Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Якось в мене по життю так склалося, що кожному вдалому виїзду на рибалку обов’язково передує ціла низка неприємностей. Так сталося і цього разу. Всі свята пройшли під егідою лопати, тож мої сили були на межі вичерпання. А ось душа нестримно рвалася на воду. Є в Франківській області невеличкий райський куточок під назвою Х, де протікає мальовнича річка Z. Так, швидше не річка, а річечка, але для мене вона завжди буде Рікою.Тож запрошення мого друга, лікаря, і просто доброї серцем людини Олега, провести в цих чарівних місцях захід сонця і світанок, не могло бути відхиленим. Дві години відсутності будь-якої дороги в напрямку Калуша, пробите колесо і вражаюче поле ріпака. Нарешті мене зустрічає Ріка.Швидкий перекус, 20 грам Кахеті за приїзд, пакування в вейдерси, одна обірвана лямка на черевикахL і я вже стою по коліна в прозорій мов сльоза річці. Неспішно збирається прут, адже повітря таке п’янке, що важко встояти на ногах, ще й незрівнянна краса ріки, що то тут, то там вибухає сплесками головнів, ніяк не дає зібратися з думками, і руки ніяк не можуть позбавитися тремтіння.Ось нарешті на світ появляється поки що невелика коробочка з мушками і рука інстиктивно тягнеться до зв’язаного напередодні крупного хруща з апетитним червоним задком. Закид на диво вдається, жук смачно плюхкається під протилежний берег і… одразу вихід головня!
Ні, такого мої розхитані роботою і дорогою нерви точно не витримають! Незграбний розворот шнура і жук падає ближче до основної течії, утворюється зрадлива дуга, ще момент.. і жук тихо щезає з поверхні. Розмашиста підсічка щоб компенсувати дугу, здивовані очі Олега: «ЩО, БУВ?» і моя награно спокійна відповідь «ТА НІ, Є». А в душі все перевертається: ЦЕ МІЙ ПЕРШИЙ ГОЛОВЕНЬ НАХЛИСТОМ і ще й на МОГО ЖУКА! Декілька хвилин боротьби, розмочений підсак, і красень вже позує для фото.Всю тижневу втому зняло немов рукою, все решта не має значення, лише одне – тепер я точно знаю, що НАХЛИСТ НЕ ПРОМІНЯЮ НІ НА ЩО! Хвилювання вгамовано, прокрадається інстинкт хижака, очі починають шукати перспективні місця, а руки автоматом закид за закидом прочісують ріку. Практично кожен закид закінчується виходом головня, лише важливо щоб жук гучно плюхнув по воді. Адреналін від такої ловлі просто зашкалює, навіть не відчутно укусів цілих полчищ комарів, тільки сонце, що невблаганно сідає за горизонт нагадує, що пора на вечерю.Всю ніч мене тривожать величезні головні, що у сні норовлять з’їсти мого жука… Ранок. Сонячний, холодний і неймовірно красивий. Закид за закидом безрезультатно намагаюсь зловити хоч щось. Таке враження ніби за ніч річка вимерла – сухі, мокрі, німфи, жуки – все марно. Та тільки годинник показує 9.00 вода як в казці оживає. Декілька покльовок на перевіреного жука, і я вирішую розловити симпатичних жучків, люб’язно наданих товаришем, і, о чудо, закид – невеличкий голавлик вже позує перед камерою.Час збігає непомітно, пора повертатися назад в реальність до розбитих доріг, роботи і дачі… Загалом за вечір і ранок було спіймано 43 головні, 42 з яких неушкодженими повернулися підростати, а один, надзвичайно жадний, що не мав жодних шансів вижити, потішив нас у вигляді смачної юшки. Тож любі друзі-нахлистовики, Вас тепер на одного більше!

Автор тексту і фото: Арсен Грабчук

Троє наших друзів побували на Сяні та Дунайці і готові поділитися першими враженнями. Отже, з того, що вдалося з них вичавити: вода висока, риба сидить у тихій воді, не рідко обліплена п’явками, поверхневої активності майже нема. У харіуса – нерест, відповідно, ловити його не бажано, але окремі екземпляри попадались.

