Блог двох мухарів

Як завжди, остаточне рішення про омріяну поїздку далося мені лише в обід, перед виїздом. Мозок роздирало бажання нарешті відвідати такі дорогі серцю місця на Сяні і холодний розррахунок того, що зараз воно для мене не на часі. Спасибі Ростику, який за ніч до виїзду допоміг залагодити більшісь моїх хвостів і провів переговори з людиною, від якої залежало 99% моєї поїздки – дружиною.

Останні години на роботі тягнулися наче цілі дні, а вечір промайнув у зборах. Кімарнути перед дорогою не вдалося, зате на світ з’явився з десяток мушок. А ще моя половинка, як завжди, зпакувала нам цілий пакет смаколиків і своїх знаменитих канапок. І ось нарешті 00.15 я в Ганки, швиденько пакуємся, збираєм по дорозі Ростика, Мішу і Івана і в 01.00 стартуємо зі Львова в напрямку OS San. Дорога минула напрочуд спокійно, лише декілька раз мене просили трішки повільніше минати «ковбаски» – саме так на екрані навігатора виглядали неймовірно круті повороти, бо гальорці ззаду бракувало повітря. Як завжди, зустріли оленя та косуль на дорозі, однак прикростей вони нам не принесли.

Нарешті о 4.30 нас зустрів нічний Сян. Перекус, плящинка коньячку і трішки кави зробили свою підлу справу – заснути так нікому і не вдалося. Зате вдалося спробувати нічну німфу, котра закінчилася заплутаними снастями в Ростика і Ганки, так як я, замість ловлі, виконував роль ліхтарика. Почало світати, за декілька хвилин всі вже були повністю готові, окрім Міші, якого таки Морфей затягнув в свої обійми.

Ми з Ростиком рушили вниз по течії, залишивши недоторкані місця нашим друзям. Перші закиди змусили нас задуматися – ріка мілка, чиста, а покльовок немає. Ростик наче в воду дивився: «Ця рибалка простою не буде…». Нарешті я розловився невеликою форелькою, потім ще одною. І в Ростика на німфу пішли гарні харіуси. Ми навіть почали маленький міжусобчик і тут я не вірю своїм очам – Сян стає кольору молока, а звідкись, зовсім близенько, починають доноситись звуки великих двигунів. Виглянувши з-за острова, я бачу як раз за разом самоскиди їдуть через ріку і висипають гравій. Потік ненормативної лексики, перекрикуючи гул моторів порушує спокій цих святих місць. Як так? Чому такі справи роблять у суботу, коли продані всі ліцензії на спеціальній ділянці? Чому Павел нас не попередив? І ще сотні інших «чому»?

Вирішуємо лівим рукавом ріки повертатися до бази. По дорозі ділянка практично зі стоячою водою, але  чи то зі злості чи з відчаю роблю закид сухої мушки і, о диво, харіус десь на 35 см позує перед фотоапаратом Ростика. Напевно це був прощальний подарунок ділянки біля Віати, тому що більше нічого зловити не вдалось. По дорозі зустрічаємо Ганку, яка бажає реваншу з нашим з нею давнім другом – тайменем, який живе в заповідній ямці. Він вже двічі тестував снасті Ганки і один раз мої, однак щоразу виходив переможцем. І на черговій проводці Король знову дає бій Ганні… І знову виходить переможцем. Що ж, ми ще зустрінемся.

Чекаючи Івана з Мішою, здзвонюємся з Павелом і вирішуєм змінити дислокацію, стражнік обіцяє показати нам красиве місце з крупним харіусом. Півгодини їзди і ми зупиняємося… біля тюрми, очевидно, колонії для неповнолітніх! От як люди в Польщі відбувають покарання – біля річки, серед мальвовничої природи, граючи в баскетбол, щоправда, за двома парканами з колючого дроту під напругою…

