Блог двох мухарів

Десь рік тому уся наша нахлистова банда прощалася з літом в Гребенові. Тоді відверто пощастило з погодою – небо було блакитним, а дерева жовтогарячі. Не зашкодила навіть каламутна річка, бо відловилися всі. Цього року провести схожий фестиваль не вдалося з різних причин. Когось не відпустили хатні справи чи робота, хтось не зміг взяти квитки. Тож у гори вирвалися лише четверо – Геник, Сергій, Міша і я. Правда, двоє перших мали змогу пробути в Карпатах лише день. Ми з Мішою планували залишитися на ніч.Останні теплі деньки. В суботу в горах було справді тепло та затишно. Зранку, коли не було вітру, взагалі можна було в футболці ходити. Приїхавши на місце ми розійшлися – Геник спустився з сухою вниз, Міша з німфою пішов вверх. Ми з Сергієм залишилися обловлювати найближчі перекати. Риба ловилася досить непогано. Мені відразу вдалося зловити трьох жирних харіусів, в одного з них було якесь пошкодження біля хвоста. Чи то паразит, чи наслідки удару остроги говорити не візьмусь, не мав дуже часу досліджувати причину і тримати рибу поза водою.Щодо мух, то в мене працювала лише одна німфа – «сирітка». Коли наступає осінь, я завжди ловлю на неї, незважаючи на стан води. І в чистій, і в брудній ріці «сирітка» працює однаково ефективно. Нижні мухи – шоколадки, фезентейли чи щось інше, чомусь були зовсім пасивними.
Власне, я ловив методом довгої німфи, з індикатором. Зважаючи на це, не використовував мух із вольфрамовими головками – інакше мав би купу зачепів за каміння. Мені подобається цей метод, але він не особливо ефективний. Слід визнати, що в французького методу переваг значно більше. Хоча, дев’ять харіусів за перші години мене також потішили. У Сергія теж біля десятка пириків. У Геника, який ловив на суху показники були вищими – він перевалив за десяток. У Міші було багато сходів, кілька харіусів та одна форель.Другим етапом нашої мандрівки стала ця ж ріка, але трохи нижче по течії. Тут я вже вирішив ловити французьким підліском з верхньою сухою мухою, роль якої виконав ред-таг парашут. «Сирітка» знову стала підвісною, а на низ вже йшов вольфрам, адже завдяки проводці можна було уникнути зачепів.
Поки Міша пішов догори, ми з Сергієм розташувалися в десятьох метрах один від одного.
Геник наловився, тож планував піднятися вверх по струмку і порозбивати кілька дамб, аби форель змогла піднятися на нерест.На впадінні струмка я одразу ж зловив харіуса, за ним була невелика форель і крупний харіус, який фантастично вистрибнув з води і вхопив ред-тага з повітря.
 На жаль, я трішки замешкався з підсаком і його не дотягнув. На згадку цей харіус повністю заплутав мою снасть – довелося все різати і перев’язувати.Піднімаючись догори я доловлював те, що мені залишив Міша. Загалом упіймав з десяток пириків, не дуже вражаючих розмірів. Переважно риба ловилася на суху, час від часу скубала «сирітку». А коли зустрівся з товаришем, то зі здивуванням почув, що він нічого не зловив. Просто переді мною розкинувся шикарний харіусів перекат, який я прочесав німфою – порожньо. Не було зловлено риби і в ідентичному місці трішки вище. Не розуміючи в чому справа ми спустилися вниз і вирішили змінити місце риболовлі.Річка, на яку ми поїхали знаходиться неподалік і до нерестової заборони не потрапила. Але там, окрім красивих пейзажів ми практично нічого не упіймали.
Геник видурив на суху одного дрібного голавлика та одного харіуса. Міша зловив двох крихітних пириків, ми з Сергієм по облизню.

Краса по-карпатськи, чи що?

