Увечері до нашої компанії приєднався Войтек, який розповідав різні історії про тутешні річки. За пляшками рому та чачі непомітно надійшла північ, тож треба було вкладатися. Войтек все ж попередив, що на Бьялці зараз ловити дуже складно, адже вода надзвичайно чиста, а риба обережна. Тому треба ставити повідці 0,10 , а до перспективного місця буквально підповзати. Також Войтек «тикнув» на навігаторі кілька точок на Бьялці та Білому Дунайці – річки нової для нас. Із Бьялкою ми з Арсеном були знайомі – три роки тому наловили там дуже багато риби при тому, що перебували у час повені. Тож чиста вода нас, чесно кажучи, не збентежила.

Прокинулися ми не так рано, як у другий день. Спокійно зібралися, поснідали і вирушили в дорогу. Варто сказати, що за два дні на Сяні та Дунайці ми вже конкретно наловилися тож зараз просто насолоджувалися краєвидами, відпочивали тілом та душею. Ми з’їхали з траси, що вела до Нового Таргу і просто зупинилися. Перед нами розкинулася чарівна та мальовнича ділянка із безхмарним небом, високими горами удалині та гармонійно розкиданими деревцями обабіч.

Після зупинки рушили далі. Три роки тому ловили біля мосту, а цього разу Войтек показав нам «точку» біля футбольного поля з боку села. Проїхавши електровню (дуже цікава конструкція, що виглядає так: з річки виділяється рукав, який плавно перетворюється в озерце із протічною водою. Сама ріка при цьому тече у своєму звичному напрямку. На озері стоїть хатинка, що, вочевидь і виконує роль електровні, а з неї витікає струмок, що впадає в Бьялку. Жодного клопоту для риби та й селу користь) ми знайшли футбольне поле і зручно поставили машину біля лісу, що розділяв село та річку.
Насамперед, вийшли глянути що до чого. Метрів за 100 вже було добре чути шум ріки та ще чогось. Ним виявився тракторець, на який двоє хлопів активно і, мабуть, незаконно, закидали каміння з берега. Тут слід зупинитися і пояснити, що на Бьялці Татшанській каміння особливе. Воно має округлу форму і специфічний білуватий колір. Очевидно, саме через колір каміння і взялася назва ріки.

Фантастичної краси річка так і манила до себе. Але ловитися риба категорично відмовлялася. Чи то через грубі повідці, чи то через погане маскування. Як би там не було, серед нас трьох лише Володі вдалося виловити одну маленьку форельку якраз на місці відділення рукава до електро-озера.

Риболовлю ускладнювало пересування по ріці. Округлі каміння на березі змушували нас дивитися під ноги, а перейти річку без спеціальної дровиняки було взагалі нереально. Неймовірно сильна течія буквально зносила усе на своєму шляху.

І при цьому всьому Бьялка залишалася прекрасною і неповторною рікою з норовом та характером. Присівши на камінні ми випили польського пивка, адже сонце вже добряче припікало, та вирішили змінювати місце дислокації.

Виконавши дефіляду по селу ми склалися і поїхали у селище Шафлари, звідки починається дозволена ділянка вудіння на Білому Дунайці. Про цю річку ми практично нічого не знали, власне, навіть не розпитували. Цікаво було самим розвідати що до чого. Уже з першого погляду Білий Дунаєц нагадав наш Опір. Така ж ширина та швидкість течії, хіба що тут, у Польщі, води було трохи більше.
Ми почали ловити – Арсен, як завжди, на суху, Володя зі мною пробували німфи. Доволі довго нічого не ловилося, аж поки на кінці перекату на шоколадку не вчепилася невелика форелька. Арсен пішов вперед, але зупинився метрів за 300 від мене. І не дивно, адже ділянка, що нас розділяла, була доволі мілкою, ще й зарослою травою. Дійшовши до Арсена, упіймав на ямі ще одну форель, трішки більшу, але особливих емоцій не отримав. Річка як річка, нічого особливого.

Ми вибралися на дорогу і побачили, як Володя витрушує підсак – щойно він упіймав свого пстронга. Однак без особливої шкоди місце він залишив і піднявся до нашого гурту. Приймаємо вольове рішення – обідати і їхати на Дунаєц у Щавніцу. Ще по дорозі до Білого Дунайця мені пригледілася піцерія в центрі Шафларів. Звісно, піци ми не замовляли, натомість запросили у красуні-офіціантки три порції квасолі по-бретонськи, а також великих гамбургерів.
За час очікування випили пива та кави, а коли принесли квасолю, аж слинка потекла. Свіжа, гаряча, запашна та апетитна польська страва неймовірно посмакувала та залила шлунки своїм теплом. Словом, ми так славно пообідали, що вже й їхати нікуди не схотіли. Але все ж вирушили до Щавніци.

Дорогою нас зустрів сильний дощ, правда, я його не пам’ятаю, бо закімарив і взагалі мені було так добре, що не хотілося прокидатися. Зупинилися аж біля Бєдронкі, на межі Кросценка та Щавніци. Щавніца – це курортне містечко на Дунайці, з багатими будинками, великою кількістю сувенірних кіосків та туалетом за 2 злотих. Якби ще міг трохи потерпіти, то скористався б послугами убікаційних кущів біля ріки, але вже нехай. Тут, 3 роки тому, коли була повінь і висока вода, ріка зробила з гори, на якій стоїть пам’ятник гуралю (то місцевий гуцул), цілий острів. Тепер же ми просто дивувалися – як усе змінилося.

Почали ловити і наштовхнулися на дитячий садок. Величезна кількість дрібної форелі не давала шансу більшій рибі. Навіть у ямах все повторювалося. Крім того, заважали висячі палки для рафтингу, що нависли над найкращими місцями. Тож довелося там якось маневрувати, щоб часом не хвицонути вудкою по залізяці. У тих місцях таки вдалося виловити трохи більшу рибу, яка активно опиралася за рахунок солідного простору. Арсен упіймав кількох форелей на стрімера, ми з Володьою ще трохи половили на німфи і тут почалася злива. Не критична, але все ж злива, а мокнути нам не хотілося.

Вирішуємо пакуватися і їхати до тієї ж Бєдронкі, де ми запримітили ще одне місце. То був умовний док для гуральських човнів, де їх витягали на берег і перевозили вверх по течії. На німфу продовжували ловитися невеликі форелі, але часом, між ними пролизували екземпляри більшого характеру. Однак рибу більшу аніж 40 сантиметрів ми там не бачили. Володя вперся у стрімер і таки виловив кількох пстронгів, ми з Арсеном накололи чимало менших риб.

Із ріки все ж вийшли цілком задоволеними, хоч і втомленими. Три дні риболовлі забрали у нас сил, але додали спогадів та емоцій на багато років. Залишилося хіба що зробити завершальні закупи та повертатися додому.
Прощальна вечеря на Дунайці, тихий час і вже зранку ми вирушили додому…

Цікавий нахлист