Блог двох мухарів

«Ліпше один раз побачити, аніж сто разів почути» – таке прислів’я остаточно переконало мене взяти участь у семінарі «Strike-2014». Відклавши на 4 дні справи, вирішив нарешті відвідати давно омріяні Карпатські ріки з чистою водою та заповітними рибами. Дуже хотілось зустрітись з людьми, з котрими спілкувався лише на сторінках мухарських форумів, і, звісно, потримати на туго натягнутому шнурі головних нахлистових риб. Одразу скажу, що програму було виконано у повному обсязі та й навіть більше.

Організатори нахлистового свята, розмістивши учасників на туристичній базі «Карпати», забезпечили комфортний побут і смачне харчування аби дати їм можливість повністю зосередитись на змаганнях та навчанні.

Особисто я за чотири дні отримав мало не стільки ж інформації стільки, скільки самотужки здобував у всесвітній павутині за три останні роки. Досвідчені мухарі охоче демонстрували робочі мушки та показували процес їх побудови, ділились секретами техніки і тактики полювання за фореллю та харіусом у карпатських ріках, особливостями компоновки снасті.

Після звичних повільних подільських рік з головнем, краснопіркою та верховодою, Опір став для мене суцільною загадкою. Тому надзвичайно цікавою виявилась участь у змаганнях за Кубок України з нахлисту. Будучи суддею у досвідчених рибалок Мирона Федоровича та Івана Повхана тож мав нагоду спостерігати за їх діями на воді, тим самим отримав справжній майстер-клас з лову харіуса та форелі.

Наостанок хотілось би щиро подякувати Дмитрові Петруняку, Ростику Ящишину, Юрі Щербатому, Богданові Цебрику, Андрію Скворчинському, Юрі Гудзю, Арсенові Грабчуку, Дімі Голенкову та усім іншим учасниками цього свята нахлисту за науку, цікаві майстер-класи та просто приємне спілкування. До зустрічі, Друзі! До зустрічі, Карпати!

Олександр Матвійчук, Вінниця, спеціально для Блогу. Фото автора

У неділю завершився черговий розіграш Кубку України з нахлисту, що відбувався на ріці Опір. Завдяки стабільним і якісним показникам переможцем став досвідчений ужгородський нахлистовик Богдан Цебрик, з чим його і вітаємо! Богдан отримав в якості головного призу вейдерси від фірми Strike!, а також красень-кубок у вигляді форелі, зроблений з цільного шматка горіха на мармуровій підставці. Цей трофей прикрашатиме оселю Богдана щонайменше рік, після чого йому знову доведеться боротися за таку красу. Нагадаю, що Кубок стане довічною власністю того, хто зможе тричі поспіль перемогти в змаганнях.

Отже, офіційні результати змагань

1. Богдан Цебрик (Ужгород)
2. Ростислав Ящишин (Львів)
3. Юрій Щербатий (Львів)
4. Арсен Грабчук (Львів)/Іван Повхан (Ужгород)
5. Сергій Тищенко (Львів)
6. Андрій Коваль (В. Синевидне)
7. Мирон Федорович (Самбір)
8. Олександр Морозов (Київ)
9. Ганна Вербицька (Львів)
10. Олег Степаненко (Львів)
11. Володимир Немцев (Чернівці)/Олександр Матвійчук (Вінниця)
12. Михайло Швець (Львів)
13. Віктор Михайлов (Одеса)
14. Володимир Романенко (Полтава)

    Детальнішу інформацію про змагання та семінар очікуйте на блозі найближчим часом.
    

Після відвідин Закарпаття ми перебазувалися на Опір, де відбуватиметься Кубок України і семінар. Ось так виглядає зараз річка – невисока і чиста. Вода досить прохолодна. Харіус ловиться 🙂

Місце: між Свалявою і Воловцем, у чорта на ріжечках

Річка: самі вгадайте

Час: вівторок, 17 червня, 22:21

Стан нахлистового задоволення: відмінний

Стан алкогольного оп’яніння: аналогічний

Телефонний зв’язок: відсутній

Ото, знаєте, завжди було цікаво, як воно, писати на блог, коли голова забита мільйоном думок, а крім того сам автор перебуває в стані алкогольного оп’яніння, що насправді, буває украй рідко. Сидимо ми з Юрою біс знати де, на березі чудесної карпатської річки.  Вже темно, пальці клацають по клавішах ноутбука виключно на автоматі. Якщо будуть якісь гарбилі – то вже вибачайте. 