Робочі стрімери: Egg Sucking Leech, Wooly Bugger, Mylar body Grey Zonker

Робочі німфи: Bead Head PT, Prince, Red Tag, шоколадка.

Робочі сухі: CDC Mayfly, Comparadun, Deer Hair Caddis, Griffith Gnat

Зрештою, дивіться і насолоджуйтеся. Частина перша. Усі фото – Hudz (c)

Настала прекрасна пора року, коли життя і все навколо починає цвісти. Найбільше хочеться після зимової сплячки половити риби і отримати масу задоволення. Отже, на День Перемоги перемоги вирішили з Алексом виїхати на платник «Озерний край» до Пустомит щоб потягати щуку і відвести душу.

Біля сьомої ранку я вже підібрав Алекса і ми рушили до озера! Погодка була прекрасна, щучка ганяла малька, рибаків відносно небагто. Мій флайбокс зі стрімерами, якщо точніше навіть два були готові майже до будь-яких примх риби. Перші спроби ловити на класичні білі зонкери не приносять успіху, міняю на жовті – знову ні, ставлю фантазійні стрімерочки – знову ні. Що ж таке? Минула десь година, а в мене нуль, не дивлячись на те, що це платник  і риба має жерти все що їй під ніс кинеш..

Ближче до успіху!
Ну що ж… Ставлю минулорічну приманку (жерехову), яка тут працювала. Після декількох проводок риба хапає під самим берегом. Добре!! За декілька хвилин маю гарний удар, але риба сходить. Ок, це вже щось, мене це абсолютно не пригнічює, бо «логічний звязок» майже налагоджено, а перспектива натягати купу риби і потім заплатити купу грошей мене теж не радує. Мені хочеться зловити щось побільше і покайфувати. Така десь істина була у голові.

Звонить Діма і питає як успіхи. Кажу, що так і сяк. Діма був там пару днів тому, тому радить 15см приманки, а я кажу що на мацьопі теж клює. Ок. Поради не відкидаємо і ставлю  стрімерка у стилі «пуглісі». Досить велика і обємна приманка з очима, бльостками і моцним гаком. Не довго ця приманка нудьгувала і у мене на гаку щось досить моцне. Дотягнув до себе. Гарна під кілограм щучка. На мою радість вона звільнилася сама біля берегу і поплила геть. Даю цю приманку Алексу, бо це тільки його друга чи третя вилазка. За пару хв. І у нього риба! Потім знову і знову. Мене навіть втомило бігати до нього із підсаком. А ще, мене його щука нагло вкусила за вказівний палець поки я витягував з неї стрімера та з мене вилилося чимало крові. Зубки у неї нівроку.

Потім я поставив собі стрімер у стилі пуглісі, але таку велику «шмату», навіть без очей, і на перших проводках бачу як мальок розбігається по сторонам.

Клює щось велике. Супер! Своїй новій катушці Наутілус даю свободу попрацювати. Тормози просто прекрасно скрегочать!

Витягнув!! Як потім на звежені показало 1,8 кг.  Перекурив.. і відразу думки, скільки ж за неї прийдесть заплатити.

Робимо світлину щоб показати друзям і причіпити на аватарки)

Згодом мені потрапила ще одна велика, але я просто занадто багато хотів з нею побавитися і дати попрацювати гальмам Наутілуса, тому вона найшла інший спосіб як від мене вивернутися: вивернула із кріплення вертлюжок і нагло його вигнула та і пішла зі стрімером у воду…

Біля 12-ї ранку вже добряче припікало сонце і мій ліміт часу закінчувався. Гормон щастя отримано!)

