По пам’яті показував дорогу в рибальський магазин. Власне, рибальським його можна назвати лише умовно, адже там можна купити кілька дешевих котушок, якусь дрібноту і товари для домашніх тваринок. Я ж хотів показати хлопцям мухи, а їх там справді багато. Старша пані-продавець майстерно і ефективно пояснювала яка муха для якої води і річки. Я сумніваюся, що вона бодай раз тримала в руках нахлистову вудку, але у плані теорії до неї претензій не буде. Видно, що в коробках переважають «ґляйхи» – імітації гнойових хробаків (окрім них – плетені польські німфи), яких роблять з рожевих презервативів. Вже пізніше я жалівся Войтеку, що наші аптекарі не знають якого кольору презервативи в коробках, тому я не можу знайти цю продукцію. І він мені таки зарадив (сам же Войтек – фармацевт!) і подарував два рожеві презервативи. Можете уявити собі обличчя Арсена і Андрія коли вони це побачили… Стрімери однотипні. На головатицю більші, на форель менші. Взагалі, Войтек сказав по секрету, що головатицю треба ловити на стрімери не менші, аніж 20-25 сантиметрів. Тобто будемо вважати, що в магазині продають виключно форелеві імітації. На сухі ми не дивилися, але можу сказати, що поляки використовують два типи сухарів. Перший тип – це харіусові мушки, зв’язані на дрібосеньких гачках. В якості матеріалу використовують «качу дупку» – це CDC по-нашому. Інший тип мух – це здоровенні імітації одноденок. Вони використовуються тоді, коли починається «роєннє» – тобто масовий виліт комах. В якості крил – пір’я селезня (Mallard Duck). Нічого іншого, типу там годдардів, ред тагів, кадісів тощо я не побачив.
Це звісно не означає, що їх нема, але на іншій річці, про яку я напишу згодом, ми познайомилися з Міхалом – гуральським нахлистовиком, який показав свої мушки.
Те саме, що в магазині: крихітні і здоровенні. Окрім цього він показав нам гуральський флотант: аптечна нафта розведена з бджолиним воском.
Ні про яких Петіжанів Міхал і чути не хотів… Каже, що для качої дупки то найкраще, що існує в світі.

А що з мокрими, спитаєте ви. А нічо… Поляки практично не використовують такий тип мух. І дуже навіть даремно. Коли ввечері на Дунайці наступного дня Андрій і Арсен намагалися щось зловити на німфу, у мене здорово ловилися великі струги на марчбраунів та ред-блек зулу. Правда, я використовував тонучий підлісок. Він зіграв ключову роль у тій риболовлі. Але про це згодом.Так от, роздивившись мушки і придбавши собі щось на згадку, ми поїхали селитися. Войтек сказав, що нас чекають, а сам він на роботі. В садибі нашу групу зустрів пан Войтек – батько Войтека, вибачайте за такі каламбури. Насправді ми не пошкодували, що поселилися саме там (пані Маришя люб’язно запрошувала нас до себе, а її білявка-донька навіть привіталася з нами). І якщо вдасться поїхати в Кросценко ще раз, то я навіть думати не буду над місцем дислокації. Хлопці теж.Вже в наступні дні ми почувалися в цій садибі дуже комфортно, по-домашньому. Пан Войтек сказав, що нам не слід кремпуватися, адже ми їдемо за тридев’ять земель і платимо гроші не для того, аби сидіти скованими і по вечорах мовчати. Ви уявляєте, наскільки їхній менталітет відрізняється від нашого? Звісно, поводилися ми чемно.
Алкоголю вживали в міру, музикою (дримбою) не грішили, за собою усе прибрали, як виїжджали. Було також помітно, що господарі готові виконати будь-яке наше бажання. Наприклад, коли приїхали трохи відпочити і пообідати, то нам приготували чай-каву, так само дали кави на дорогу. Не було проблем з усім іншим – деякий посуд ми мили самі, деякий посудомийка. Також до наших послуг був безпровідний Інтернет. Усе це задоволення (забув сказати про ідеальну сантехніку, гарячий душ, чисті кімнати, зручні ліжка) вартує 35 злотих за добу. Поміркуйте і порахуйте, що ви знайдете за 80 гривень в наших Карпатах…  Дуже затишно було сидіти на подвір’ї з гарним виглядом на гори. Поруч стоїть гриль, на якому ми смажили ковбаски та хліб. А після обіду дов’язували мухи, які припали до смаку форелям.
Уже ввечері, після риболовлі, Войтек запросив нас до себе на кухню, яку він трансформує в рибальський кабінет, коли усі лягають спати.
Навіть витягає з секретних місць «гідропсихів», які живуть у нього в пробірках. Цікаво, що Войтек щоранку, перед роботою, заїжджає на річку Бьялка, про яку буде описано згодом, і заміряє рівень води, а також копирсається в каміннях.
А ще він професійний мухов’яз – віддає свої творіння на продаж. До речі, готує цілі флайбокси. Видно також, що мухи дуже добротні і достойні. Правда, каже, що це забирає багато часу. Тому він планує залучати дружину Аґнєжку бодай для того, щоб підвантажнювала німфи з вольфрамовими голівками свинцем.
Саме так – поляки комбінують ці два матеріали. Практично усі мухи Войтека зв’язані з 3,5-міліметровими золотими вольфрамовими голівками. Срібних та мідних він не використовує. Коли темніє вода – то або помаранчеві, або сидить удома.Перед нашим останнім днем ми в’язали «хрущиків» (наголос на «и») – імітацій личинок волохокирльців. У нас вони звуться кессед каддіс або піппінґ каддіс. Там просто «хрущикі». Одначе, як переконував Войтек, білі та зелені «задки» тут не будуть працювати. Виключно червоні, що робить їх схожими на ред тагів. Причому не просто червоні, а криваво-яскраво-червоні зі спектра даббінгу або його аналогу. Отже тіло обмотується розплюснутим свинцевим дротом, а далі потрібно обмотати його натуральним сірим чи коричневим даббінгом. Войтек робить даббінги власноручно зі хутра тварин. Так само і куріпку замовляє в мисливців, а не в магазинах. Отже, даббінг намотується до голівки, після чого сегментується мідним дротом. Вуаля. І що тут говорити – наступного дня, принаймні у мене, працювала лише така мушка. Ввечері я зв’язав їх чотири. Кожна приносили по кілька форелей, після чого обривалася. А от остання просто розірвала мені мізки – я тримав на ній п’ять гарних риб, але кожна з них сходила.
До цього моменту я мав лише два сходи (усі гачки мають бути без борідок), але то зривалися трофейні риби. Лише в самому кінці я таки упіймав форельку, але гачок не пробив їй губу. Я так і не зрозумів, у чому справа. Войтек також. І що цікаво, коли ми з ним обходили річку по дорозі, то помітили дрібненький лісовий струмок, увесь в кущах. Ми зауважили силуети немалих риб і спробувати з’ясувати, хто ж там живе. Детальніше про це я опишу згодом, але саме на цю німфу я таки упіймав рибу, причому її губа була пробита надійно. У будь-якому випадку, коли я зачепив і обірвав ту німфу, то практично за нею не шкодував… У цю ніч ми майже не спали – усього кілька годин. Зате спогади про цікавий та веселий вечір того варті…

 

Цікавий нахлист