1 березня 2014 року. Якраз випала субота, матчі чемпіонату України з футболу перенесли, тож у нас з Юрою з’явилася можливість на кілька годин відвідати рідні Карпати. Нічого особливого не вигадували.
Десь розуміли, що в такий час знайти на великій ріці рибу практично нереально. Не стверджую, що це неможливо, але ми наразі не знайшли чи то мух, чи то підходу до форелі і харіуса ранньою весною. Тому вирішили трішки полазити по одному струмку.

Перше, що вразило – катастрофічний стан води. Ясно, що зима була малосніжна, але все-одно, у колись бурхливому потічку практично не залишилося ямок. Вже дійшло до того, що форель можна було побачити просто на плесиках. Від наших кроків косячки риби рухливо піднімалися вверх по течії в надії сховатися за більшими камінцями.

Зловити рибу, відповідно, було не складно. Розмір форелі відповідав рівню води в струмку – не більше долоні. Щоб не шокувати пстружка легко знімав гачок, намагаючись не торкатися параплямок. Лише раз рука потягнулася за фотоапаратом – узяла трішки більшенька форелька, але їй якось вдалося чи то обкусити повідець чи то скористатися слабким вузлом.

Щодо мух, то, напевно, кожен з нас зловив би рибу на свої улюблені приманки. Форель особливо не дивилася, що там пливе. У мене працювали зимові чорні німфи з бронзовими голівками, весняні цинамонові німфочки і «принци». Мав також дуель з чимось не схожим ані на форель, ані на харіуса. До однієї з ямок я підкрався максимально акуратно і зробив першу проводку. Одразу ж відбувся досить агресивний, але холостий удар. У підсумку, мої німфи зависли на гілках дерева. Довелося трохи повозитися, щоб їх відчепити і чекати на затишшя
(а Юра взагалі продемонстрував чудеса еквілібристики, коли видерся на дерево і діставав свої мушки). Чергова проводка все повторила – удар і німфи на гіляках. Цього разу врятувати їх не вдалося: обрив і перев’язка. Третя спроба таки дозволила мені побачити рибу – це було щось сріблясте і овальне, схоже на карася чи райдужну форель. Що саме тричі кусало мої мухи, але не ловилося з’ясувати так і не вдалося…

Опісля ми вирушили до більшої річки, але там було геть глухо. Різні варіанти та комбінації мух користі не принесли. А тут радіо совістило нас про те, що одна відома персона вирішила повоювати з нашою країною. До Львова їхали мовчки, слухаючи новини…

Цікавий нахлист