Американський бюік 88-го року випуску тихо прорізав туманні ділянки гір. Тут завжди туман зранку, але з першими сонячними променями він розчиняється в дахах хатин і зелених вершин. Ще трохи по трасі, потім малопомітний поворот і зупинка на місці впадіння в річку потужного гірського потоку. Досить цікаве місце – кілька перекатів, яма, заплави… Все б нічого, от тільки в футболці і шортах було до біса холодно. Сонце все ще трималося за горою і чомусь не поспішало визирнути до нашої банди. Від оціпеніння рятують вейдерси, горнятко гарячого чаю і перспективна місцина. Поки Роман і Орест розминалися і снідали я вже встиг понишпорити на перекаті. На другій проводці мав потужну потяжку на підвісну мокру мушку, але у підсумку так нічого й не зловив. Тим часом до нас приєднався Віктор з Рівного, який відпочивав з рідними в Трускавці. Орест з Романом піднялися вверх по потоку, ми ж спершу обловили нижні його ділянки, але головним чином ті, що вже були освітлені. Вода мілка, але риба сміливо атакувала мухи, видаючи себе. Перші чотири харіуси були зловлені на глибині «по ахіли». А от велика ріка мовчала. Ми з Віктором вирішуємо переїхати на потік, але вище того місця, куди пішли Роман з Орестом. За кілька хвилин ми вже милуємося чудесними краєвидами, які жахливо пронизані дружніми нафтопровідними трубами. Бееее. Гидота. Це все одно, що плюнути на Монну Лізу.Річка красива. На пулі Віктор помітив форель, яка вхопила його німфу, але випустила. Я пробую на сухарика і маю одну невдалу атаку.
А наш рівненський гість виявився наполегливим і за кілька хвилин таки виловлює непоганого харіуса. «Таке враження, що пахне трупом, який розкладається» – сказав Віктор те, що вже давненько крутилося в мене на язиці. Правда, мені смерділо якимось відходами чи пральними порошками. Шо то сі робе?Невдовзі ми зустрілися з Орестом, який пронизував річку стрімерами. Одну райдужку він упіймав, одна більша зійшла. Мені сподобалася його методика і невдовзі я і сам примонтував кислотного стрімера з яскраво-оливокої синелі. На одному місці було видно райдужку, що зависла в товщі води. Тільки-но стрімер упав, як на нього кинулися кілька десятків невеликих рибок, а ця райдужка лише провела його до зони, де закінчуються її володіння. І так разів з 20…
Нарешті, після чергової проводки, з дна піднявся харіус, якому набридли ці втручання в його особисте життя і вирішив прогнати мою приманку. Форель в цей час байдуже дивилася, як недосвідчений в таких справах харіус промахнувся і зачепився за нижній плавник. Будемо сподіватися, що з рибою все буде добре, адже вона досить бадьоро дременула після звільнення. Ще трішки побродивши по ріці ми дійшли до висновку, що риба геть не активна. Орест пішов якимось манівцями, я за ним, і в результаті ми видряпалися на якусь гору, звідки відкривалася непогана панорамка на все, що нас оточувало. Зрештою, дорога до бази була обрана вірно, тож за кілька хвилин ми вже перевдягалися біля машини і бігли до річки купатися. Орест занурився по горло, а я трішки здрейфив – по коліна і похлюпався. Хоч і сонце палило, але 10 градусів – трохи зазимно для мене.