Блог двох мухарів

… Тим часом почалася метушня. До старту першого етапу залишалося не так вже й багато часу, а треба було його знайти і хоч трохи оглянути. Ми з Арсеном стрибнули в «паджеро» і вирушили на захід – шукати наш 7-ий пул.

Спеціально для того, щоб учасники знали, де їхній пул, ми купили доволі дорогу маркувальну стрічку. Ті, хто займався розміткою, мали чіпляти таку стрічку на деревах, обабіч траси. Коли я розмічав нижні пули, то червоно-білі маркери чіпляв акурат перпендикулярно до таблички з номером. Але на верхніх пулах було по-іншому. Відрахувавши необхідну кількість маркерів, ми збочили з дороги і опинилися на гарній галявині. Арсенова машина сховалася від сонця між старих сосен – там було зовсім темно. Зручний схід до ріки покращив настрій, адже у нас було ще хвилин 40 на підготовку. Однак, коли я зліз до води, то побачив продовгасту мілину. Стало ясно – це буфер. Для чого ж тоді ставити маркер? Пішов ліворуч, потім праворуч. Ніде не було білої таблички. Витративши хвилин 15 нарешті побачив табличку із 9-им пулом. Перше, що я тоді подумав – якого біса на дорозі було шість маркерів?

Повернулися в машину і залишили затишну галявину. Проїхали ще з півкілометра – треба було виходити, часу залишалося обмаль. З горем навпіл злізли з гори, побачили Толіка та Діму, які теж шукали свій пул. Наш був дуже близько.

Біда не ходить одна. Мало того, що до старту залишилося хвилин 20, а я ще знав, де мій пул починається і де закінчується, на правому черевику до половини відлетів войлок. Арсен виручив ізолентою – єдиним, що було під руками, але це не допомогло. Зрештою, знайшовши край пулу, я похапцем почав витягати вудки з тубуса і прив’язувати повідці. Ще коли переходили річку, побачив, що на пулі є одна ямка, кілька приямків, але переважно територія мілинна. Сонце припекло, я вже був весь мокрий і коли прив’язував останню муху, не мав часу на те, щоб бодай ковтнути води.

16:30 і я стартую. Попри усі труднощі та піт, що заливає очі, бачу дуже перспективну ділянку, де просто не може не бути риби. Кілька проводок результату не принесли – на німфу спокусився лише гольян, що мене дуже засмутило. Навряд чи здерка перебувала у комфортних умовах, якби поруч трималася форель.

Так чи інакше, але приямок нічим мене більше не потішив. Роблячи неприємні звуки розклеєним войлоком, я просувався вверх по течії, у пошуках перспективних місць. Здавалося, що вже тут, на цій ямці, точно має бути хоч щось, але усі мої мухи риба ігнорувала. Напевно, я занадто сліпо вірив у приманки, що працювали тиждень тому. Шоколадки з фіолетовим тораксом, цинамонові німфи, зелені марч-брауни, ред-таги раз по раз приносили мені рибу. Але не зараз. Зараз було просто страшно.
Жодного удару, жодного натяку на рибу. У пошуках цікавих місць я забрів вверх по течії, занадто далеко, але не бачив маркера свого пулу. Побачив, натомість, Толіка, який впевнено йшов до мене і махав руками. Стало ясно, що я на межі шостого пулу, де ловив Діма Петровський. І справді, коли я обернувся назад, то метрів за 50, на протилежному березі, побачив білу табличку, майстерно сховану за гілками дерев.
Повернувся і почав все спочатку. Змінював мухи, затримував проводку – нічого. Що я робив не так, на жаль, залишилося загадкою. Час закінчився. У мене нуль.

До роботи приступив Арсен. Він почав з тієї ж ями, що й я. Кілька гольянів десь довели теорію про те, що там форелі нема. Ми просувалися вверх, час збігав, риба ігнорувала. Коли за фінішу залишалося хвилин з 20, Арсен зробив різкий рух, змахнув підсаком і з переможним криком продемонстрував невеличкого пстружка, який узяв на малій течії між двох каменів.
Отже, риба таки є, але сидить вона у зовсім незвичних місцях! Невдовзі, на схожому місці, Арсен одну рибу спустив, але на останніх секундах таки завів до підсака другу рибу, з якою біг до мене метрів 30. Дві форелі у складних умовах – достойний результат.
Тепер треба було довідатися, як відловилися інші учасники.

