Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Вечір пройшов у роздумах. Звичайно, все залежало не лише від фарту, але й від обраної стратегії. Для того, щоб вклинитися у боротьбу за головний приз, необхідно було обміркувати кожну дрібницю, зокрема, перев’язати усі повідки з максимальним діаметром 0,12, зважаючи на чисту воду. Крім того, в мене відлетів конектор від шнура в «сухій» котушці із новеньким конусним повідком і одною з найкращих мух. Відповідно, довелося робити конус власноручно. Добре, що Нестор допоміг із петлею на шнурі, згодом це мені дуже допомогло.  

Спав я добре, прокинувся о шостій, без будильника. Побродив порожньою базою, одягнувся в вейдерси і з нетерпінням чекав на жеребкування. Оскільки нижні пули я не розмічав, то мені байдуже було де ловити. Випав 11 сектор, там де в п’ятницю Володя Немцев з Чернівців зловив два харіуса. Його судив Арсен, який сказав, що активної риби на території більше, аніж достатньо – у Володі було досить багато виходів, але трохи не склалося з реалізацією.

Сам Володя спав, довелося його будити. Сказав, що піду на оглядини пулу, чекатиму його на місці. 11-ий сектор був найближчим до бази, тож туди я добрався за кілька хвилин. Місце як місце, нічого особливого. Злив води в щось схоже на яму, а далі доволі одноманітна течія, після якої починалося озеро. В той бік, правда, я навіть не дивився. Прикинув, що ловити тут доволі просто, адже нема перешкод, та й сам підхід до води зручний і безпечний. Ще встиг помітити, що половина мого пулу була глибшою, а половина – мілкішою. На мілині я сподівався знайти дрібного харіуса, якого важче знайти, але простіше зловити і завести до підсака.

Словом, на око, пул видавався мені доволі перспективним, залишилося дочекатися мого арбітра. Володя прийшов якраз тоді, коли я розкладав вудки. Німфову трійку оснастив традиційно – внизу «шоколадка» з мідним вольфрамом 3,5 мм, вверху довга «шоколадка» чорного кольору із 2-міліметровою срібною латунною голівкою. Підвісна муха – волохатий коричневий розвідник, який при бажанні стає то сухою, то мокрою. Усе готове, можна починати.

На такому пулі нема сенсу ховатися від риби. По-перше, кришталево-чиста вода, по-друге, жодного кущика чи великого каменя. Взагалі, я не люблю ховатися від риби, підкрадатися до неї на колінах тощо. Це створює лише дискомфорт і практично не впливає на активність харіуса. Хоча, на думку Степана Чеха, харіус ловиться краще, коли нахлистовик маскується. Як би там не було, я випростався з самого верху свого пулу. Націлився на мілину на початку зливу. Володя махнув рукою, я закинув німфи в перспективну зону. За дві секунди відбулося клювання і я завів до підсака першого харіуса, сантиметрів на 27. Небезпечна риба – може зійти перед самим підаком, необхідно шукати щось скромніше. Але менші пирики не ловилися. За перші десять хвилин у мене було вже три крупні харіуси, ще два зійшли біля самого підсака. Потрібно було змінювати місце, переходити на мілину і сподіватися, що я не помилився з дислокацією дрібноти.

На німфу риба ловилася доволі слабо, а от на підвісного «волоханя» доволі регулярно щось та й вистрибувало. Тож я таки дочекався, що сьомий харіус, який вистрибнув на верхню муху, традиційно заплутав француза, і узяв «суху» вудку. Тепер треба було знайти правильного «сухаря». Перший і другий варіанти отримали по одній проводці в перспективному місці, після чого безжалісно відкушувалися і поверталися до флай-боксу. Не знаю, скільки ще я б перебирав мухи, аж поки мій вибір не упав на досить крупну білу муху, яку мені подарував Міша Шунинець з Міжгір’я. Обожнюю його сухі мухи – шедеври найвищої категорії. Перша проводка і восьмий харіус опиняється в підсаку. Супер, значить знайшов те, що треба.

