Порівняно із минулим тижнем карпатівські річки суттєво знизили свій рівень. Тепер можна було спокійно рухатися уздовж берегової лінії, хоча і про «третю ногу» забувати теж не потрібно. У гори ми вирушили із Володею Судуком – людиною, яка фактично відкрила мені ворота в нахлист 10 років тому. Компанія мала бути більшою, але якісь поточні дрібниці зменшили групу до двох людей.

Одразу вирішили їхати на річку з райдужною фореллю, адже турбувати харіуса наміру не було. Забігаючи наперед, кількох пирів ми все ж упіймали, добре, що вони хоч зрідка трапляються у цій ріці. Минулого тижня харіусом там не пахло. Отже, райдужка.

Першу вдалося упіймати на глибині, між двома високими каменюками. Як і минулого тижня я зробив ставку на «сквірми», яких спеціально приготував напередодні. Для цього використав золоті гачки від Hends №10 та 4-міліметрові вольфрамові голівки від Strike!
Але вже по ходу, дійшов до висновки, що «хробаки» зараз не працюватимуть. Причин дві – занадто чиста вода і занадто невисокий її рівень. Мабуть, «сквірми» не є панацеєю – на кожну муху свій час і своє місце.

Натомість, спрацювала підвісна муха, що потішило мене значно сильніше. Як я вже писав, останнім часом приділяю увагу німфам типу «пердігон», що виготовляються за допомогою ультрафіолетових лаків та ліхтариків.
Цікавим є й те, що лак додає німфі ваги, відповідно, навіть дрібну мушку можна додатково і цілком законно «нагрузити». Цього разу райдужка взяла на вельми гламурного «пердігона» у фіолетово-рожевих тонах. Початок непоганий, йдемо далі.

Ми трошки переїхали вниз по течії, щоб мати можливість обловити ямки, до яких не дійшли минулого тижня. Цікаво було те, що в одній ямі ми діставали максимум одну рибу. Там могла сидіти або райдужка, або харіус, або взагалі нічого. Ну, принаймні, більше ми так і не зловили, хоча кожній «точці» приділяли досить багато часу та уваги.

Із теплом на волю повилазили змії. Біля самої ріки я натрапив на гадюку, доволі агресивну. Вона повзла від мене, але обурливо махала головою. Звісно, я її не чіпав. Хоча, зважаючи на те, що повзала вона безпосередньо біля хатин, це не найкраще місце для проживання. Також помітив чотирьох вужів – якось забагато змій за один раз.

Я змінив мухи – переключився на шоколадки із натуральним торраксом. І вони почали давати результат раз за разом. Все таки, класична карпатська муха у певній мірі є вічною і непохитною.
Володя теж активно ловив райдужку, але не на шоколадки, а на якісь свої мухи, схожі на ред-таги із світлим або зеленим тілом. Правда, мені вони більше нагадували подовгастого волохокильця.

Райдужка дуже сильно опиралася, хоч і не була особливо великою. Найбільша наша риба мала 33 сантиметри, а потужності їй додавала течія. Дістати рибу видавалося не простим завданням – вудку вона спокійно гнула в дугу. Цікаво, що після розтину (ми забрали кілька рибин), у шлунку виявився цілий слиж, сантиметрів на 10 і ще одна вже майже перетравлена рибка меншого розміру. Як це все (а ще кілька крупних веснянок) вмістилося в нутрощах цього хижака сказати важко.

Зрештою, день видався дуже продуктивним та вдалим. Ми гарно провели час на воді, перекинулися кількома словами із Дімою Голенковим та його приятелями, упіймали трохи риби. Про кращий відпочинок годі й мріяти!

Цікавий нахлист