…Коли ми побачили ріку, то просто, вибачте на слові, офігіли. Мені одразу ж згадалося казкове відео зі Словенії, де вода кришталево-чиста, має блакитне забарвлення і повільно несе миротворні хвильки. Чесно кажучи, такої річки ще бачити не доводилося. Як правило вона брудна або замутнена, а тут водночас і висока, і чиста…

Сонце ще не вийшло з-за зелених гір, було доволі свіжо, але не холодно. Ми з Арсеном зупинилися біля води, вийшли з оновленого бандерівською вишиванкою смарта. Навколо було тихо, лише пташки щебетали ранкову пісеньку. Стрибаємо в екіпіровку, оснащуємо вудки німфами і вперед до бою!
Вода піднялася, але після нещодавньої повені кардинально змінилося розташування ям і перекатів. А ще велика вода забрала із собою траву з каменів, що не могло не тішити. Першими закидами «прощупую» камінчики, перевіряю чи не помилився із розміром вольфраму. Схоже, все в порядку, можна приступати до пошуку риби.

Відразу сподобалася заглибина за великим каменем. Уже на другій проводці на німфу сідає якась незвична риба – це точно не форель і не харіус, вони так не поводяться. Впевнені ривки в глибину змушують мене міцніше тримати вудку – риба не здається. Але після боротьби таки здає позиції і з’являється на поверхні. Несподівана марена, сантиметрів на 30 акцентовано тримала в кумедному роті невелику німфочку.
Для мене це перша марена зловлена нахлистом в Карпатах. Не можу нею натішитися, але за кілька секунд безжалісно топлю її у прозорій воді.

Через кілька хвилин з доволі непростого місця, розбитого кількома каменями витягаю доволі пристойного за розміром харіуса, а за ним ще трьох. На душі стає тепло і радісно. Тим часом Арсен помічає, що трохи далі починається карпатське «шалєньство»: харіус регулярно підбирає з води дрібну одноденку.
Він переміщається нижче і практично одразу переконує пирика спокуситися на невелику мушку із CDC. Я продовжую ловити на німфу і відчуваю несподівану поведінку риби – мої повідки буквально розлітаються у різні боки. Два харіуси одночасно хапнули німфи, що принесло мені розгубленість. Такого в мене ще не було, відповідно, що робити я одразу не второпав. У підсумку один харіус змився, іншого вдалося завести до підсака. Весело!

Арсен кайфує зі своєю шестифутовою вудкою, під кодовою назвою «сірничок». Кожна риба нереально згинає її в бублика, але надійна котушка тримає харіусів. Хоча, не рідко вони примудряються сходити. За моїми спостереженнями, якщо риба сходить двічі поспіль, треба терміново змінювати муху, напевно, затупився чи деформувався гачок. Суха муха захопила і мене – довелося йти до авто і розкладати снасті. Знайшовши зручну місцину із повільною течією закидаю сухарика, одразу ж бачу кілька виходів. Нарешті тягну чергового харіуса, який чинить солідний опір.

Спускаємося нижче, до великого перекату. Кілька харіусів на суху мене не задовольняють, вирішую трішки половити на мокрі мухи. Вже давно, як не старався, нічого не вдавалося у мене з мокряками ані в Польщі, ані тут. Нарешті, прийшов час. За хвилин десять чотири крупнокаліберні харіуси розгризають спайдерів та ред-тагів на молекули. Коли муха втрачає привабливий вигляд на неї ловляться менші риби, в районі 15-и сантиметрів.

Арсен продовжує насолоджуватися своєю стихією, кількість спійманих нами обома риб наближається до півсотні. Можна трохи відпочити і зайнятися зйомками з літаючої апаратури. Добре, що дозволяє погода і несильний вітер. Телефонуємо до наших друзів – Ганни, Юри і Сергія, які ловили на іншій ріці, неподалік від нас.
Невдовзі ми зустрілися, випили кави і продовжили рибалити. Арсен упіймав ще з десяток харіусів на суху, а от в мене справи не заладилися – невідомо чому, але усе, що було на гачку неодмінно сходило перед підсаком.
Але це не зіпсувало нам настрій – поверталися додому із добрим настроєм і згадками про неймовірну річку, яка дуже рідко опиняється в такому казковому стані.
А Юра з Ганкою і Сергієм залишилися в горах і мали нагоду половити під час вечірнього кльову, який нікого не може залишити байдужим…

Використано фото Арсена і Hudz

Цікавий нахлист