І так само знайшов дрібного харіуса, сантиметрів на 20, який охоче відгукувався на мушку. Поки було темно, сонце ховалося за хмарами, я крокував униз по течії, ловив на короткому шнурі, якого не клав у воду. Мимоволі придумав одну штуку – за допомогою невеликого вітерця, який дув мені в спину, кінчиком вудки я робив маятникові рухи – мушка ніби «літала» над водою, після чого повільно опускалася. Харіус, звісно, чекав на цей момент і одразу ж атакував приманку.

А щойно вийшло сонце, я розвернувся і пішов вверх по течії. Знову ж таки, ловив під ногами. Причому траплявся не лише дрібний пирик, але й досить крупний, якого абсолютно не бентежила моя присутність. Якби я міг заглянути в майбутнє і довідатися, що в цей день більше ніхто не зловить понад 10 харіусів, то на одинадцятому склав би вудки і пішов на базу. Однак така активність риби змусила мене продовжувати. Я думав про те, що Ваня Повхан, який ловив на сусідньому пулі натовче «відро» харіуса, бо там його було точно не менше. Так само думав і про Арсена, який вирушив на дальні пули та інших учасників, яким теж могло пощастити із рибними пулами. Закінчував там де починав – на зливі. Не сходячи з місця упіймав трьох останніх харіусів.

Протягом етапу у мене була одна проблема – після кожної риби, доводилося сушити муху із CDC. Узявши гачок за колечко, я прополіскував пір’я у воді, після чого інтенсивно продував її аж до того моменту, коли голова починала паморочитися. Робив це без фанатизму, бо можна було послизнутися і скупатися, що в мої плани не входило. Після цього я робив швидкі холості закиди, які остаточно вибивали з мухи всю вологу. На таку процедуру у мене йшло дві хвилини. Зважаючи на те, що загалом на суху мушку я зловив 14 харіусів, можна підрахувати, що півгодини часу йшло виключно на просушку.

Нарешті Володя свиснув про закінчення ігрового часу, показав протокол – 21 харіус. Чи я втішився? Не те щоб дуже, бо розумів, що цього може не вистачити для перемоги. Окрім того, я вже не дуже міг думати, бо почувався втомленим і виснаженим. Від постійних «дмухів» голова таки крутилася, на щастя, обійшлося без падінь.

Прийшовши на базу, почав чекати результати інших учасників. Дуже сподівався, що вони також наловили бодай по десятку-півтора риби. Але мої сподівання не справдилися. Хто з нулем, хто з парою – усе це практично перекреслювало мої шанси. Найбільше було у Вані Повхана – шість харіусів. Такі результати робили вечірній пул для Богдана Цебрика веселою прогулянкою. Для того, щоб йому було не так комфортно, і довелося трішки піднапрягтися, я сподівався на своїх друзів, які мали ловити ввечері. Вже можна було точно говорити, що їм потрібно, просто необхідно, зловити мінімум десяток харіусів. Розраховував на Ганну, Юру та Сколівського, для якого ця ріка – рідна. Щодо моїх двох ідентичних сухих мух, на які я ловив, то одну подарував Юрі, іншу Ганні. У кожного з них залишалися шанси на призові місця.

Поки учасники готувалися до завершального етапу, я ще трохи займався з семінаристами мухами та їхнім виготовленням. А о п’ятій вечора відбулася остання «жеребівка» – Боді випав мій пул, де я ловив в п’ятницю. Що ж, це символічно, – подумав я тоді. – Якщо Богдан зловить більше за мене, то його перемога буде цілком справедлива і заслужена. Мені ж випало судити по сусідству – на класному шостому пулі Олега Сову.

Пул в Олега був, на мій погляд, німфовий, але він вирішив ловити на суху мушку – це його право і вибір. До німф Олег взявся вже в самому кінці часу, коли мав у заліку два харіуси. Трохи далі ловили Андрій Сколівський і Ганна, яку судив Арсен. Як і в Олега, риба на їхніх пулах була не надто активною. Правда, у Ганни постійно були виходи, але як згодом виявилося, вона ловила на муху без гачка… Помітила це лише в самому кінці змагань.