Ну що, спробуєм. Так як в мене снасть була зібрана, першим заходжу в воду і одразу ловлю достойного харіуса. Не все так погано, як то кажуть. Далі ще 5 таких, раз за разом. Сунуся лівіше, щоб звільнити місце Міші, в якого на початках справи йшли трішки гірше. Ростик побрів вверх по течії і поборовся з декількома фореляти на мокрі, Ганка кайфувала від сухих, а Іван пробував щастя з німфами.
І тут як дежавю… Знову тече молоко. Вирішуєм перекусити і почекати, поки річка трохи очиститься. Пообідавши, мене остаточно розморило – далися взнаки дві ночі без сну, і я вирішив 2 годинки перекімарити. Відкрив люк в авто, розклав сидіння і солодко захропів аж на 2 години, поки мене не підняв Ростик. Вирішили проїхати ще трошки до Ельдорадо, де й доловили до кінця дня.

Що вам сказати у підсумку… Відпочили чудово, компанія суперова, рибка прокльовувала, але не більше. Рибалка як рибалка, такого душевного трепету як попередні рази, я, особисто, не отримав. Трофеїв не було, вся риба відмітки 40 см не перевищила, кількісно теж не вразила.

Що ж Сян, побачимося вже наступного року і дуже сподіваюсь, що ти будеш до наших сердець більш лояльним!

Автор: Арсен Грабчук, спеціально для Блогу

PS На інші враження від Сяну очікуйте в вівторок та в середу

До вашої уваги техніка виготовлення осінніх “сиріток” для французького методу. Критика вітається.

Гарну суботу провели ми з Арсеном. Усе з того почалося, що треба було заскочити до мене на дачу і зібрати “урожай” грушок. Грушки трошки розчарували, але загалом це не вплинуло на наш відпочинок. Щойно перші промені сонця вийшли з-за горизонту (було всього лише +3), як ми пішли до лісу у пошуках білих грибів.
Грибів було мало – на двох ми знайшли всього три білих, десяток польських, пару підберезовиків та жменьку лисичок. Зате гарно прогулялися і надихалися свіжим сосновим повітрям, яким я дихав в дитинстві, коли проводив тут усе літо. А потім ми перейшли до найголовнішого пункту нашої мандрівки і вирушили на одне з лісових озер аби половити окуня.
Арсен згадав часи, коли був дуже навіть пристойним спінінгістом, а я, звичайно, узяв нахлистову палку і коробку зі стрімерами – кілька років тому Юра Гудзь ловив там на стрімери гарних окунів. Пам”ятаючи про мілку косу з білого вапняка я акуратно зійшов у воду і став на куті – з одного боку ріс очерет, а потім була дивна місцина, поросла травою, в якій завжди сидів окунь.
Арсен стояв неподалік і регулярно витягував “матросиків”, що спокусилися на “їстівний” силікон. Мені до того діла не було – треба було зробити дві речі: знайти стрімер і знайти проводку. Пошуки зайняли у мене трохи часу, аж поки я не відчув такий бажаний удар.
Окунець взяв на “сепаратиський” оранжево-чорний стрімер з важкою вольфрамовою головою. Радості було на все озеро – певно, навіть карп”ятники, які цілий день просиділи без діла почули мої радісні крики. Проводка була доволі спокійною – я давав стрімеру опуститися на дно і легкими стріпами підтягував його до себе.
Невдовзі мені вдалося переконати і другого окунця ідентичного розміру. Мабуть, риба ловилася б й надалі, якби не хмари та вітер. Погода зіпсувалася, тож активність риби різко знизилася. Арсену таки вдавалося іноді щось витягувати, а от в мене було глухо. Однак я і тому був радий – перші два окуні на стрімер…
Коли я вже наловився, то дивився за Арсеном – насамкінець він витягнув крупного окуня, який прикрасив наш день. Таким чином ми назбирали і наловили усього по-трошки, тобто, день цілком вдався.

Коли людина приходить в невідомий нахлист, у неї виникає мільйон питань. З чого почати, що купити, де знайти інформацію тощо. Не рідко новачки залазять на нахлистові форуми і нічого не читавши одразу пишуть щось типу: «Допоможіть з вибором снастей». На цьому усе закінчується, адже більш досвідчені учасники форуму при всьому бажанні в такому випадку допомогти не зможуть. У цьому матеріалі я спробую дати початківцям кілька порад, як уникнути клопотів на власну голову, натомість почати повноцінно займатися нахлистом.

