукою завжди знайдеться з десяток сиріток. Зараз же, я ще досі перебуваю під яскравими емоціями і враженнями від трьох годин проведених на зимовій карпатській ріці. Приємна і дружна компанія, активний харіус, чисте гірське повітря, смачнючий шашлик…
Що ще треба для нахлистового щастя?

Хотів дочекатися поки випаде сніжок… Сонця ми вже не бачили більше тижня, от я собі і згадав останню карпатівську вилазку. Вона якраз припала на останній теплий деньок. При чому настільки теплий, що я по ріці лазив в футболці, а то вже листопад був на календарі. Риба, правда, ловилася не дуже охоче, але “сирітка” таки переконала шістьох харіусів. Ще одного упіймав на “шоколадку”. Цікаво можна відзначити те, що риба зараз дуже сильна – я мав три обриви повідків (правда, ловив на 0,10, адже вода дуже чиста була), при чому рвала їх далеко не трофейна риба. Як би там не було, на носі вже зима, риба мігрує, шукає місця для комфортного перебування протягом трьох-чотирьох місяців…

Як і в попережній оповіді, поїхали ми утрьох в гори. В принципі, як і тоді, нічим особливим ми не розжилися. Брудні ріки з рибою, чисті риби без риби. Ловити було складно, але виручала “сирітка”, на яку я зловив 7 з 8 харіусів. Міша на “шоколадки” узяв двох, а Сергій таки видурив одного на суху – вперся і цілий день відмовлявся від німфи. До вашої уваги фото з засніжених Карпат.

І в якості бонусу. Нприкінці нашої мандрівки трапилося нам те, чого ніхто раніше не бачив.

Підпис до фото: Дві німфи. У пошуках харіуса. 30-сантиметрового 🙂

Бабине літо видалося дуже коротким – ніхто навіть не встиг ним як слід потішитися. На зміну літаючим павутинкам та останнім теплим променям на жовтувато-червоним деревам прийшли бридкий дощ, сильний вітер і свинцевого кольору небо. Правда, на неділю прогноз погоди обіцяв трохи кращі умови, принаймні без дощу.

Отже, їдемо в гори разом з Мішою і Сергієм, кожен зі своїми тараканами в голові. Плануємо знайти чисту воду, хоча знаємо, зробити це буде складно, адже напередодні на Сколівщині опадів не бракувало. І все ж маємо в запасі кілька варіантів, звісно, не беручи до уваги потічки – краще вже в мутняку ловити, аніж турбувати форель.

Як і прогнозувалося, більшість рік каламутні, треба їхати значно вище, аби уникнути коричневих приток. З’їзд із траси, кілька кілометрів ям і жвава дискусія про те, чи доцільно будувати нову церкву навпроти старої, якщо дорога знаходиться у просто таки жалюгідному стані.
Та нехай вже, ще трохи і ми зупиняємося біля широкої ріки, яка на перший погляд прозора і висока. Сергій монтує «четвірку» із сухими – для вітряної погоди те, що треба. Я зі звичною німфовою трійкою. Міша теж ловитиме на німфу – якраз прилаштовує французький підлісок і копирсається в моїх флайбоксах (каже, що взимку почне створювати свої).
Сергій одразу ж пробиває на предмет харіуса найближчий перекат, ми з Мішею спускаємося трішки нижче. Вода висока, ходити не просто, але перші закиди дають зрозуміти, що на жор ми або спізнилися, або зарано приїхали. Усі «точки» де гіпотетично мав би стояти харіус пустували, тож я почав рухатися нижче, до впадіння невеликого потічка, який після дощів суттєво розлився і тепер поповнював ріку бурхливою, насиченою киснем, водою.
Але коли на впадінні я не отримав бодай одного удару, зрозумів, що справи геть кепські. З мухами я не міг не вгадати – «сирітка» працює безвідмовно, принаймні, вона мене ще не підводила. Спробував пройти до середини, на бурхливі ділянки, але повернувся і правильно зробив, як виявилося. Почав триматися прибережної зони, подумав, що якщо рибу і можна десь знайти, то тільки там, де спокійніше. Врешті, після чергової проводки, коли мухи повністю випрямилися, узяв невеликий харіус, який неабияк мене потішив. Узяв він, ясна річ, на «сирітку».

