Блог двох мухарів

Архив за год: 2013

Раніше я насміхався над тими дітьми бруківки, які приїхавши з гір скаржилися на головні болі. Яке кисневе отруєння, про що ви говорите?! У мене такого ніколи не було, адже в дитинстві практично все літо проводив на дачі, оточеній сосновим лісом. Проблем з киснем ніколи не мав. І от тепер, коли на дачу вдається їхати не так часто, як і в гори, я на собі відчув сповна – як воно, бути отруєним киснем. Приїхавши додому треба було зробити якісь справи, але голова боліла настільки, що не допомагали ані ібупром макс, ані масажі, ані зірочки… Допомогти могла хіба якась гільйотина. Якимось дивом мені вдалося заснути, втекти від цієї страшної болі і знову повернутися на береги несамовитої гірської річки, в компанію діджея Вовкінга…… Я пропонував вставати в четвертій ранку і йти на річку. Але Володя переконав, що це трохи зарано і на ріці треба бути десь пів восьмої. Ще удома ми перевдяглися в вейдерси і потопали по залізничній колії вниз. Хвилин за 20 ми дотопали до доріжки, що вивела нас до води.
Річка була просто фантастична. Блакитне небо, зелені гори, світлі оголені камені і якийсь специфічний колір вони. Цікаво, що той же Опір ніколи не буває такого кольору. А тут – краса неземна. Володя швидко розклався і поки я монтував свою першу вудку, він вже встиг зловити двох харіусів. “..руть ааа шій водці..” – це те, що я почув від нього з ріки.
Очевидно, він мав на увазі те, що харіуси беруть муху на першій проводці. До того ж ловити треба було на дуже швидкій течії – з повільною цього разу харіус не дружив. Мене ж більше цікавила форель. Після кількох харіусів, зловлених на нову німфу (її авторство, як я зрозумів, належить Нестору, тож мені якось не личить її описувати), спокусилося і кілька невеличких пстружків.
Усі вони, як і харіуси трималися на дуже швидкій воді, переважкно на початках бурхливих перекатів.
Риба чинила серйозний опір, зокрема й тому, що опиратися їй допомагала вода. Але після звільнення з безбородих гачків (http://fly-fishing.com.ua/index.php?route=product/product&path=3_37_81&product_id=4798) швидко виривалася і поверталася в свої буруни. До речі, знову не було жодного сходу! Володя йшов по одному берегу, я по іншому. Невдовзі він трохи випередив мене, а я вже зібрався його наздоганяти, як побачив велику каменюку, що виступала з води. Течія там була досить повільною, а за каменем, очевидно є яма. Я її не бачив, але вирішив перевірити. І зробив велику помилку. На спині у мене був важкий рюкзак, на плечі фотоапарат в сумці, і по вудці в кожній руці. Я закинув німфи за камінь і закрив очі – і так не видно індикатора. Але його і бачити не треба було – за якусь секунду я відчув енергійний удар і почув, як щось вистрибнуло з води, а потім з шумом туди ж плюхнулося. Знадобилося трохи часу, щоб вивести його до себе. Пстружок! І то такий, гарний! І тут я зрозумів, в якій дурній ситуації знаходжуся. Камінь гострий на нього нічого не покладеш, до берега є трохи йти, ще й вода швидка. Фотоапарат не витягну. Не залишалося нічого іншого, як попрощатися з рибою без фото і опустити вудку. Форель легко зійшла з безбородого гачка і крутнула передімною носом.
Зрештою, попереду було ще багато перекатів, тож я не дуже сумував, що не зафіксував у фотопам’яті цю красуню. На одному з таких спадів я кілька разів обловив цікаві ділянки, але марно.
Натомість Володя, замінивши мене, одразу ж витягнув трьох харіусів. Ми пішли далі, після чого зрозуміли, що річка стихла. Перестали літати мухи, небо трішки захмарилося і риба заспокоїлася. Вона не брала ані німфи, ані сухі, ані стрімери з мокрими. Повний штиль. Потрохи ми вирішили вертатися, щоб не заходити дуже далеко. Судіть самі: ми вже бачили купол монастиря на горі…Коли ми верталися, я зачепив ногою камінь у воді і перевернув його. Побачив багато корму і одного великого волохокрильця без хатки. Він був жирний, довгий і коричневого кольору. Я згадав, що в моїй коробці є щось схоже. Прийшовши на той самий перекат, де я нічого не зловив, примонтував цю імітацію на місце підвісної. Мене не турбувало те, що вона важча, аніж нижня.
Такий експеримент видався вдалим – за три закиди на одному місці я упіймав три гарні форелі. Усі вони жадібно хапалися саме на таку «чешку» з золотою головкою! Останнім був красивий харіус – йому теж хотілося спробувати цю мушку.Володя вже не ловив. Він розвалився на каменюках і фоткав небо, гори і річку. Закінчували ми рибалити на іншому перекаті, де я вирішив половити на прінца з жовтими біотами на спині.
Експеримент знову ж таки виявився вдалим – взяв довгий харіус. Після цього ми поставили жирну крапку. Загалом, з восьмої до другої було спіймано понад 30 риб. Володя зловив трохи більше, я менше, але задоволеними виявилися усі. ПС. Я дуже радий, що познайомився з Вовкінгом. Цікава і неординарна людина, з європейським мисленням і солідними творчими планами. Успіху тобі і дякую за чудово проведений час!