Власне, на цьому й скінчилася суботня забава.
Ми відвезли Геника і Сергія на вокзал, самі ж заскочили в магазин, купили трохи м’яса і вирушили до пані Марії, яка готувала для нас грибну юшку та інші свої смаколики. Поки готувався шашлик ми трішки підв’язали мух. Добре, що в Міші виявився хороший ліхтарик – верхнього світла було замало.До шашлика здорово пішов прозорий трунок власного приготування. Зізнаюся, що ще ніколи не пив самогонки – мені не подобався її різкий запах. А цього разу запах був м’який, власне, як і сам продукт. Ми вжили по три чарки – цього було достатньо для релаксу. Можна було йти спати і готуватися до недільного ранку.О 8-ій ранку ми прокинулися бадьорими і без жодних ознак головного болю. На швидку руку перекусили тим, що залишилося з вечора і вирушили на третю річку. Приїхавши на місце застали двох місцевих дядьків з сумками через плече.
До інспекторів я не дзвонив – на моїх очах вони нічого не упіймали. Єдине, шкода, що пішли вони вгору, туди, куди і ми планували піти, але байдуже. Насамперед, треба було з’ясувати, на що ловитиметься риба. З третього закиду упіймав харіуса під ногами на суху муху, натомість німфа мовчала. Відповідно, німфову вудку я склав і залишив в машині. Не пошкодував: харіус шикарно ловився на сухаря.Риба брала на усі варіації і типи мух, за винятком більших 14-го розміра, емерджерів зеленого кольору, чорних мушок та мух з обмоткою пером когута. Загалом я перепробував близько двох десятків мушок. Найкраще працювали нескладні імітації одноденок, дрібненькі емерджери, мушки типу «йобо» тощо. Щодо кольорів, то працювало абсолютно все з оранжевим CDC, а також сіре та коричневе. На повністю помаранчеві мухи риба також активно ловилася. Щодо дислокації харіуса, то найкраще ловилося на повільній воді, нижче перекатів.  Було кілька грубших харіусів, але дотягнути їх не судилося. Переважно ловився пирик в районі 20-и сантиметрів. Тим часом Міша зіткнувся з проблемою, яка й мені була добре відомою. Коли я починав ловити, то боявся використовувати сухі, адже зір в мене далеко не ідеальний. Відповідно, я не сподівався побачити муху на хвилях. Зважаючи на це, почав виготовляти такі приманки, які зміг би добре бачити. Міша поки що не наважився придбати собі станок та інструменти, тому використовує куплені мушки. Вони загалом непогані, але своє все ж краще.Коли харіус пішов «на обід» ми вирішили заскочити на скелі і половити там ще зо дві години. Я вирішив, що вудки з сухою мушкою вистачить і помилився – жодного виходу. Натомість Міша на німфу упіймав одного пристойного харіуса та ще кілька менших. Доловити ми не змогли – почалася злива, що вигнала нас до машини.
Але і цього сповна вистачило для гарного настрою.

Трішки з запізненням, але все ж повідомляємо, що нещодавно відбулася приватна зустріч представників нахлистового середовища Львова з керівником львівської держрибохорони Леонідом Кравцем, на якій було розглянуто низку проблемних питань.

Одразу скажу, що попри страхітливий закон про суму в 14 тисяч гривень за труп харіуса, наразі на Львівщині було затримано сміхотворну кількість порушників. Однак пан Кравець пообіцяв глибше зануритися в цю ситуацію. Продовжуючи тему браконьєрства, ми довідалися, що самостійно чіпати сітки та інші знаряддя заборонено. Ми повинні зв’язатися з представниками рибохорони, а якщо це зробити не вдасться, тоді з міліцією, яка має реагувати на будь-яке звернення. При цьому місце знаходження сітки значення не має.

Ми вирішили ще кілька проблемних запитань, про які поговоримо у більш вузькому колі. Але пан Кравець отримав і звернення від нахлистовиків, хоча, можливо, трішки передчасне. Нагадаю, що цього року, навесні, Карпати були повністю закриті для риболовлі, адже дозволених ділянок для нас не передбачили. Щоб уникнути такої ж проблеми і в 2014 році, ми передали рибоохороні, власне, саме звернення, в якому зазначили низку локацій, де на нашу думку, ми б могли не лише ловити рибу, за принципом «зловив – відпусти», але й контролювати та допомагати інспекторам в інформаційному плані.

Ось звернення без зазначених локацій. Знову ж таки, вони будуть оголошені у більш вузькому колі.

Начальнику управління Львіврибоохорони
Кравцю Леоніду Миколайовичу
Львівського клубу нахлистовиків

Звернення

Шановний Леоніде Миколайовичу!

Ми, нахлистовики Львівщини, висловлюємо занепокоєння станом рибних запасів у гірських річках Львівської області, і звертаємося до Вас з проханням посприяти їх збереженню. Ми знаємо, що фінансування з держбюджету у цій  сфері є недостатнім, тому пропонуємо Вам свою допомогу.  Уже неодноразово члени нашого клубу довели, що можуть допомагати працівникам Львіврибохорони боротися з браконьєрами, повідомляючи їх про випадки порушення правил любительського рибальства, здійснюючи фотофіксацію порушень у очікуванні приїзду рибінспектора та ін…

Окрім цього, саме нахлистовики ініціювали збір коштів на зариблення гірських струмків цінними видами риб, взяли у процесі матеріальну, і безпосередньо фізичну участь. Абсолютна більшість нахлистовиків дотримуєються правила «зловив – відпустив», при чому, рибалять на штучні мушки, зв’язані на гачках без борідок, аби наносити рибі мінімальну шкоду.
Нахлистовики також добре ознайомлені з правилами поведінки з пійманою рибою – не брати її сухими руками, не класти на каміння, не піднімати лососевих риб за зябра, відпускати назад у воду якнайшвидше.