Виявилося, що практично усі щось та й упіймали, а дехто взагалі порвав свої пули. Особливо вдало виступили Діма Петруняк, Юра Щербатий, Макс Кусакін, Віктор Гаврилко. Хлопці знайшли вдалі мухи у вдалих місцях – заводили до підсаків форелей, харіусів та палій. Зовсім мало учасників склали мені компанію в низу таблиці.
Але парадокс у тому, що вони банально не дотягли рибу до підсака, тобто у них було багато сходів, багато ударів. Я геть заплутався. Що не так у мене?

Насамперед, слід було зремонтувати черевика. На пеньок біля вогнища я поставив взуття так, щоб войлок максимально швидко висохнув. Згодом, протер його горілкою, ще раз висушив, після чого вилив півтюбика клею, який, на щастя, знайшовся в Арсеновій машині.

Тепер можна було трішки розслабитися – до нас приїхав Нестор, почалася підготовка до великої вечері. Шашлик з печеним хлібом смачно крутився, Юра Гудзь пригощав охочих лаймовим трунком, хтось пив віскі, хтось пиво. Пили мало. Хотіли зранку мати свіжу голову, аби додати собі залікових балів.
Ближче до півночі вогонь загасили і ми позалізали до наметів. Треба було відпочити.

Перший етап був показовим, але не критичним. За новими правилами, навіть з нулем можна виграти, адже буде другий шанс, зранку. Ми виїхали на 17-ий пул великою групою. Макса посадовили в багажник, на сумки. Доїхали з вітерцем, доволі комфортно. Розбрелися по локаціям. Аби добратися до 17-го пулу, слід було вийти на 14-му і йти вниз по течії, адже іншого шляху для потрапляння на точку не було – заважала висока підпорна стіна.

Наш пул – каскад бурунів, кілька ям, злив, два перекатики. В принципі, місцина дуже перспективна. Ми розклалися посеред пулу на великому плоскому камені. Арсен мав починати першим, тож довелося спускатися вниз, до цікавої і повільної ями.
З самого ранку було дуже холодно, але щойно визирнуло сонце, повітря прогрілося, тож довелося скидати теплі речі просто на ходу.

Окремо слід згадати Олега Степаненка, який погодився виконувати функції головного судді. Власне, можна з упевненістю сказати, що виконував він їх ідеально – ходив по пулах, звертав увагу на різні нюанси і навіть не зараховував рибу. Зокрема, в Дмитра Петруняка одна форель упала на берег, відповідно, до заліку її заносити вже не можна було. Олег зі своїми обов’язками впорався справді сильно, за що йому подяка від усіх учасників.

Арсен по кілька разів пройшов пулом, але у нього повторилася ідентична ситуація, що й у мене – жодного натяку на рибу. Чесно кажучи, мені заходити у воду вже було страшно. Якщо я ще й зараз нічого не спіймаю, буде повний провал. Хвилин через 15 від старту я отримав перший схід.
На виході з центральної ями, вже на зносі мух, узяла досить крупна риба, але одразу ж відпустила муху. Потім було тривале затишшя. Останні півгодини я вирішив провести на крайній ямі, особливо після того, як помітив рибу, що виплила на поверхню і поцікавилася маленьким сухим ред-тагом.

Тут взагалі окрема історія. Харіус або брук, зараз важко сказати, хто саме, кілька разів піднімався з глибини, максимально близько підходив до мухи, але жодного разу її не брав. Тим часом, в самій ямі у мене було два чітких і потужних удари, але з невідомих причин, риба не засікалася. Нарешті, вже на останніх хвилинах, в іншій точці ями, чотири рази (!) на суху випливала одна й та ж риба, але адекватного клювання не було. Що за нещастя таке?
Словом, перший день я закінчив з ганебним нулем. Тим часом, лідери першого етапу добрали свою рибу на другому, але були й дивні непорозуміння. Так, ранковий етап не приніс риби Степану Чеху та Івану Повхану – однак вони відловилися звечора.
До переліку лідерів долучилися також Толік Новіков та Андрій Скворчинський. Фактично, за два етапи без риби залишилося лише двоє учасників – я і Діма Чейлитко. Усі інші впевнено гнали вперед.