Сьогодні вівторок, і третій день нашого перебування на ріці. Ми удвох, більше ні душі нема. Це саме те, чого ми й хотіли – втекти від цивілізації, щоб не бачити кілька днів нікого, окрім форелі і харіуса. Я в дзеркало не дивився вже три дні)))). Словом, тут у нас весело. Наші сусіди – два маленькі вужики, невелика лісова гадюка, жовтобрюхий полоз сантиметрів на 60 і сіро-біла миша, яка сьогодні відкинула копита просто біля нашого намету. Причини з’ясовуються. Ще є хтось, хто стибрив мого білого гриба, якого вирощував поки був малий. Зранку в вівторок гриба не стало.

Окрім того, біля нас живуть смачні білі гриби, яких ми збираємо щоранку з горнятком чаю і кави, коли прокидаємося і готуємося до риболовлі. В понеділок ми їх засмажили із цибулькою, але боюся, я не годен передати вам задоволення від цієї смакоти. Гриби, до слова, букові. За ними ходити далеко не треба – ростуть собі в лісочку, що розділяє наш намет і річку. А це десь метрів 20 не більше.

Тут просто казкова поляна. Нікого нема, ми самі. Коли йдемо рибалити, то навіть не ховаємо речі в машину – і так ніхто не прийде. Рибалимо ми двічі на день – уранці і ввечері, а інший час присвячуємо байдикуванню – в’язанню мух, змаганням на точність і сну. Знали б ви як то кльово завалити о другій годині на матрац, задерти ноги і бачити сни. А сни, скажу я вам, сняться одразу закриєш очі. Причому сниться усякий «бутар»…

Щодо риби, то досить довго нам довелося кусати річку, аж поки ми її не розкусили. До речі, Юра зараз курить кальян, а я пишу. Так от. Як тільки ми приїхали сюди, а то була неділя, в обід, то на ріці біля нас зустріли Віктора зі Сваляви, він же Варік на закарпатському сайті. Ги, цікаво вийшло, я подумав, що то вони браконьєри, а він з товаришем подумали, що браконьєри ми. Ото блін життя. Словом, ми познайомилися, поговорили… я розпитав деталі, отримав корисну інформацію і вирішив ловити чеським способом. Спеціально для цього придбав плетений 40-сантиметровий плетений підлісок від Hends, який дуже сподобався шнуру SANymph. Раніше я не ловив правдивим чеським способом, і лише тут, зрозумів, що він може приносити куди кращий результат, аніж французький метод. Вольфраму тут не місце. Головне, щоб умови були відповідні. Перервуся на паузу – Юра пригостив кальяном.

Гарно. Отож біля нас є яма, там живе хазяїн, який сидить на самому початку ями і пробує все, що котиться йому до писка. Видно, тертий калач, бо не ловиться нам. Щойно ми почали тут ловити, то я його зачепив, харіус в районі 40 сантиметрів, але він мені зійшов і після його лише кусав німфи, але більше не ловився. Трохи нижче сидить усяка риба, яка харчується недоїдками – те, що не припало до душі хазяїну.

Юра тим часом палить програмку ФК «Севастополь». Гарно горить. Словом, про нахлист. Юра освоює француза, я чеха. Виходить по-різному. Сьогодні ввечері було найкраще – я зловив 12 риб: шість форелей і шість харіусів, усі чеським способом. Юра ловив  на суху – одна форель. Зате вчора ввечері він зловив на суху дві форелі, а я ледь втрудив одного харіуса і то в домашній ямі. Зранку риба не дуже активна – ловимо по кілька рибин. Не те, щоб риби не було, просто ми досить довго шукали правильні мухи. Вже зараз можу сказати, що фаворитами є шоколадка, ред-таг, золота Курноцика, класичний фезентейл, маленькі бокоплави зеленого і коричневого кольорів, мокрі роял-вульфи і імітації марч-браунів.

Ще треба зауважити, що річка надзвичайно складна для ходіння і ловіння. Каміння неймовірно слизьке і гостре, пару разів лише дивом не навернувся. Не помагають і шиповані черевики – все одно слизько і важко ходити. Йомайо, Юра кинув в вогонь журнал «Махім» – це все, що нагадувало нам про кращу половину людства…

Трофеїв не було – максимум риба має 27-30 сантиметрів. Досить багато мілкої форелі, а от великої не було. Правда, щось грубе зачепилося мені на ямі, коли я цього не сподівався, але за кілька секунд зійшло. І ще трохи про кулінарію. Ми тут з Юрою створюємо шедеври – бануш з бринзою, смажені білі гриби, молода картопля з салом і м’ясом, салати різні, пиво в банках, а ще на нас чекають ананаси консервовані. Оливки пішли на закуску до горілки – за три дні ми ледь допили пляшку. Словом, ми відпочиваємо як годиться і готуємося до Кубка України, що вже за кілька днів стартує на Опорі. А на цій ріці було б непогано провести чемпіонат України – тут є і гарна галявина, і цікаві місця на ріці, і форель, і харіус.

