Люлька в роті, олівець в руці, а душа літає десь біля річки. Таким мені запам’ятався Дмитро Петруняк – людина, яка вже кілька років поспіль збирає нахлистовиків зі всієї України за одним столом. Яким був рік, що минає? Чого чекати в новому році? Філософські роздуми на тему мухи та людини – про все це ми спробували поговорити, записати і оприлюднити…– Дмитре, чи приніс 2012 рік щось нове у твоє нахлистове життя?
– Багато нового приніс. Якщо подивитися на нього з точки зору нахлистовика, то кожен рік унікальний. Класно цього року харіус на суху ловився, тоді як в 2011 році – дуже слабо. В плані рибалки на голавля, я відкрив для себе багато нових жуків. А ще я відкрив для себе «плітик». Тепер розумію, що коли пливеш на ньому, то поняття «треба до вітру» перетворюється на «треба до берега». А буває таке, що берега нема – лише обриви. Звичайно, відкрив для себе і багато нових мух та методів їх виготовлення. Вдалося також здорово провести час в компанії класних друзів. А перебувати на рибалці з хорошою компанією – це справжнє свято. І не важливо, п’ємо ми горілку чи ні. Щодо змагань, то багато поганих відгуків про себе не чув. Тобто, хороші відгуки перевищили погані в рази, цим я, звичайно, задоволений. Щодо бізнесу – то я побачив нових клієнтів. Не обходиться і без конкуренції, відчувається, що мене трохи давлять, але я це бачу як стимул до покращення своєї роботи.  Ще я радий, що ми створили блог – це, як на мене, унікально і круто. Словом, нема чого жалітися, я дивлюся вперед з оптимізмом.

– Чи можна сказати, що займатися нахлистовим бізнесом в Україні – вигідно в економічному плані? Чи готові українці до того, щоб стати твоїми постійними клієнтами?
– В мене досить непогана, як для України, зарплата. Це ті гроші, які приносить бізнес. Тобто, можна говорити, що він має право на життя. Для когось це велика зарплата, наприклад, для дівчат, які на мушках заробляють півтори тисячі. Інші скажуть, що це мало і за такі гроші нема сенсу цим займатися. Я вважаю, що потенціал в нахлисті є страшенний. Але ми змушені все спихати на загальну ситуацію в країні. Жити стає все гірше. Люди не можуть собі дозволити придбати різні нахлистові речі. Ті, хто ходить рибалити виключно для того, щоб принести додому рибу ніколи не стануть мухарями. А є такі, хто хоче займатися, але не має можливості. Все ж можу сказати, що ми розвиваємося. У нас збільшилася кількість клієнтів. Тому я можу сказати, що нахлист в Україні реально розвивається.

– А як щодо змагань? Ти якось сказав, що хочеш з цим всім закінчувати? Маєш на увазі, що самому цікаво було б половити зі всіма, чи ти просто втомився все організовувати, чи ти такого не говорив – це все вигадки журналістів 🙂?
-Справа в тому, що я є представником в федерації риболовного спорту України. Сама федерація таким змаганням нічим допомогти не може. Тому вся організація лягає на мої плечі, зокрема, у плані організації «двіжухи». Тобто треба інформацію на різні форуми закинути, відповідати на постійні дзвінки. Повірте, це забирає багато часу. Окрім того, це ж не коропові змагання, правда? Треба домовлятися про дозволи на вилов червонокнижної риби, а це дуже непросто, зважаючи на доброзичливців, які обіцяють постійні рейди. І мене це «напрягало». Коли під час кубкових змагань ми пили горілку на Свічі то я спитав львівських мухарів: «Ви приїхали сюди, щоб мати змогу виступити на чемпіонаті світу чи просто потусуватися?». Усі сказали, що приїхали тусуватися. Після цього у мене опустилися руки. Я щиро думав, що ми будемо щось планувати з великими змаганнями, на світовому рівні. На жаль, так не є. З іншого боку, після кожних змагань всі дякують, просять продовжувати, мовляв, нікуди Дімон від нас не дінеться, вже всі звикли. Я навіть пробував запропонувати робити це комусь іншому, але всі мені сказали, що ніхто цим займатися не буде, нікому той геморой не треба. Тож в мене просто виходу нема. Але я бачу у цьому плюси. Кількість учасників збільшується, все вдається. Чемпіонат теж пройшов непогано. Наші спортсмени вже виглядають серйозно – нові вейдерси, нові вудки: приємно глянути. Тому будемо цим займатися й надалі, будемо домовлятися з владою про харіусові штрафи, знайдемо людей, які нам в цьому допоможуть.– А ти хочеш створити збірну України з нахлисту?
– Я себе бачу тренером цієї команди. Але тренером може стати тільки колишній спортсмен. Мені так пояснили – хочеш бути тренером, то спершу займи якесь місце, тоді і пхайся вище. Я живу спортом і вірю, що рано чи пізно, але ми таки поїдемо кудись.  Я б хотів бути в цій команді людиною, до якої будуть прислухатися.