Тим часом Богдан Цебрик спускався вниз по своєму пулу і регулярно тримав підсака на витягнутій руці. З точки зору спортсмена я відверто засмучувався після кожної Богданової риби, хоча не бажав йому невдачі. Так вийшло, що до цього я зустрічався з Бодьою на семінарах, змаганнях, в яких він не брав участі, на пиві в Ужгороді, спілкувався з ним у соціальних мережах тощо. Але я ніколи з ним не ловив і не бачив, як ловить він. І лише зараз, на відстані в 40-50 метрів, я усвідомив, що спостерігаю за роботою справжнього професіонала, людини, яка блискуче читає річку, має стратегію і розуміння процесу.
Про його методи мені говорити не з руки, якщо захоче – сам розкаже. Але коли наступного дня я заради інтересу спробував скопіювати його дії, то в мене нічого не вийшло. Це мені нагадало метод ловлі Степана Чеха і його проводку. Повторити її мені знову ж таки не вдалося. Тут я зрозумів, що ведення мух – як почерк, його неможливо скопіювати, в кожної людини це унікальне явище. І справді, усі ловлять по-різному навіть ідентичними снастями. Копіювати все це – марудна справа, а от брати для себе щось нове дуже корисно.

Як би банально це не звучало, але я особисто на цих змаганнях зламав кілька своїх стереотипів і отримав чергову інформацію для роздумів. А поки щиро привітав Богдана із перемогою. Він зловив 10 харіусів, таким чином узяв друге місце в дні і загалом отримав 3 пункти. Мені ж дісталося друге загальне місце із п’ятьма пунктами. Третє місце посів Юра Щербатий – мій добрий друг і постійний партнер по різноманітних подорожах. Його прогрес відчутний і очевидний, за що я дуже радий.

До слова, після привітань та нагородження, ми почали міркувати над Чемпіонатом України. Я пропонував Вичу, Діма Петруняк Ріку, аж поки хтось не підкинув варіант із Тересвою. Ця ріка вже давно манить мене, а Ваня Повхан та Бодя Цебрик погодилися зайнятися організаційними нюансами цієї події, що приблизно відбудеться на початку серпня. Якби щось не вийшло, то завжди можна провести змагання чи на Опорі чи на Свічі.

Поки що від себе хочу подякувати усім учасникам змагань, гостям та семінаристам – я радий, що вдалося зібрати таку велику кількість однодумців в одному місці.

Фото автора (такі собі) та Олександра Матвійчука (ті, що кльові)

Час лікує – цю істину знали ще в сиву давнину. Після закінчення змагань пройшло кілька днів, душевні вибоїни потрохи почали гоїтися. Я змирився. На журнальному столику залишився чітко помітний прямокутник, який ніколи не припадав пилом. Ще не так давно там стояв Кубок України, який я випадково виграв минулого року. Розуміння того, що перемога на Ріці була чистим фартом і нічим іншим не покидало мене протягом всього року. Напевно, не один нахлистовик скептично сприймав цю подію, мовляв, як можна зловити два харіуси і виграти змагання. Я і сам себе питав про це. Логічної відповіді не знаходив. Саме тому старався зробити усе можливе для того, аби цього року завоювати трофей по-справжньому…

Що таке змагання, що таке нахлистові змагання? Як їх сприймати і оцінювати? Оскільки нічого спільного з федерацією риболовного спорту цього року у нас не було, відповідно, турнір не можна назвати офіційним. Але кого це цікавило? Особисто для мене будь-які нахлистові «батли» в радість. По-перше, мене дико пре екстрім, а адреналін бурлить з неймовірною силою. По-друге, за дві години етапу повністю вмикаються мізки, відбувається грандіозний аналіз та пошук правильних рішень. По-третє, і, мабуть, це найголовніше – можливість побачитися з друзями, які приїжджають в Карпати украй рідко. Оці міцні чоловічі дружні обійми, спільне випивання за вечірнім столом, жарти, усмішки, обмін мухами – для мене все це має величезне значення. І саме заради цього я готовий їхати хоч на Опір, хоч на Ріку, хоч на Свічу, хоч на Тересву. Нахлистова дружба – то велика річ.