Це просто неймовірно. В мене голова просто розвалюється на дрібні кавалочки. Напевно я просто надихався киснем на рік вперед. Вибачайте, але зараз не в стані про щось писати. Для затравочки дам кілька фоток, решта: звіт і фоторепортаж буде завтра.

Ексклюзивно для наших читачів діджей Вовкінг зв”язав свою коронну мушку VovKing CDC Dun-Tun. Чесно кажучи, по різних каталогах ми її не шукали, не факт, що така взагалі існує в них. Тим не менше, це одна з найулюбленіших мушок форелі і харіуса в краях Володі. В”яжеться вона не просто, чесно кажучи, для початківців можна щось інше придумати. Мушка потребує специфічної техніки виконання, з чим ми зараз вас і познайомимо.

Отже, для цієї мушки треба гачок №16 для сухариків, монтажна нитка Hends Synton, мікрофібретц на хвостик, даббінг SLF з білки rusty brown і gray natural, два пера cdc blue dun і два пера cdc tun.

Обмотавши гачок ниткою прив”язуємо дві волосини мікрофібретц і розводимо їх у сторони. На тіло наносимо іржавий даббінг і йдемо до торакса.
Тепер беремо два “блакитні” пера і витягуємо їх за кінчики, утворюючи крило мушки. Воно має закінчуватися там, де закінчується тіло.
Після цього беремо залишки від цих пер і общипуємо борідки. Їх можна підрізати. По довжині крила закріпляємо їх ниткою. Це додає об”єму і кращу видимість на воді.
Після цього треба провести доволі складу процедуру – розщепити нитку. Саме тому слід користуватися вище названим продуктом від чехів. Якщо вже нема такої нитки, тоді робимо звичайну петлю. На одну сторону петлі наносимо сірий даббінг.
Тепер беремо два пера cdc tun. Відводимо борідки убік і щипаємо їх. Оскільки мушки невелика, борідки можна розрізати на дві частини і накласти одну на одну. Це зекономить вам матеріали.
Тепер треба вставити борідки в петлю на даббінг і скручуємо. З отриманого йоршика формуємо ніжки.
Тепер треба акуртно це все зафіксувати лаком. Формуємо головку і закінчуємо мушку накидними петлями або фінішним вузлом, який додатково покриваємо лаком.
Мушка гарно проявила себе в травні-червні. Чудово плаває і завдяки поєднанню сірого та блакитного кольорів її добре видно на воді. Нехай щастить!

Оскільки ніхто на мою пропозицію не відгукнувся, до діджея Вовкінга я поїхав сам. І наразі про це аніскілечки не шкодую. Володя – дуже приємна людина, не заражена зірковою хворобою (хто не знає, він дуже популярний і відомий виконавець). Ми трішки погуляли на річці, після чого пішли вечеряти і роздивлятися його нахлистове майно. Ну, це просто магазин – стільки матеріалів, знаєте. Ну, і мухи в нього дуже класні виходять. Основний звіт буде завтра, а поки коротенький фотозвіт з вечора. До речі, невдовзі буде покрокова інструкція улюбленої мухи діджея. Гарного вечора усім!

Буває, що в нахлистовика нема ані бажання, ані можливості, ані часу (або всього разом водночас) в”язати мушки. Тоді доводиться або “позичати” їх в товаришів, або звертатися по допомогу в магазини. Компанія Strike! пропонує новий модельний ряд різноманітних мушок від Дмитра Петруняка – досвідченого нахлистовика, який готовий поділитися своїми секретами. 

Для рибалок, які мешкають неподалік річок зі спокійною течією і полюють на головня (гоавля, клена) чи язя, незамінними будуть “жуки” – імітації хрущів чи інших великих комах, що падають з гілок дерев. Взагалі, жук – приманка універсальна. Нею можна ловити як ранньою весною, так і пізньою осінню – голавль не відмовляється від такого смаколика. Головне вгадати з розміром та кольором. До речі, буває, що голавль ловиться на жука і зимою.

Новачкам не варто лякатися кольору чи вигляду цих жуків – голавль їх оцінить. Так само, як і любителі бабців (бичків-підкамінників), імітацій яких у простому нахлистовому народі називають “скальпінами”. Вони виготовлені зі спеціальних голівок, а жало “стирчить” до верху. Форель та інші хижаки полюбляють їсти бабців, отже мають добре ловитися і на такі стрімери.

Ніколи не в”януча класика – це вулі-багери у різних виглядах. Спробуйте половити на чорного “вуліка” з чорвою точкою. Не виключено, що той же голавль, форель, окунь чи щука зможуть проплисти повз нього. Зрештою, не варто забувати, що “вулік”, зокрема, імітує п”явку, а п”явки не лише на ноги пенсіонерам ставлять. Вони становлять серйозну складову раціону багатьох риб.
   На завершення, варто звернути увагу на ще дві мушки. Одна з них – так звана польська в”язана німфа, історія якої вже публікувалася на блозі. Про її переваги розповідати марно – наші сусіди жити без неї не можуть.
 А імітація хробака – це муха на всі випадки життя. Хробака їдять всі – від пічкурика до сома, залежно від розміру. Ті ж поляки постійно ловлять форель на імітацію хробаків і мають успіх.
  Тож якщо вам потрібні свіжі мухи – звертайтеся до відповідного розділу інтернет-магазину і замовляйте те, що підходить до ваших умов. До речі, ви також можете замовити собі комплекти мушок за зниженою ціною: там і стрімери, і жуки, і мокрі, і сухі, і все, чого душа бажає. Успіхів!