Вечір пройшов у роздумах. Звичайно, все залежало не лише від фарту, але й від обраної стратегії. Для того, щоб вклинитися у боротьбу за головний приз, необхідно було обміркувати кожну дрібницю, зокрема, перев’язати усі повідки з максимальним діаметром 0,12, зважаючи на чисту воду. Крім того, в мене відлетів конектор від шнура в «сухій» котушці із новеньким конусним повідком і одною з найкращих мух. Відповідно, довелося робити конус власноручно. Добре, що Нестор допоміг із петлею на шнурі, згодом це мені дуже допомогло.  

Спав я добре, прокинувся о шостій, без будильника. Побродив порожньою базою, одягнувся в вейдерси і з нетерпінням чекав на жеребкування. Оскільки нижні пули я не розмічав, то мені байдуже було де ловити. Випав 11 сектор, там де в п’ятницю Володя Немцев з Чернівців зловив два харіуса. Його судив Арсен, який сказав, що активної риби на території більше, аніж достатньо – у Володі було досить багато виходів, але трохи не склалося з реалізацією.

Сам Володя спав, довелося його будити. Сказав, що піду на оглядини пулу, чекатиму його на місці. 11-ий сектор був найближчим до бази, тож туди я добрався за кілька хвилин. Місце як місце, нічого особливого. Злив води в щось схоже на яму, а далі доволі одноманітна течія, після якої починалося озеро. В той бік, правда, я навіть не дивився. Прикинув, що ловити тут доволі просто, адже нема перешкод, та й сам підхід до води зручний і безпечний. Ще встиг помітити, що половина мого пулу була глибшою, а половина – мілкішою. На мілині я сподівався знайти дрібного харіуса, якого важче знайти, але простіше зловити і завести до підсака.

Словом, на око, пул видавався мені доволі перспективним, залишилося дочекатися мого арбітра. Володя прийшов якраз тоді, коли я розкладав вудки. Німфову трійку оснастив традиційно – внизу «шоколадка» з мідним вольфрамом 3,5 мм, вверху довга «шоколадка» чорного кольору із 2-міліметровою срібною латунною голівкою. Підвісна муха – волохатий коричневий розвідник, який при бажанні стає то сухою, то мокрою. Усе готове, можна починати.

На такому пулі нема сенсу ховатися від риби. По-перше, кришталево-чиста вода, по-друге, жодного кущика чи великого каменя. Взагалі, я не люблю ховатися від риби, підкрадатися до неї на колінах тощо. Це створює лише дискомфорт і практично не впливає на активність харіуса. Хоча, на думку Степана Чеха, харіус ловиться краще, коли нахлистовик маскується. Як би там не було, я випростався з самого верху свого пулу. Націлився на мілину на початку зливу. Володя махнув рукою, я закинув німфи в перспективну зону. За дві секунди відбулося клювання і я завів до підсака першого харіуса, сантиметрів на 27. Небезпечна риба – може зійти перед самим підаком, необхідно шукати щось скромніше. Але менші пирики не ловилися. За перші десять хвилин у мене було вже три крупні харіуси, ще два зійшли біля самого підсака. Потрібно було змінювати місце, переходити на мілину і сподіватися, що я не помилився з дислокацією дрібноти.

На німфу риба ловилася доволі слабо, а от на підвісного «волоханя» доволі регулярно щось та й вистрибувало. Тож я таки дочекався, що сьомий харіус, який вистрибнув на верхню муху, традиційно заплутав француза, і узяв «суху» вудку. Тепер треба було знайти правильного «сухаря». Перший і другий варіанти отримали по одній проводці в перспективному місці, після чого безжалісно відкушувалися і поверталися до флай-боксу. Не знаю, скільки ще я б перебирав мухи, аж поки мій вибір не упав на досить крупну білу муху, яку мені подарував Міша Шунинець з Міжгір’я. Обожнюю його сухі мухи – шедеври найвищої категорії. Перша проводка і восьмий харіус опиняється в підсаку. Супер, значить знайшов те, що треба.

І так само знайшов дрібного харіуса, сантиметрів на 20, який охоче відгукувався на мушку. Поки було темно, сонце ховалося за хмарами, я крокував униз по течії, ловив на короткому шнурі, якого не клав у воду. Мимоволі придумав одну штуку – за допомогою невеликого вітерця, який дув мені в спину, кінчиком вудки я робив маятникові рухи – мушка ніби «літала» над водою, після чого повільно опускалася. Харіус, звісно, чекав на цей момент і одразу ж атакував приманку.

А щойно вийшло сонце, я розвернувся і пішов вверх по течії. Знову ж таки, ловив під ногами. Причому траплявся не лише дрібний пирик, але й досить крупний, якого абсолютно не бентежила моя присутність. Якби я міг заглянути в майбутнє і довідатися, що в цей день більше ніхто не зловить понад 10 харіусів, то на одинадцятому склав би вудки і пішов на базу. Однак така активність риби змусила мене продовжувати. Я думав про те, що Ваня Повхан, який ловив на сусідньому пулі натовче «відро» харіуса, бо там його було точно не менше. Так само думав і про Арсена, який вирушив на дальні пули та інших учасників, яким теж могло пощастити із рибними пулами. Закінчував там де починав – на зливі. Не сходячи з місця упіймав трьох останніх харіусів.

