Хоч ця поїздка була доволі спонтанною, але участь в ній взяло одразу шестеро нахлистовиків і три автомобілі. Так просто зійшлися зірки, що усі вони змогли владнати усі справи і виїхати в сторону гір десь після другої години дня. Перша делегація це Арсен, Сергій і я, а трохи згодом до нас приєднався новий адепт секти мухи і вузлов’яза Петро зі Стрия, який був нашим сусідом в наметовому таборі на мізунському семінарі. Друга машина – це Юра зі своєю донькою, який планував заночувати в горах. Третім був Олег (Сова), який також планував вибратися на вечірній та ранковий кльов, отже планував залишилися на ніч.Відразу скажу, що їхали ми досить весело. Одразу ж за Львовом нас накрила злива, причому така, що їхати довелося дуже повільно. Натомість Петро переконував, що в Стрию все чисто і світить сонце. Неймовірно було, що хмара просто гналася за нами, але перед містом просто зупинилася.Почати ми вирішили там же, де й були в четвер. Єдине, що нам трішки заважало – це групи відпочиваючих, які звикли від природи лише брати, але не нічого не давати взамін. Тому на запитання «Шо наловили?» ми традиційно відповідали «Та тут риби нема», «Верховодка», «Якась дрібнота» тощо. Сказати цим людям, що ми ловили харіуса було б дуже небезпечно.
За свідченнями правильних рибалок, місцеві мешканці навіть не здогадуються, яка риба мешкає в тутешніх водах. І це добре…Отже ми відійшли подалі від аборигенів – якраз перспективний перекат був схованих від ненаситного ока. Уже на третій французькій проводці узяв перший харіус. Найбільше мене потішило те, що він спокусився на зеленого бокоплава! Отже прийшов його час… Невдовзі на нього ж ухопився і другий харіус, але за якусь мить перекат затих.
Хлопці відправилися на яму товкти голавля, а я вирішив пошукати ще якісь перекати. Правда, більше їх не знайшов, але побачив одну цікаву яму – вода зливалася в неї, течії практично не було, а попереду синіло велике «озеро». На харіуса я не сподівався, але думав, що тут може сидіти якась підуства чи марена.
Так само я вирішив змінити і «нижню» муху. Замість фезентейла з 3-міліметровою вольфрамовою голівкою, я поставив ідентичну муху, але з головою 4,5 мм. Після серії проводок по цій ямі я відчув хороший удар і витягнув… харіуса. Цікаво, що йому робити в такому не надто привабливому місці.Тим часом Юра, Арсен і Сергій бомбили рибу з червоними плавниками, причому досить успішно. Арсен взагалі перевалив за десяток.
Але я все ж попросив їх складати манатки і їхати вище, на пошуки харіуса. Невдовзі ми уже сиділи на зручних сиддінях і летіли все ближче до місця призначення. Там нас зустрів Олег, тож на річку ми вийшли у досить солідному складі.Треба було і Петру трохи часу присвятити. Я обладнав його вудку підліском зі страйк-індикатором, а також двома німфами, які мали б працювати тут. До цього Петру ніколи не вдавалося зловити харіуса, власне, він лише і почав ловили нахлистом. Забігаючи наперед скажу, що у цей дивний вечір сталося багато «перших разів». Але про це згодом.Отже ми вийшли на перекат, де нас тероризувала бистрянка. Я вирішив ловити з шнуром без будь-яких індикаторів. На будь-яку покльовку ця снасть здорово реагує, може навіть краще, ніж «франція». Стоячи між Арсеном та Сергієм одразу ж отримав харіуса, але він зійшов на швидкій течії. Наступний вже надійніше ухопив бокоплава, тож вдалося підвести його до себе. Ще кілька слів про зеленого бокоплава. Я міркував над тим, щоб удосконалити його.
Тому замість звичайних «шрімпівських» гачків вирішив спробувати модель TMC 212Y. Взагалі-то, основне призначення таких гачків – емерджери, але я вирішив спробувати їх і на бокоплавів.
За рахунок своєї специфічної форми, ці гачки дають можливість зробити максимально природне тіло імітації. Єдиний мінус таких гачків – ціна. 20 штук коштує близько 60 гривень, але воно того варте…Невдовзі усі ми побачили характерні дії Петра, який стояв у дуже бурхливій воді. Він присів і почав відчіпляти рибу. Можна за нього порадіти – є перший харіус. До речі, узяв він також на зеленого бокоплава.Олег, Сергій та Петро залишилися на тому ж місці, а ми з Арсеном пішли трохи вище, до великого перекату. Арсен все ще хотів половити голавля, тож він спустився зі стрімкої скелі до води, а я вийшов на хвилі. Відразу ж зрозумів, що знайти харіуса в такому місці буде дуже важко. Практично не було великих каменів, зливів – річка одноманітна. Риба могла стояти всюди і ніде. Дрібний харіус, ясна річ, стояв на мілкій воді, біля берегів, а от більшу рибу, очевидно, треба було шукати на середині.
Там я і знайшов першого харіуса, а за ним і другого. Правда, зловив його не я, а камінь, який «зажував» нижню німфу. Риба вхопила бокоплава, який практично завис у товщі води.Невдовзі до мене прийшов Арсен, який показав свої трофеї (на фото, звичайно). На маленького жука він упіймав… дуже навіть пристойного подуста, десь на півкіло.
Якщо комусь вдавалося ловити цю рибу на суху чи на жука – дайте знати, бо ми відправимо запит до книги рекордів Гінеса.А ще Арсен дуже хотів зловити харіуса на суху мушку. І невдовзі йому це вдалося – спрацював гріфін-гнат з білим парашутиком. Загалом на цьому перекаті Арсен упіймав трьох невеличких харіусів, а у мене з сухою не склалося. Виходи були, але особливої активності я не помітив.Коли ми вже хотіли повертатися, стали свідками масового вильоту одноденки. Але, як і слід було передбачати – жодної реакції від риби не було.
Річка вперто мовчала. Натомість Сергій таки упіймав на суху двох харіусів, причому на повільній воді. Певно, риба втомилася стояти на швидкій воді і відійшла трохи відпочити.
Словом, дорогою додому, нам було про що поговорити…

Цікавий нахлист