Зважаючи на вищевикладене, нахлистовики Львівщини звертаються до Вас з проханням дозволити їм рибалити (звичайно ж, за принципом «зловив-відпустив»), і таким чином забезпечувати інформованість Рибохорони у гірських річках області у нерестовий період на шістьох ділянках.

Таким чином, нахлистовики зможуть стати реальною допомогою рибінспекторам, які є обмеженими у ресурсах і контролювати основні ділянки рік, де найчастіше зустрічаються випадки браконьєрства.

Будемо вдячні за розуміння та сприяння у цьому питанні.

З повагою і сподіванням на співпрацю, нахлистовики Львівщини.  

Окрім цього, хочу вас ознайомити з контактами наших інспекторів. Карпати на Львівщині закріплені за Дрогобицькою рибоохоронною дільницею.

Роман Бажан 098 260 74 69

Віталій Волошин 067 564 24 53

Микола Багрій 097 776 21 24

Олег Підгірний 067 458 29 24

Також не завадять телефони оперативної групи:

Олександр Сторожук 096 527 61 29

Іван Петрик 098 057 57 87

Зіновій Сисун 067 587 60 28

У разі, якщо ви стали свідками випадків порушення закону чи правил рибальства, телефонуйте до інспекторів і пояснюйте їм ситуацію. Може тоді щось у нас зміниться?

Подолавши усі труднощі митниці та інших органів, величезний запас товару від фірми Wapsi таки прибув до Івано-Франківська. Думаю, що кожен нахлистовик знає про якість цієї продукції американської фірми. Однак у моїй колекції матеріалів, товарів Wapsi було досить мало. Власне, не залишалося нічого іншого, як замовити собі усякого добра з інтернет-магазину fly-fishing.com.ua і дослідити його детальніше.

Насамперед, я звернув увагу на різного роду даббінги. Насправді, у мене є більше сотні пакетів найрізноманітнішого даббінгу від найрізноманітніших фірм. Правда, найбільше користуюся лише деякими – яскраво-помаранчевими, натуральними сірими та чорними, іноді натуральними зеленими та коричневими. Вже не раз стикався з тим, що нахлистовики-початківці мають проблеми з даббінгами, мовляв, з чого зв”язати хоча б ту ж “шоколадку”? За оригінальною легендою, її слід робити з даббінгу суперфайн махоґані, а такого у нас не знайдеш.
Тепер це не проблема – Wapsi має таку продукцію і купити її в Україні можна за невеликі гроші. Окрім цього суперфайну (шоколадок мало не буває), я замовив собі таку ж продукцію червоного кольору – пригодиться, а також різних даббінгів, призначених для в”язання різних одноденок – від німф до сухих.

Ще мене зацікавили різні синелі – є для вулі-баггерів, є для виготовлення мухи Сан Хуан Ворм (це дуже простий хробак, недавно мені такого з Канади прислали), а ще є мікросинель для мокрих мух. Наразі я залишив цю продукцію на потім, до мокряків у мене особлвиий пієтет.

Досить довга лінійка у Wapsi різного роду пряж, для виготовлення сухих парашутів. Переважно, для цього використовуються білі та зелені пряжі, але й помаранчева, думаю, теж не зашкодить.

А особливо мене вразили пакетики з CDC, яких я замовив 8 штук. Що тут говорити – пір”ячка просто фантастичні. У роботі м”які та слухняні, думаю, рибі вони теж сподобаються.
Не знаю, правда, що робити з червоним CDC, але усі інші перевірені і робочі. Як на мене, то вони точно кращі за аналогічну продукцію від Hends і складуть серйозну конкуренцію Orvis.

