У той ранок їхати особилого настрою не було, але я все ж поїхав. У якості бонусу, щоб Арсену і Олегу було не скучно. Ранкова кава для них і кришечка метакси для мене практично не зігріла нікого, адже вітер завивав своїми грудневими тонами. Я був схожий на ескімоса: шапка-малахай, що надійно закривала вуха, бафік для того, щоб не проморозити шию, комплект нової термобілизни (кум подбав про моє здоров”я на ДН), чоботи, лижні штани, теплий светр з шотландської вівці і куртка-аляска. Ясно, що такий “прикид” сковував мої рухи, про якісь там дальні закиди не могло бути і мови. Тому я особлив і не напрягався. Узяв собі одного стрімера з арсенової коробки (своїх взагалі не віз), прикрутив його до сталевого повідця і пішов бороздити озерні простори.

Ще вдома вирішив, що ловитиму просто. До петлі на шнурі приладнав тонучий підлісок, до нього стальку, а там і легкий стрімер, без підгрузки. Сам стрімер виготовлений в холодних тонах з точкою атаки. В принципі, тутешня щука мала б його оцінити, але за пару годин у мене був лише один вихід – рибина атакувала його, але не зачепилася, зробивши сальто під поверхнею води. Я думав, що щука пасивна і не ловиться ні в кого. Але поруч ловив спінінгіст на здоровенні воблери-джерки, який уже потримав трьох зубастих екземплярів. Ми познайомилися – Саша, як виявилося, не лише спінінгіст, він вже починає ловити нахлистом і має певні успіхи на карпатських річках. За бесідою з ним час пролетів непомітно – от уже й Арсен дзвонить, каже, що пора пакуватися і їхати додому. У нього три щуки – одна на тому озері, де ловив я, ще дві – на іншому озері. Вирішую прогулятися до нього…

Арсен обрав вдале місце – вітер дув просто в спину, що полегшувало закид, особливо для мене. Я не спец по щуці, але підозрював, що їй зараз потрібна дуже повільна проводка, з паузами. Стрімер повністю відповідав цим вимогам, тонув дуже-дуже повільно, а кожен рух шнуром приводив його в дію. Буквально на третьому закиді, шнур різко випрямився, нарешті з”явилася можливість поборотися з хорошою рибою.

Арсен трішки мене подразнив, тримаючи підсак напоготові, але зрештою, зубаста краля опинилася на березі. На око то була моя найбільша нахлистова щука, що не могло не тішити. Закинувши її на кукан, я продовжив обловлювати прибережну зону і хвилини за дві узяв ще одну щуку, трохи меншу, яку одразу ж відпустив. Ще через кілька проводок узяла й третя, яка теж поплила до своїх родичів.

Таким чином хвилин за 15 мені вдалося наздогнати Арсена по кількості і самому трішки відморозитися від ранкової прохолоди. Словом, кожен з нас повіз додому по одній рибі, попередньо оплативши її вартість на виході з озерного комплексу. Моя щука заважила 2100 і була дуже смачною. Позбавивши її кісток і розділивши на філе, щупак став апетитним обідом.

 

Цікавий нахлист