Коли приходять перші холоди, дуже часто серед нашого брата можна почути фразу: «Сезон закритий». Для мене така фраза є дивною, адже нахлистом можна ловити і взимку, головне, щоб умови відповідали кільком критеріям – плюсова температура, чиста вода, а також відсутність опадів та вітру. Якщо поруч буде добра компанія, правильна річка, ну і ретельно відібрані мушки, то можна не сумніватися, що форель чи харіус неодмінно потішать вас своїми піруетами.

Прогноз погоди обіцяв помірну хмарність і +6 – цього вистачить для кількагодинної вилазки в гори. Закінчується дуже важкий рік, на плечах накопичилися кілограми втоми, розтрясти які можна лише з улюбленою вудкою в руці на засніженій ріці. На календарі середина грудня, а в душі весна – востаннє рибалити доводилося майже місяць тому, тож сам факт виїзду вже гріє краще за термобілизну . За той час, що не бачив гір, встиг набити оскому. В Арсена аналогічна ситуація: він запакував в авто відеоапаратуру, мангал, шампурі, замариноване м’ясо… Добре, що вудку не забув. Більш ніж сотня кілометрів промайнула непомітно – Юра з Ганною не давали сумувати, тема для теревенів знаходилася без проблем.

Ганна збиралася перевірити грибне місце (серйозно), а ми з неї кпинили. Поки наша нахлистовичка лазила по горі, ми з Арсеном пройшлися мальовничим засніженим потічком. Якщо там є форель, то навіть зараз їй не мало б бракувати корму – під першим ліпшим каменем я знайшов ось таку смачну хептагенію. Зрештою, Ганна повернулася без грибів і ми вирушили на ріку: ловити рибу і смажити шашлик.

Спеціально для цієї пори і для цього виїзду, напередодні, я трішки посидів над станком і виготовив близько півсотні німф – сирітки, зелені марч-брауни, дрібні шоколадки зі срібними голівками, чорні німфи з рожевими та червоними елементами, а також спеціальні чорні зимові німфи із тьмяними мідними голівками. Досліджуючи наші форуми я зауважив, що інформації про зимові мушки практично нема, а фотографій із їхнім зображенням ще менше. Тому, сподіваюся, що інформація з цього звіту стане в пригоді усім нахлистовикам.

Отже, ми розділилися – Гудзі пішли вниз по течії, Арсен залишився на місці, з якого він міг рибалити не заходячи у воду, я ж вирушив вверх. Знизу стояла чорно-рожева німфочка, зимова модифікація сирітки бовталася трохи вище.
Уже на першій локації, з третьої проводки, саме на підвісну німфу узяв невеликий харіус, який дуже мене потішив. А далі почалося таке, про що я і не думав.

Доволі простора яма-озеро із незначною течію змусила мене тихо підкрастися до прибережних каменюк, зняти з плеча фотоапарат, а зі спини підсак. До плеса я буквально підповзав – усе тому, що помітив нехарактерний для зими рух на поверхні води. Думку про те, що харіус харчується поверху я прогнав як неліквід. Середина грудня ж надворі! Тим не менше, закинув німфи і спробував їх провести – непросто, течії майже нема. З горем навпіл усе ж якось змусив приманки плисти, а за кілька секунд виключно інстинктивно отримав відчуття того, що потрібно робити підсічку.
Не знаю, звідки це відчуття взялося, але з глибити на мене виходив харіус, який бадьоро опирався. Знову в роботі сирітка. Роблю ще одну проводку – аналогічна ситуація. Індикатор не подає жодних ознак клювання, але після підсічки борсається ще одна риба. У книзі «Нахлист і в’язання мушок» Яромір Карафіат і Мірослав Махачек розповідають про один з прийомів, в момент коли риба бере мушку настільки акуратно, що ідентифікувати це як «удар» надзвичайно складно. Саме тому вони радять визначити інтервал підсічок і робити їх навіть попри відсутність візуальних ознак клювання. Раніше я з таким «сліпим» нахлистом не стикався, але оскільки люблю все нове і експерименти, то спробував. Виходило не завжди, але виходило!
Таким чином я упіймав ще зо п’ять пирів, після чого вирішив трішки змінити тактику. На цій же ямі, але трохи вище, була ще глибша ділянка з більш-менш пристойною течією. Я змінив неробочу нижню мушку на атрактивну чорно-червону форелеву німфу із 4-міліметровою голівкою. За рахунок більшої ваги та кращої натяжки, спробував половити класичним французьким способом. Нарешті я почав відчувати харіусові удари і без проблем їх реалізовувати. Знову ж таки, працювала виключно сирітка, тоді як нижня німфа виконувала роль тягарця і не більше.

Яма продовжувала тішити шаленою популяцією харіуса – вище була ще одна необловлена ділянка. Замість крупної німфи поставив таку ж, лише із 2-міліметрвоою голівкою, а на індикатор дочепив ще один, пінопластовий. Тепер я міг закидати французький підлісок аж під протилежний берег і ловити на довгу німфу. При цьому обидва індикатори спокійно лежали на воді – я сподівався, що німфам не завадять каміння на дні. Зрештою, вийшло усе так, як і було задумано. Довга німфа почала працювати не менш ефективно: після будь-якого неприродного руху індикатора я робив підсічку і тягнув до себе нового харіуса.

Коли в активі у мене вже було два десятка хвостів, я вирішив понишпорити по іншим ямам. Цікаво було, чи риба концентрується в усіх глибоких місцях, чи лише тут. Виявилося, що інші ями не такі багаті на харіуса – загалом вдалося зловити лише двох. При цьому варто було ще зауважити, що риба таки цілком цілеспрямовано та регулярно виходила за мікроскопічними сухими мушками ледь не на кожному плесі. Ясна річ, коробка з сухими залишилася вдома – я навіть подумати не міг, що таке можливе. Арсен же подумав інакше і таки упіймав двох харіусів на сухаря…

Прийшов час повертатися – Арсен встигав не лише ловити рибу, але й розвести жар в мангалі і насадити на шампурі м’ясо. На засніженому березі на нас чекав просто таки королівський обід з шашликом, печеною картоплею, гострим перцем, кількома ковтками віскі і сигарою на десерт. З набитим ротом обговорюємо перипетії – у Ганни форель і чотири харіуси, Арсен до двох «сухих» пирів додав ще двох «німфових» та десяток бистрянки, Юра, як завжди, гуляв і філософствував.

Але я не збирався складати вудку – просто під носом було плесо на якому ловив Арсен. Усмак пообідавши, я вирішив простукати цю місцину. На самому «озері» без течії одразу ж узяв невеликий пирик, а трохи далі виявилося взагалі козирне місце із досить непоганими харіусами (у той день у мене найбільший мав десь до 25 сантиметрів). Неймовірно потішив і дуплет – один узяв на сирітку, інший на шоколадку. Загалом я закінчив рибалити із немислимим показником для середини грудня – 28 харіусів.

Дуже сподіваюся, що потепління триватиме ще бодай тиждень – наступної суботи чи неділі маю намір випробувати інші типи зимових приманок: «прінци» та «драґонфлаї». Якщо ж вони не потішать мене своєю працездатністю, що ж, під рукою завжди знайдеться з десяток сиріток. Зараз же, я ще досі перебуваю під яскравими емоціями і враженнями від трьох годин проведених на зимовій карпатській ріці. Приємна і дружна компанія, активний харіус, чисте гірське повітря, смачнючий шашлик…
Що ще треба для нахлистового щастя?

Цікавий нахлист