Повертаючись до самого турніру. Зважаючи на нещодавню повінь, ріка суттєво змінилася. Коли ми з Юрою пішли розмічати верхні пули, то старалися зробити все для того, аби в учасників не виникало претензій до організаторів, а нарікати вони могли виключно на свої руки і мухи. Старалися як могли – нібито розмітили усе як годиться, однак не вистачило нам місця на перший пул, а третій і четвертий були відверто слабими. Таким чином, ми розраховували на 12 учасників, адже мали лише шість добрих рибних місць. Діма з Олегом розмічали пули вниз, і у них назбирався десяток місць. Що й зрозуміло, адже внизу річка безлюдніша і різноманітніша.

Чимало учасників не змогло приїхати. Єгор знаходиться в зоні бойових дій, Степан Чех в армії, Женя Федоренко не зміг вирватися з роботи. Не було й інших постійних учасників таких турнірів, які не приїхали в Карпати з різних причин. До вечора четверга у нас було 12 учасників і це було добре, зважаючи на кількість верхніх пулів. Вже під саму ніч на базу приїхав Іван Повхан та Богдан Цебрик, я запропонував їм взяти участь в турнірі. Власне, Ваня реєструвався, але його участь була під питанням, а от Богдан приїхав просто в гості – навіть попри свій грандіозний досвід та майстерність, він не цурається брати участь в різноманітних нахлистових заходах.

Трохи бентежив прогноз погоди – на обід п’ятниці обіцяли дощі. Саме тому я намагався домовитися з удачею, щоб витягнути картку, яка дозволить мені ловити в першому ж турі. Таким чином я зміг би отримати шанс рибалити в чистій ріці і на недоторканих пулах. Але доля вирішила по-іншому: я витяг картку з ранковим суддівством і вечірнім пулом. А тут, як на зло, ще й дощ пішов. За моїми підрахунками, картину в першому етапі він не зіпсує, а от на вечір ріка може стати помаранчевою. Як виявилося згодом, я помилився.

Перший мій клієнт – Ганна і здвоєний пул. Територія для нас обох доволі таки знайома – може не часто, але на цій ділянці раз чи двічі на рік рибалити доводилося, знаємо, що харіус тут є, може трапитися форель, головень чи марена. Ганна починає з німфи – пару проводок нічого не дають, у хід пішла суха. Якби я був на її місці, то прочесав би злив води в яму більш скрупульозно і змінив би кілька типів німф. З іншого боку, Ганна могла мати рацію в плані зміни німфи на суху у тому, що окрім зливу, для харіуса далі зручного місця для дислокації не було. У будь-якому випадку, вона почала обловлювати камінці та плесика, що в підсумку принесло трьох запідсачених харіуса і добрий десяток нереалізованих виходів. Риба в цілому виглядала доволі активною, особливо щось вишукувати в коробках сенсу не було. Мабуть, Ганну підвело традиційне надмірне хвилювання. Я кілька разів просив її заспокоїтися, глибоко вдихнути і перевести подих. Легко все це говорити на місці арбітра…

Ранковий етап приніс доволі цікаві результати. Богдан Цебрик, попри те, що засидівся з компанією ледь не до самого ранку, виступив найкраще – сім харіусів і форель. На друге місце вискочив Юра Щербатий – шість харіусів і марена. Це означало, що вечірній етап стане ключовим в розіграші. Вже тоді я почав підраховувати, що мені необхідно зловити мінімум сім харіусів, що дозволить стрибнути на друге місце і мати хороші перспективи на наступний день. З жеребкуванням, чесно кажучи, пощастило. Я витягнув собі сьомий пул. Достеменно не пригадував який він, але не сумнівався, що риба там є. Сашко Морозов з Києва, який мав стати моїм суддею десь загубився, тож я попросив головного суддю Андрія Скворчинського скласти компанію, на що він радо погодився. Правда, Саша таки знайшовся і хвилин за 20 до початку етапу вже був з нами на місці.