Протягом етапу у мене була одна проблема – після кожної риби, доводилося сушити муху із CDC. Узявши гачок за колечко, я прополіскував пір’я у воді, після чого інтенсивно продував її аж до того моменту, коли голова починала паморочитися. Робив це без фанатизму, бо можна було послизнутися і скупатися, що в мої плани не входило. Після цього я робив швидкі холості закиди, які остаточно вибивали з мухи всю вологу. На таку процедуру у мене йшло дві хвилини. Зважаючи на те, що загалом на суху мушку я зловив 14 харіусів, можна підрахувати, що півгодини часу йшло виключно на просушку.

Нарешті Володя свиснув про закінчення ігрового часу, показав протокол – 21 харіус. Чи я втішився? Не те щоб дуже, бо розумів, що цього може не вистачити для перемоги. Окрім того, я вже не дуже міг думати, бо почувався втомленим і виснаженим. Від постійних «дмухів» голова таки крутилася, на щастя, обійшлося без падінь.

Прийшовши на базу, почав чекати результати інших учасників. Дуже сподівався, що вони також наловили бодай по десятку-півтора риби. Але мої сподівання не справдилися. Хто з нулем, хто з парою – усе це практично перекреслювало мої шанси. Найбільше було у Вані Повхана – шість харіусів. Такі результати робили вечірній пул для Богдана Цебрика веселою прогулянкою. Для того, щоб йому було не так комфортно, і довелося трішки піднапрягтися, я сподівався на своїх друзів, які мали ловити ввечері. Вже можна було точно говорити, що їм потрібно, просто необхідно, зловити мінімум десяток харіусів. Розраховував на Ганну, Юру та Сколівського, для якого ця ріка – рідна. Щодо моїх двох ідентичних сухих мух, на які я ловив, то одну подарував Юрі, іншу Ганні. У кожного з них залишалися шанси на призові місця.

Поки учасники готувалися до завершального етапу, я ще трохи займався з семінаристами мухами та їхнім виготовленням. А о п’ятій вечора відбулася остання «жеребівка» – Боді випав мій пул, де я ловив в п’ятницю. Що ж, це символічно, – подумав я тоді. – Якщо Богдан зловить більше за мене, то його перемога буде цілком справедлива і заслужена. Мені ж випало судити по сусідству – на класному шостому пулі Олега Сову.

Пул в Олега був, на мій погляд, німфовий, але він вирішив ловити на суху мушку – це його право і вибір. До німф Олег взявся вже в самому кінці часу, коли мав у заліку два харіуси. Трохи далі ловили Андрій Сколівський і Ганна, яку судив Арсен. Як і в Олега, риба на їхніх пулах була не надто активною. Правда, у Ганни постійно були виходи, але як згодом виявилося, вона ловила на муху без гачка… Помітила це лише в самому кінці змагань.

Тим часом Богдан Цебрик спускався вниз по своєму пулу і регулярно тримав підсака на витягнутій руці. З точки зору спортсмена я відверто засмучувався після кожної Богданової риби, хоча не бажав йому невдачі. Так вийшло, що до цього я зустрічався з Бодьою на семінарах, змаганнях, в яких він не брав участі, на пиві в Ужгороді, спілкувався з ним у соціальних мережах тощо. Але я ніколи з ним не ловив і не бачив, як ловить він. І лише зараз, на відстані в 40-50 метрів, я усвідомив, що спостерігаю за роботою справжнього професіонала, людини, яка блискуче читає річку, має стратегію і розуміння процесу.
Про його методи мені говорити не з руки, якщо захоче – сам розкаже. Але коли наступного дня я заради інтересу спробував скопіювати його дії, то в мене нічого не вийшло. Це мені нагадало метод ловлі Степана Чеха і його проводку. Повторити її мені знову ж таки не вдалося. Тут я зрозумів, що ведення мух – як почерк, його неможливо скопіювати, в кожної людини це унікальне явище. І справді, усі ловлять по-різному навіть ідентичними снастями. Копіювати все це – марудна справа, а от брати для себе щось нове дуже корисно.

Як би банально це не звучало, але я особисто на цих змаганнях зламав кілька своїх стереотипів і отримав чергову інформацію для роздумів. А поки щиро привітав Богдана із перемогою. Він зловив 10 харіусів, таким чином узяв друге місце в дні і загалом отримав 3 пункти. Мені ж дісталося друге загальне місце із п’ятьма пунктами. Третє місце посів Юра Щербатий – мій добрий друг і постійний партнер по різноманітних подорожах. Його прогрес відчутний і очевидний, за що я дуже радий.

До слова, після привітань та нагородження, ми почали міркувати над Чемпіонатом України. Я пропонував Вичу, Діма Петруняк Ріку, аж поки хтось не підкинув варіант із Тересвою. Ця ріка вже давно манить мене, а Ваня Повхан та Бодя Цебрик погодилися зайнятися організаційними нюансами цієї події, що приблизно відбудеться на початку серпня. Якби щось не вийшло, то завжди можна провести змагання чи на Опорі чи на Свічі.

Поки що від себе хочу подякувати усім учасникам змагань, гостям та семінаристам – я радий, що вдалося зібрати таку велику кількість однодумців в одному місці.

Фото автора (такі собі) та Олександра Матвійчука (ті, що кльові)

Цікавий нахлист