Якраз з-за хмар вийшло сонце, а в кількох метрах від мене за чимось невидимим плюхнувся розцяткований плавник. От воно що, певно Сергій вже натрощив пиря на суху… У мене в кишені була котушка для сухариків, але я вирішив не поспішати. До титанового колечка німфового індикатора приладнав 10-сантиметровий повідець із сірим емерджером з оранжевим вершечком із CDC. Перша ж проводка увінчалася успіхом – той самий стрибун вхопив муху і дав мені трохи жару.
На суху муху я мав ще кілька виходів, при чому харіус ледь не засмоктував її до рота, але в останній момент відпускав. Нічого не змінювалося після зміни приманки – вихід, поцілунок і втеча. Ну й нехай. Невдовзі я виманив ще двох харіусів на «сирітку», а Міша, який не мав жодного удару на протилежному березі, таки виманив на впадінні струмка маленьку форельку.
Дзвонимо до Сергія – один харіус на суху, словом, справи кепські. Я вже грішним ділом подумав, що в суботу в селі весілля, може треба було риби, а ріка через дорогу.
Не знаю, я вже не вірю у те, що риба не харчується. Я вірю у те, що наш народ ні перед чим не зупиниться… Дуже хочу помилятися, дуже хочу. А от такі кілограмові «трофеї» ловити не хочу.
Ще раз дякую селянам за розбиті пляшки на березі і цю залізяку на дні. Місце не туристичне – усе це справа рук місцевих жителів, які будують нову церкву і їздять по вбитій дорозі.

Пропоную колегам переїхати вище, в надії на те, що там спокійніше. Воно так і виявилося, але річка почала мутніти. Коли ми вийшли до води, то дна практично не було видно. Лише де-не-де траплялися пригожі ділянки. Сергій на суху практично одразу ж розловився, потім упіймав ще одного. Я вирішив перейти річку і йти за ним, в надії на те, що він мені щось та й залишив.
Як виявилося, Сергій, добра душа, залишив мені трьох пружних і сильних красенів, з якими можна було поборотися. Але нижче, на не менш перспективних місцях, мене чекали суцільні обломи. Не знаю, як це пояснити, але, очевидно, погода, стан та колір води наклали свій відбиток на раціон харіуса, який мало того, що стояв дуже локалізовано, ще й виявився надзвичайно селективним у плані мух.

У мене розболілася права, робоча, рука. Стало лячно, бо не міг виконати повноцінний закид німф. Лівою рибалити якось не доводилося, тож я намагався уникати різких рухів. Міша теж трохи замахався – йому відверто не щастило. Врешті-решт, я упіймав ще одного пиря на ред-тага авторства Дмитра Петруняка, і на цьому вирішив припинити.
Вісім харіусів – один з найслабших показників в цьому році, якщо взагалі не найслабший. Правда Сергій, який пішов вверх по течії, зумів витягнути рибу дня – доволі крупного харіуса, якого довелося ще кілька хвилин відкачувати.

Словом, ми вмовили Сергія проїхатися трішки нижче, аби ми з Мішею скочили на розвідку до лісу, на гриби, а він тим часом зміг би порибалити на новому для себе місці. З грибами нічого не вийде – це я подумав щойно зайшов до лісу, а от Міша виявився більш цілеспрямований і видряпався на саму гору, хоч я і намагався його переконати у тому, що це марна справа.
Зате ми з Сергієм добряче пореготали з нього, коли він ледь живий скотився з тої гори. Сергій, до речі, так і не знайшов харіуса, зате я сидів на пеньку і дивився живе кіно – сонце поволі заходило за гори, десь хаотично махала крилами білява одноденка, а серед ріки стояв хлопчина, який з азартом та завзяттям, хвацько кидав шнура то вліво, то вправо.
Словом, ще один нахлистовий день, не схожий на інші, опинився у нашій скарбничці. Зробимо з нього висновки, опрацюємо помилки і можливо наступного разу, коли потрапимо на високу воду, вже підійдемо до риболовлі із новими та цікавими думками.
Гарного усім дня…