Блог двох мухарів

Архив за год: 2013

Не можу просто так промовчати і стримувати позитивні емоції, які я отримав на цьому семінарі. Як і було заплановано семінар тримав два дні і проходив чітко по графіку. У голові дуже багато емоцій переплетених з ідеями як саме написати мій звіт про ці дні.Почнем тоді спочатку. Субота, о 5й ранку виїздимо з Володимиром П. на поїзді. Милуємось краєвидами. В Мукачево нас зустрічає Стьопа і відвозить до державного відпочинкового комплексу. Розклалися і йдем на місце проведення. Там вже Сергій і нахлистовики зі Сваляви і Мукачево розочали нахлистову активність. Розпочалися заняття для новачків. Я не слухав. Не тому що не поважав, а просто тому що це все чув 100 раз. Натомість взяв двуручника і кидав усе коряво і страшно. Курс для початківців закінчився і Сергій почав відразу розповідати і демонструвати спей закиди. Спершу він нагадав усім, що рік тому (у 2012р.) здавав на цьому місці екзамен на інструктора по дворукому вудилищу, тому це місце було для нього особливим. Розповідав він дуже чітко, цікаво, все що треба. Всім все було зрозуміло і просто поки учасники на взялися за діло і діла були ужасні.
Особисто в мене все летіло куда попало, як попало і т.д. Сергій довго мені розжовував, показував, контролював руки і так два дні. Лише на другий день, вже під завершення семінару я зміг добитися трохи вужчої петлі і відчутів, що я роблю вже дещо правильно і динамічно. Дуже багато нюансів. Вудилище, шнур, катушки, синхронні і динамічні рухи і закохане ставлення до «спей» стилю – це все що вам потрібно щоб захопитися дворуким.   Ввечором першого дня ми прикольно посиділи у піцерії, прогулялися містом та  пішли спати після опівночі. На другий день був підйом о 7 ранку. Я хтів піти половити рибку, таки пішов на пару хвилин, але повернувся, бо ми мали йти снідати. Найшли гарну кав’ярню, де продавали солодощі власного виробництва. На другий день Сергій розповів нам про матеріал по різним закидам дворуким: double spey, T-snap, circle cast і ми їх практикували. Він підходив до кожного і пояснював помилки і шляхи як це подолати.Десь під обід Степан Чех показував як ловити на німфу і демонстративно зловив моренку. Після обіду Сергій розібрав сервісні закиди і показав що таке «хітчінг».  Я офігів від того. В двох словах це ловля на стрімер на трубці, да жилка прикріплена збоку, тоді і мушка має особливу гру у воді і може привернути увагу будь-якої риби. На прощання ми зробили фото. Подакували Сергію за чудову науку і роботу. Все вийшло гарно! Вже по дорозі додому я і Володя милувалися краєвидами, річками і думали над вилазками у цьому році. Стьопі Чеху велике спасибі за організацію, прийом і за те що він є! Спасибі всі за проведений разом час і спілкування!

Дозволю собі зробити ліричний відступ:Хочу так сказати, що я був у Мукачевому другий рік поспіль у цей період часу і маю таке відчуття ніби я на курорті. Місто особливе і колоритне: ріка у місті, причому чиста (а в нас під землею і тече там гівно, зате маємо Оперу), так що я навіть покупався у перший день, вулички дуже гарні і маленькі, а коріномму львівському аборигену покажи тільки бруківку і маленьків вулички і він відразу буде із прихильністю ставитися і до цього міста. Так, цигани, тут їх у уйма. Вони на возах їздять, купаються, косять траву у самому місці – це ексклюзивне щось..  О і ще запахи, тут пахне чимось вільним і курортом. Мова – тут розмовляють особливо – по-закарпатськи, цигани по-свому, багато по російськи. Тут я відчув якусь мовну свободу чи якесь розвантаження. Хоч я і люблю Львів, але тут важким грузом завжди висить і висітиме питання про мову, просто змучився від цього, а тут відпочив, говори собі як хочеш, хоч навіть угорською і тебе можуть теж зрозуміти.

Текст і фото: Макс

Троє наших друзів побували на Сяні та Дунайці і готові поділитися першими враженнями. Отже, з того, що вдалося з них вичавити: вода висока, риба сидить у тихій воді, не рідко обліплена п’явками, поверхневої активності майже нема. У харіуса – нерест, відповідно, ловити його не бажано, але окремі екземпляри попадались.

Робочі стрімери: Egg Sucking Leech, Wooly Bugger, Mylar body Grey Zonker

Робочі німфи: Bead Head PT, Prince, Red Tag, шоколадка.

Робочі сухі: CDC Mayfly, Comparadun, Deer Hair Caddis, Griffith Gnat

Зрештою, дивіться і насолоджуйтеся. Частина перша. Усі фото – Hudz (c)

Настала прекрасна пора року, коли життя і все навколо починає цвісти. Найбільше хочеться після зимової сплячки половити риби і отримати масу задоволення. Отже, на День Перемоги перемоги вирішили з Алексом виїхати на платник «Озерний край» до Пустомит щоб потягати щуку і відвести душу.