Мій пул і справді був шикарним – кілька перекатів, ямок, змін глибин, бурунів, словом, мрія нахлистовика. Я трохи підняв планку. Розраховував мінімум на 10 харіусів, зловлених по 5 за кожну годину етапу. Єдине, що могло мені завадити – це доволі невидиме дно і ймовірність залишити на ньому німфу. Коли дали команду про старт, я почав обловлювати нижні ямки шоколадками з досить крупними бронзовими голівками і темно-зеленим тораксом. За кілька хвилин узяв один харіус, потім другий і третій. Мав іще кількох, але двоє зіскочили перед самим підсаком. Як згодом виявилося, саме ці два негідники могли стати вирішальними рибами в усіх змаганнях.

Коли у мене заплутався французький підлісок (а таке щастя чомусь трапляється лише на змаганнях), я узявся за суху і практично одразу ж упіймав харіуса на плесику. Четверта риба ознаменувала закінчення першої години – я трохи відставав від свого наміченого графіку. Проте настрій був доволі добрий, голова чиста і спокійна. Залишалася ще ціла година, наступав вечір, риба мала б активізуватися і вийти на пошуки свіжого корму. На суху мушку виходів більше не було, тож я вирішив розплутати німфову снасть, але трапилося диво – хтось зробив це за мене. Однак ані Андрій, ані Саша розвели руками – вони до вудки не підходили…

Час спливав, а риба мовчала. Я не розумів, що відбувається, адже обловлював найцікавіші місця, акуратні зливи і ямки, де на сто відсотків мав би сидіти харіус. Нарешті отримую клювання і встигаю побачити характерний золотаво-лимонний відблиск. Прекрасно, форель зараз дуже б не завадила. Але риба мала інші погляди на всю цю забаву і зійшла в буруні. Часу ставало все менше і менше, я хаотично метався по пулу з надією упіймати бодай щось, бо чотири харіуси – показник надзвичайно слабкий і перекреслить всі мої сподівання повезти Кубок додому. З відчаю я вже навіть почав ловити на мокрі, сухі – риба, таке враження, просто перестала харчуватися і впала в стан анабіозу.

Залишалася остання хвилина. Я згадав, як торік на чемпіонаті, на цьому ж таки місці, упіймав останнього харіуса саме на останній секунді. Вхопив німфову палку, закинув мухи в ямку і таки відчув такий бажаний удар – харіус в підсаку, Саша кличе руками до себе. Остання секунда і п’ятий харіус. Це краще ніж чотири, але загалом вельми слабкий показник. Арсен, який ловив неподалік насмикав шість харіусів і став третім в дні, а я четвертим. Шанси залишалося, але доволі таки примарні.

Далі буде…

«Ліпше один раз побачити, аніж сто разів почути» – таке прислів’я остаточно переконало мене взяти участь у семінарі «Strike-2014». Відклавши на 4 дні справи, вирішив нарешті відвідати давно омріяні Карпатські ріки з чистою водою та заповітними рибами. Дуже хотілось зустрітись з людьми, з котрими спілкувався лише на сторінках мухарських форумів, і, звісно, потримати на туго натягнутому шнурі головних нахлистових риб. Одразу скажу, що програму було виконано у повному обсязі та й навіть більше.

Організатори нахлистового свята, розмістивши учасників на туристичній базі «Карпати», забезпечили комфортний побут і смачне харчування аби дати їм можливість повністю зосередитись на змаганнях та навчанні.

Особисто я за чотири дні отримав мало не стільки ж інформації стільки, скільки самотужки здобував у всесвітній павутині за три останні роки. Досвідчені мухарі охоче демонстрували робочі мушки та показували процес їх побудови, ділились секретами техніки і тактики полювання за фореллю та харіусом у карпатських ріках, особливостями компоновки снасті.

