Ранок неділі мав стати визначальним днем. Нова система підрахування лідерів давала шанси досить таки великій групі учасників поборотися за медалі і головний приз. Переможець останнього туру мав всі шанси у підсумку повезти додому Кубок України і купу призів від спонсорів.

Свіча перебувала у стані конкретного похмілля. З одного боку її організм прочистився від бруду, а з іншого, відчуття важкості нікуди не зникло. Річка була дуже високою – як на такі умови зреагує риба ніхто не знав. За мною заїхав Сашко і ми вирушили до 19-го пулу. Часу було вдосталь, але приїхавши на місце, ми зрозуміли, що маємо проблеми. Цей пул був доступним лише з протилежного берега, а от потрапити на нього виявилося на не так просто, точніше, нереально. Ми спробували зайти до себе з 20-го пулу, але не допомагали навіть посохи (у кожного з нас вони були).
Потім спробували пройти по бетонці, але й тут ледь не потопилися, бо глибина сягала значно вище вейдерсів. Ніяк не зайти було і з 18-го пулу. Ми опинилися в дурній ситуації – пул перед нашим носом, але ми на нього можемо дивитися хіба що зверху. Треба шукати Сову і щось придумувати. Вертаємося на базу, але Олега нема. Біжу до розкладу і бачу, що вільним є останній, 24 пул. І на свій страх та ризик кажу Саші їхати туди. Упевнений, що Олег, оцінивши ситуацію, прийняв би ідентичне рішення.

Ми дуже швидко знайшли свій новий пул і зраділи, побачивши, що частина берега цілком придатна для пересування. Першим ловити мав я, тож в дуже швидкому темпі спакував снасті, але не встиг обдивитися територію, як годиться. Час підтискав, тому я зайшов до води і почав обловлювати перспективні ділянки. На кожній із двох вудок було по три німфи, кожна з них – абсолютно різна. Намагався знайти той варіант, що зацікавить рибу. Течія на нашому пулі була дуже швидка та потужна, навіть у неглибоких точках для впевненого тримання на ногах, допомагав хіба посох.

Вниз на по течії на мене чекала яма. Точніше, ямище, розміром з танка. Коли тут був нормальний рівень води, я ловив на цьому місці гарного харіуса. Але зараз пробити територію не допомагав навіть подвійний 4-мм вольфрам. Так, без жодного клювання я завершив свою участь у змаганнях і передав Саші естафетну паличку. Тим часом до нас прийшов Володя Судук-старший, який поділився дуже цікавою інформацією. Виявилося, що Діма Петровський та Толік Новіков завершили свої етапи аналогічно зі мною, теж без риби. Це означало, що у Сашка є абсолютно реальний шанс здобути перемоги. Для цього треба зробити одну дрібничку – зловити рибу.

Саша почав з того ж місця, що і я, так само рухаючись до низу. Біля одного каменя у нього, схоже, була атака, але не більше. Нарешті, перебуваючи біля ями, він вирішив не повертатися до верху, а піти ще далі, у місце, яке я бачив, але на яке не звернув уваги. Уже на самому кордоні пулу, течія була значно повільнішою, але без жодних перешкод у вигляді великих каменів. Саша спустився до самого низу і почав обловлювати цю територію.
Врешті, в його очах щось блиснуло, рука схопила підсак і завела до нього дрібного харіуса! Він мав 16 сантиметрів, але вартував значно більше. У Саші в кишені вже були медалі.
За час, що залишився він упіймав ще дві риби, на 17 та 18 сантиметрів. Після чого вийшов з води з почуттям виконаного обов’язку.

Як виявилося, Саша був не першим. Ваня Повхан, Діма Петруняк, Юра Щербатий, Женя Федоренко, Володя Судук-молодший, Володя Крижанюк, Рома Яковченко – хтось зловив більше, хтось менше, але головне те, що річку вони таки розкусили. Мав рибу і Андрій Коваль, але так само мав принципове рішення не виводити її до підсака. Справа в тому, що у третьому етапі він залишився без судді, відповідно, змагальний запал упав до самого низу.

