У пошуках примхливого голавля
Після тижня проведеного в Карпатах, я вирушив на Тернопільщину, де відпочивають моя донька з дружиною. Дача неподалік Тернополя – затишна місцина в лісі, з елементами дикої природи. Кілометрів за три від дачі тече ріка Серет – красива і рівнинна, в якій колись було багато риби, зокрема, голавля. Два роки тому я його ловив на жуків, а от торік було геть сумно. Казали, що з Тернополя спустили у воду якусь заразу і вся риба подохла. Цікаво було перевірити, чи щось вижило?
О п’ятій ранку я вже був на ріці і намагався побачити бодай якісь сплески. Таки побачив, що неймовірно мене втішило. Ставлю жука, кидаю – нуль. Змінюю жука – нуль. Пропоную кислотного жука – нуль. Що ж, не хочете жуків, ось вам стимулятори, каддіси, рег-таги… Не бере. Може хочете мокрої мушки? Може вам її під сам кущ загнати? Ага, харчуєтеся дрібними комариками, то от вам мікроскопічні сі-ді-сі-шки. Не бере, хоч трісни. Але скаче.
Правда, обловити річку мені так і не вдалося. Обривисті береги, з яких не закинеш, кришталево-чиста вода, яка видає тебе рибі, кущі і висока трава за спиною. Непроста ріка для лову риби, що тут говорити. Зате красива. А ще красивий австрійський залізничний міст, якому вже бозна скільки років і ще мінімум стільки ж простоїть. Голавль почекає, я ще за ним приїду.







річка правильна