Після звичних повільних подільських рік з головнем, краснопіркою та верховодою, Опір став для мене суцільною загадкою. Тому надзвичайно цікавою виявилась участь у змаганнях за Кубок України з нахлисту. Будучи суддею у досвідчених рибалок Мирона Федоровича та Івана Повхана тож мав нагоду спостерігати за їх діями на воді, тим самим отримав справжній майстер-клас з лову харіуса та форелі.

Наостанок хотілось би щиро подякувати Дмитрові Петруняку, Ростику Ящишину, Юрі Щербатому, Богданові Цебрику, Андрію Скворчинському, Юрі Гудзю, Арсенові Грабчуку, Дімі Голенкову та усім іншим учасниками цього свята нахлисту за науку, цікаві майстер-класи та просто приємне спілкування. До зустрічі, Друзі! До зустрічі, Карпати!

Олександр Матвійчук, Вінниця, спеціально для Блогу. Фото автора

У неділю завершився черговий розіграш Кубку України з нахлисту, що відбувався на ріці Опір. Завдяки стабільним і якісним показникам переможцем став досвідчений ужгородський нахлистовик Богдан Цебрик, з чим його і вітаємо! Богдан отримав в якості головного призу вейдерси від фірми Strike!, а також красень-кубок у вигляді форелі, зроблений з цільного шматка горіха на мармуровій підставці. Цей трофей прикрашатиме оселю Богдана щонайменше рік, після чого йому знову доведеться боротися за таку красу. Нагадаю, що Кубок стане довічною власністю того, хто зможе тричі поспіль перемогти в змаганнях.

Отже, офіційні результати змагань

1. Богдан Цебрик (Ужгород)
2. Ростислав Ящишин (Львів)
3. Юрій Щербатий (Львів)
4. Арсен Грабчук (Львів)/Іван Повхан (Ужгород)
5. Сергій Тищенко (Львів)
6. Андрій Коваль (В. Синевидне)
7. Мирон Федорович (Самбір)
8. Олександр Морозов (Київ)
9. Ганна Вербицька (Львів)
10. Олег Степаненко (Львів)
11. Володимир Немцев (Чернівці)/Олександр Матвійчук (Вінниця)
12. Михайло Швець (Львів)
13. Віктор Михайлов (Одеса)
14. Володимир Романенко (Полтава)

    Детальнішу інформацію про змагання та семінар очікуйте на блозі найближчим часом.
    

Місце: між Свалявою і Воловцем, у чорта на ріжечках

Річка: самі вгадайте

Час: вівторок, 17 червня, 22:21

Стан нахлистового задоволення: відмінний

Стан алкогольного оп’яніння: аналогічний

Телефонний зв’язок: відсутній

Ото, знаєте, завжди було цікаво, як воно, писати на блог, коли голова забита мільйоном думок, а крім того сам автор перебуває в стані алкогольного оп’яніння, що насправді, буває украй рідко. Сидимо ми з Юрою біс знати де, на березі чудесної карпатської річки.  Вже темно, пальці клацають по клавішах ноутбука виключно на автоматі. Якщо будуть якісь гарбилі – то вже вибачайте. 

Сьогодні вівторок, і третій день нашого перебування на ріці. Ми удвох, більше ні душі нема. Це саме те, чого ми й хотіли – втекти від цивілізації, щоб не бачити кілька днів нікого, окрім форелі і харіуса. Я в дзеркало не дивився вже три дні)))). Словом, тут у нас весело. Наші сусіди – два маленькі вужики, невелика лісова гадюка, жовтобрюхий полоз сантиметрів на 60 і сіро-біла миша, яка сьогодні відкинула копита просто біля нашого намету. Причини з’ясовуються. Ще є хтось, хто стибрив мого білого гриба, якого вирощував поки був малий. Зранку в вівторок гриба не стало.

Окрім того, біля нас живуть смачні білі гриби, яких ми збираємо щоранку з горнятком чаю і кави, коли прокидаємося і готуємося до риболовлі. В понеділок ми їх засмажили із цибулькою, але боюся, я не годен передати вам задоволення від цієї смакоти. Гриби, до слова, букові. За ними ходити далеко не треба – ростуть собі в лісочку, що розділяє наш намет і річку. А це десь метрів 20 не більше.