Біля сьомої ранку я вже підібрав Алекса і ми рушили до озера! Погодка була прекрасна, щучка ганяла малька, рибаків відносно небагто. Мій флайбокс зі стрімерами, якщо точніше навіть два були готові майже до будь-яких примх риби. Перші спроби ловити на класичні білі зонкери не приносять успіху, міняю на жовті – знову ні, ставлю фантазійні стрімерочки – знову ні. Що ж таке? Минула десь година, а в мене нуль, не дивлячись на те, що це платник  і риба має жерти все що їй під ніс кинеш..

Ближче до успіху!
Ну що ж… Ставлю минулорічну приманку (жерехову), яка тут працювала. Після декількох проводок риба хапає під самим берегом. Добре!! За декілька хвилин маю гарний удар, але риба сходить. Ок, це вже щось, мене це абсолютно не пригнічює, бо «логічний звязок» майже налагоджено, а перспектива натягати купу риби і потім заплатити купу грошей мене теж не радує. Мені хочеться зловити щось побільше і покайфувати. Така десь істина була у голові.

Звонить Діма і питає як успіхи. Кажу, що так і сяк. Діма був там пару днів тому, тому радить 15см приманки, а я кажу що на мацьопі теж клює. Ок. Поради не відкидаємо і ставлю  стрімерка у стилі «пуглісі». Досить велика і обємна приманка з очима, бльостками і моцним гаком. Не довго ця приманка нудьгувала і у мене на гаку щось досить моцне. Дотягнув до себе. Гарна під кілограм щучка. На мою радість вона звільнилася сама біля берегу і поплила геть. Даю цю приманку Алексу, бо це тільки його друга чи третя вилазка. За пару хв. І у нього риба! Потім знову і знову. Мене навіть втомило бігати до нього із підсаком. А ще, мене його щука нагло вкусила за вказівний палець поки я витягував з неї стрімера та з мене вилилося чимало крові. Зубки у неї нівроку.

Потім я поставив собі стрімер у стилі пуглісі, але таку велику «шмату», навіть без очей, і на перших проводках бачу як мальок розбігається по сторонам.

Клює щось велике. Супер! Своїй новій катушці Наутілус даю свободу попрацювати. Тормози просто прекрасно скрегочать!

Витягнув!! Як потім на звежені показало 1,8 кг.  Перекурив.. і відразу думки, скільки ж за неї прийдесть заплатити.

Робимо світлину щоб показати друзям і причіпити на аватарки)

Згодом мені потрапила ще одна велика, але я просто занадто багато хотів з нею побавитися і дати попрацювати гальмам Наутілуса, тому вона найшла інший спосіб як від мене вивернутися: вивернула із кріплення вертлюжок і нагло його вигнула та і пішла зі стрімером у воду…

Біля 12-ї ранку вже добряче припікало сонце і мій ліміт часу закінчувався. Гормон щастя отримано!)

