Крап. Крап-крап. Крап-крап-крап. Наче за всіма правилами геометричної прогресії чорний автомобіль заляпувало з усіх сторін водяними візерунками. Четверо відчайдухів, можна навіть сказати, вар’ятів та авантюристів реготали. Звісно, чого б журитися, коли дощ за вікном? Правда, з кожним кілометром, що віддаляв нас від Львова, у душі закрадалася думка про те, що на найближчому повороті сам час звернути назад у місто. Але вголос ніхто цю крамольну і малодушну фразу не висловив. Раз зібралися, значить треба їхати. Сьогодні ж четвер, а четвер, як відомо – рибний день!Олії в багаття наших сумнівів підлив Петро зі Стрия. Щойно ми оминули центральний корок, як він зателефонував і сказав, що передгірне містечко заполонила густа чорна хмара і рясно поливає усіх дощем. Ще й вітер, ледь не шквальний. У мене, Юри та Геника по одному рюкзаку, де місця на вейдерси, ясна річ, не знайшлося. Водяні сандалі, шорти та куртки на випадок дощу. А от Олег (Сова) виявився куди передбачливішим, зрештою, чого б не кинути у власне авто усяку всячину?Ми тримали курс на річку, де ловили в попередній четвер, а також суботу. Місце перевірене, риба є. А зважаючи на те, що на місце ми прибули опів на восьму вечора, вже нічого не вигадували. Дощ, до слова, падав, але вже не такий рясний. Перевдягалися та перевзувалися по двоє – добре, що багажник позашляховика це дозволяв зробити практично безболісно.Я одразу ж відкинув варіант з французом. По-перше, вітер, а по-друге, тривали мої експерименти з новим шнуром SA Nymph. Працювати з ним весело і приємно, але тільки тоді, коли риба активна.
Натомість харіусовий перекат був похмурий і зовсім непривітний. Після першого десятка закидів риба мала б бодай показатися – та ж ні. Лише час від часу проскакувала бистрянка. Стало зрозуміло, що в таких умовах пир не ловитиметься, принаймні на німфу.Тим часом Геник упіймав на суху голавлика, за лобастим пішов і Юра, ставши на улюблену яму. Олег прочісував усе довкола, я ж стояв на одному місці. Харіус тут точно є, але ж як його виманити? Я спробував додати в мушки природніх кольорів трохи фарби.
Замість шоколадки з темним тораксом, поставив аналогічну модель з помаранчевим. Бистрянка активізувалася, харіус продовжував ховатися. Нарешті, після серії проводок я таки його побачив. Це тривало неповну секунду, і бачив я лише бік риби, що блиснув бронзою у перших сутінках. «Геник, він є! Вийшов на Курноцика в момент, коли я піднімав німфи, щоб зробити новий кидок» – сказав я товаришу.
Геник тим часом намагався виманити харіуса своїми найсокровеннішими мушками, але прив’язати їх до повідка було досить складно. Від холоду руки тремтіли, а мушка одразу ж намокала – тут вже флотанти не допомагали.Я міркував, що ситуація геть несправедлива. Ми вирвалися з міста, потрапили в дощ, змерзли, як цуцики, а риба не ловиться! Було сподівання на те, що бодай один харіус має упійматися, щоб наші намагання не були марними. Вихід риби на підвісну мокру змусила мене зняти німфи і приладнати мокру мушку –  pink spider.
На неї я славно половив торік, особливо під час дощу. Спершу довелося вистояти чергу, бо на рожевого мокряка одна за одною сідали то бистрянки, то верховодки, причому непоганого розміру. Аж нарешті, після енної презентації, я відчув такий бажаний та довгожданий удар! Є!Харіус борсався як навіжений, стрибав та брикався, не даючи зняти гачок без борідки. Але потрапивши до води він не поспішав зникнути у глибині – довелося провести йому кількахвилинну терапію, після чого риба таки повернулася у своє укриття.
Цікаво, що взяла вона не на початку перекату, як це було раніше, а вже в самому його кінці, там, де течія була зовсім повільною.Геник спробував обловити цю територію сухими, але брала сама дрібнота. Коли спина вже прилипла до футболки, я запропонував повертатися. Єдине, треба було закликати Юру, який стояв вище по течії, метрів за 200. Дійшовши до середини, я загукав його, але він йти не поспішав. «Йди сюди, тут тааааке!» – крикнув Юра у відповідь. «Таааааке» робилося на досить однорідній і швидкій ділянці ріки. Виліт одноденки був і в нас, але ознак того, що риба нею харчується ми не бачили. Натомість тут раз за разом щось вистрибувало з води і хапало необачних комах. Це був справжній вечірній хетч.«Юра, та це верховодка, просто крупніша» – сказав я. І тут таки перед моїм носом з води на повен зріст вискочив харіус. За ним ще один. Ріка просто кипіла. У мене була мокра мушка, а ставити суху я не бачив сенсу – все одно вже було темно (22:00). Натомість Юра після серії кидків а-ля тенкара таки крикнув «є!» і потягнув рибу до себе. Ех, якби не мокра спина…Річка магнітом тримала нас і не хотіла відпускати. А ми й не дуже пручалися. Останні секунди перед темрявою, поодинокі стрибки підводних легкоатлетів. І повна тиша навкруги.

Фото: Gennadicus

Цікавий нахлист