Тут просто казкова поляна. Нікого нема, ми самі. Коли йдемо рибалити, то навіть не ховаємо речі в машину – і так ніхто не прийде. Рибалимо ми двічі на день – уранці і ввечері, а інший час присвячуємо байдикуванню – в’язанню мух, змаганням на точність і сну. Знали б ви як то кльово завалити о другій годині на матрац, задерти ноги і бачити сни. А сни, скажу я вам, сняться одразу закриєш очі. Причому сниться усякий «бутар»…

Щодо риби, то досить довго нам довелося кусати річку, аж поки ми її не розкусили. До речі, Юра зараз курить кальян, а я пишу. Так от. Як тільки ми приїхали сюди, а то була неділя, в обід, то на ріці біля нас зустріли Віктора зі Сваляви, він же Варік на закарпатському сайті. Ги, цікаво вийшло, я подумав, що то вони браконьєри, а він з товаришем подумали, що браконьєри ми. Ото блін життя. Словом, ми познайомилися, поговорили… я розпитав деталі, отримав корисну інформацію і вирішив ловити чеським способом. Спеціально для цього придбав плетений 40-сантиметровий плетений підлісок від Hends, який дуже сподобався шнуру SANymph. Раніше я не ловив правдивим чеським способом, і лише тут, зрозумів, що він може приносити куди кращий результат, аніж французький метод. Вольфраму тут не місце. Головне, щоб умови були відповідні. Перервуся на паузу – Юра пригостив кальяном.

Гарно. Отож біля нас є яма, там живе хазяїн, який сидить на самому початку ями і пробує все, що котиться йому до писка. Видно, тертий калач, бо не ловиться нам. Щойно ми почали тут ловити, то я його зачепив, харіус в районі 40 сантиметрів, але він мені зійшов і після його лише кусав німфи, але більше не ловився. Трохи нижче сидить усяка риба, яка харчується недоїдками – те, що не припало до душі хазяїну.

Юра тим часом палить програмку ФК «Севастополь». Гарно горить. Словом, про нахлист. Юра освоює француза, я чеха. Виходить по-різному. Сьогодні ввечері було найкраще – я зловив 12 риб: шість форелей і шість харіусів, усі чеським способом. Юра ловив  на суху – одна форель. Зате вчора ввечері він зловив на суху дві форелі, а я ледь втрудив одного харіуса і то в домашній ямі. Зранку риба не дуже активна – ловимо по кілька рибин. Не те, щоб риби не було, просто ми досить довго шукали правильні мухи. Вже зараз можу сказати, що фаворитами є шоколадка, ред-таг, золота Курноцика, класичний фезентейл, маленькі бокоплави зеленого і коричневого кольорів, мокрі роял-вульфи і імітації марч-браунів.

Ще треба зауважити, що річка надзвичайно складна для ходіння і ловіння. Каміння неймовірно слизьке і гостре, пару разів лише дивом не навернувся. Не помагають і шиповані черевики – все одно слизько і важко ходити. Йомайо, Юра кинув в вогонь журнал «Махім» – це все, що нагадувало нам про кращу половину людства…

Трофеїв не було – максимум риба має 27-30 сантиметрів. Досить багато мілкої форелі, а от великої не було. Правда, щось грубе зачепилося мені на ямі, коли я цього не сподівався, але за кілька секунд зійшло. І ще трохи про кулінарію. Ми тут з Юрою створюємо шедеври – бануш з бринзою, смажені білі гриби, молода картопля з салом і м’ясом, салати різні, пиво в банках, а ще на нас чекають ананаси консервовані. Оливки пішли на закуску до горілки – за три дні ми ледь допили пляшку. Словом, ми відпочиваємо як годиться і готуємося до Кубка України, що вже за кілька днів стартує на Опорі. А на цій ріці було б непогано провести чемпіонат України – тут є і гарна галявина, і цікаві місця на ріці, і форель, і харіус.

Час: вівторок, 17 червня, 23:09. Добраніч

ПС. За словами Юри, якщо на Землі є рай, то він десь тут.