– Які плани щодо змагань на новий рік?
– Думаю, що треба буде розділити чемпіонати на гірські і рівнинні. Справа в тому, що в Україні 80% нахлистовиків ловлять голавля і краснопірку. Тому я бачу і такий варіант. Наразі ведуться переговори з багатьма людьми, які взялися б за організацію. Є певні натяки, але невідомо чи з цього щось буде. Ближче до весни стане зрозуміло. Звичайно, будуть і форелеві змагання. Але тут також є певні нюанси. Коли 15 учасників – змагання цікаві, коли 25 – ще цікавіші, а коли 50 – то їх провести неможливо. В такому разі доведеться проводити відбори, делегувати з кожної області по одному спортсмену… Побачимо, що з того вийде.

– До речі, про організацію. Як ти ставишся до фраз типу «я би краще зробив»?
– (Сміється). Той хто хотів допомогти, той приїхав і допоміг. А той, хто сказав, що зробив би краще – той не робив нічого, тому він не може знати, що було б, якби… – У 2012 році змагання були на Свічі. Чув, що в 2013 році сабантуй буде на Ріці. Правда?
– Так, правда. Ми вже ловили і на Бистриці, і на Свічі… Десь ловили гольця, десь райдужку, десь пструга і харіуса. Усюди річки були невеликі. І от мені уявляється така картина – ми приїздимо на змагання, що відбуваються на Сяні. Звикли ловити в триметрових пулах, а тут сотня метрів до іншого берега.  Тому треба розвиватися і шукати щось нове. Ці змагання буде допомагати організовувати Степан Чех. Він сказав, що домовиться з місцевим самоврядуванням, рибінспекцією тощо. Ріка велика і цікава. Ці змагання додадуть екстріму, фаворити можуть і пролетіти. Думаю, що виїдуть темні конячки, особливо серед закарпатців.

– Ну, звісно, вони ж Ріку знають, як облуплену…
– А львів’яни Свічу не знали? Чи Федоренко її знав краще? Чи коли на Гуті Львів виграв? Чи коли Андрій Сколівський виграв Кубок, хоч перший раз на Свічі ловив… – Вже відомо, де саме будуть змагання?
– Це велика таємниця. Не скажу, хоч пхайте мені в п’ятки «бородаті» гачки. До кінця лютого я маю подати інформацію в федерацію, щоб вони затвердили план.  Взагалі, щодо форелевої рибалки, то я маю намір, як в цього року, провести чемпіонат і Кубок. Одні змагання в Закарпатській області, інші в Франківській. Андрій Сколівський казав, що міг би спробувати домовитися про організацію змагань на річці Опір. Ми не говорили конкретно, але було б цікаво. Якщо не вдасться – то є Свіча. Також є варіанти з серйозними семінарами.

– Давай повернемося до магазину – чим він потішить відвідувачів в новому році?
– Насамперед, новою версією. Буде новий та зручний інтерфейс, фільтри, розкладки тощо.  Бувало таке, що мої конкуренти їхали в Фінляндію на рибалку, то три тижні сайт не працював. У нас такого, звісно, не буде. Щодо нових матеріалів, маю намір завести дещо від фірми Wapsi. Також нам мають привезти нові вейдерси: недорогі, але якісні. Продовжимо співпрацю з «Кола салмон», які пропонують непогані речі, за непогані гроші. Багато нових мух буде, різноманітні плетені німфи. Мені зараз сумно, от я їх і вигадую. Будуть нові жуки, коники, вольфрамові вулі-багери, імітації раків. Буде багато пір’я, фарбовані куріпки. Ми постараємося зробити все для того, щоб зацікавити клієнтів. А ще у нас буде велике замовлення з Індії. Чекаємо, коли це все добро приїде, бо гроші ми ще літом проплатили. Запропонуємо нові станки, інструменти тощо.