Ще перед від’їздом в гори я подзвонив до пані Марії і замовив обід на п’ять людей. Тож коли усі зібралися ми виїхали у її бік, щоб трохи відпочити від спеки. Тим часом з іншого боку до нас їхав пан Василь – йому колись з Америки від родичів перепала нахлистова вудка, котушка, шнур, кілька підлісків і кілька мушок: прінци, фезентейли і великі сухі каддіси, яких ми назвали чупакабрами. Але вони себе ще покажуть. Поки приїхав пан Василь, ми вже з’їли великий баняк смачнючої грибної юшки і велику пательню смаженої картоплі. Залишилося ще трохи печеного м’яча, хліба і салату. Невдовзі пані Марія принесла ще деякий домашній виріб, великий бідон компоту з ожини і миску домашніх пляцків. Мушу сказати, що ціни в пані Марії вельми демократичні. Дешевше зі Львова приїхати до неї, наїстися смачно і від пуза і повернутися до Львова, аніж зробити це саме в місті. Коли ж приїхав пан Василь, то йому приготували велику яєчню зі шпондером…Хлопцям стало добре і вони попросили відкрити хату, щоб трохи відпочити. Але пані Марія запропонувала взяти коци і лягти на траві в саду, бо в хаті спекотно. Ореста двічі переконувати не треба. Вже за мить він розвалився під яблунею.Ми ж з паном Василем, який у підсумку виявився однокурсником мого тата, пішли перевірити працьовитість його вудки. Півгодини вистачило для того, щоб переконатися: все ок, ловити можна. Коли виходив з води, то познайомився з Едуардом – читачем блогу, який відпочивав неподалік. Він також ловив тут нахлистом: попадався голавлик на клінкхамер.Вечірню частину нашої подорожі ми вирішили провести біля скель. Знову розбилися на пари: Орест з Романом пішли вверх по течії, ми з паном Василем вниз. Він прив’язав цю саму «чупакабру» з надією на голавля. Я ж вирішив прочесати швидкі, але не бурхливі, ділянки ріки довгою німфою з двома підвісними-мокрими. Виявилося, що з місцем я не помилився – харіус якраз вийшов повечеряти. На одній з проводок у мене був удар в мокру, але такий короткий, що я навіть не встиг зробити рух вудкою. На гачку залишилася тоненька смужка губи. Яким чином це було можливо я ще досі не розумію. Інша справа, якби я підсікав, та ж ні…
Але вже наступна проводка закінчується куди акцентованішим ударом і в підсумку я витягую харіуса. А коли уважно придивився, то побачив, що в нього порвана губа, причому в різних місцях. Не виключено, що це той самий харіус, який смикнув за мокряка кілька секунд перед цим… але фейс у нього був реально потовчений. Тим часом пан Василь, який розташувався на початку переката з криками про фотографію тягнув свого першого пирика. Фото не було, бо я був досить далеко, поки я дійшов би, то риба не змогла б повернутися назад. Після ще кількох «мокрих» пириків я поставив суху, на яку мав добрий схід, а також витягнув голавлика і єльця. На жаль, приходив час, коли ми мали зустрітися біля машини і повертатися.
 Тож довелося скручуватися і пакуватися… Таким чином ця риболовля була не так цінною у плані якогось досвіду, як просто можна було приємно провести час і познайомитися з новими людьми, що і приємно, і цікаво.