Насамперед, варто усвідомити, що нахлист стоїть на трьох китах: час, терпіння та гроші. Якщо чогось одного нема – то краще не займатися нахлистом. На жаль, такими суворими є нинішні реалії. Як не крути, але без фінансового вливання ця справа вмре ще не народившись. Необхідно купити щонайменше одну вудку з котушкою, шнуром і повідковими матеріалами. Також потрібне екіпірування: вейдерси з черевиками чи хоча б високі ґумові чоботи, якісну термобілизну і шкарпетки, неопренові «шкарпетки» для холодної пори року, нахлистовий жилет, в який треба буде покласти безліч необхідних речей, а ще більше різного непотрібу. Щоб виглядати по-нахлистовому по-людськи здалося б мати фліс чи куртку від тематичного виробника та бейсболу. Необхідні також поляризаційні окуляри, бодай одні. Усе це коштує недешево…

Гроші необхідні і для того, аби самотужки в’язати мухи. Вам знадобляться лещата, інструменти (катушкотримач, бажано два, вузлов’яз, перотримач, ножиці, даббінговий твістер, ступка для хутра тощо), власне, самі матеріали. Матеріали не дешеві. Скажімо, пакетик гачків вартує від 15 до 100 гривень, десяток вольфрамових голівок – 30 гривень, пакет простого даббінгу коштує в районі 15-20 гривень, нитка – від 20 до 50 гривень, пакетик CDC – 20 гривень, кілька якісних когутячих пір’їн – ще 50 гривень… А такого добра треба мати багато. Недавно рахував, що у моїх коробках лежать понад сотня пакетів даббінгу, з яких я користуюся заледве третиною. Отже, велика кількість грошей пішла на вітер. Саме тому, вибір матеріалів для конкретних мух і регіону – справа дуже важлива і потребує попередньої консультації із більш досвідченими нахлистовиками. Самотужки, під час вибору продукції, від якої очі розбігаються, потрапити пальцем в небо просто нереально, тож навіть не намагайтеся. Коли ж мухи нав’язані, їх треба спакувати в спеціальні флай-бокси, ціна яких на українському ринку становить від сотні гривень за штуку. Іноземна продукція буде в рази дорожча.

Звичайно, можна піти шляхом економії і придбати чи взяти в подарунок юзані речі. Зрештою, нахлистовики не рідко продають те, що їм вже не потрібно, але цілком знадобиться для тих, хто починає займатися нахлистом. Це можуть бути і вудки, і вейдерси, і інструменти. Таким чином на арену виходить другий кит – час. Час для того аби поспілкуватися і отримати необхідну інформацію, час для того, аби добре пошукати і знайти саме те, що необхідне. Час для того, щоб без поспіху в’язати мухи. Не рідко я зустрічав людей, у яких такого часу просто нема. Тож їм доводиться економити не у фінансовому плані, а в хронологічному. І не відомо, що гірше.

Нарешті, переходимо до третього кита – це бажання. Бажання вчитися, шукати, досліджувати, вдосконалюватися… Пригадую себе, коли ще не ловив нахлистом, а дивився на карпатські ріки і не розумів, де ж там може бути риба. Тоді я дивився, але не бачив, слухав, але не чув. Тепер, коли вже не один рік рибалю на мушку, починаю зауважувати за собою небачені раніше речі. Наприклад, у мене почав активно працювати периферійний зір! Це просто неймовірно, бо раніше такого не було. Невже це нахлистова еволюція? Тепер, коли я на ріці, то помічаю секундний блиск у воді і маю впевненість, що на цьому місці упіймаю рибу. Як правило, все так і відбувається (якщо цей блиск не належить подусту J). Нещодавно на Ріці в Закарпатті мені вдалося навіть помітити харіуса, який піднявся до поверхні, але на повітря навіть носа не висунув. Не знаю як для кого, але для мене це особливе досягнення. Знову ж таки, вважаю, що досягнув цього завдяки бажанню вчитися і бачити те, чого не бачив раніше.