Час: вівторок, 17 червня, 23:09. Добраніч

ПС. За словами Юри, якщо на Землі є рай, то він десь тут.

Про неї, одну з найкрасивіших карпатських рік, добре знали в колишньому Союзі. Воно й не дивно, адже її прозорі хвилі протікають через недоторкану природу, подалі від населених пунктів, уздовж дороги, що ніколи не знала асфальту. Колись тут було стільки риби, що годі й говорити – розповідають мешканці навколишніх сіл. А що зараз?..

Водійський стаж у мене невеликий, далі Сколе не заїжджав. Але компанія вимагала поїхати аж на Франківщину, по розбитій дорозі. Чесно кажучи, я і сам хотів половити на цій мальовничій ріці, бо Опір і Стрий, навіть попри те, що завжди діляться своїми мешканцями, вже трохи приїлися. Отож, о четвертій ранку забираю усіх бажаючих. Ганна і Геник активні і бадьорі, Юра (Тіроль) ледь на ногах стоїть після корпоративу. Стрибаємо в блакитну автівку і несемося крізь нічне місто у сторону Карпат.

Їхати доволі легко – траса практично порожня. Франківщина нас зустрічає неприємними і прихованими ямами, доводить зменшувати швидкість, навіть зупинятися. Зрештою, три години і 150 кілометрів позаду. Перед нами повна тиша. Камерність надзвичайна – річка, гори, сосни, чисте повітря. Милуємося, оглядаємо територію, розцінюємо шанси на успішну риболовлю. Геник бере суху і вирушає дорогою вверх по течії.
Ганна бере тубус і йде в ліс по гриби. Ми з Юрою оснащуємо німфи. Юра зловив одразу ж – узяла середнього розміру форель, якій сподобалася чорна німфа. Невдовзі форель ловиться і в мене, трохи меншого розміру, вже на німфу червоного відтінку.
Ось і харіус вискочив у Юри, а потім і в мене. Ще одна невелика форель затріпотіла на німфі, а за нею черговий харіус, сантиметрів на 25. Класна рибалка, думаєте? Справа в тому, що це все було зловлено години за три. Я не міг зрозуміти, чому в такій ріці так мало риби!
Це просто в голові не вкладається! Як ми не отримали в кількох перспективних ямах жодного удару? Мухи не ті, руки криві – ок, може бути, але швидше за все, риби просто нема.
Тобто є, але настільки мало, що в неї нема і крихти конкуренції. Корму багато, на всіх вистачить.

Змінюємо вудки – пробуємо ловити на мокрі і сухі. Перші не працюють, другі вимагають досконалих навичок вудіння на такій ріці. Течія дуже швидка, багато бурунів, словом, це не Сян.
Доводиться знову повертатися до німфи. Вище нашої зупинки ловлю харіуса, задоволення це не приносить. Тим часом Ганна повертається з грибів – накосила півсумки. Склавши вудку вона одразу ж виманює рибу, але не може її витягнути: форель міцно тримається в хвилях і не піддається на жодні вмовляння. Біжу по каменях із підсаком за трофеєм. Виявляється, що форель невелика, просто нижня німфа зачепилася за каменюку…
А Геник таки примудрився упіймати дві форелі на суху, ще кілька йому зійшли. Розмовляємо про все за обідом, після чого вирішуємо повертатися, але не до Львова, а кудись вниз по течії.

Знаходимо перспективну галявину, а головне, високе дерево, яке заслонить автівку від палючого сонця – я планував покімарити годинку, щоб мати сили на повернення. Усі порозходилися в різні боки, а мій сон проходив під акомпанемент мух і бомків, які встигли залетіли і безперестанку «жужати».

Після відпочинку приєднуюся до компанії. Результати не вражають. Ганна ловила на мокрі, але харіус хоч і ловився, але вперто не дотягувався до підсака. Зате упіймався не то ялець, не то рибець (так і не допитався). Аналогічна ситуація і в Геника, який змінив суху на німфу.
Кількох пирів він таки витягнув. У мене ловилася переважно верховодка і не покидала та ж думка: чому так мало риби…

Не знаю, може справа в погоді, що спричинила низьку активність риби в цілому регіоні. Знайомі спінінгісти та поплавочники також не могли похвалитися нічим особливим. Ще одна з причин може полягати у нашому пізньому приїзді, навіть попри те, що зі Львова ми вирушили по четвертій ранку.
Можливо, ми прибули на місце вже тоді, коли риби припиняла харчуватися. Не виключено, що з самого ранку ловилось би краще. Так само ми не залишилися на вечірній кльов, бо я хотів засвітла проїхати усі ями, щоб вибратися на трасу. Словом, ріка залишила по собі дуже багато запитань, відповіді на які я поки не знайшов.

Фото Геника, Юри та автора