Раніше я насміхався над тими дітьми бруківки, які приїхавши з гір скаржилися на головні болі. Яке кисневе отруєння, про що ви говорите?! У мене такого ніколи не було, адже в дитинстві практично все літо проводив на дачі, оточеній сосновим лісом. Проблем з киснем ніколи не мав. І от тепер, коли на дачу вдається їхати не так часто, як і в гори, я на собі відчув сповна – як воно, бути отруєним киснем. Приїхавши додому треба було зробити якісь справи, але голова боліла настільки, що не допомагали ані ібупром макс, ані масажі, ані зірочки… Допомогти могла хіба якась гільйотина. Якимось дивом мені вдалося заснути, втекти від цієї страшної болі і знову повернутися на береги несамовитої гірської річки, в компанію діджея Вовкінга…… Я пропонував вставати в четвертій ранку і йти на річку. Але Володя переконав, що це трохи зарано і на ріці треба бути десь пів восьмої. Ще удома ми перевдяглися в вейдерси і потопали по залізничній колії вниз. Хвилин за 20 ми дотопали до доріжки, що вивела нас до води.
Річка була просто фантастична. Блакитне небо, зелені гори, світлі оголені камені і якийсь специфічний колір вони. Цікаво, що той же Опір ніколи не буває такого кольору. А тут – краса неземна. Володя швидко розклався і поки я монтував свою першу вудку, він вже встиг зловити двох харіусів. “..руть ааа шій водці..” – це те, що я почув від нього з ріки.
Очевидно, він мав на увазі те, що харіуси беруть муху на першій проводці. До того ж ловити треба було на дуже швидкій течії – з повільною цього разу харіус не дружив. Мене ж більше цікавила форель. Після кількох харіусів, зловлених на нову німфу (її авторство, як я зрозумів, належить Нестору, тож мені якось не личить її описувати), спокусилося і кілька невеличких пстружків.
Усі вони, як і харіуси трималися на дуже швидкій воді, переважкно на початках бурхливих перекатів.
Риба чинила серйозний опір, зокрема й тому, що опиратися їй допомагала вода. Але після звільнення з безбородих гачків (http://fly-fishing.com.ua/index.php?route=product/product&path=3_37_81&product_id=4798) швидко виривалася і поверталася в свої буруни. До речі, знову не було жодного сходу! Володя йшов по одному берегу, я по іншому. Невдовзі він трохи випередив мене, а я вже зібрався його наздоганяти, як побачив велику каменюку, що виступала з води. Течія там була досить повільною, а за каменем, очевидно є яма. Я її не бачив, але вирішив перевірити. І зробив велику помилку. На спині у мене був важкий рюкзак, на плечі фотоапарат в сумці, і по вудці в кожній руці. Я закинув німфи за камінь і закрив очі – і так не видно індикатора. Але його і бачити не треба було – за якусь секунду я відчув енергійний удар і почув, як щось вистрибнуло з води, а потім з шумом туди ж плюхнулося. Знадобилося трохи часу, щоб вивести його до себе. Пстружок! І то такий, гарний! І тут я зрозумів, в якій дурній ситуації знаходжуся. Камінь гострий на нього нічого не покладеш, до берега є трохи йти, ще й вода швидка. Фотоапарат не витягну. Не залишалося нічого іншого, як попрощатися з рибою без фото і опустити вудку. Форель легко зійшла з безбородого гачка і крутнула передімною носом.
Зрештою, попереду було ще багато перекатів, тож я не дуже сумував, що не зафіксував у фотопам’яті цю красуню. На одному з таких спадів я кілька разів обловив цікаві ділянки, але марно.
Натомість Володя, замінивши мене, одразу ж витягнув трьох харіусів. Ми пішли далі, після чого зрозуміли, що річка стихла. Перестали літати мухи, небо трішки захмарилося і риба заспокоїлася. Вона не брала ані німфи, ані сухі, ані стрімери з мокрими. Повний штиль. Потрохи ми вирішили вертатися, щоб не заходити дуже далеко. Судіть самі: ми вже бачили купол монастиря на горі…Коли ми верталися, я зачепив ногою камінь у воді і перевернув його. Побачив багато корму і одного великого волохокрильця без хатки. Він був жирний, довгий і коричневого кольору. Я згадав, що в моїй коробці є щось схоже. Прийшовши на той самий перекат, де я нічого не зловив, примонтував цю імітацію на місце підвісної. Мене не турбувало те, що вона важча, аніж нижня.
Такий експеримент видався вдалим – за три закиди на одному місці я упіймав три гарні форелі. Усі вони жадібно хапалися саме на таку «чешку» з золотою головкою! Останнім був красивий харіус – йому теж хотілося спробувати цю мушку.Володя вже не ловив. Він розвалився на каменюках і фоткав небо, гори і річку. Закінчували ми рибалити на іншому перекаті, де я вирішив половити на прінца з жовтими біотами на спині.
Експеримент знову ж таки виявився вдалим – взяв довгий харіус. Після цього ми поставили жирну крапку. Загалом, з восьмої до другої було спіймано понад 30 риб. Володя зловив трохи більше, я менше, але задоволеними виявилися усі. ПС. Я дуже радий, що познайомився з Вовкінгом. Цікава і неординарна людина, з європейським мисленням і солідними творчими планами. Успіху тобі і дякую за чудово проведений час!

Цікавий нахлист