На початку червня я побував на річці Дунаєць, де є відома нахлистова спецділянка. За новими враженнями, наприкінці серпня, ми відправилися на Сян, річку, яку поляки вважають однією з найбагатших в Європі у плані харіуса і форелі. Від українського кордону в Смільниці доїхати до Звєжина можна за якихось півгодини. Правда, важко знайти нормальні доїзди до річки. За шість кілометрів нам вдалося розшукати два хороші заїзди і один поганий.

Спершу підкорювати Сян приїхали ми з Юрою. На місці були о другій ночі. Трошки перекімарили в машині і як тільки стало щось видно, зайшли в річку. Я спробував ловити французом. Вже на третій проводці хапнула пристойна форелька – взяла на найвищу підвісну муху – золоту Курноцика. Потім вдалося зловити ще дві форелі і два харіуса на наші фезентейли з оранжевим тораксом і різні бокоплави. Пирики у них не такі яскраво-срібні як у нас – спини в них темні, а боки з коричневим відтінком. Відчувається, що риба вільна, що її не шарашать струмом і не ловлять на тичкару – всі вони сильні, здорово опираються. Взагалі, за день не вдалося зловити жодної малої риби – мінімум 25 сантиметрів.

Коли почало світати я помітив машину, яка наближалася до нас. Невдовзі побачив Нестора, який махав рукою і Ганну, яка веліла мені забиратися з перспективної струйки, мовляв, всю рибу мені перелякаєш. «Не переживай, я там вже все виловив» – такими жартами ми привіталися. З фотоапаратом вийшов Юра Гудзь – хотів зазнимкувати туманний світанок.

Десь незабаром мав приїхати Павел – «стражнік ловіска» аби продати нам ліцензії. Ціна за день – 75 злотих або 18 євро. Це досить дорого, але двічі на рік можна собі дозволити таке задоволення. Поки його не було ми розгреблися по річці. Француз стояв на трійці, тож я обладнав п’ятірку сухою мушкою і вийшов в воду. Зразу ж упіймав ще одну форель, після чого вирішив переключитися на сухаря.

Те саме вирішили зробити і Ганна з Нестором – риба вискакувала з води і ловила мушок. Я пішов на іншу сторону ріки, де була течія, але не було хвиль. В такому місці я відчував певний дискомфорт, все таки мені хвилі подобаються більше. Але форель ловилася на сухі, правда, не так часто і не такі великі як в Нестора. Йому вдалося підтягнути кілька дуже достойних екземплярів, а от в Ганни було багато сходів.

Тим часом обидва Юри десь зникли між островами. Виявилося, що вони ловили на стрімери і мали успіх – Гудзь упіймав шість штук, а Щербатий дві. Цікаво, що останній ловив на жахливого стрімера у моєму виконанні, зв’язаного на гачку №14 з трьох полосок марабу – червоного, оливкового і чорного. І на це сопливе жахіття форель ловилася! Але повірте, це не означає, що на Сяні риба ловиться на все, що попало і як завгодно. Це оригінальна річка і рибу треба знайти. Зловити її не так просто, зважаючи ще й на те, що ми не мали відповідного досвіду – не знали місць і не могли знати, які мухи любить риба.

Невдовзі приїхав Павел, який розклав перед нами флайбокси, щоб ми подивилися. На фото видно, що переважає в коробках. У плані сухарів – СДС пушинки – це на харіуса. Крупніші мухи – на форель. Стрімери – переважно вулі-багери на малих гачках, зв’язані з кислотних кольорів.

Вийшло сонце, прийшов час обмірковувати наші подальші дії. Гудзі і Нестор поїхали селитися в готель, а ми з Юрою вирушили по дорозі, шукаючи нових місць. Юрі треба було поспати, бо ввечері ми мали повертатися додому. Тому він тупікнувся в тіньку, а я пішов на річку.

Це по-суті було озеро – хвиль нема. Поруч ловив поляк на стрімери, правда, без особливого успіху. Я зловив одну форель на суху і пішов будити Юру – шукати інше місце. Він не дуже радо сприйняв мої стусани, але все ж поїхав далі. Поляк зі стрімерами порадив проїхати вниз по течії, там, мовляв, будуть місця, які мене цікавлять.

І справді, ми виїхали акурат до перекатів з різними течіями і глибинами. Красота! Ще був обід, тому розраховувати на систематичність складно. Я трохи порився у дні – побачив велику кількість живих імітацій наших бокоплавів, тому зарядив «француза» відповідними мухами. Форель радо погодилася на такий частунок, але ловилася вона не часто.

Коли сонце вже потрохи почало сідати, я вирішив вкотре половити на стрімери. До цього часу мені не вдавалося упіймати на стрімери нічого, за винятком одного єльця на свічі. Спробував різнокольорові вулі-багери, александру, ще якусь біду типу «ноунейм» і вже хотів навіки попрощатися з ними, аж тут погляд упав на невеликого мадлера, який для мене зв’язав Геник Головко.

Буквально на першій же проводці відчув потужний удар. Ого! Невже це воно? Чергова проводка – ще один удар. Я трохи перемістився, закинув і нарешті відчув, як на проводці, мене щось зупинилося. Це щось втупилося в дно і почало гнути мою п’ятірку з тонучим підліском. «Є!» – закричав я Юрі, але за мить шнур ослаб. «Не кричи «є!» поки не витягнеш» – проспівав мені Юра.

Блін, думаю, ну, нічого. Чергова проводка і знову риба! «Є!» – крикнув я і поки згадував, що «є!» кричати не треба було, форель втекла. Пшя крев! Але мадлер вселив у мене надію і наступні проводки принесли мені п’ять красивих форелей з чорними і червоними цятками. Між ними я мав ще пару сходів і кілька хороших ударів. Очевидно, гачок завеликий, або я не володію технікою витягання риби стрімерною палкою. Треба вчитися.

Сонце почало сідати. Я повернувся на берег і взяв трійку з сухариком. Що то було… Словами важко передати. Крупна риба зібралася на мілині і з шумом вистрибувала за поденками. Варто сказати зауваження Нестора, який помітив, що в Польщі комах набагато більше, ніж у нас. Чому так? Поденки літали кількох видів і розмірів. Але форель ловилася на все тільки один раз. Після кожної риби муху доводилося міняти. Працювали сухарі з білими крилами і коричневим тілом. Закидати доводилося метрів на 15, щоб не підходити ближче і не шугати рибу. Правда, підсічена форель робила такий сабантуй, що на хвилину все навколо затихало. Риба там дуже сильна.

Не знаючи дороги ми вирішили повернутися і половити там, де починали. То була помилка, бо на цьому місці стояло вже три машини і риба не проявляла ознак активності. Ми обмежилися кількома сходами і почали готуватися до від’їзду – повечеряли і помили машину. Тепер можна і додому їхати. А Гудзям з Нестором бажаю яскравих вражень і чекаємо на їхні звіти.

Автор: Ростислав Ящишин

Цікавий нахлист