Раніше я насміхався над тими дітьми бруківки, які приїхавши з гір скаржилися на головні болі. Яке кисневе отруєння, про що ви говорите?! У мене такого ніколи не було, адже в дитинстві практично все літо проводив на дачі, оточеній сосновим лісом. Проблем з киснем ніколи не мав. І от тепер, коли на дачу вдається їхати не так часто, як і в гори, я на собі відчув сповна – як воно, бути отруєним киснем. Приїхавши додому треба було зробити якісь справи, але голова боліла настільки, що не допомагали ані ібупром макс, ані масажі, ані зірочки… Допомогти могла хіба якась гільйотина. Якимось дивом мені вдалося заснути, втекти від цієї страшної болі і знову повернутися на береги несамовитої гірської річки, в компанію діджея Вовкінга…… Я пропонував вставати в четвертій ранку і йти на річку. Але Володя переконав, що це трохи зарано і на ріці треба бути десь пів восьмої. Ще удома ми перевдяглися в вейдерси і потопали по залізничній колії вниз. Хвилин за 20 ми дотопали до доріжки, що вивела нас до води.
Річка була просто фантастична. Блакитне небо, зелені гори, світлі оголені камені і якийсь специфічний колір вони. Цікаво, що той же Опір ніколи не буває такого кольору. А тут – краса неземна. Володя швидко розклався і поки я монтував свою першу вудку, він вже встиг зловити двох харіусів. “..руть ааа шій водці..” – це те, що я почув від нього з ріки.
Очевидно, він мав на увазі те, що харіуси беруть муху на першій проводці. До того ж ловити треба було на дуже швидкій течії – з повільною цього разу харіус не дружив. Мене ж більше цікавила форель. Після кількох харіусів, зловлених на нову німфу (її авторство, як я зрозумів, належить Нестору, тож мені якось не личить її описувати), спокусилося і кілька невеличких пстружків.
Усі вони, як і харіуси трималися на дуже швидкій воді, переважкно на початках бурхливих перекатів.
Риба чинила серйозний опір, зокрема й тому, що опиратися їй допомагала вода. Але після звільнення з безбородих гачків (http://fly-fishing.com.ua/index.php?route=product/product&path=3_37_81&product_id=4798) швидко виривалася і поверталася в свої буруни. До речі, знову не було жодного сходу! Володя йшов по одному берегу, я по іншому. Невдовзі він трохи випередив мене, а я вже зібрався його наздоганяти, як побачив велику каменюку, що виступала з води. Течія там була досить повільною, а за каменем, очевидно є яма. Я її не бачив, але вирішив перевірити. І зробив велику помилку. На спині у мене був важкий рюкзак, на плечі фотоапарат в сумці, і по вудці в кожній руці. Я закинув німфи за камінь і закрив очі – і так не видно індикатора. Але його і бачити не треба було – за якусь секунду я відчув енергійний удар і почув, як щось вистрибнуло з води, а потім з шумом туди ж плюхнулося. Знадобилося трохи часу, щоб вивести його до себе. Пстружок! І то такий, гарний! І тут я зрозумів, в якій дурній ситуації знаходжуся. Камінь гострий на нього нічого не покладеш, до берега є трохи йти, ще й вода швидка. Фотоапарат не витягну. Не залишалося нічого іншого, як попрощатися з рибою без фото і опустити вудку. Форель легко зійшла з безбородого гачка і крутнула передімною носом.
Зрештою, попереду було ще багато перекатів, тож я не дуже сумував, що не зафіксував у фотопам’яті цю красуню. На одному з таких спадів я кілька разів обловив цікаві ділянки, але марно.
Натомість Володя, замінивши мене, одразу ж витягнув трьох харіусів. Ми пішли далі, після чого зрозуміли, що річка стихла. Перестали літати мухи, небо трішки захмарилося і риба заспокоїлася. Вона не брала ані німфи, ані сухі, ані стрімери з мокрими. Повний штиль. Потрохи ми вирішили вертатися, щоб не заходити дуже далеко. Судіть самі: ми вже бачили купол монастиря на горі…Коли ми верталися, я зачепив ногою камінь у воді і перевернув його. Побачив багато корму і одного великого волохокрильця без хатки. Він був жирний, довгий і коричневого кольору. Я згадав, що в моїй коробці є щось схоже. Прийшовши на той самий перекат, де я нічого не зловив, примонтував цю імітацію на місце підвісної. Мене не турбувало те, що вона важча, аніж нижня.
Такий експеримент видався вдалим – за три закиди на одному місці я упіймав три гарні форелі. Усі вони жадібно хапалися саме на таку «чешку» з золотою головкою! Останнім був красивий харіус – йому теж хотілося спробувати цю мушку.Володя вже не ловив. Він розвалився на каменюках і фоткав небо, гори і річку. Закінчували ми рибалити на іншому перекаті, де я вирішив половити на прінца з жовтими біотами на спині.
Експеримент знову ж таки виявився вдалим – взяв довгий харіус. Після цього ми поставили жирну крапку. Загалом, з восьмої до другої було спіймано понад 30 риб. Володя зловив трохи більше, я менше, але задоволеними виявилися усі. ПС. Я дуже радий, що познайомився з Вовкінгом. Цікава і неординарна людина, з європейським мисленням і солідними творчими планами. Успіху тобі і дякую за чудово проведений час!