Раніше, коли мені багато чого не вдавалося, я хотів закинути нахлист. Реально, то були муки. Не міг я зловити харіуса протягом дня, не міг нормально закинути мушку чи бодай адекватно її зв’язати. Якби не стороння допомога, то, мабуть, я й надалі їздив би на ставки і ловив коропів. Та радію я не через це, а через те, що навіть зараз, коли зловити рибу не є жодною проблемою, у мене щоразу збільшується бажання вчитися і вдосконалюватися. Постійно я ловлю себе на думці, що мої знання про ріку і нахлист просто мізерні, а вміння вибрати мушку і зловити рибу – це капля в морі, не більше.

Величезне задоволення я отримую від спілкування з нахлистовиками із інших регіонів. Особливо подобається спостерігати за тим, як вони ловлять, яка в них техніка чи стратегія. Наприклад, на останніх змаганнях на Ріці я відкрив для себе унікальний французький метод від Дмитра Петруняка, німфову техніку із пролонгованою проводкою від Івана Повхана, а на Опорі був вражений методикою Богдана Цебрика, який ставив дрібні мушки на критично тонкі повідки.

Чотири чи п’ять років тому до моїх рук потрапив диск з чеським фільмом «Нахлист та в’язання мушок». Я його передивляюся десь двічі на рік, аналізую і прораховую все, що там бачу. Неймовірно, але щоразу до мене доходить нова дещиця інформації, на яку я не звертав увагу раніше. Нахлист добрий тим, що він не має меж. Гадаю, нікому не повернеться язик сказати, що в нахлисті для нього секретів не залишилося. Хто так бодай думає, той дуже глибоко помиляється. Зате нахлист дозволяє прогресувати і розвиватися. Згадайте апорію Зенона із університетського курсу логіки і уявіть себе швидким Ахілом, який не може наздогнати повільну черепаху, що собою уособлює нахлист. Змиріться з тим, що вам доведеться лише бігти за нею, але не переганяти.

Усе це – і спілкування, і дослідження літератури для нахлистового розвитку надзвичайно важливе. Саме тому новачкам категорично рекомендується приїжджати на семінари, фестивалі та змагання, але от бути там мовчазним спостерігачем – не найкраща ідея. Крім того, вартувало б усвідомити ще одну річ. Не секрет, що професійні шахісти не люблять грати із любителями, адже таким чином вони знижують свій рівень. Щось схоже відбувається і в нахлисті. Бажано, щоб новачки приїжджали на такі зібрання вже бодай інформаційно-підкованими. Нахлистовики теж дорожать своїм досвідом – ділитися ним вони не проти, але так само не будуть проти отримати інформацію взамін. «Муму» у нахлисті – не варіант.

Ну, добре, наговорив я всякого. Хочете – вникайте в суть написаного, хочете – йдіть своєю нахлистовою стежкою. Удачі!

Ви вже вибачайте, але я трохи розхворівся, тому розширеного звіту з суботньої вилазки не буде. Ми поїхали утрьох з Юрою і Сашком Бородою на дві річки і загалом відловилися дуже пристойно. Харіус вже нагуляний, регулярно трапляються екземпляри на 30 сантиметрів і трішки більші. До формату Сяну вони ще не дотягують, але все одно з такими приємно боротися. Найкраще ловилося на німфи. У мене більшість харіусів було зловлено на підвісну “сирітку”, підвантажену лише свинцем, а також на “розвідника” Івана Повхана з зеленого спектрадаббінгу і срібним вольфрамом. У Юри добре працювала “шоколадка” з золотим вольфрамом і темно-зеленим тораксом. Зрідка риба ловилася і на суху. Вже після двох перших годин ми наловилися по повній програмі, тож пішли до лісу і зовсім скоро набрали півкошика опеньок, рижиків, польських та одного білого. А після обіду вирушили на більшу ріку, до красивих скель. Там харіус ловився виключно крупний, але його треба було знайти і переконати. Ну і познайомилися з початківцем – Саша наразі вникає в суть нахлисту…