– На якому рівні співпраця з європейцями?
– Щодо Hends, то я не розумію – вони такі круті чи такі ліниві? З ними неоднозначна ситуація. Бодіквілс закінчився, але є аналог від Sybai в розділі Synthetic Hairs. Також ми працюємо з компанією Кnapek – ще один чеський виробник, який, як на мене, робить найкращі безбороді гачки, які я бачив. Я був просто в шоку від того, як такий гачок може тримати рибу! Не гірше, ніж з борідкою! Є у них і серія «джиг». Мені здається, що він цікавіший від Hends. Так, товстіший, але це не страшно. Єдина біда, що пачка коштує 50 гривень за 26 штук. Але воно того варте.   – Розкажи про географію покупців – звідки найчастіше замовляють товари?
– Найактивніші – Луганщина і Київ. Після них Полтава, Харків, Дніпропетровськ, Ужгород, Донецьк, Львів.

– А яка у тебе географічна мрія? У яку Патагонію чи Зеландію чкурнув би?
– На Кубу – це моя мрія. Хотів би половити бонфіша, тарпона. Але зупиняє ціна на найдешевший квиток – 10 тисяч гривень, який треба замовляти за півроку. До мене 3 дні тому приїздив нахлистовик з Москви – Андрій. Розповідав, як їздив в Киргізію, ловити  севанську форель. За його словами, там було краще, ніж в Англії, Новій Зеландії, Патагонії, на Кольському… і це при тому, що бюджет склав 2 тисячі доларів. Правда, півтори тисячі – переліт. Решту він потратив на риболовлю, полювання і так далі. Жив на широку ногу – там хліб коштує півтори гривні, на наші гроші. Але якщо говорити про реальні речі, то мене приваблює і Європа, та ж Польща. Наступного року ми обов’язково разом поїдемо. Переступимо кордон і відкриємо для себе нові можливості.  – «Сухарі» – це минуле, «франція» – це майбутнє. Погоджуєшся?
– Якщо ми говоримо про змагання, то «так». Якщо про нахлистовиків, які приїхали за рибою – знову «так». Якщо про нормальних мухарів – тоді «ні». Принаймні у моєму випадку, якщо є бодай найменша нагода ловити на суху – то я ловлю на суху. Буває, що погодні умови не дозволяють ловити на суху – тоді «франція». Це так само, як з голавлем. На що його цікавіше ловити? На «принца», на «вуліка» чи на жука?  Деколи, на «принца» він бере краще, але я все одно ловлю на жука.

– На Франківщині хочуть віддавати річки в приватні руки, так, як в Європі. Що ти про це думаєш?
– Буде сумно. В Європі, на відміну від України, є розуміння ситуації. А в нас – ну, як завжди. Річку віддадуть тим, кому щось треба, а не тому, хто захоче покращити ситуацію. Наприклад, якщо франківський клуб «Тандем», який я очолюю, візьме шмат річки в оренду, то я зможу забезпечити її рибою, охороною, контролем рибаків. Але як до цього поставляться прості люди, які відпочивають? Він прийде на берег річки, розведе вогонь, питиме горівку, смажитиме ковбасу. А що я зроблю? Прийду і скажу: «Соррі, але ми тут рибу ловимо, не купайтеся»? Він мені скаже, що Конституція дозволяє тут купатися, бо річка це водойма загального призначення. «Давай, до свіданія»! Тому я не буду брати річку в оренду. Не поставляться наші люди до цього з розумінням. Ми ще не готові. Треба роками ламати стереотипи. Тобто я «за» таку ідею, «за» ліцензії, так як в Європі. Але крім того, я також «за» європейську поведінку.

– Що тобі цікавіше? Поїхати на улюблене місце чи на нове?
– На нове. Але потім воно в мене стане улюбленим. Бо в мене всі місця улюблені.

– Які три мушки ти б взяв з собою на безлюдний острів?
– Ред таг! Один мокрий, один сухий і одну німфу. В мене з шести коробок три з ред тагами. Навіть жуки і ті з червоним задом. Чорне і червоне ловить рибу! Навіть коли нам назустріч йде дівка в чорному і червоному – то ми звертаємо на неї увагу. Словом, якби в мене забрали ред таги, я б дуже розчарувався. А якби на змаганнях заборонили ред тага, то я б на них не виступав би. Хіба би ловив на оранж таги (сміється). – Що побажаєш нашим друзям в новому році?
– Всім бажаю, щоб клювало у будь-якій ситуації. Щоб сухарі ніколи не тонули. Щоб німфи завжди йшли по дну. Щоб краса петлі радувала око в кожному закиді. Ловіть, відпускайте і отримуйте задоволення від життя.

Розмовляв Ростислав Ящишин

 

 

Цікавий нахлист