Солнце тело мое жгло, ветер волосы трепал,
Но я смысла жизни так и не узнал.

Зважаючи на те, що в суботу я тинявся Кримським півостровом, начальство змилостивилося наді мною і запропонувало вибрати собі один день для відпочинку. От і я вибрав середу – за прогнозами не мало бути дощів, тому я вирішив рванути в гори. Компанія не назбиралася – мій друг-дантист, який пообіцяв скласти компанію, приготувати бутерброди і виконати роль фотографа, в останню мить злиняв, мовляв, йому завтра терміново вставити одній знайомій пломбу. Знаючи його особливий потяг до прекрасної половини людства, мені здається, що пломба – це евфемізм. Ну да ладно. Їду сам – воно й на краще. Іноді від людей треба відпочивати…

На перехресті Стрийська-Наукова застрибую в маршрутку, що їде в Труханів. Я взагалі планував ловити в районі скель у Верхньому, тому треба буде по дорозі шось придумати, бо топати півгодини шось не дуже хотів. Всунувши у вуха музику Едіт Піаф я відрубався на дві години. О 7:00 автобус зупинився перед поворотом. “Шеф, давай я тобі ще пару гривень накину, тільки відвези мене до Верхнього” – зважаючи на те, що в салоні я був один, можна й понагліти. “Я вже запізнююсь по графіку. А в нас з цим строго” – сказав водій і висадив мене. За моїми підрахунками, до місця призначення йти треба було 3-4 кілометри. Тому я вирішив трохи скоригувати маршрут і піти від впадіння Опору в Стрий уверх по течії Опора.

До того ж я там ше не був. З моста глянув на Стрий – ніби чистий. Принаймні точно не брудний. А ще я побачив рибу, яку прибило до берега.

Ідентифікувати її не вдалося – може комусь з вас це вдасться краще. Причина смерті не зясована.

Невдовзі я спустився під міст Опора. Одягнув вейдерси і перейшов на інший берег. Одразу ж починався перекат, з якого я вирішив стартувати. З собою мав француза і одиничку для сухої/мокрої. Почав з німфи і відразу ж харьок почав бомбити ті самі мухи, які я виставляв у розділі “мої фаворити” (зелений бокоплав і “сирітка”). На бокоплава брало краще. Але, на жаль, трофейна риба кудись ділася з Опору.

У цьому році на своїй улюблені ріці я не впіймав жодної риби, більшої за 30 см… Не зловив її і цього разу. Найбільший з-поміж усіх зловлених харіусів мав заледве 25 см, причому виключно завдяки своїй стрункості.

Я йшов уверх по течії і пробував аналізувати поведінку риби. Зі всього зробив кілька висновків. Перший: харіус не стояв на великій воді, виключно на перекатах (не бурхливих) або на ділянках з різними глибиами та течіями. Але навіть якщо ці місця попадалися на широких участках, то знайти там рибу мені не вдалося. Друге: харіус переважно сидів внизу перекату, рідше в середині і практично нікого не було на його початку. Третє: харіус хотів виключно підвісну муху. 90% пирів було спіймано на підвісного зеленого бокоплава. Натомість, коли я його заради експерименту ставив як кінцеву муху – результату не було.

Четверте: риба була дуже голодна. Цей висновок я зробив з того, що у мене було лише два сходи, а також з того, що в повітрі взагалі не літали комахи. Пяте: украй важливо було підібрати правильну муху. Після бомбардування бокоплава я змінив його на шось інше, потім ще на щось і ще на щось. У резульаті я не мав виходів. Щойно повернув цю муху на повідок, як ріка знову ожила. Шосте: суха – ноль, мокра – ноль.

З цими чистої води субєктивними висновками, які в жодному разі не претендують на істину в останній інстанції, я крокував уверх по течії. Помітив, що чим вище піднімаюся, тим бруднішою стає вода. Коли я нарешті дійшов до скелі, то побачив перед собою зелену калабаню, яка аж ніяк не нагадувала ту блакитну красу, по якій я ходив зранку.

У результаті прийняв рішення пакувати манатки і повертатися до Львова. Якраз був обід – друга година. Таким чином з 8 до 14 я зловив 24 харіуса. Хвалитися, правда, нічим – як я вже казав: без трофея. Зате я загорів і набрався позитивних емоцій :).

Ну і нарешті, найголовніше. Коли я прийшов додому і скинув фотки на комп то побачив міфічного персонажа, про якого у “Лісовій пісні” писала Леся Українка. Перед вами – Той, Хто в Скалі Сидить. Зрештою, кожен бачить те, що хоче бачити. Не вірите у тіні забутих предків – ваше право.

Я вірю…

Цікавий нахлист