Американський бюік 88-го року випуску тихо прорізав туманні ділянки гір. Тут завжди туман зранку, але з першими сонячними променями він розчиняється в дахах хатин і зелених вершин. Ще трохи по трасі, потім малопомітний поворот і зупинка на місці впадіння в річку потужного гірського потоку. Досить цікаве місце – кілька перекатів, яма, заплави… Все б нічого, от тільки в футболці і шортах було до біса холодно. Сонце все ще трималося за горою і чомусь не поспішало визирнути до нашої банди. Від оціпеніння рятують вейдерси, горнятко гарячого чаю і перспективна місцина. Поки Роман і Орест розминалися і снідали я вже встиг понишпорити на перекаті. На другій проводці мав потужну потяжку на підвісну мокру мушку, але у підсумку так нічого й не зловив. Тим часом до нас приєднався Віктор з Рівного, який відпочивав з рідними в Трускавці. Орест з Романом піднялися вверх по потоку, ми ж спершу обловили нижні його ділянки, але головним чином ті, що вже були освітлені. Вода мілка, але риба сміливо атакувала мухи, видаючи себе. Перші чотири харіуси були зловлені на глибині «по ахіли». А от велика ріка мовчала. Ми з Віктором вирішуємо переїхати на потік, але вище того місця, куди пішли Роман з Орестом. За кілька хвилин ми вже милуємося чудесними краєвидами, які жахливо пронизані дружніми нафтопровідними трубами. Бееее. Гидота. Це все одно, що плюнути на Монну Лізу.Річка красива. На пулі Віктор помітив форель, яка вхопила його німфу, але випустила. Я пробую на сухарика і маю одну невдалу атаку.
А наш рівненський гість виявився наполегливим і за кілька хвилин таки виловлює непоганого харіуса. «Таке враження, що пахне трупом, який розкладається» – сказав Віктор те, що вже давненько крутилося в мене на язиці. Правда, мені смерділо якимось відходами чи пральними порошками. Шо то сі робе?Невдовзі ми зустрілися з Орестом, який пронизував річку стрімерами. Одну райдужку він упіймав, одна більша зійшла. Мені сподобалася його методика і невдовзі я і сам примонтував кислотного стрімера з яскраво-оливокої синелі. На одному місці було видно райдужку, що зависла в товщі води. Тільки-но стрімер упав, як на нього кинулися кілька десятків невеликих рибок, а ця райдужка лише провела його до зони, де закінчуються її володіння. І так разів з 20…
Нарешті, після чергової проводки, з дна піднявся харіус, якому набридли ці втручання в його особисте життя і вирішив прогнати мою приманку. Форель в цей час байдуже дивилася, як недосвідчений в таких справах харіус промахнувся і зачепився за нижній плавник. Будемо сподіватися, що з рибою все буде добре, адже вона досить бадьоро дременула після звільнення. Ще трішки побродивши по ріці ми дійшли до висновку, що риба геть не активна. Орест пішов якимось манівцями, я за ним, і в результаті ми видряпалися на якусь гору, звідки відкривалася непогана панорамка на все, що нас оточувало. Зрештою, дорога до бази була обрана вірно, тож за кілька хвилин ми вже перевдягалися біля машини і бігли до річки купатися. Орест занурився по горло, а я трішки здрейфив – по коліна і похлюпався. Хоч і сонце палило, але 10 градусів – трохи зазимно для мене.Ще перед від’їздом в гори я подзвонив до пані Марії і замовив обід на п’ять людей. Тож коли усі зібралися ми виїхали у її бік, щоб трохи відпочити від спеки. Тим часом з іншого боку до нас їхав пан Василь – йому колись з Америки від родичів перепала нахлистова вудка, котушка, шнур, кілька підлісків і кілька мушок: прінци, фезентейли і великі сухі каддіси, яких ми назвали чупакабрами. Але вони себе ще покажуть. Поки приїхав пан Василь, ми вже з’їли великий баняк смачнючої грибної юшки і велику пательню смаженої картоплі. Залишилося ще трохи печеного м’яча, хліба і салату. Невдовзі пані Марія принесла ще деякий домашній виріб, великий бідон компоту з ожини і миску домашніх пляцків. Мушу сказати, що ціни в пані Марії вельми демократичні. Дешевше зі Львова приїхати до неї, наїстися смачно і від пуза і повернутися до Львова, аніж зробити це саме в місті. Коли ж приїхав пан Василь, то йому приготували велику яєчню зі шпондером…Хлопцям стало добре і вони попросили відкрити хату, щоб трохи відпочити. Але пані Марія запропонувала взяти коци і лягти на траві в саду, бо в хаті спекотно. Ореста двічі переконувати не треба. Вже за мить він розвалився під яблунею.Ми ж з паном Василем, який у підсумку виявився однокурсником мого тата, пішли перевірити працьовитість його вудки. Півгодини вистачило для того, щоб переконатися: все ок, ловити можна. Коли виходив з води, то познайомився з Едуардом – читачем блогу, який відпочивав неподалік. Він також ловив тут нахлистом: попадався голавлик на клінкхамер.Вечірню частину нашої подорожі ми вирішили провести біля скель. Знову розбилися на пари: Орест з Романом пішли вверх по течії, ми з паном Василем вниз. Він прив’язав цю саму «чупакабру» з надією на голавля. Я ж вирішив прочесати швидкі, але не бурхливі, ділянки ріки довгою німфою з двома підвісними-мокрими. Виявилося, що з місцем я не помилився – харіус якраз вийшов повечеряти. На одній з проводок у мене був удар в мокру, але такий короткий, що я навіть не встиг зробити рух вудкою. На гачку залишилася тоненька смужка губи. Яким чином це було можливо я ще досі не розумію. Інша справа, якби я підсікав, та ж ні…
Але вже наступна проводка закінчується куди акцентованішим ударом і в підсумку я витягую харіуса. А коли уважно придивився, то побачив, що в нього порвана губа, причому в різних місцях. Не виключено, що це той самий харіус, який смикнув за мокряка кілька секунд перед цим… але фейс у нього був реально потовчений. Тим часом пан Василь, який розташувався на початку переката з криками про фотографію тягнув свого першого пирика. Фото не було, бо я був досить далеко, поки я дійшов би, то риба не змогла б повернутися назад. Після ще кількох «мокрих» пириків я поставив суху, на яку мав добрий схід, а також витягнув голавлика і єльця. На жаль, приходив час, коли ми мали зустрітися біля машини і повертатися.
 Тож довелося скручуватися і пакуватися… Таким чином ця риболовля була не так цінною у плані якогось досвіду, як просто можна було приємно провести час і познайомитися з новими людьми, що і приємно, і цікаво.

Практично одночасно з двох різних річок різних областей до мене прийшли тривожні фотографії від нахлистовиків. На одній з них, як видно, хоч і не чітко, харіуса хтось “одягнув” в пластикове кільце. Для чого це робилося мені не відомо. Можливо, у когось з вас є якісь пояснення. На двох інших фото видно, що буває з харіусом після полювання безсоромних стрільців-підводників. Ще є версія, що це справа рук тих, хто вночі б”є рибу острогою. Ці риби були спіймані на муху. Що думаєте?