Відеоролик про змагання від Юри Щербатого

Практично два місяці без жодного вихідного – таким був мій робочий графік, який почався ледь не одразу після завершення змагань на Кубок України. Усе для того, щоб мати кілька днів для організаційних моментів та підготовки до чемпіонату. Зрештою, левова частка роботи уже була виконана. Протягом доволі тривалого часу я вів переписку із начальником вигодського лісгоспу Олександром Матусевичем, згодом зустрівся з ним і обговорив основні нюанси змагань. Лісники дали добро на розмітку пулів, тренування, віддали нам галявину під наметовий табір, пообіцяли забезпечити дровами та розетками. Словом, можна було приїжджати і готуватися у спокійній атмосфері. Погода теж сприяла – дощів не передбачалося, тож річка мала бути чистою.

Ще в середу ввечері ми з Арсеном вирушили на закупи в «Епіцентр». Ми закупили необхідні матеріали для розмітки пулів, антимоскітний тент, який нас виручав протягом трьох днів. А вже у четвер зранку, спакувавши все необхідне до багажника, взяли курс на автовокзал – треба було забрати Костю, нахлистовика з Молдови, який спеціально приїхав на змагання у якості спонсора.
Костя – майстер хендмейду, робить шовкові шнури та інші елементи снасті для класичного нахлисту. У Європі має популярність, його продукцію купують австрійці, німці, англійці. Далі – забираємо Юру і Настю, закуповуємося в «Ашані» (Костя снідав-обідав трьома порціями вареників), заправляємося газом, після чого вже спокійно рушаємо у сторону гір.

Дорога минула непомітно швидко; воно й не дивно, зважаючи на пілота і його болід. Зупиняємося біля джерела із смачнющою водою – набираємо 20-літровий бутль, фотографуємося, насолоджуємося краєвидами Свічі.
Вона вже майже чиста – вчорашньою зливою навіть не пахне. Костя не знає, де себе подіти – у таких горах йому раніше не доводилося бувати. Дихаємо свободою, слухаємо шум води. Ми щасливі.

До табору залишається пару кілометрів – за хвильку ми вже завертаємо у браму, потім на міст і ось – ліворуч розкинулася красива галявина. Тут є бесідки, столи, мангал, місце для наметів.
Найкозирніше уже зайняте, в трикутнику кленів свій здоровенний намет розкинули хлопці з Рогатина. Нам же залишається сусідня територія.
Байдуже, головне, щоб подалі від центральної бесідки, яка трохи згодом стане пунктом збору усіх голосистих нахлистовиків.

Разом з нами приїхали хлопці з «Екстрім Експедішн» – генерального спонсора змагань. Руслан Пугач і Віталій Смігановський серед учасників, їхні друзі з камерами та фотоапаратами, готуються зйомки серйозного кіно. Саша Свида і Стьопа Чех тут ще з середи.
Їх поки нема на базі – рибалять, готуються. Приїхали хлопці з Києва – Сергій Карабут, Коля Степанов, Діма Чейлитко і Діма Петровський.
За ними підтягнувся Дмитро Петруняк з бутльом домашньої малинівки. Мало-помало табір почав розростатися – хтось розставляв намети, хтось накривав на стіл, хтось вішав банери, хтось уже розмахував вудками та ділився мухами.

Ми нікуди не поспішали. Спокійно розставили наші споруди, вийшли до ріки. Одначе, слід було зайнятися завершальним етапом організації – розмітити пули. Зважаючи на те, що учасників було 20, пули мали бути значно довшими, аніж зазвичай.
Тому вверх по течії було відряджено двох рогатинців разом з Юрою Щербатим, який трохи орієнтувався в тих місцях і знав, де потрібно зробити буферні зони.
Щодо нижніх пулів, то їхньою розміткою зайнялися «екстрімівці». Я жодним чином не хотів втручатися, однак взяв на себе місію маркувати навколишні дерева червоними стрічками, показуючи учасникам, де знаходяться їхні пули.

Свіча – річна з гонором і характером. Вона мінлива. Тут є яма, а тут нема. Тут злив і перекат, а тут мілинне озерце. І все ж нижні пули розмічалися без буферних зон. 10 пулів вже чекали на своїх учасників. Жеребкування ми провели заздалегідь, тож усі вже знали, де й коли ловитимуть і кого судитимуть. Як виявилося, це зекономило нам купу часу.

