Середина вересня. Як і два роки тому, їду до притоки Дністра, точнісінько в той же час, тільки тоді ще погода була як влітку, а зара у вейдерсах не особливо і тепло. Саме тоді мені вперше за два роки в нахлисті стрільнула в голову думка – приїхати з батьком та просто спокійно посидіти біля річки і поспостерігати за поплавком. Ця територія нічого особливого не мала – місцеві називали її своїм «пляжем», а от для батька місце було дуже вдале. Він лапав тут коропа і жереха.

Коли ми добралися до цього місця, нас не дуже порадувала ситуація – діти бігали з вудочкою, якийсь мєсний дід із малявочницею ловив мілку уклейку. Усамітнитися нам не вдалося. Розклали вудки, закинули і нічого не клювало. Мій нетерплячий до всього настрій заставив мене розкласти нахлистовий комплект і причепити жука. Ріка не була дуже широка, що дозволило мені закидувати жука під інший берег і отримати перші виходи голавлика. На третьому закиді я вже витягнув одного невеличкого «лобастіка» і відпустив, на що отримав купу обурення зі сторони батька. От і почалося, подумав я. Ну хіба таке може зупинити і надихнути повернутися до поплавку? Який поплавок і хробак? Фу… гидота і знущання над тваринами…

На свій страх і ризик, не знаючи дна, я вирішив спуститися у воду у китайських тапочках, футболці і плавках. Відразу ж після перших кроків мене затягувало сильне болото, але таки вдалося дійти ближче до середини ріки, а там вже дно було твердіше, мілкіше і закидати у сторону протилежного берега стало простіше. Майже після кожного хлюпання жуком голавлики давали про себе знати дуже яскраво вистрибуючи, утворюючти показові бурі у воді. Якщо жук просто плив, то достатньо було поворушити кінчиком вудилища чи зробити пару коротеньких підтяжок шнуром і рибка вже була на гачку. Після п’яти чи і семи зловлених голавликів, в мене на гачку була рибка досить пристойна і впиралась дуже сильно, хоча і не більше хвилини, що характерно для голавля. Коли я підтягував рибу і мимохіть повернувся в сторону батька, мєсного сіточника і двох хлопаків – відразу помітив, що уся увага сконцентрована була в мою сторону. Дивіться… А чи виб’єте тут усю рибу? Хм, мало шансів. В цій місцині за електрику можна дістати неслабо у «рогове відділення», навіть з рушниці можуть вистрілити. А сіткою там не дістати. Така то вона Самбірщина!!!

Півтори чи дві години у тапочках у воді проходили дуже швидко, адже риба не давала спокою. Вже сутеніло, весь скусаний був від комарів. На якийсь час розігнати комарів допомагало закурити сигарку і дихати інколи не в затяжку, випускаючи багато диму. Отже результат того вечора коливався від 20 до 30 голавликів… Щастю не було меж. Висновок в мене тоді вималювався дуже незвичний – голавлик клює на жука навіть восени, що і не дивно, адже окрім хруща у природі, і саме на цій місцевості є чимало різних жуків.

Два роки потому…
Погода була далеко не сонячна. Моросив дощик, але на жаль життя складається так, що на рибу їдеш тоді коли вдається, а не тоді коли має клювати. Спочатку з батьком їдемо на Дністер. Я з жуком, батя із спінінгом. Після двох годин полювання зустрічаємось і обгооврюємо результати – в мене по нулям, а в нього один окунець. Далі вирішуємо їхати на старе місце. Чистота води притоки Дністра дуже радує і я вирішую йти не вниз по течії, а вверх. Кидаю у малий перекатик і голавлив показується на поверхні. Хапає!!! Є! Встигаємо трошки поборотися і акуратно його відпускаю назад. Потім повторюю сценарій і мені попадається ще декілька рибин до20 см. Голавлик був доволі вибагливий. Оскільки я був поза межами його зору, мені вдавалося робити різні маніпуляці їз жуком і він його охоче хапав, поки не попався один шибайголова, який наробив дуже багато шуму і річка завмерла… Здавалося от і все, прийдеться закінчувати, але бачу ще одне перспективне місце. Кидаю жука десь до метра перед цим місцем, даючи йому проплисти і тут виходить нізвідкіля красень і схоплює приманку. Наша боротьба триває знову таки до хвилини часу. Акуратно його підвожу до себе кладу у підсак, який батько швиденько приніс мені, коли я кричав на цілий берег «Підсак!». Витягую з його пащі жука. На око голавль виглядав на півкілограма, хоча без ваги це непідтвержений результат. Мав лише із собою рулетку, отже його точний розмір був30 см. Поки я його заміряв, він встиг щось відригнути. Спершу це виглядало на малька, але при більш детальному розгляді це виявилася маленька наполовину переварена миша…

Мабуть цей голавлик остаточно сполошив усіх менших родичів і був останнім, що вдалося спіймати на цьому місці. Вже була дванадцята година ранку, а рибалку треба було поєднати із «селами». Ми швиденько зібралися і поїхали займатися городніми роботами.

Оскільки поле-город-лопата мене не дуже надихають, то я старався швиденько поробити усе, що від мене вимагалося і відпросився в батьків ще на годинку, на річку, до заваленого моста. Так, мене пускають, сідаю в машину і даю газу по сільських ямах і грунтовці. За дві хвилини я вже на місці. Буквально вилітаю з машини, складаю по-новому вудку, привязую жука. Місце таки цікаве – обривистий берег, зліва від мене обвалений міст, під обривом незлий пул, позаду купа кущів. Після кожного закиду були виходи маленьких уклейок, але не голавлів, хоч і бачив як один виходив, поки я привязував мушку. Потім мав необережність недобре підняти шнур і він разом із жуком зачепився за гілки. Цей жук для мене був дуже цінним, так як колись мені його подарував Володя (Хоргас – один з найвідоміших нахлистовиків Закарпаття) і я мав з ним купу успіху. Гілки цього не розуміли і всі мої спроби розплутати жука були марні. Ну що ж, прийдеться рвати, – подумав я і обірвав.

Але надія повернути жука не вмирала, оскількі він висів на сухій гілці, яку можна було обламати і швиденько перехопити у воді. Знаходжу великий патик, витягаю з кишень усе цінне, на випадок якщо впаду з обриву, і вдаряю по гілці, яку швидко підтягую з води і жук знову в мене! Це було щастям повернути «сімейну» реліквію і відчути щось на кшалт перемоги і мотивації до подальшої рибалки! Прив’язую знову жука і кидаю під міст. За жуком дуже необережно вийшов незлий голавлик, але течія занадто швидко підхопила приманку і риба занурюється на глибину. Перезакидую і голавлик вистрибує, але на жаль хибить. Серце б’ється, руки трясуться. Наступні спроби виманати рибу не приносять бажаного результату. Мабуть, таки час повертатисяь. Годинка на ріці промайнула. Кажу ріці «дякую» і до нових зустрічей. Задоволення отримав море і ще раз підтвердив, що жук працює восени і дуже вдало, головне підібрати розмір…

Автор Максим Кусакін

Цікавий нахлист