Олег пішов підбивати підсумки, а я готувати призи для переможців. Загальна статистика показала, що кожен з учасників бодай один з етапів завершив з бубликом. Однак, на це були більш ніж адекватні причини. А загалом, якщо брати до уваги, усі змагання, то можна стверджувати, що їхній рівень дуже сильно виріс. За винятком кількох інцидентів, більшість учасників до своїх обов’язків поставилися максимально професійно – ловили у складних умовах і, зрештою, добилися непоганого результату.

У підсумку, Саша Попко таки вийшов на перше місце у загальному заліку. Окрім того, він отримав два призи (сертифікати по тисячі гривень) від магазину «Ібіс»: за найбільшу зловлену рибу, якою став 28-сантиметровий харіус і як переможець змагань. Також Сашко здобув сертифікат на три тисячі гривень від магазину «Нахлист на Шулявці». А головне те, що цілий рік його адвокатський офіс прикрашатиме красень-кубок.

Друге місце дісталося Дімі Петровському, якого дуже підвів останній етап. Бодай одна риба могла зробити його переможцем. Свої призи від магазину «Ібіс» та від магазиину «Нахлист на Шулявці» Дмитро також отримав, хоча, для спортсмена такого рівня, звичайно, це мала втіха. Варто відзначити той факт, що і для Саші і для Діми подібного роду змагання є фактично новими, адже вони почали брати в них участь лише торік.

Третім став, до речі, уже вдруге поспіль, як і торік, Роман Яковченко зі Сваляви. Він отримав не лише свою порцію призів від спонсорів, але й чергову порцію досвіду, що дозволить йому в майбутньому претендувати на значно вищі місця.

Анатолій Новіков став четвертим – тут уже пішли подарунові набори від компанії Strike! Як і Дімі Петровському, Толіка дуже підвів останній етап. Інакше, були б медалі. Сенсаційним можна назвати виступ абсолютного новачка таких змагань Володі Судука-молодшого, який отримав 5-у сходинку.
Володя ловив хоч і не багато, але стабільно, викладався на повну і, зрештою, досягнув серйозного успіху – тобто у нашій компанії з’явився ще один спортсмен із хорошим потенціалом. Тут, правда, слід відзначити і активну участь його батька – Володі Судука-старшого.

Дмитро Петруняк та Іван Повхан за рахунок вдалого останнього етапу вийшли на шосту та сьому сходинку відповідно. Напевно, для чинного чемпіона України та володаря Кубка останніх двох років, ці показники не відповідають їхнім амбіціям. Що ж, конкуренція росте, тим цікавіше буде на наступних змаганнях.

Своє восьме місце я розцінюю, звичайно, провалом, адже розраховував на більше, однак в цьому є і позитив. Значить, десь не допрацював, десь не додумав, десь не виклався. Звичайно, свою роль зіграла і нереальна загруженість голови. На змагання треба приїжджати із чистими мозгами. Андрій Скворчинський став 9-им. Ми з ним йшли нога в ногу, але третій та четвертий етапи розвалили наші плани, як будиночок із карт. Зате ми отримали неабияке задоволення від вечірніх посиденьок біля вогнища.

Коваль Андрій, який у підсумку став десятим, повинен був розраховувати на більше, але через певні фактори, що від нього залежними не були, опинився на місці, що не показує його істинні знання, вміння та потенціал.

Володя Крижанюк – ще один новачок, який загалом відловився не погано: старанно і в певній мірі ефективно. Він, як і кожен учасник до Анатолія Новікова включно (окрім Діми Петруняка), отримав подарунковий набір від Strike!, а також, як і кожен новачок турніру, плетений підлісок від Сергія Доценка, який виступив ще одним спонсором змагань. Підлісок отримали також Олег Сова – в якості подяки за роботу, а також Сергій Тищенко, яко нагороду за дотримання чіткої лінії щодо стрімерів.

Змагання видалися дуже важкими, але мене особисто не може не тішити те, що рівень учасників росте на очах. На носі чемпіонат, а отже і нові пригоди!

Цікавий нахлист