Увечері всі зібралися за столом бесідки. Приїхав Макс зі Сколівським, прилізли свині, прискакав кінь. Ударна п’янка набирала обертів – можна було трішки розслабитися перед серйозними завданнями. Я пив не багато, але часто. Закушував мало.
Уночі стан мого самопочуття дістався дна. Від алкогольної мішанини почалася печія, яку я випадково залив кока-колою.
Словом, о пів на шосту довелося виходити з намету і робити зарядку на вже морозному повітрі. Вода зі струмка трішки привела мене до тями, але спати вже не хотілося. Вирішив піти на гору та набрати трішки грибів до сніданку. Надибав трішки лисичок, пару польських та бабок. Мало б вистачити.

Коли я вернувся в табір, усі продовжували сопіти та хропіти. Ближче до сьомої, коли почали з’являтися перші сонячні промені, з наметів раз по раз висовувалися сонні голови, обмотані шарфами чи коциками. Закипіли чайники, табір заполонив кавовий аромат.

Діма Чейлитко вийшов з намету уже зібраним. Хотів першим пройтися по ріці, щось упіймати на домашньому пулі. Вирішив скласти йому компанію.
Прийшовши до ями, показав йому муху і вже за кілька хвилин Діма боровся з крупним харіусом.
Побажавши йому успіхів, я повернувся до табору – треба було залагодити ще кілька справ.

Вийшло сонце і припекло так, що про ранковий колотун уже всі забули. Хто не лякався бігав до потічка, який ніс холодну воду до Свічі.
Церемонія відкриття мала розпочатися о 15:00, а до цього часу вартувало приділити трохи часу семінаристам, які приїхали з різних куточків України. Основну частину на себе взяв Стьопа Чех, ми з Максом асистували.

Третя дня наближалася невпинно. Значна частина учасників уже зібралася на галявині. Не було тільки Сергія Карабута та Романа Яковченка.
Обидва от-от мали приїхати, але час спливав, а їх не було. О 15:15 приїхав Сергій з Дімою Чейлитком, який зайняв місце Романа. Наш свалявський друг мав кілька пригод на дорозі – то коробка передач, то ще якась деталь заважали йому вчасно прибути на місце збору.
Як би нам не було прикро, але правила порушувати ми не могли. Для того ж їх і писали, щоб чітко слідувати всьому, що там написано. Власне, Роман, який таки приїхав, до ситуації поставився із розумінням.

Тим часом почалася метушня. До старту першого етапу залишалося не так вже й багато часу, а треба було його знайти і хоч трохи оглянути.
Ми з Арсеном стрибнули в «пажеро» і вирушили на захід – шукати наш 7-ий пул…

Далі буде…

На ріці Свіча завершився 6-ий чемпіонат України з нахлисту, участь в якому взяло 20 спортсменів. Після виснажливих змагань та тривалих підрахунків, визначено, що чемпіоном України 2016 року став Дмитро Петруняк з Івано-Франківська! Друге місце дісталося Віктору Гаврилку з Заболотова Франківської області. Бронзову медаль отримав Юрій Щербатий з Дубно, що на Рівненщині. 

Детальніші світи зі змагань, велика кількість фото та відео – це все очікуйте на блозі найближчим часом.

Одним із спонсорів чемпіонату України на Свічі стане Костянтин Дегтярьов з Кишенева. Він вже досить тривалий час займається виготовленням нахлистових шнурів та підлісків за традиційною технологією і з традиційних матеріалів – шовку, льону тощо. Ціни на таку продукцію куди вищі за фабричні, однак вони користуються великою популярністю у Європі. Костянтин також колекціонує різноманітні нахлистові раритети, які також стануть одними із елементів призів. 

Загалом же, наш спонсор приготував для переможців різноманітні милі речі, які словами і не описати. Усе буде показано на самих змаганнях, а автор зможе продемонструвати, як його продукція виглядає у дії.

I place
A. CDH Special Creek Tsper Sik Flyline + Silk Polytips
B. Full Series Silk Leader Kit
C. Cabinet Kit “Stream. Mountain. Memories”

До зустрічі на змаганнях!