Від слів до діла. Часу багато не було, тож я трішки пов”язав – зробив дві фантазійні сухі мухи, одна з яких скидається на емерджера з вершинкою із білим CDC, одного ред-тага за рецептом Діми Петруняка і дві мої улюблені осінні німфи – сирітки. Я їх так назвав через жалюгідний вигляд. Справа в тому, що в ідеалі вони мають бути зв”язані на гачках типу TMC 100 (у моєму випадку це безбороді гачки від Strike) №14-16.  Головка мідна латунна, але тьмяна. Причини я ще не з”ясував, але харіус віддає перевагу саме тьмяній голівці. Тіло – натуральний даббінг з білки від Wapsi сірого кольору, ідентичний даббінг помаранчевого кольору має йти на торракс.
Але мене зацікавив оранжевий Antron-даббінг – у мене враження, що у воді він буде пульсувати. Правда, за результат не можу ручатися – перевірю, скажу.
У будь-якому випадку, сирітка – одна з кращих імітацій волохокрильця для харіуса восени.

Ред-таг я зробив з сегментів пера павича, знову ж таки від Wapsi. Уже давно шукаю хороші, якісні і міцні пера павича, які б не рвалися. Схоже, знайшов. До слова, парашут виконаний з оранжевого антрону, перевірю, як він себе поводить на воді.

А трохи згодом знайду час для перевірки синелей – вулі-багери, марч-брауни і сан-хуанські хробаки. Побачимося!

Що не кажіть, а Донбас край багатий. Не лише вугіллям і бразильцями в донецькому “Шахтарі”. Тут є величезні розплідники павичів та песців. Як інакше можна пояснити те, що зробили нахлистовики Донбаса на своєму семінарі фестивального типу? От вирішили хлопці зв”язати найбільшого стрімера і зв”язали…
Спершу вони узяли трохи борідок з пера павича, якого до сомового гачка прив”язали сталевим тросом.
   Щось на зразок торракса, що плавно переходить в голову, було зроблено з помаранчевого песця – ну, щоб риба бачила!
Додавши трохи хутра вийшла ось така голова. Ну, тепер треба триручник, класу так 50-го і можна обловлювати всі навколишні струмки :). І як зазначає автор цього шедевру Єгор Бабич, в”язати цей стрімер треба лише на станку від Діми петруняка – ніякий інший просто не витримає…

Якось в цивілізованому світі склалося так, щоб заробляти більше, треба на одній фірмі працювати довше. Воно й логічно виглядає, зважаючи на вставку слів «патріотизм» чи «корпоративний дух». У нас же все по-іншому. Хочеш заробляти більше, треба і працювати більше. А коли робота накриває з головою, то відволікти від неї може лише виключений телефон і гірські річки з самими горами. А ще кермо автомобіля і педалька газу.Оскільки я водій-початківець, вирішив не ризикувати людьми і вирушити до гір в компанії Арсена, водія набагато досвідченішого. План у нас був простий, як робоча система в Україні: зранку гроші, ввечері крісла. Тобто зранку гриби, а потім риба.Грибів було значно менше, аніж минулого разу, все таки відчувалося різке похолодання. Ми лазили по схилах букового лісу, де-не-де траплялися білі, а переважно росли моховики та їм подібні. Коли наші сумки заповнилися болетовими, ми спакували їх в багажник і вирушили до річки.Арсен був без вейдерсів, тому від берега далеко не відходив. Воно й правильно – річка мутнувата, ловити на суху не просто. Я спробував на німфу, у трохи глибших місцях. Цікаво, що мухи з яскравими елементами цього разу не працювали, натомість харіус ловився на «сирітку» – німфочку, яку я колись викладав в переліку фаворитів. Мушка проста – тьмяна голівка, швидше за все латунна, сірий натуральний даббінг і оранжевий натуральний торракс. Очевидно, це імітація волохокрильця.
Взагалі, за моїми спостереженнями, на осінь харіус проявляє неабиякий інтерес до хрущиків в хатинці. Цікаво було, що риба знаходила цю муху в мутній воді. Окрім пиря «сиріткою» зацікавився непоганий ялець. Арсен же знайшов досить крупного харіуса під ногами – працював сірий парашутик від Єгора Бабича.Але ловити у брудній воді було якось не цікаво. Ми вирішили поїхати на іншу річку, де вода завжди чиста. Там і зупинилися з метою порибалити та почистити гриби. Цікаво, що на мілких перекатах харіуса ми не знайшли, хоч він мав би там стояти. Натомість риба сиділа на більш швидкій та глибокій воді.
«Сирітка» спрацювала і тут, а окрім неї харіус цікавився шоколадками різної формації. Взагалі, риба була доволі активна. Навіть коли нас накрила хмара і залила дощем, харіус продовжував ловитися на німфу. Сухі та мокрі чомусь не працювали.Загалом на цьому місці за годинку часу ми упіймали з десяток харіусів, кілька з них були за 25 сантиметрів. Можна було йти вверх чи вниз – перекатів було ще багато, але треба було вирушати додому…