Як завжди, остаточне рішення про омріяну поїздку далося мені лише в обід, перед виїздом. Мозок роздирало бажання нарешті відвідати такі дорогі серцю місця на Сяні і холодний розррахунок того, що зараз воно для мене не на часі. Спасибі Ростику, який за ніч до виїзду допоміг залагодити більшісь моїх хвостів і провів переговори з людиною, від якої залежало 99% моєї поїздки – дружиною.

Останні години на роботі тягнулися наче цілі дні, а вечір промайнув у зборах. Кімарнути перед дорогою не вдалося, зате на світ з’явився з десяток мушок. А ще моя половинка, як завжди, зпакувала нам цілий пакет смаколиків і своїх знаменитих канапок. І ось нарешті 00.15 я в Ганки, швиденько пакуємся, збираєм по дорозі Ростика, Мішу і Івана і в 01.00 стартуємо зі Львова в напрямку OS San. Дорога минула напрочуд спокійно, лише декілька раз мене просили трішки повільніше минати «ковбаски» – саме так на екрані навігатора виглядали неймовірно круті повороти, бо гальорці ззаду бракувало повітря. Як завжди, зустріли оленя та косуль на дорозі, однак прикростей вони нам не принесли.

Нарешті о 4.30 нас зустрів нічний Сян. Перекус, плящинка коньячку і трішки кави зробили свою підлу справу – заснути так нікому і не вдалося. Зате вдалося спробувати нічну німфу, котра закінчилася заплутаними снастями в Ростика і Ганки, так як я, замість ловлі, виконував роль ліхтарика. Почало світати, за декілька хвилин всі вже були повністю готові, окрім Міші, якого таки Морфей затягнув в свої обійми.

Ми з Ростиком рушили вниз по течії, залишивши недоторкані місця нашим друзям. Перші закиди змусили нас задуматися – ріка мілка, чиста, а покльовок немає. Ростик наче в воду дивився: «Ця рибалка простою не буде…». Нарешті я розловився невеликою форелькою, потім ще одною. І в Ростика на німфу пішли гарні харіуси. Ми навіть почали маленький міжусобчик і тут я не вірю своїм очам – Сян стає кольору молока, а звідкись, зовсім близенько, починають доноситись звуки великих двигунів. Виглянувши з-за острова, я бачу як раз за разом самоскиди їдуть через ріку і висипають гравій. Потік ненормативної лексики, перекрикуючи гул моторів порушує спокій цих святих місць. Як так? Чому такі справи роблять у суботу, коли продані всі ліцензії на спеціальній ділянці? Чому Павел нас не попередив? І ще сотні інших «чому»?

Вирішуємо лівим рукавом ріки повертатися до бази. По дорозі ділянка практично зі стоячою водою, але  чи то зі злості чи з відчаю роблю закид сухої мушки і, о диво, харіус десь на 35 см позує перед фотоапаратом Ростика. Напевно це був прощальний подарунок ділянки біля Віати, тому що більше нічого зловити не вдалось. По дорозі зустрічаємо Ганку, яка бажає реваншу з нашим з нею давнім другом – тайменем, який живе в заповідній ямці. Він вже двічі тестував снасті Ганки і один раз мої, однак щоразу виходив переможцем. І на черговій проводці Король знову дає бій Ганні… І знову виходить переможцем. Що ж, ми ще зустрінемся.

Чекаючи Івана з Мішою, здзвонюємся з Павелом і вирішуєм змінити дислокацію, стражнік обіцяє показати нам красиве місце з крупним харіусом. Півгодини їзди і ми зупиняємося… біля тюрми, очевидно, колонії для неповнолітніх! От як люди в Польщі відбувають покарання – біля річки, серед мальвовничої природи, граючи в баскетбол, щоправда, за двома парканами з колючого дроту під напругою…

Ну що, спробуєм. Так як в мене снасть була зібрана, першим заходжу в воду і одразу ловлю достойного харіуса. Не все так погано, як то кажуть. Далі ще 5 таких, раз за разом. Сунуся лівіше, щоб звільнити місце Міші, в якого на початках справи йшли трішки гірше. Ростик побрів вверх по течії і поборовся з декількома фореляти на мокрі, Ганка кайфувала від сухих, а Іван пробував щастя з німфами.
І тут як дежавю… Знову тече молоко. Вирішуєм перекусити і почекати, поки річка трохи очиститься. Пообідавши, мене остаточно розморило – далися взнаки дві ночі без сну, і я вирішив 2 годинки перекімарити. Відкрив люк в авто, розклав сидіння і солодко захропів аж на 2 години, поки мене не підняв Ростик. Вирішили проїхати ще трошки до Ельдорадо, де й доловили до кінця дня.

Що вам сказати у підсумку… Відпочили чудово, компанія суперова, рибка прокльовувала, але не більше. Рибалка як рибалка, такого душевного трепету як попередні рази, я, особисто, не отримав. Трофеїв не було, вся риба відмітки 40 см не перевищила, кількісно теж не вразила.

Що ж Сян, побачимося вже наступного року і дуже сподіваюсь, що ти будеш до наших сердець більш лояльним!

Автор: Арсен Грабчук, спеціально для Блогу

PS На інші враження від Сяну очікуйте в вівторок та в середу

Цікавий нахлист