Три роки тому, тут, на блозі, я написав фантасмагоричне оповідання під назвою “Горе нашим горам”. Звісно, мені далеко до Нострадамуса і йому побідних, але сталося так, що останній абзац вийшов на диво точним. Природа таки помстилася людям, забрала все, що можна забрати.

Усе почалося влітку, коли аномальна спека висушила річки. Зважаючи на те, що падав рівень води, сама вода максимально швидко нагрівалася. Її температура вже доходила до граничного рівня виживання – рибі стало, м’яко кажучи, не по собі, і вона почала боротьбу за реальне виживання. Люди їй допомогли «вийти сухими з води», ну, ви розумієте про що я. Не маючи можливості сховатися у звичних місцях, харіус став легкою здобиччю місцевих умільців, які отримали нагоду поживитися, не прикладаючи зусиль. Таким чином певний відсоток червонокнижного харіуса зник у невідомому напрямку.

Йдемо далі. Тим, кому пощастило уникнути близького контакту з місцевими, на мою думку, просто задихнувся від спеки і браку кисню. Ті, кому я сповістив цю теорію, навели контраргумент – якби риба здохла, усе дно було б засіяне її трупами. Але у мене є контртеорія. Від точки відліку візьмемо середньостатистичну ніч. Отже, вночі риба почувається комфортно, вода відходила від спеки. Зранку харіус проявляв активність, харчувався і себе показував. Ближче до обіду вода знову починала нагріватися, відповідно, риба ховалася в затінок. Під вечір, коли вода ставала ледь не гарячою – харіус ставав млявим і втрачав залишки сил. Дожити б до ночі! Але це вдавалося не всім. Коли сідало сонце, велика кількість передсмертного харіуса могла просто перестати боротися за життя, здаватися і плисти за течією! Звісно, що цього ніхто не бачив – ніч же на дворі.

Дехто каже, що харіус свідомо залишив незручні місця і поплив у пошуках холодної води. Але куди?! Така ситуація була всюди. Порятунок могли надати хіба що холодні струмки, збагачені киснем. Але і таких практично не залишилося. Вони теж практично пересохли. Тому у теорію «риба поплила у пошуках кращої долі» я не вірю.

З чого взагалі у мене такі думки виникли? Ну, власне, першим тривожним дзвоником стали змагання. Якщо зранку риба ще сяко-тако ловилася, то ввечері було дуже слабо. Потім вона взагалі стала траплятися епізодично. Потім її зловити стало складно. Потім річка перестала подавати ознаки життя. Я чекав на осінь. Коли підуть дощі, рівень у річках підніметься, вода охолоне. Сподівався, що риба або оклигає, або повернеться на свої звичні місця. Але натомість виявилося, що стало ще гірше. Починаючи з кінця серпня, я був на умовних річках X та Y п’ять разів.

Почалося все з того, що замість харіуса можна було реально зловити багато трофейної підустви. Але для цього треба було мати потужну вудку і витримати її пориви. Мені цього не вдалося – спершу я спустив півдесятка крупних екземплярів, витягнув лише шостого, але не дуже великого. Сам же харіус ловився слабо. Потім було ще кілька виїздів, але результати і надалі не тішили. Харіус траплявся періодично і в малій кількості. Тобто його можна було зловити, але з прикладення максимальних зусиль. І щоразу ставало все гірше і гірше. Минулого тижня я провів день на місці, де ще торік риби було повно. Може не такої великої як на Сяні, але було багато! Годин за шість з горем навпіл умовив лише два хвости…

Останньою краплею стала недільна поїздка в Карпати. Навмисно їхати на «точку» де харіуса ніколи не бракувало і де він ловився в будь-який час, у будь-яку пору року, і за будь-якого стану води. Почалося все не погано – на «сирітку» узяв хороший екземпляр. Чекаючи на продовження я обловив територію всіма можливими способами, але не заробив і натяку на клювання. Нижче узяв ще один харіус, такого ж розміру. Ще нижче – третій, теж крупний. Але я говорю про точки, де раніше були десятки, а може й сотні риб. Зараз же – банальний ігнор. Попри те, що літало чимало комах, поверхня води оживати не поспішала. Пройшовши назад і вверх по течії, мені вдалося упіймати ще двох харіусів, але ж тут йдеться про безліч перекатів і перспективних точок. Це ненормально! Не може такого бути, що на одній точці харіус цікавиться кормом, а на десятьох інших – ні!

З цього я роблю висновок, що риби просто нема. На мою думку, влітку сталася екологічна катастрофа, такий собі харіусний геноцид. У результаті цієї події відсотків 90 тутешнього харіуса банально зникло. Ми поверталися додому просто пригнічені. Рівень депресії зашкалював – виходить, що нам більше нема куди їхати на вихідні. Виходить, що ми залишилися без свого дорогого друга, який зник безвісти…

Цікавий нахлист